Селія Різ «Міс Ґрем. Кулінарна Книга Шпигунки»До цього огляду перші враження я вже раніше писав, тому можуть бути повтори.Загалом враження більш-менш позитивні. Бат іт ізнт воркін фор мі, як пишуть в Гудрідзах))Краси в цьому творі не знайшов, хоча початок історії багатообіцяючий, а фінал максмально дивний. За життя я прочитав багато книжок про розвідників і не можу Міс Ґрем віднести до найулюбленіших. Не найцікавіший стиль оповідання. Складається враження, ніби авторка навмисно розтягувала гуму (особливо в тих місцях, де цього можна було не робити) задля обʼєму. При цьому сподобалося, що совітів Селія Різ показує у всій красі. І причому неодноразово згадує наскільки жорстокими і вони були також. Цього раніше в книжках про Другу Світову я не бачив. Навіть про книжки, де вона згадується минулими подіями (як, собсна, і тут)Початок не переконав мене і не створив синхронізації з ГГ. Більше схоже не на художку, а на не дуже вдалу псевдодокументалістику. Просто не моє. Можу повірити, що хтось сидів і ридав над нею, проте не я. Авторка по ходу оповідання вводить дохріналіон персонажів, де одна ціль: заплутати читача. Чесно, від цього тільки каша в голові, тому що з самого початку зрозуміло до чого все йде.Фінал розмитий. Так намагатися поріднити з персонажем і так злити фінал ще треба постаратися. Я хотів у фіналі хрумкого скла, а отримав маленький осколок незрозуміло чого. Не назвав би прочитання твору негативний досвідом, але і не кайфанув🤷‍♂️ Був досвід і з більш збалансованими та більш емоційними книжками, ніж ця. І все одно радий, що нарешті закрив це питання, тому що фапав на неї більше року, та все чось ніяк не купляв. Дякуючи бібліотеці гештальт закрито))