Літкіт

Я курю сигару цинічних бульварів,Де зав’язуються в вузол не один із романів.Я курю сигару із малахітового НіагаруІ пускаю зимову з рота холодну пару.Я курю сигару, цинічно цокаючи язиком,І дістаю черешню правою ногою.Я курю сигару нескінченного людського поту,Що скочується при думці, що ми живемо в пошуках вовків.Я курю сигару всіх своїх мистецтв, зроблених руками,І всіх зізнань, що не заслуговував я по чину жодним разом.Я курю сигару нескінченного зухвальства й невпевненостіІ аури небесного тіла, що не має космічної консистенції.Я курю сигару зі всіх помилок і божевільних збочень,В котрих собаки раптом стали людьми й почали знімати кіно.Я курю сигару, уявляючи, як дам у барі жару,Коли, дивлячись кабаре, отруту вип’ю до краю.Я курю сигару товщиною з трамвайну шпалу,Бо в тій сигарі всі мої рефлексії й психологічні проблеми мого часу.Я курю сигару з тонкого крафтового паперу,Котрий зроблений зі шкіри дерев, котрі не потраплять до раю.Я курю сигару, немов димова шайба в колодязі,Я курю сигару, немов паровоз у стімпанковій прозі.Я курю сигару — залишився лиш недопалок.Здається, пора переходити на тютюнову трубку - запалюй.Я курю собі трубку — повну душевно тьмяних трав КарпатІ чаю по знижці в Сільпо, що носить ім’я АТБ.Я курю трубку — в ній дзвін і гуркіт трембіти, що не має імені,А її довжина вимірюється в кілометрах.Я курю собі трубку — в ній тихо сидить собі вовкІ чекає хвилини виплигнути з табакерки.Я курю собі трубку і викурюю розум у кур,Здається, вони не розуміють мого капітального філософського задуму.Я курю собі трубку і наповнюю тіло трансляцією енергетики.Я курю собі трубку, заряджаючись на атомно-ядерну ідентифікацію.Я курю собі трубку і думаю — от я вже дід,А колись давно я був іще Едуардом.А можливо навіть Енеєм чи Оріоном Паксом Чи фортепіяно забуте собів лікарні.Я курю собі трубку, і дим Колумбії тече по моїх венах.Я курю собі трубку — і корінні народи Америки вдячно кивають в такт.Я курю собі трубку — і скіфи пасуть на лугах своїх золотих коней.Я курю собі трубку — чомусь поряд зі мною Зевс оголив вуста.Я курю собі трубку — розум наповнений чистою святою водою.Я курю собі трубку — я мрію про море, пляж і Гаваї.Я курю собі трубку, котра зроблена з піску моїми племінниками.Я курю собі трубку, що дійсно схожа на мармелад.Я набиваю трубку зубами розтовченого крокодила.Я набиваю трубку астралом, заточеним об коліно.Я набиваю трубку зеленкою й глиною впереміш, як медичний рецепт.Я набиваю трубку діагнозом у пріоритет.Я набиваю трубку — попереду буде гора.У самурая немає шляху — тільки шлях.Я набиваю трубку світлофорами свого айк’ю.Я набиваю трубку безсвідомим у всіх на виду.І ось я курю собі трубку — і відчуваю знайомий парфум ідіотів.Я курю собі мирно трубку — і не знаю, чи є сенс в агрегатній формі.Я курю собі трубку — намагаюсь викурити мишу з моєї кроваті.Я курю собі трубку — пора переходити на жувальний тютюн. Тьфу...І ось я жую тютюн — мій стоматолог помститься новим анекдотом.Жую я тютюн — мої очі розплющені широко і дивляться у вікно.Жую я тютюн — а вікно, ви ж не знали, так схоже воно на кіно.Жую я тютюн — а в кожному кіно є, звісно, любов.Жую я тютюн — банальний, а все ж таки інтригуючий той сюжет.Жую я тютюн — і відчуваю, що відлетіла вже друга пломба.Жую я тютюн — а в тому кіно холодна і біла зима.Жую я тютюн — цікаво, чому так повільно кіно йде в моєму метро?Жую я тютюн — зуби руйнуються во ім’я святого Грааля.Жую я тютюн — на престол сходить король із раю.Жую я тютюн — наскрізь зиму в снігу пробивається кладовище загублених квітів.Жую я тютюн — можливо, це кіно не те, чим здається.І зуби втікають від мене в симетрії — в раковину, потім у басейн.А в басейні плаває моє пінопластове тілоЗ широко розпахнутими очима.Мене розрізають на шмаття хірурги — видаляють крила,Вколюють тестостерон і одночасно б’ють електрошоком по спині,І вишивають на ребрах кров’ю моєю і пінопластовою кісткою.Навіть тютюн не допоміг не перетворитись на жука-звіра.#Генрі_Крадієць_Сенсу#поезія (тґк_автора)

