Офіційний канал УТФРМ

🫀 Хронічний біль впливає на якість життя та збільшує серцево-судинний ризикУ Frontiers in Cardiovascular Medicine вийшов огляд, який варто прочитати лікарям ФРМ, кардіологам і всім, хто працює з хронічним болем. Його головна думка проста: хронічний біль — це не лише симптом і не лише локальна проблема. Він асоціюється з вищим ризиком серцево-судинних захворювань і гіршим прогнозом. Автори узагальнили епідеміологічні дані, патофізіологічні механізми та терапевтичні наслідки цього зв’язку. Один із ключових аргументів огляду — великі когортні спостереження. Зокрема, дані UK Biobank показали, що локалізований і особливо поширений хронічний біль асоціюється з вищим ризиком серцево-судинних подій, причому спостерігається дозозалежний зв’язок: що ширше поширений біль і що довше він триває, то вищий ризик. Огляд також посилається на дані про зв’язок поширеного болю з вищою серцево-судинною смертністю. Важливо: це асоціації, а не прямий доказ причинності, але сигнали достатньо серйозні, щоб перестати розглядати хронічний біль як “другорядну скаргу”. Огляд виділяє кілька головних шляхів: • симпатична гіперактивація і вегетативний дисбаланс; • хронічне нейроімунне запалення; • ендокринно-метаболічні зсуви, включно з інсулінорезистентністю та дисліпідемією; • вісь “серце-мозок”; • додатково — окремі медіатори, зокрема CGRP, substance P, BDNF.Тобто, хронічний біль може сприяти серцево-судинному ризику через системну дезорганізацію регуляції. Найцінніше в цій статті не те, що вона вкотре каже “біль шкідливий”. Це ми й так знали. Найцінніше — нагадування, що ведення пацієнта з хронічним болем має включати оцінку серцево-судинного ризику, а не обмежуватися шкалою болю й рецептом анальгетика. Пацієнт із тривалим болем, низькою фізичною активністю, поганим сном, тривогою, депресією, гіпертензією або метаболічними порушеннями — це пацієнт із потенційно підвищеним серцево-судинним ризиком. Огляд справедливо нагадує, що частина звичних знеболювальних стратегій сама по собі може збільшувати серцево-судинний ризик. Автори підкреслюють потенційні ризики деяких НПЗП і довготривалої опіоїдної терапії, тоді як нефармакологічні підходи, зокрема когнітивно-поведінкові втручання, фізичні вправи, нейромодуляційні методи, виглядають привабливішими в пацієнтів із супутнім серцево-судинним ризиком. Але тут важливо не спростити надмірно: це огляд, а не настанова, і він обговорює різноякісні джерела — від популяційних когорт до експериментальних моделей. Це не клінічна настанова і не систематичний огляд із кількісним метааналізом ефектів терапії. Автори називають свою роботу integrative review: вони зробили систематичний пошук, але фінальний продукт — саме інтегративний огляд, який поєднує епідеміологію, механізми і терапевтичні міркування. Тому стаття корисна як рамка мислення, але не як готовий алгоритм призначень. До того ж частина механістичних висновків спирається на тваринні моделі та непрямі дані. Отже, хронічний біль не "викликає серцево-судинні хвороби”, а асоціюється з вищим серцево-судинним ризиком, що повʼязано з біологічно правдоподібними механізмами. Для лікаря ФРМ тут меседж дуже практичний: хронічний біль потрібно розглядати в біопсихосоціальній і водночас кардіометаболічній рамці. Оцінка пацієнта має включати не лише тип болю, функціональні обмеження та психоемоційний стан, а й артеріальний тиск, фізичну активність, вагу, метаболічні фактори, сон, тривогу, депресію, супутні серцево-судинні захворювання та медикаменти. Іноді ми лікуємо біль, а разом з цим - профілактуємо інфаркт. Джерело:ihttps://www.frontiersin.org/journals/cardiovascular-medicine/articles/10.3389/fcvm.2025.1629145/full@usprm_official#УТФРМ #USPRM #RehabHubUA #RehabTeamUA #PRMinUkraine

