ЛЕСИК

Бал Кабра «Зіткнення»Чув, що авторка стирила «І Зійде Крига» і написала свій твір. Так, різниця між публікаціями всього лише рік, але я вже прочитав цю книжку. І мені є шо сказати.Почнемо з того, що це спортивний ромком про хокей, а кліше тут буде вагон і маленький візок.Якщо сильно дойобуватися, то дійсно можна побачити схожі моменти: капітан хокейної команди треба стати горою за своїх, тому покарання повністю бере на себе, а ще йому треба співпрацювати з красивою студенткою, з якою ця співпраця призведе до взаємного вилизування статевих органів😁Чи це плагіат? Я би не сказав. Це клішеХарактери персонажів різні. Умови різні. Тільки до початку можна приколупатися. Ніби в інших ромкомах якось кардинально інакше все відбувається.Не приховуватиму. «І зійде Крига» мені сподобалася більше. Саме завдяки Анастейші. Ну люблю я трошки божевільних жінок. Шож тут поробиш. Хімія між персонажами була для мене більш явною. Або можливо це був мій перший хокейний ромком, а перші — не забуваються🤭Проте і не можу сказати, що «Зіткнення» цьому конкретному читачу було зовсім ніяким. Мені сподобалося. Було весело, іноді гаряче, сприймався твір легеньким серіалом на нетфліксі. Класно. Смачно. Пристрасті трошки не вистачило. Не знаю в якому саме прояві. Під час читання іншого їбліту в мене інколи аж серденько тьохкало від хтивих сцен. У випадку твору Бал Кабра — просто приємно.І да!!! Дуже важливо, що це один з тих творів, де персонажі сподобалися, що навіть не було бажання скіпать сексі-сцени. Зі мною таке відбувається рідко, але іноді буває, тому доводиться читати по діагоналі, шоб просто хоч бути в курсі, якщо там використана якась дікуха, про яку хтось шось каже.Якщо мені персонажі не цікаві і взагалі по боку шо в них там буде в житті, то ні сюжет не подобається, ні тим паче їхні піські. У світі Кабри мені було комфортно і цікаво. Немає відчуття порожнечі після прощання з героями, не залишилося і голоду. Зустрів, пройшовся, попрощався. Саме те, що нада, коли хочеш зробити легеньку перерву.

Ґійом Мюссо «Квартира в Парижі»Або як я її називав весь цей час «Квартира на двох». Чим дуже сильно заґазлайтив подругу😁Ну а шо?! Вони ж реально вдвох її орендували. Ну, типу вдвох.Кроч, починав я це як легенький детектив, від якого буде важко відірватися. Взяв на перепочинок від Жадановського «Інтернату». А вийшло так, що цю книжку читав навіть довше.Початок був інтригуючим. Більше занурючись, розумів, що персонажі якісь нудні і не надто мене заохочують. Багато суперечок, одне проти одного йдуть, а навіть коли намацують спільний напрямок, то все одно не можуть знайти згоди. Порядком почало зайобувати. Читав, коли був час. Або коли трішки примушував себе. Хоча сама історія здалася мені цікавою. Реально було цікаво дізнатися що ж там сталося з сімʼєю художника, як до всього цього привело і які секрети на мене чекають в майбутньому. Під кінець книжки вже почав смакувати. Особливо, коли детективка свого «напарника» відпиздила при всіх в барі. Угарал я гучно😁 Проте розвиток цих персонажів далі пішов по якомусь дуже дивному шляху. Чи спойлити то всьо? Навіть не знаю. Лади. Трішки розкажу і закрию спойлером.Вона і він. Не знайомі. Зняли одночасно одну і ту ж хату померлого художника. Вона вирішує лахать звідти, тошо домовилася про повернення коштів. Він залишається в цій хаті. Потім обидва дізнаються про історію життя художника. І про його трагедію (сина викрали разом з дружиною, а потім на її очах малого зарубали). Сімʼя не витрамала та розпалася. Митець залишився сам. А потім сконав від серцевого нападу. Проте залишив по собі здогадку, що малий все ще живий. Цим і займається наша колишня детектиковка і її новий знайомий зі спільної хати. Вона йому дуже подобається. А він її дуже бісить.