Марʼяна Копачинська "Княгиня Пітьми"

Ну ось нарешті і прийшов той час, коли і я прочитав цю книжку також. До речі, нещодавно вийшла ще й з чорним зрізом. Виглядає сексуально🌚 Та і загалом внєшка книжки дуже приваблює. Дизайнер красавчік. Той випадок, коли читач більше по інших жанрах, але дуже було цікаво прочитати. Невже крутість «інтерʼєру» настільки відповідає «екстерʼєру»? А тут не тягнутиму Руту за котячій хвіст. Нє. Не настільки. Я взагалі не зрозумів твору і для кого він написаний. Недостатня кількість описів і пояснень. Читачу пропонується уявляти щось, чого не існує, чого не існує. Думаєте у мене тут клавіатура залипла?

😁 Нє. Ну, це ж фентезі. Багато чого не існує в реальному житті…. Ой, та ладна! Ви понялі, а якщо ні, то зрозумієте))І навіть якщо недостатність пояснень хоч якимось чином можна виправити в голові — а це важко, на секундочку; мені і так не розповідають, натякаючи, шоб я сам собі там шось науявляв — а що, якщо я не знаю що саме, ю ноу? Відчуваєте це замкнуте коло?

😅

Напевно, ні. Для цього вам доведеться прочитати твір. Олрайт зен. Поїхали далі. Для кого написана історія, також не розумію. Тут достатня кількість доволі жорстких сцен, але в цілому продукт сприймається дитячим. Десь приблизно на 12+. Якось мені важко уявити собі дитину, яка читала би сцени, де героїв штрикають в живіт, перерізають горлянки, (майже) ґвалтують або прям конкретно (з евфемізмами) натякають на секс. І це при тому, що і самі герої себе поводять по-дитячі. Чесно, діти мене не збуджують. І не викликають чуйство кавайності в такому контексті. Сидиш з обличчям таким: huh? Окей. Давайте швиденько пройдемося по основних героях. Без розробу психологічних портретів. Чиста субʼєктивщина. Почнемо з найкласнючого — Мак. Він мені сподобався одразу ж. З нього починається історія, і одразу віддає відьмаковськими вайбами, що наштовхує на думку: скоро буде мясо, скоро будуть танці! Веселий, цікавий, легкий парубок, але зі своєю драмою. Всі його розділи були моїми. Їх ковтав із задоволенням. Рута. З самого початку здається таємничою, але під кінець стає все більш явною безпомічною потєряшкою. !!! Княгиня Пітьми!!! З таким званням хочеться бачити ахтунг чувіху, яка розкидатиме всіх направо і наліво. По факту…. Не знаю… Якось… Недостатньо😅

Туди ж і Веселик. Простачок, від якого нічого такого не очікуєш, але вже знаєш, що сильно впливатиме на сюжет. Так і вийшло. Проте не віє від нього беззаперечною і стовідсотковою потребою. Суто заради любовної лінії? Мейбі. Але хочете прікол? Любовна лінія. Вона вся відбувається за кадром. Тобто нам показують шось, але всі оці доторки, погляди, посмішки, діалоги — все це залишається за ширмою. Ми бачимо Руту та Веселика вже в якихось конкретних сценах, де просто потрібно їх показати і кинуть печенюшку читачу, але при цьому нема хімії, нема і відчуття щирості цих стосунків. Вони ніби існують одне для одного суто заради галочки. Герої в одній сцені поводять себе по-дитячому, в наступній — ніби вже років 20 разом; потім всьо па-новай. Не повірив. Не повірив і загалом в історію. Після перших 15-20% книжки почало все розсипатися і перестало існувати. Дуже класний і щільний початок, а розвиток пройшов крізь пальці. Сумно. Я би дуже хотів написати позитивний-позитивний відгук, але не вийшло. Проте я хочу відзначити, що у Марʼяни добре виходить придумати саму ідею сюжету. Як на мене, потрібна більш детальне пропрацювання і сцен, і персонажів — для кого вони, для чого вони, психологія поведінки і стосунків тощо. Не вистачило фундаменту. Якшошо, наприклад, у Паланіка також був не найпростіший шлях;) Марʼяна вже з дебютом одразу в видавництві, навіть без етапу самвидаву, а це вже щось значить. В неї є команда. І я їй зичу тільки найкращого.