Теплого вам дня, письменники! 🍀💚На зв’язку власниця Літкафе — @Vittoria2426 і я до вас із новиною!Як ви вже помітили, ми створили публічний канал, де будемо показувати вашу творчість. Більшість спільнот спеціалізуються на віршах, а ми хочемо більше уваги приділяти саме творам. Та й про поезію, звісно, не забудемо😉 Будемо вести прості, але цікаві рубрики, спілкуватися й розвиватися разом. Тепер трохи про те, що підштовхнуло нас створити цей канал.Ми хочемо рухатися далі. Хочемо, щоб Літкафе росло, щоб про нашу спільноту дізнавалися більше людей, щоб її впізнавали. А головне — щоб творчість наших авторів не залишалася в тіні.Тому ми вирішили перейти на новий рівень і створити щось унікальне та дуже затишне. Наш Чат залишається, адже кращого місця для спілкування немає. Але тепер, на додачу до нього, з’явився ще один простір — місце, де ми зможемо показувати творчість наших авторів і знайомити читачів із найкращими письменниками.Тож залишайтеся з нами та пориньте в атмосферу літературного кафе ☕🍀

✨💫 АНОНС ПЕРШОЇ ГРИ💫✨ ⊹⊱•••《♡》•••⊰⊹Онлайн-гра «Взуй мої черевики»👇👇👇@labirunt_istunubot>> Що це таке взагалі?🤔<<Це інтерактивна гра про емпатію, стереотипи та людяність. Гравці проходять через життєві історії персонажів, які стикаються з нерозумінням, упередженнями чи самотністю.Мета — навчитися дивитись на ситуацію очима іншої людини.>>Мета гри☑️<<Зібрати якомога більше фішок емпатії(💜) і якомога менше фішок стереотипів(⚫️)>> Як почати гру?😎<<Прописати команду /start у боті>> Прогрес у грі🔝<<Гравець стартує на малому колі.Коли гравець набирає 3 фішки емпатії 😀, бот повідомляє:«Ви перейшли на велике коло!»На великому колі продовжує грати з новими, глибшими історіями.>> Завершення гри🏁<<Гра завершується, коли закінчуються всі картки-ситуації.«Почни гру. Вийди з вогню. Взуй мої черевики — і відчуй, як це бути іншим.»P.S. Бот для відгуків про гру!: @vidguki_Labist_botТут ви можете написати ваші враження від гри, скарги чи побажання😀-------------------------------------------------------------- ⊹⊱•••《♡》•••⊰⊹З вами була ваша улюблена команда ЛабІст. До зустрічі!!😘#ЛабІст@Labirint_istini #Луїс

Війна. Увірвалась різко, у лютому, о 5 ранку.Сповістила, що весна так і не настане.Усі під дулом у скроні бігом одягли вишиванку.Стоїш, немов укопаний, аж доки смерть не застане.Повітря стало важчим, з запахом диму та відчаюОстання цигарка розчиняється у повітріСтою, доки на плечі руку Азраїла не відчую Усі кольорові стали чорними в палітріВійна прийшла посеред ночі,Щоб усіх за раз зґвалтувати Війна. Дивлюся Азраїлу в очі.Питаю у нього, як Бог дозволяє так мордувати.Дивлюся на янгола смерті. Слова у горлі кам'яніютьХочу провалитися, коли бачу, як враз діти сиротіють. Ридати можна було б і усі роки, та сліз вже немає.Дивлюся на годинник. Вже давно день, але не світаєНіч накрила навік, ранок теж не настанеРозумієш, що тепер сніг ніколи не розстане.Йдеш назустріч Азраїлу, йдеш... Йдеш...З нетерпінням смерті своєї власної ждеш А він, мов на зло, від тебе відступає...Нащо? Для чого? Знає ж, як біль роз'їдає кістки Бачить ж, як російська орда наступає Десь там матір від сина так і не дочекається вісткиДесь там чиясь мрія лежить у завалахДесь там ворог надію чиюсь вбиває...А ти мусиш на це просто споглядати,Залишки справедливості в цім світі шукати. #авіс_рара#поезія▰▱▰▱▰▱▰▱▰▱▰▱> #твір > @litk1t > @litiyyy_bot> > > https://t.me/litk1t?boost