В якийсь момент він розуміє, що без неї не вирішить задачку, тому надурив і змусив обманом допомогти йому.Коли вона дізналася про це правду, то відпиздила його в барі😁Після цього все ж таки парочці вдалося знайти малого. На судні-заброшкє, де дитина якийсь час мешкала на самоті поряд з трупом однієї жінки (хто вона, не так важливо зараз).Кроч, і нє шоб відвезти хлопця в лікарню, вони його собі забрали і оформили в програму захисту свідків через друзів колишньої детектиковкі👀Чівоблять? А потім в епілозі через 5 років нам розказують яка вони щаслива сімʼя.Щось розгін від ненависті до любові — просто космічний. Особливо, коли на горизонті замаячила халявна нічєйна дитина. Сук, що за абсурд???Я навіть не знаю що позитивного сказати про цю історію. Чи негативного. Тут всього потрошку. Думав, буде задоволення, а виявилося, що мене в мозок виїбали))

Сергій Жадан «Інтернат»Досі не розумію, чому саме така назваЧув раніше, що тут будуть військові події. І чомусь автоматично вирішив, що буде мова йти про Другу Світову. Дуже здивувався, що про російсько-українську війну. У Жадана добре виходить передати жах і хаос, який відбувається і відчувається, коли зустрічаєш не своїх і поранених своїх, або просто не знаʼ шо робити, хто перед тобою, що одночасно нам дає чітке розуміння важливості розмовляти своєю мовою — це перший маркер визначення співплемінника. При цьому всьому добрі слова про твір закінчуються. Головний герой — Паша. Вчитель української мови в школі. Інвалід. Щось там в нього з рукою. Дивний. Дуже дивний. На самому початку надмірно сексуалізує жінок, через що війнуло «винничуковщіною», від чого нудило доволі сильно. Першу третину Паша тільки і говорить про запах жінок, тепло жінок, їхні стогони, фрази, одяг, кроки тощо. Сцена, де він дивиться на чужий одяг і чує воду в душовій, думаючи, що може дочекатися її… Питання: шобшо? Ну ти зовсім дибіл? Сорян за спойлер, але ви маєте бути до цього готовими, якщо збираєтеся прочитати. Виправдання цій сцені я не бачу. І ні Паші, ні Сергію (тут мова про Жадана, якшошо).Називається твір «Інтернат». Чому? Я досі не розумію. Подій в самому інтернаті не так вже і багато. Як на мене, назва твору взагалі не пасує. Вона тільки заплутує.Історія — стандартний троп «чоловік-рятівник+дитина». Паші треба забрати з інтернату свого племінника — Сашу. Багато такого ми бачили багато і в іграх, і в кіно, і в книжках. Нічого нового. Мотивація і декорації можуть мінятися, механіка залишається та сама. Треба дістатися з точки «А» до точки «Б». З такою назвою було би набагато логічніше використовувати «події однієї локації».Є декілька яскравих і кріпових сцен, від яких серце бʼється трішки швидше, при цьому враження від них псується образом Паші, думки якого можуть вивести в якісь дєбрі чєртог разума, через що вже забуваєш, що і для чого він робить.Герой не змінюється протягом книжки. Так, всього лише декілька днів вони йдуть назад додому. При цьому в Сашка є трансформація «фром говноєд ту цікавий хлопак».Остання сцена незначно, але все ж таки врятувала враження від книжки, а все завдяки тому, що Жадан тепер дав трішки етерного часу Сашку. І тепер думаю от що: якби б була інша назва, якщо б це була більше історія Сашка, ніж Пашка, то і книжка була би інша😁 І реально цікавіша. Ну просто неможливо співчувати Паші. Ну чесно. А коли не співпереживаєш ГГ, то і якось похєру на його долю.Чув, що Жадан в кожному творі любить надмірно сексуалізувати жінок. На своєму досвіді не хочу перевіряти. Наївся. Після декількох оповідань і цієї книжки можу точно сказати, що це не мій автор.Якщо вже чіпати тему російсько-української війни, то у Левкової «За Перекопом є Земля» вийшов набагато цікавіший, міцно збитий роман, що не намагається поротися в образи та метафори, доносячи чітку думку і не намагаючись бути кимось іншим, ніж є насправді