🦴Системні проблеми реабілітації після перелому стегна в ДаніїУ JRehabMed опубліковано дуже практичне дослідження для тих, хто займається геріатричною та післятравматичною реабілітацією. Автори опитали 90 із 98 муніципалітетів Данії і проаналізували, як саме після виписки організована реабілітація літніх пацієнтів після перелому стегна, у тому числі з ознаками когнітивних порушень.До 40% усіх переломів стегна припадає на пацієнтів з когнітивними порушеннями або деменцією. Саме ця група часто має гірші функціональні результати, вищу смертність, менший доступ до повноцінної реабілітації. І от тут дослідження ставить дуже правильне запитання: чи справді система адаптує реабілітацію під таких пацієнтів?1. У більшості муніципалітетів саме фізичні терапевти були основними фахівцями, які вели постгоспітальну реабілітацію після перелому стегна — як у когнітивно збережених пацієнтів, так і в пацієнтів з ознаками когнітивних порушень.2. У більшості налаштувань реабілітація відбувалася 1–2 рази на тиждень, тривалістю 5–12 тижнів. У закладах цілодобового догляду та в будинках догляду заняття були коротшими, але частішими.3. Найчастіше повідомляли про функціональні завдання та навички, вправи з опором, тренування балансу.І хоча це добре узгоджується з сучасними клінічними рекомендаціями, але є нюанс: у багатьох муніципалітетах ці модальності частіше застосовувалися до пацієнтів без когнітивних порушень, ніж до пацієнтів з когнітивними труднощами.Найслабше місце системиЛише 4% муніципалітетів використовували стандартизоване когнітивне скринінг-тестування, тобто величезна група пацієнтів із потенційно іншим реабілітаційним профілем фактично не проходила системного виявлення когнітивних проблем. Лише 13% мали формальний опис програми саме для пацієнтів із когнітивними порушеннями, тобто інклюзія ніби є, але специфічної адаптації майже немає.Інструменти самооцінки застосовували рідко, пацієнт-орієнтовані шкали використовувалися мало, найчастіше Patient-Specific Functional Scale, Numeric Rating Scale, а когнітивні опитувальники або скринінги використовувалися рідко, за винятком певного використання MoCA у закладах цілодобового догляду.Натомість функціональні тести застосовували частіше, найпопулярнішими були 30-second sit-to-stand, Timed Up and Go, елемент балансу з SPPB, мануальне м’язове тестування 0–5. Тобто система краще “бачить” рух, ніж когніцію, і краще “вимірює виконання”, ніж суб’єктивний досвід пацієнта.Що це означає для лікаря ФРМЦе дуже знайома історія і далеко не лише для Данії. Система ніби формально працює, але фактично не дуже змінюючись під когнітивний профіль пацієнта. Проблема в тому, що пацієнт після перелому стегна з когнітивними порушеннями потребує також налагодження терапевтичного альянсу для якісної реабілітації, організації реабілітації таким чином, щоб дати пацієнту доступ до лікаря ФРМ не лише при наявності червоних прапорців, до простіших і повторюваних інструкцій, до іншої структури терапевтичної сесії, більшої ролі сім’ї або доглядальників, кращого контролю болю з урахуванням коморбідності та фармакологічного навантаження, більшої персоналізації середовища та комунікації.Автори фактично показали, що реабілітаційні послуги для пацієнтів після перелому стегна в Данії загалом є, але когнітивна вразливість поки що недостатньо враховується системно. І це дуже важливий меседж для всіх нас, бо якщо ми не оцінюємо когніцію, не адаптуємо програму і не модифікуємо підхід — ми ризикуємо створювати видимість рівності, а не реальну справедливу реабілітацію. Пацієнт із когнітивними порушеннями не повинен отримувати формально однакову послугу, він має отримувати реабілітацію, пристосовану до його когнітивних можливостей, з урахуванням здатності пацієнта зрозуміти, запам’ятати, повторити та перенести навичку в реальне життя.Джерело:https://medicaljournalssweden.se/jrm/article/view/44207/52929@usprm_official#УТФРМ #USPRM #RehabHubUA #RehabTeamUA #PRMinUkraine

