Я говорила сьогодні з журналістом про те, що в матеріалі краще замінити слова: "захищати" особисті кордони на "встановлювати" кордони. Мені здається, що в другому варіанті для нас самих більше сили і можливості впливу. Я встановлюю кордони. Визначаю чіткі правила і межі в спілкуванні зі мною. Якщо хтось зі мною порушує правила і мені дискомфортно, є питання: а чи знає людина взагалі про ці правила? Чи ми колись їх обговорювали? І можливо, конфлікт чи напруження зараз – через те, що ми не озвучили правила спілкування одне з одним. У мене відчуття, що коли ми встановлюємо кордони – це робиться з відчуття власної сили і поваги до себе. А коли готуємось їх захищати, чи заздалегідь налаштовані захищати – це більше про відчуття вразливості. Спочатку я встановлюю кордони, а потім, за потреби, я їх захищаю. І це дійсно іноді потрібно. Доньці я нещодавно казала, що іноді суперечки виникають саме тоді, коли настав час звірити правила та кордони. Особисті кордони - це все, що стосується того, де закінчуюсь я і починається інший. Що зі мною можна, а чого не можна. Кордони дають відчуття ясності. Наче ти малюєш карту території. Фізичні кордони - хто і коли може мене торкатись, дистанція в контакті. Що з моїх речей можна брати, а що ні. Емоційні кордони - мої емоції точно не варто оцінювати, знецінювати або виправляти Ментальні - я маю право на свою думку, я можу з чимось не погоджуватись, я - доросла - сама приймаю рішення про своє життяЧасові - я можу взяти час на роздуми, я не зобов’язана бути доступною постійно, я маю час на відпочинок Соціальні та рольові - я не маю бути зручною для всіх, я відповідально виконую свої зобов’язання в кожній з ролей, але я не зобов’язана відповідати чужим очікуваннямІнформаційні кордони - що я в своїх розповідях про себе залишаю приватнимЦіннісні кордони - мої принципи, що для мене ціннісно прийнятно, а що ні. Напевно, найважливіше: все починається з того, що я дозволяю собі і іншим мати кордони. І визнавати, що вони у нас «різної щільності». Те, що для мене є очевидним, для інших не завжди прояв нападу на мої кордони, а те, що у нас різний досвід і дозвіл на їх встановлення. Коли у нас ясні і встановлені кордони, нам легше за потреби їх захищати. Але це вже інша тема.Нехай наші кордони у всіх сенсах завжди будуть ясними та захищеними. Доброї безпечної ночі ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз
Іноді ми зустрічаємось із сусідом по вулиці. Він уважний до мого стану і того, як я виглядаю. Питає іноді, чому я сумую, чи не потрібно чимось допомогти.Якось він обрізав дерева на вулиці, почув, що я відкриваю ворота, і сказав своїй супутниці: «подивись, яка вона модна». Повернувся до мене і запитав: «Ви знову в чорному? Що сталося? Ви зараз часто в чорному».А я дійсно зараз стала уникати яскравих кольорів, хоч дуже їх люблю і у мене їх багато в одязі. Вдома я в яскравому, а коли виходжу на вулицю, частіше обираю саме чорний. Я знаю, чому обираю зараз чорний - він для мене є коліром тиші, моєї адаптації до простору, де поруч багато людей і стимулів. Він мовби створює контейнер і допомагає уникати сенсорного чи емоційного перевантаження. Бо на обробку кольорів, візерунків, деталей витрачається ресурс нервової системи. Наче саме зараз він дає мені більше ресурсу, щоб помічати «кольори» навколо. А ще багато людей відчувають себе в чорному більш зібраними, впевненими, стильними.Він налаштовує на мінімалізм і дотримання дистанції. Зберігає сили. А ще він категоричний. Для підлітків (і не тільки) це можливість без слів сказати – ні. Його часто обирають, коли переживають певний перехідний період в житті і коли відчувають втому. А у мене зараз з усім бінго. Раніше, коли я бачила, що людина обирає переважно чорний колір в одязі, і це не пов’язано зі скорботою, питала: «Як давно ви у чорному? Як відчуєте, що готові додати до нього деталей?»Сьогодні я додала до чорного улюблені сонячні бурштинові прикраси. У кожного з нас бувають періоди чорного кольору - це наче чорнозем, з якого проростуть паростки нових кольорів.На фото - сьогодні в кафе на мене застрибнув кіт, який працює в кафе котом. 🐈 Доброї безпечної ночі та вихідних. До понеділка. ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз
Сьогодні в наших «2 хвилинах для себе» #практика для розвитку міжпівкульної взаємодії. «Замок».1. Великий палець правої руки захоплюємо в кулак лівої. Великий палець лівої – захоплюємо кулаком правої руки2. Великий палець правої руки захоплюємо кулаком лівої. Водночас Вказівний палець лівої руки захоплюємо кулаком правої руки.Придивіться, я на відео повільно показую вправу. Нагадаю, як працюють подібні вправи для дітей та дорослих. Окрім того, що це – енергетизатори для мозку і вони допомагають повернути концентрацію, їх використовують травматерапевти, як практики стабілізації.Під час переживання травматичного досвіду змінюється активність мозолевого тіла - воно інтегрує роботу півкуль. Робота мозку стає буквально «асиметричною».Права півкуля зазвичай бере на себе більшу частину навантаження: вона фіксує відчуття страху, можливий тілесний спазм, зорові й аудіальні образи травми - усі сенсорні подразники.Ліва півкуля, пов’язана з логічним осмисленням, мовою, послідовністю дій, часто «вимикається». Це пояснює, чому людина після травми не може чітко описати, що сталося, або згадує подію фрагментарно.У результаті інформація про травму залишається неінтегрованою, наче «застрягає» у правій півкулі, і мозок не може повністю обробити досвід.Рухи, що перетинають серединну лінію тіла допомагають відновити цю синхронізацію.Це дає можливість інтеграції емоційного (права півкуля) та логічного (ліва півкуля) компонентів спогадів.водоночас ми стимулюємо утворення нових нейронних зв’язків, це допомагає мозку в роботі з «переписування» травматичних спогадів.І повертаємо відчуття контролю – обов’язковий етап роботи з травмою.Пам'ятаєте, що подібні вправи не варто робити перед сном. Удачі! ❤️ @stijkist Світлана Ройз
Сьогодні побачила в саду зовсім нову квітку.Мені давно подарували рослину, вона жодного разу не квітла. І ось сьогодні я побачила дивну ніжну квітку.Я вже прочитала, що не варто було торкатися її руками - вона отруйна, але такі доторки не шкодять. Це виявився чемерник - морозник. Квітка, яку ще називають Обіцянкою весни.З нею пов’язана легенда: у Різдвяну ніч пастухи несли дари немовляті. Один хлопчик плакав, що не має нічого, що міг би подарувати.Його сльози впали на сніг і перетворилися на ніжні квіти, які зацвітали навіть у мороз.В Україні назва походить від слова «чемер» (головний біль) - рослину використовували в народній медицині.А ще чемерник став символом захисту. Вірили, що він оберігає від злих духів.Я читала про цю квітку і думала, що приймаю все: і здатність лікувати головний біль, і захист, і те, що вона несе обіцянку весни. І те, що вона є символом віри, яка перемагає будь-який холод.Тепла нам. Ніжності. І захишеності. Доброї безпечної ночі ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз
Сьогодні в наших «2 хвилинах для себе» #практика для впливу на м’язи шиї. У шиї проходить багато важливих структур: судини, нерви, рецептори положення тіла. Ми вже багато говорили про блукаючий нерв, який ми стимулюємо доторками до шиї. Коли ми повільно рухаємо шиєю або торкаємось її, нервова система отримує сигнал про можливість переходу в стан відновлення.Через шию проходять судини, що живлять мозок. Коли м’язи перенапружені - кровотік може ускладнюватися. Важливий м’яз цієї зони - платизма. Він пов’язаний із мімікою, вираженням емоцій і реакціями напруження. Часто активується під час стресу, при стримуванні плачу або сильному контролі. Коли платизма в гіпертонусі, ми відчуваємо скутість у нижній частині обличчя. М’які розтягнення, погладжування -допомагають нам розслабитись і відновлюватись на всіх рівнях. Цікаво, що коли дорослий спокійно рухає шиєю або просто тримає теплу руку на ній дитина поруч теж може заспокоюватися. Так працює співрегуляціяВідновлення нам ❤️ @stijkist Світлана Ройз