Андре Асіман «Знайди Мене»Не читав першу частину, взагалі купляв її для дружини, якій екранізація по першій частині дуже сподобалася.Вирішив відпочити в якомусь легкому романчику перед занурення в «Інтернат» Бажана. Ага, легенький. Псіхуска))Для всіх, хто хоч трішки в контексті історії.Події у нас відбуваються приблизно через пару десятків після подій першої частини. Сем (батько Еліо) їде в поїзді і знайомиться там з дівчиною, молодшою за нього майже в 2 рази. При цьому вік не заважає обом завʼязати цікаву розмову. І отак з поїзда вони продовжують проводити час. І вже після 24 годин разом починають планувати майбутнє, зажимаються у кутках енд соу он. Наче підлітки. І філіжанки з ініціалами обох шукають, і парні тату хочуть зробити🫠Наче прямим текстом нам автор не дає знати, але все одно відчувається, що у Сема до Міранди ставлення більше як до дитини, ніж до жінки. Евфемізми гидкі. Метафори дивні. Образи крінжові. І здається, що то всьо здається… До другого розділу)Я вам це все зараз розказую тільки через те, шоб ви не робили тієї ж помилки, що і я. Просто не купуйте і не читайте цю книжку. Це кожні 20-30 сторінок вголос: «Чозпздц?»Загалом книжка поділена на 4 частини — 4 розділи.В другому розділі нам розповідають про Еліо (син Сема), який познайомився з чоловіком старшим його в два рази. Шото нашого Андрюшу попаяло на саме цій різниці у віці. Для справки: різниця між Еліо та Олівером в першій книжці була всього 7 років.В другому розділі стосунки Еліо та Мішель ще більш крінжові і хворі. Я вже писав про це раніше на каналі. Еліо мився з ним з заплющеними очима. І це йому нагадало, як батько його мив на руках, коли хлопчику був рік. ЧІВОБЛЯТЬ???Андре, шо за інцестуазні загравання??? ГидотаКазалось би, в другій книжці має бути продовження про Еліо та Олівера. Але ніхера. Про них буде четвертий розділ. Найкоротший. Якби я був фанатом, я був би злий, шо собсна побачив і в Гудрідс😁В третьому розділі нам розповідають про Олівера, який тусить з різними молодими людьми і мріє їх трахнути. Мальчік ілі дєвочка: какая в жопу разніца?)))А потім він розуміє, що просто треба кинути все в свої 50+ років і повернутися до Еліо. Кидає дружину, дітей, своє життя і повертається в Італію. Батя і чоловік року))Прочитано було швидко, але мозок мені винесло. Андре, напевно в свої 70, створюючи цей твір, дуже сумував за часами, коли хуй стояв, тому що такої тупої огиди вже давно в руках не тримав. Хоч і здебільшого (чисто стилістично) це добре написано. Поетично, чи шо. Але дуже гидко. Ви тільки вкиньтеся, у батька Еліо і Міранди народився син, якого вони назвали Олівером. І тепер Еліо ставиться до нього, як до сина, який мав би бути у нього з Олівером. Він в думках і вважає, що це їхня з Олівером дитина. Фу, яка їбала)))