🫁 Телереабілітація після COVIDНаступна публікація з Journal of Rehabilitation Medicine включила 12-місячне спостереження після рандомізованого дослідження легеневої телереабілітації у людей із респіраторними проявами post-acute sequelae of COVID, продемонстувавши, що через рік частина показників покращується, але вираженого функціонального відновлення не було. Порівнювали 4-тижневу легеневу телереабілітацію з групою звичайного ведення. Проаналізували 29 із 50 первинних учасників (58% вибірки). Усі результати на довгому проміжку аналізували вже разом однією групою, оскільки у первинному РКД між групами не було значущих відмінностей. Головною кінцевою точкою був 1-хвилинний тест сідання-вставання. Саме тут статистично значущого покращення не було: зміна становила +1,5 повторення з 95% ДІ від –1,3 до 4,2. Тобто формально пацієнти не продемонстрували переконливого прогресу за головним первинним критерієм. Але деякі вторинні показники все ж покращилися: • 5-repetition sit-to-stand test: –1,4 секунди; 95% ДІ –2,7 до –0,1 • COPD Assessment Test: –4,1 бала; 95% ДІ –6,8 до –1,4 • також покращилися окремі домени SF-36 і COVID-19 Yorkshire Rehabilitation Scale. Тобто пацієнти через рік виглядали дещо краще, ніж на старті, але відновлення було частковим і нерівномірним.Автори прямо наводять абсолютні значення, які добре “приземляють” оптимізм. Через 12 місяців середній результат 1-хвилинного тесту сідання-вставання був 24,3 повторення, тоді як орієнтовна нормативна величина для такого віку — близько 33. Для 5-разового тесту сідання-вставання середній результат був 11,0 с, тоді як нормативно очікувано приблизно 7,8 ± 2,8 с. Тобто навіть там, де статистика стала кращою, до нормального функціонального рівня більшість учасників не повернулася. Це дослідження не доводить, що телереабілітація “не працює”, воно показує, що частина пацієнтів має повільне природне або напівкероване відновлення протягом року, коротка 4-тижнева програма не забезпечила переконливої переваги за головним функціональним результатом, деякі симптоми і окремі функціональні показники покращуються, але цього недостатньо, щоб говорити про повне відновлення. Втім, з висновками треба бути обережними, через те, що є кілька серйозних обмежень. У 12-місячний аналіз увійшло лише 29 осіб, первинне РКД вже не показало різниці між телереабілітацією і контролем, на довгому проміжку всіх учасників об’єднали в одну групу, тому сказати, що саме дало покращення — час, втручання чи їхня комбінація — неможливо, частина контрольної групи після основного періоду перейшла до втручання, що ще більше ускладнює чисту інтерпретацію. Для клінічної реабілітації це дослідження дає дуже корисний сигнал: post-COVID-респіраторні наслідки можуть залишатися функціонально значущими навіть через рік. Отже, пацієнтів не варто заспокоювати фразою “ще трохи, і саме мине”. У багатьох воно частково минає, але не обов’язково достатньо. Для лікаря ФРМ це означає, що потрібен довший супровід, ніж 2–4 тижні, потрібні реалістичні цілі, а не лише надія на швидке повернення до норми, потрібна оцінка не лише симптомів, а й функціональної витривалості, активності вдома та участі в житті.І ще одна проста, але неприємно правдива думка: рік після COVID — це для частини пацієнтів хронічний стан, що потребує довготривалої реабілітації. Джерело:https://medicaljournalssweden.se/jrm/article/view/44828/53127@usprm_official#УТФРМ #USPRM #RehabHubUA #RehabTeamUA #PRMinUkraine

👨‍👩‍👧‍👦 Сімейне втручання після набутої травми мозку або спинного мозкуУ Journal of Rehabilitation Medicine опубліковано рандомізоване дослідження, яке заслуговує уваги лікарів ФРМ. Автори не лише перевірили клінічний ефект сімейного втручання після набутої травми мозку або травми спинного мозку, а й оцінили його вартість і ймовірну економічну доцільність. У дослідження включили 157 учасників: 73 осіб із травмою і 84 членів їхніх родин. Учасників залучали через 4 місяці – 2 роки після виписки зі спеціалізованого нейрореабілітаційного відділення. Інтервенція була у вигляді 8 щотижневих 90-хв. сесій, які проводили навчені нейропсихологи. Програма поєднувала психоосвіту, когнітивно-поведінкові підходи, елементи сімейної терапії із фокусом на комунікацію, емоційне регулювання, розв’язання проблем і сімейну згуртованість. Групою порівняння була психоосвітня група, яка отримала одну 2-годинну сесію. Було два головні питання: 1. Чи є предиктори кращої відповіді на втручання? Аналізували тип травми (набута травма мозку чи спинного мозку), час від отримання травми, формат проведення (очно чи онлайн), хто саме бере участь (сама людина з травмою чи член родини). 