Про слова "мені байдуже". Коли людина каже: «мені не байдуже, мені важливо», для мене це виглядає як енергія, спрямована назовні. Щось усвідомлене, що стає внутрішнім рушієм - зсередини назовні.Але сьогодні я пояснювала те, скільки насправді енергії може бути в тому, про що ми кажемо: «мені байдуже», «мені це / воно / вони стали байдужі».Не просто : я спокійно про це згадую, я спокійна з цим, а саме байдужість- коли я в цій темі завмерла, ніби зробила або роблю зусилля, щоб більше не реагувати.Це енергія, спрямована всередину. Наче знеболення, щоб не відчувати роздратування, сум, образу чи заздрість.Я сьогодні «пілотувала» кілька ідей для наступного семінару, і ми з колегами виписували те і тих, до кого нам зараз стало байдуже.Там була відчутна різницяІноді це:* я заощаджую сили на тому, щоб не дивитися туди* я усвідомлено зосереджуюся на іншому* я уникаю контакту з цим, бо ця людина нагадує мені про… і коли я в контакті, мені знову болить* там для мене більше немає сенсу, і я можу дивитися на це спокійно, це просто зараз не моє.Тобто іноді це різниця між живим емоційним включенням і захисним емоційним відключенням.Фактично за словами «мені байдуже» можуть стояти різні психологічні процеси:- Уникання через біль- Свідоме перенаправлення уваги- Емоційний захист - відключення або відсторонення- Справжнє завершення і відпусканняЦя енергія, що пішла всередину і витрачається на те, щоб було «байдуже», тим чи іншим чином може привертати нашу увагу, симптомами, подібними темами, емоційними реакціями...Ми сьогодні експериментували з тим, щоб дуже обережно виводити її на поверхню.Я просила спробувати фразу : «Мені зараз байдуже, але колись боліло, що це сталося».Це було фактично м’яке повернення контакту з досвідом, але не руйнуючи захист.Можна поставити собі запитання:«Чи можу я спокійно подивитися на "це" або на "цих людей", якщо захочу?»Якщо ні, і хочеться відвернутися, швидше за все це байдужість - як захист.Там може бути напруження або зціплення, хочеться швидше змінити тему, іноді з’являється цинізм чи знецінення. Енергія витрачається на те, щоб не реагувати.Якщо можу, але не хочу зараз - це скоріш за все - відсторонення. Є усвідомлення, що я відчуваю, я розумію, чому не хочу йти в цю тему. Рішення скоріше раціональне. Можливо, це турбота про себе, щоб зберегти силиЯкщо можу дивитись, згадувати і всередині спокійно, може бути сумно, але спокійно - це швидше спокій і завершення ситуації. Ми прямо дивимось, вже не захищаємось, можемо говорити про це чи про «цих» без напруги, є відчуття спокійного завершення і простору.Але я все ж більше люблю те, коли мені не байдуже 😊 )))Доброї безпечної ночі. З тим, що для нас важливо ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз
В цей день - поваги до нашої багатовимірної сили у всіх її проявах, я хочу поділитись розмальовкою, яку створили друзі із ГО Вчися. З портретами та закодованою інформацією про українських науковиць. Її можна завантажити тут: https://go.vchysia.org.ua/jblvg В розмальовці: 🔹 Елла Лібанова — одна з головних експерток, які формують сучасну українську демографічну й соціоекономічну оптику. Вона досліджує як змінюється населення, що відбувається з ринком праці, бідністю, нерівністю, міграцією. 🔹 Марина Вязовська — українська математикиня, професорка EPFL (Лозанна, Швейцарія), лауреатка Медалі Філдса 2022 (друга жінка в історії цієї нагороди).У 2016 році Марина довела оптимальність найщільнішого пакування однакових куль у 8-вимірному просторі — математична задача, яку не могли розв’язати понад 400 років. 