Людмила Баран «Апельсин у калюжі»Це більше не ромком, а роздуми: а яка може стояти історія за тим апельсином, що лежить у калюжі?І такий погляд авторки мені імпонує. Це не просто історія заради історії. Всього лише фантазії. Людмила Баран дає просту історію про двох людей, які зустрілися при обставинах романтичної комедії на СТБ. Тільки на відміну від вищезгаданого каналу, читач може собі поставити на роль дійсно класного актора з живими емоціями😁Літній ромком, хоч і погода зараз не зовсім гуляльна, але все одно було класно пройтися по вуличках і місцевостях іспанських містечок. Завдяки цій книжці дізнався про коктейль Калімочо. І він став моїм одним з улюблених тепер. Десь приблизно на рівні з Бетоном (Бехеровка+Тонік) і Мімоза(Шампанське+Оранж джус(до речі, треба буде ще спробувати на Ананасовому — я не дуже активний бухарь😁))Людмило, даю тобі пятюню, тому що персонажа Владом можна було назвати тільки якогось негативного хуя. Влади, вибачте, але вас адекватних ріл мало. У бік Саш я також чув багато хуйового і якось з цим живу😁Було зовсім неважко здогадатися, що стосунки Насті можуть привести тільки в обійми Богдана. А він класний парубок)) І готувати вміє, і гуляти, і взагалі освічений і цікавий. Мені такі подоба.Не вишка літератури, при цьому і не бачив, щоб авторка якось так позиціонувала свій твір. Взагалі випадково знайшовся на поличці бібліотеки.Філософський бік твору «а шо тут робить цей апельсин» змусив мене подумати про багато того, що оточує в моменті. Нещодавно знайшов автівку на смітнику. І от яка може бути в нього історія? Чому він там? Можливо його хтось шукає? Можливо він брав участь у не дуже законних подіях? Питань дуже багато. Зрозуміти цей стан постійних питань ви зможете прочитавши "Апельсин у калюжі». Якщо хочете щось легеньке, велкам;)

Селія Різ «Міс Ґрем. Кулінарна Книга Шпигунки»До цього огляду перші враження я вже раніше писав, тому можуть бути повтори.Загалом враження більш-менш позитивні. Бат іт ізнт воркін фор мі, як пишуть в Гудрідзах))Краси в цьому творі не знайшов, хоча початок історії багатообіцяючий, а фінал максмально дивний. За життя я прочитав багато книжок про розвідників і не можу Міс Ґрем віднести до найулюбленіших. Не найцікавіший стиль оповідання. Складається враження, ніби авторка навмисно розтягувала гуму (особливо в тих місцях, де цього можна було не робити) задля обʼєму. При цьому сподобалося, що совітів Селія Різ показує у всій красі. І причому неодноразово згадує наскільки жорстокими і вони були також. Цього раніше в книжках про Другу Світову я не бачив. Навіть про книжки, де вона згадується минулими подіями (як, собсна, і тут)Початок не переконав мене і не створив синхронізації з ГГ. Більше схоже не на художку, а на не дуже вдалу псевдодокументалістику. Просто не моє. Можу повірити, що хтось сидів і ридав над нею, проте не я. Авторка по ходу оповідання вводить дохріналіон персонажів, де одна ціль: заплутати читача. Чесно, від цього тільки каша в голові, тому що з самого початку зрозуміло до чого все йде.Фінал розмитий. Так намагатися поріднити з персонажем і так злити фінал ще треба постаратися. Я хотів у фіналі хрумкого скла, а отримав маленький осколок незрозуміло чого. Не назвав би прочитання твору негативний досвідом, але і не кайфанув🤷‍♂️ Був досвід і з більш збалансованими та більш емоційними книжками, ніж ця. І все одно радий, що нарешті закрив це питання, тому що фапав на неї більше року, та все чось ніяк не купляв. Дякуючи бібліотеці гештальт закрито))