2. Чи є втручання економічно доцільним з позиції платника медичних послуг? Головний результатУсі 4 предиктори мали незначний або малий вплив на результат лікування. Інакше кажучи, це сімейне втручання виглядало приблизно однаково корисним при травмі мозку і при травмі спинного мозку, у більш ранні й пізніші терміни після травми, в очному й онлайн-форматі, як для самої людини з травмою, так і для члена її родини. Що з економікою?Додаткова вартість сімейного втручання порівняно з психоосвітою становила приблизно €798,16 на учасника/сім’ю. Але при цьому через 2 місяці додатковий виграш за Mental Component Summary становив 5,64 бала. Автори показали, що при готовності платити €300 за додаткову одиницю виграшу ймовірність того, що втручання є економічно доцільним, становила 99,8% для Mental Component Summary через 2 місяці, 97,2% для цього ж показника через 8 місяців. Для шкал тривоги і депресії ймовірність економічної доцільності для GAD-7 і PHQ-9 була нижчою на 2му місяці й зростала на 8-му.Це дослідження дуже добре лягає в сучасну логіку реабілітації:1. Реабілітація — це не лише пацієнт, адже після травми змінюється життя всієї родини.2. Сімейне втручання не виглядає “нішевим”. 3. Онлайн-формат — не обов’язково компроміс, автори не виявили, що дистанційне проведення погіршує результат, і прямо зазначають, що телереабілітаційний формат може навіть зменшувати витрати та покращувати доступність, особливо для сімей із віддалених регіонів. Стаття сильна, але не без слабких місць: • Розмір вибірки для пошуку предикторів відносно невеликий. • Предиктори аналізували окремо, а не як складні взаємодії між собою. • Економічний аналіз проводили лише на горизонті 8 місяців, без врахування інших соціальних наслідків (повернення до праці, навантаження на інші служби тощо). • Групою порівняння була активна психоосвітня група, тому реальний виграш у рутинній практиці може виглядати інакше. ВисновокЦе дослідження дає дуже корисний сигнал для реабілітаційної медицини: сімейне втручання після набутої травми мозку або спинного мозку має широкий потенціал застосування і є економічно доцільним, тому що психічне здоров’я сім’ї після тяжкої травми занадто дороге, щоб його ігнорувати.Джерело:https://medicaljournalssweden.se/jrm/article/view/44691@usprm_official#УТФРМ #USPRM #RehabHubUA #RehabTeamUA #PRMinUkraine

🧠 Після звільнення з в’язниці психічні розлади й залежності не закінчуютьсяНове популяційне дослідження з Шотландії показало: люди після звільнення з місць позбавлення волі значно частіше звертаються по допомогу з причин, пов’язаних із психічним здоров’ям і вживанням психоактивних речовин, ніж демографічно зіставні люди без недавнього ув’язнення. І різниця особливо велика не в планових службах, а в екстреній та невідкладній допомозі. Дослідники проаналізували дані 8313 людей, звільнених із будь-якої шотландської в’язниці у 2015 році, і порівняли їх із 41 213 особами із загальної популяції, підібраними у співвідношенні 1:5 за статтю, віком, поштовим індексом і рівнем депривації. Спостереження тривало 4 роки, із використанням національного зв’язування адміністративних даних про рецепти, амбулаторну, стаціонарну, психіатричну, невідкладну допомогу, а також даних про смертність. Що показали результатиПісля корекції на попередні звернення, коморбідність і час перебування в громаді, у людей після звільнення були значно вищі показники контактів практично з усіма видами допомоги.Найбільш вражаючі цифри стосувалися екстрених служб: • звернення до швидкої з причин, пов’язаних із психічним здоров’ям: aIRR 7,75; • зі вживанням психоактивних речовин: aIRR 7,58; • при поєднанні обох проблем: aIRR 8,28. Для відділень невідкладної допомоги: • психічне здоров’я: aIRR 4,88; • психоактивні речовини: aIRR 7,98. Навіть у “плановішому” сегменті різниця залишалась суттєвою: • позалікарняні призначення/рецепти:психічне здоров’я 1,80, психоактивні речовини 5,95, подвійний діагноз 5,33; • служби лікування залежностей: 7,13; • амбулаторні відвідування: 2,61; • психіатричні госпіталізації: від 3,62 до 10,74 залежно від типу проблем; • загальні/гострі госпіталізації: до 13,11 при подвійній патології. Що це означає на практиціЦе дослідження не просто про кримінальну