ДушаШкряб… Шкряб…Шкряб…Допоможіть.Допоможіть.Підведуся вгору — і тілом розливається окріп.ВІН ВТІК! ВІН ВТІК!Він… втік…А воно?А воно ледве б’ється.Я одна.Хтось тихесенько смієтьсяІ наповнює вода…Тут стіни — вони поруч, тиснуть сильно.Не бачу, але чую глухий гул.В мене впиваються всі спогади, як вила,Немов сліди від пуль, мов ікла в акул.Я плачу сильно, уявляю світло.Воно все ближче — засина нутро.Від чого вмерла я? Досі не вірю…Чи страх це, чи це зрада, чи любов?Чи чужа пуля? О, можливо, кровотеча…Кап… Кап…Я чую…Кап… Кап…Кап…Одна я, вмер вже мозок, стигне серце,А подум все ще є, як і вода.Вона тече у мене, бере вповну.Вона — та Смерть сама…!Як землю огортає нічна повінь,Так огортаюсь кіптявою я.Була страждала, та була хоча б живою,І мала шанс, і сяяла сповна.Тепер я в тріщинах, кінчаю повість.Холодне тіло світло покида.Було так тісно… Тепер, врешті, вільна.Так шкода, але крил не вистачало. Змиритися І Вибратись зуміла,Аби розквітнути новим початком…#Ніколь_Арден_Фенікс#поезія (тґк_автора)▰▱▰▱▰▱▰▱▰▱▰▱> #твір > @litk1t > @litiyyy_bot> > > https://t.me/litk1t?boost

Зал-ОбразУявіть ви сцену, велику ту сценуКупа людей, та всі, ще й красивіНіби багато - та наче без смакуТож сцена покаже, чого ж їм бажати«Ви жахливі мерзоти!Скільки ж можна нагліти!Скільки ж можна плювати в цей світ!Серце вже коле від ваших думокТа зникніть ви всі, неповажі тварюки!»Люди озирнулися на сцену велику Старий чоловік, у мотлоху свомуПани, красуні зиркнули на нього:«хто ж ти такий» - подумали ті«Ти старина як до нас патякаєш!Старий неохайний, та ще й без честіХто дозволив тобі сюди прийтиБезсердечний ти бродяга»Стояв той без слова, дивився навколаКупа облич і всі як єднеЗлі гримаси, мали вониТа от халепа, без серця вони«Мовляєш як пудель безстрашний А я поглянь - собака та дохлаДуша моя плаче, від ваших обманівІ так без цього світ тяжкий»Тоді встали ті красені з місця своїх,«Скотиняка, паскуда, без честі розмовляєш»А той лише стояв як каміньЗрозуміло нарешті, що правда у ньому.#sAnekus#поезія #конкурс (тґк)▰▱▰▱▰▱▰▱▰▱▰▱> #твір > @litk1t > @litiyyy_bot> > > https://t.me/litk1t?boost

> Оголошуємо набір на 2-ге голосування закритим. Публікація конкурсних віршів почнеться завтра о 14:00. А поки... 🍾🌺: Підписники та адміни Літкіту, з ювілеєм! Він існує від сили півроку, проте вже встиг зібрати стількох приятелів у себе.- - -Повірте, адміністрація готуватиме ще багато заходів і колабів, щоб ви не сумували. (Можливо, у команді невдовзі з'являться нові обличчя).Отож.Нумо виголосимо тост за нас.- - -Літкіт — будь іще кращим.Адміни — не змінюйтесь.Підписники|Творіть далі. 💚 🐦‍🔥: Любі котики! Хоч я активна у цій спільноті зовсім нещодавно, Літкіт став для мене майже домом.- - -Цей великий шанобливий котик сьогодні зустрічає свій ювілей, тож давайте всі разом привітаємо його!- - -Він виріс, став пухнастим та помітним серед інших тварин, але все ще залишається лагідним та ніжним.- - -Вітаю всіх вас і бажаю, щоб у вашому житті було більше мурчання, ніж шипіння; звершень у найріднішій справі та натхнення на решту життєвих капризів.|З любов’ю, ваш Фенікс. 🧡 🩻: Ця спільнота, нехай і не так давно існує, та й і я у ній відносно недовго, проте вона вже встигла стати мені таким собі сейф-плейсом. - - -Це місце принесло мені чимало нових знайомств і навіть хорошу подругу. Я дуже рада, що одного холодного вечора таки прийняла запрошення прийти до Літкіту. Ні разу про це не шкодую.- - -Перша публікація своєї поезії тут, перше повідомлення у загальному чаті, перше представлення у своєму каналі, як учасниці Літкіт...|Це все було ніби вчора... 🩵 🚑: Вітаю, нас 300 — число, з котрого починаются анекдоти і приход сусіда на запах шашличків. Тож, як то кажуть — щоб вірш писався, серце билось.|Йоу. ❤️‍🩹