Зараз оце дочитую вже))І тут є згадка про коктейль "Калімочо"Історія:Справа була в серпні 1972 року в портовому містечку Альгорта (Країна Басків). Компанія місцевих підлітків, які взялися за організацію міського свята, закупила аж 2000 літрів дешевого вина. Через недосвідченість вони його навіть не скуштували. Коли ж свято почалося, виявилося, що вино кисле, різке і пити його просто неможливо. Катастрофа! Гроші витрачені, а перші покупці вже почали обурюватися.Щоб врятувати бюджет свята і не отруїти гостей несмачним напоєм, винахідлива молодь вирішила його чимось "замаскувати". Ідеальним рятівником стала Кока-Кола — у пропорції 1:1 вона чудово приховала всі недоліки вина. Уявіть розмах: 4000 літрів нового коктейлю хлопці змішували прямо у старій ванні, а розливали у порожні пляшки, які перед тим мили в міському фонтані! 😅Вирішив я собі спробувати. А знаєте, дуже і дуже непогано)Нагрібає легко, але смачно😄 За смаком мені нагадує Др.Пеппер. Тільки алкогольнийТакшо, якшо захочете освіжаючий і смачний алкогольний напій, ви знаєте чим рятуватися влітку. Тік не нажирайтеся вусмерть😄

Софі Кінселла «Люби Своє Життя»Якщо б це було моїм першим знайомством з авторкою, то не знав би навіть що думати. Саме тому напишу, чому я так фанатично збираю останнім часом твори Софі. В цілому, все дуже класично для неї. І гумор, і романтика, і абсурд, і купа харизматичних персонажівСхема проста: він і вона зустрічаються на ретриті для письменників, де анонімність — фішка, а писати — головне. Проте як можна писати в таких умовах, коли в животі тріпотять метелики?) Мені дуже подобається, що Мадлен (її справжнє імʼя за життя) в своїх творах показує: стосунки ніколи не бувають легкими. Буде багато приводів розлучитися, розійтися, пійти різними дорогами, проте все залежить від купи обставин, а іноді і від спільного дуже дурного рішення. Якщо це почуття дійсно ТЕ САМЕ, воно буде поряд і триматиме вас поряд. Навіть через дні. Або може місяці. Вам може бути складно разом, однак, прибравши всі задирки, попереду очікує щастя. Можливо до кінця життя. Не факт. Таке життя. Авторка не дає надію на щасливе майбутнє, показуючи, що все в наших руках. Ми можемо самостійно будувати і самостійно ж руйнувати стосунки. Немає конкретного антагоніста — це і є ми для самих себе. Особливо, якщо «сліпі» або дурні. Досвід набувається згодом, помилки враховуються, баги в коді виправляються. Все можливо. Напевно, варто було би сказати, що це романтична література для дорослих, які і так все це життя пізнали та побачили багато «цікавого» — не можу — хотів би все ж таки, щоб кожен побачив красу і глибину сюжетів (стосунків героїв) авторки і зміг собі щось взяти. Або надихнутися)

Катерина Колесник «Захисники Лісу»Як почати читати PG-13, але отримати NC-17😅Це не клікбейт. І не гейт. Просто чиста правда. Авторка каже, що історія розрахована на 15+, проте насправді читач отримує достатньо темну (і дуже цікаву) і доволі жорстоку історію (і не без скла, до речі — похрумтєл я знатно😁)Обожнюю, коли мене може здивувати жанр, від якого я взагалі нічо не очікую. Ну а шо там може бути прям ТАКОГО? Чого я ще не бачив?Все стандартно: маги, лісові хранителі, мавки, відьми, всі діла. Умови здаються на перший погляд знайомими і зрозумілими. При цьому Катерина каже: холд май бір, сучка, і пристібайся!))І шо? Рілі довелося пристібнутися (хоча і є до чого попристьобуватися, якщо чесно)🤭Давайте спочатку пройдемося по коментарям «нітакусі»:На самому початку книжки мені було дуже важко. Я навіть пріхєрєл настільки, шо думав закинути. Ото тільки спільночит з подругою врятував. Чесно, без купюр. Я бісився. Доводилося перечитувати перші 5 розділів ТРИЧІ!! Тричі! Вже почав думати, що я просто тупий і книжка не для мене. А потрібно було просто розібратися. І дуже важко розібратися у Всесвіті, якого не існує. Нема за шо зачепитися: намагаєшся зрозуміти як працює все, в яких умовах проживають герої, розібрати на молекули і докопатися до істини. І це дуже важко, коли автор на самому початку не будує для тебе по цеглинках сюжет. Не повірите, довелося півтори години обговорювати це разом з подругою, робити нотатки і задавати багато питань, на які немає відповідей. Ну як травинка може зрозуміти Олесю, якщо читач в цей момент навіть не розуміє яким чином відбувається ця магія?