🔹 Наталія Полонська-Василенко — історикиня, яка написала двотомну працю «Історія України» — підсумкове, фундаментальне дослідження, яке часто використовують як велику рамку для розуміння українського історичного процесу. Наталія намалагалася підсвітити український кут зору там, де його системно затирали й ігнорували. 🔹 Катерина Ющенко, яка у 1955 році створила адресну мову програмування — одну з перших у світі високорівневих мов, важливу тим, що вводила ідеї на кшталт непрямої адресації. 🔹Ніна Мороженко — її роботи з протуберанців належать до класики української сонячної фізики. У біографічних довідках підкреслюють її внесок у пояснення неоднорідної структури протуберанців і в побудову моделей, що узгоджуються зі спектральними спостереженнями. художниця - Лідія ГолоскоСил нам, можливостей і підтримки, якщо вона потрібна ❤️Дякую ГО Вчися за розмальовку @stijkist Світлана Ройз
Сьогодні я хочу поділитись відео - там близько 40 хвилин, можна дивитись на прискоренні десь в 2 рази. Цим відео своєю чергою поділились колеги з групи «ресурси травматерапії». Насправді це унікальний відео-практикум: «Відновлення почуття безпеки і стабільності», який записали Соня Гомес і Стівен Порджес в підтримку українцям.Стівен Порджес (Stephen Porges) - американський вчений, доктор психології та автор Полівагальної теорії.Соня Гомес (Sonia Gomes) - міжнародна спеціалістка із соматичної терапії (Бразилія) з понад 40-річним досвідом. Докторка клінічної психології, акредитована викладачка методу Somatic Experiencing та авторка підходу SOMA Embodiment.Відео перекладено українською мовою, в ньому є прості і глибокі тілесні практики з поясненнями, як саме вони працюють. Практики, як від самих Соні та Стівена, так і від травматерапевта Пітера Левіна.Дякую колегам за роботу і можливість поширити. Нехай буде корисним. (Нагадаю, що можна сміливо дивитись на прискоренні)https://www.youtube.com/watch?v=JwvUKPxKuU0Доброї безпечної нам ночі. Відновлення. ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз
Саме сьогодні, два роки тому, народився наш простір «Стійкість для Стійких»Дякую кожному й кожній з вас за довіру, присутність і спільноту.Мені хотілося, щоб серед телеграм-каналів із новинами й маршрутами небезпеки був ще один - той, на який можна перевести погляд. Де безпечно і точно знаєш: мені тут раді. Мені тут є місце.Усе, що я створюю для нашого каналу -одна з моїх радостей цього складного часу.Коли вигадую теми дня, коли ділюся роздумами, я, в тому числі, запрошую вас у свій світ. І дякую, що можу розділити його з вами.Я не знаю, чи робите ви практики з «2 хвилин для себе». Звісно, я була б щаслива, якби в нас формувалася звичка маленьких внесків у себе. Я впевнена: ми все витримаємо. І в нас буде багато приводів радіти.І особливий - святкувати Перемогу. вірю, що вона буде.Сьогодні, в цей складний день, я ставила запитання: що ви зробите першим, коли почуєте слова про нашу Перемогу?Я, напевно, мовчки обійму рідних.А ви?Доброї безпечної нам ночі ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз
Сьогодні в наших "2 хвилинах для себе" #практика для впливу на тонус жувальних м'язів. Вони одні з найсильніших у нашому тілі. І водночас одні з найчастіше напружених.Вони інервуються через Трійчастий нерв. А саме він має зв’язки зі структурами мозку, що беруть участь у стресовій реакції. Коли ми стискаємо зуби, нервова система зчитує це як сигнал готовності до боротьби або захисту. Активується симпатична нервова система. Коли ж ми свідомо навіть просто ледь розтискаємо зуби чи масажуємо м’язи - запускається зворотний процес. Знижується симпатичний тонус, активується парасимпатична нервова система, пов’язана з відновленням і безпекою. Щелепа пов’язана фасціальними ланцюгами з шиєю, під’язиковими м’язами, діафрагмою, плечовим поясом. Коли вона напружена, часто підтягуються плечі, стискається шия, дихання стає поверхневим.Коли ж щелепа розслабляється, поглиблюється видих, язик опускається і наші плечі, нарешті, опускаються - починається відновлення.Відновлення нам ❤️ @stijkist Світлана Ройз