вавилонцю казку я буду читати дітям змалечкупро наше спільне царство – прекрасний Вавилон. про цю велику і міфічну вежу ангельську де людей та потвор – повний ешелон. казав той клятий Бог, безмовний наш Творець,багато що – дрібноту правди. може і брехні.мораль виводив, робив він нам взірецьта ми не слухали. тепер ми грішні. та смертнí.зруйнована та вежа, лишились лише ми. не буде нам ні свят, ні пирів, ні весільмузики стихнуть. поети б'ються, схиляючи чоламиприносячи тепер у райське місце більтепер вже тільки тиша. та ті почвари знизу:ангели, монстри, перевертні. і люди. на пиках в грішників огиднії мармизитепер питання? до чого і куди...та і ми що? а ми з цим ніц не вдієм.помру, не складуть в купі під вівтар Богам.розумник може скаже "в скирту з гноєм!"та лише я впаду, як їжа мертвякам(впаду від моровиці чи щось інше? неважливо)нас не вквітчають. не всіх та не відразуне визнають, поглянь ти правді в очіне вмрем ми в Парижі, повторюю щоразупомрем ми в Вавилоні, можливо навіть двічі(зразу - наше серце. а потім і тіло вляже)може дітям не зачитаю я цієї казкипро огидне царство – Вавилонможе, подаруєш мені, як римляни, фіалки я буду твоїм Адонісом, а ти – як Аполлон#аноннія#поезія #конкурс (тґк)▰▱▰▱▰▱▰▱▰▱▰▱> #твір > @litk1t > @litiyyy_bot> > > https://t.me/litk1t?boost

ПОЛУМ'Я ПОМСТИУ прірві плаче ясними слізьми Маленька тінь самотньої надії.Колись здіймалась в небо радісно крильми,Та давно вона забула свої мрії.Обламали їй ті білосніжні крила,Видерли все сонцесяйне пір'я.Покинула її незламна сила,Залишився спогад лиш в повір'ях.Хтось забрав собі її свободу,Хтось укинув у вогонь кривавий.І буде прославлять нащадків свого роду,Показувать свій намір величавий.Він навіть не згадає про надію,Яка тепер знаходиться в безодні.Він буде жить спокійно, нехтуючи ціллю,Яка колись ще чула думки благородні.Й тут ніжна, лагідна довіра, так, вонаПеретворюється на шматочок помсти.Про неї ніхто не зна,Бо немає в неї позолоти.Є тільки крапля люті,Що палає безжальним вогнем.Та голос надії у скрутіЯкий заллє світ дощем.Душу охопила темряваВ рятівні обійми правди.Надія обернула дзеркалоЖаги до кари заради.Піднялася знову до неба,Стали міцнішими крила.Зовсім не слави їй треба,А справедливості, віри.І ворог впав перед мечем того,Чиє ім'я стоптав у попіл.І прийшла раптом кара його.І змив у небо з криком сокіл.#Хозяїнова_Софія#поезія #конкурс▰▱▰▱▰▱▰▱▰▱▰▱> #твір > @litk1t > @litiyyy_bot> > > https://t.me/litk1t?boost

🌺: Вітаємо всіх підписників:олдфагів і новоприбулих!Сподіваємося, Вам сподобається конкурс, який ми, адміни літспільнот, кропітливо й невтомно готували. У ньому — частинка кожного з нас.Відбір відбуватиметься так: 👥 Буде 2 неанонімних голосування, у кожному — по 10 авторів. Той, хто набере найбільше голосів, проходить в основний конкурс. Перший автор — переможець 1-го опитування, другий — 2-го відповідно.— — —Один день буде присвячений читанню творів, наступний — голосуванню, останній — оголошенню результатів. 3 дні на 1 опитування. Проміжок між віршами — 1 година. Публікуватимуться вони з 14:00 і до 23:00. (Твори, що не призначені для конкурсу, публікуватимуться в дні голосування й результатів). 1-ше голосування. ЗАКРИТО 🔫 У ньому змагатимуться старожили Літкіту, що були в ньому ще з незапам'ятних часів (цебто, з 10 підписників; +-) або ж ті, що приєдналися зовсім недавно, але вже стали частиною нашої творчої сім'ї. 2-ге голосування. ВІДКРИТО 🌟 А в цьому Ви побачите нові обличчя, що закарбуються в історії нашої спільноти (і в інших, сподіваюсь, теж). Щоб подати твір, надішліть його в бота, додавши до вірша мітку "На конкурс". Обов'язково зазначте, як Вас підписати (псевдонім/ім'я), а також залиште свої соцмережі (за бажанням). Не забудьте підписатись на теки літспільнот-партнерів і журі (це обов'язково), а також завітайте на канал організатора — РіСТ!А стосовно новеньких...|Почувайтеся в Літкіті, як вдома.💛💚💙>>> НАДІСЛАТИ ВІРШ