А тепер коментарі в режимі «фром гейтер ту лавер»:Треба було просто забити хєр і просуватися далі. Отаке рішення з «Захисниками» найкраще працює. Далі чи то авторка розписується, чи то мозок адаптується (можливо і то, і то), але історія починає лягати легко і зрозуміло. Подій стає все більше, фігури починають рухатися, а іноді і босими ногами по стежці зі скла (ммммм, люблю таке♥️).Кожен плот-твіст змушує завалити хлєбало — це каєф!!Досі не можу зрозуміти як ця історія може існувати з клеймом «15+». Тут потрібно обовʼязково ставити «18+» (і це я зараз не про сєкси оці ваші) і трішки додати жесті. ЩЕ БІЛЬШЕ ЖЕСТІ!!!😈Загалом мені «Захисники Лісу» дуже сподобалися! За останні півроку довелося трішки почитати різного фентезі. І Катерина точно займає почесне місце в моїй бібліотеці. ЗІ. Катерино, не хочу ображати Миколу, але….😁 Це дивний якийсь мув. Просто мазохіст якийсь. З таким же успіхом можна було піти до мавок спарюватися і віддавати себе на з'їдання🤭

Лілія Кухарець «Інакша»Вдруге в житті пощастило бути ARC-читачем твору, якого світ ще не читав. І так уж сталося, що це саме ті дві книжки, які є складовою однієї дилогії. Це була цікава пригода по Ордену та по лісах разом з командою мисливців, які на своєму шляху зустрінуть не тільки інакших, а ще й купу всякого іншого. Початок для мене був не самим легким, тому що події останньої сцени були не такими свіжими у памʼяті. Для вас невеличкий спойлер: з цим ви вже не зіштовхнетесь, коли будете читати після старту продажів. Ну да, я трішки більше знаю на цьому етапі🤭Після перших 10% оповідання пішло дуже динамічно для мене. Книжка читалась легко, хотілося далі читати. Може ромфант — мій жанр? Може саме така фантастика мені потрібна?) Прям вже бачу як ви накидуєте мені різний ромфант, раз я вже тут почав задумуватись😅Сподобався розвиток Лети. Вона стає більш гострою на язик, більше сміливості не тільки в очах, а ще й в діях. Дійсно перетворюється на круту мисливицю. А що там далііііі…. Я міг би очікувати цього за допомогою аналізу, натомість повністю вимкнув мозок — і всього лише насолоджувався історією. Як на мене, це найкраща похвала авторці.Було декілька сцен, де персонажі комунікують і вирішують питання. І тут ставлю жирний лайк письменниці за просування механіки «поговорити і вирішити питання». Правда, не всі хочуть спілкуватися, а про «почути» — тим паче🤭 Добре, що хоч потім вміють визнавати свої помилки і йти назустріч. Ох, сподіваюсь, я вам не насипаю спойлер за спойлером)В тексті стало набагато більше метафор. Не виділяв би цей факт ні в мінуси чи плюси твору. Голос Лілії все одно зберігся, але декілька разів довелося повертатися по тексту для більш чіткого усвідомлення подій. Через це хотілося би більше описових абзаців — фундаменту сцен додати. Декорації не розсипаються, проте деталей хотілося більше — шоб мене в сцені потримали трішки довше. Закінчилася історія неочікувано. Неочікувано швидко. Сидиш собі читаєш. Читаєш. Читаєш. А потім хєракс — і фінал. І наче не кліфгенґер, а наче і він😅 Ліліє, а буде продовження? А то я мʼяско з кісточки зʼїв, а хрящики не встиг🤷‍♂️ в мене забрали тарілку😁Однак маю вам сказати, що книжку я закрив з либою на всі 32. Далеко не кожен раз таке відбувається)Якщо ви читали першу частину, думаю, в продовженні розчаровані не будете. Видно, що Лілія хоче розвиватися в письменницькій майстерності. Тому зичу розвитку, продаж і нових ідей (або продовження старих🌚)!