юстицію. Воно про розрив безперервності допомоги. Люди після звільнення справді контактують із громадськими службами, але цього, очевидно, недостатньо, або ж допомога не доходить до тих, хто має найбільшу потребу. Якщо людина стабільно потрапляє в швидку, невідкладну допомогу чи психіатричний стаціонар, це часто означає, що раннє втручання або не спрацювало, або не сталося взагалі. Чому це важливо і для реабілітаційної медицини? Для лікаря ФРМ тут є дуже пряма паралель: реабілітація не працює без переходу між середовищами. Якщо після травми, інсульту, залежності, психічного розладу чи ув’язнення людина формально “виписана”, але фактично не включена в мережу підтримки, система отримує не відновлення, а відкладену кризу.Ця робота ще раз підкреслює значення: • безперервності допомоги при переході “установа - громада”; • міждисциплінарної взаємодії; • раннього виявлення подвійного діагнозу; • доступних, нестигматизуючих служб; • довготривалого супроводу, а не лише “критичних перших 2–4 тижнів”. ВисновокПісля звільнення з в’язниці психічне здоров’я і залежності стають не лише проблемою людини, а й тестом на зрілість системи охорони здоров’я. Коли екстрена допомога використовується в рази частіше, ніж у зіставної популяції, це не “особливість контингенту”. Це ознака того, що профілактика, перехідна підтримка і безперервність допомоги поки що не дотягують, а система, яка зустрічає людину лише в момент кризи, зазвичай платить більше — грошима, ресурсами і людськими життями. Джерело:https://bmjopen.bmj.com/content/16/2/e107586@usprm_official#УТФРМ #USPRM #RehabHubUA #RehabTeamUA #PRMinUkraine

У травні 2026 року у Львові відбудеться Українсько-американський курс з електронейроміографії. Курс пройде на базі Львівського обласного госпіталю ветеранів війн та репресованих ім. Юрія Липи у Винниках.https://emgschool.com/emg-training-course-2026/Для спільноти УТФРМ це важлива подія. І не вперше. Попередні курси вже показали свою реальну цінність для наших лікарів. Особливо важливо, що зараз ми виходимо вже на advanced-рівень саме для лікарів фізичної та реабілітаційної медицини. Це закономірний професійний розвиток: від базового опанування методу — до глибшого клінічного застосування.Щира подяка Оксані Сайко та команді американських колег за понад десятирічну підтримку української реабілітації, за високу освітню планку і за послідовний внесок у розвиток клінічної компетентності українських лікарів.Серед американських викладачів курсу: David R. Del Toro, Christopher L. White, Peter K. Connelly, Bharathi Swaminathan, Joseph Lagattuta, Charlotte Ball — фахівці з фізичної та реабілітаційної медицини, електродіагностики, нервово-м’язових захворювань, периферичної нервової системи та неврологічної реабілітації.Серед українських колег, залучених до цієї події: Валерія Соловйова, Юрій Пономаренко, Олександр Солонович.Окрема подяка партнерам, які підсилюють цей розвиток: ГО «Українське товариство фізичної та реабілітаційної медицини», Superhumans Center, EMGschool. Також висловлюємо повагу голові правління ГО «УТФРМ» — професору Олександру Владимирову.Для лікаря ФРМ електродіагностика — це не вузька додаткова навичка. Це частина клінічного мислення і важлива професійна компетенція, без якої неможливо якісно працювати з пацієнтами з ураженнями периферичної нервової системи, особливо в умовах травм війни.Професійна спільнота зростає тоді, коли ми вчимося у сильних колег, розвиваємо власний досвід і впроваджуємо його в щоденну практику.@usprm_official #УТФРМ #USPRM #RehabHubUA #RehabTeamUA #PRMinUkraine

🧠 Легка черепно-мозкова травма: індивідуалізований багатодоменний підхід не перевершив якісне стандартизоване ведення за головними результатамиУ JAMA Network Open опубліковано рандомізоване клінічне дослідження, яке варто уважно прочитати всім, хто працює з наслідками легкої ЧМТ. І головний висновок тут незручний, але корисний: індивідуалізований багатодоменний підхід не показав переваги над добре структурованим поведінковим веденням за основними загальними кінцевими точками.ДизайнУ дослідження включили 162 дорослих пацієнтів віком 18–49 років у проміжку від 8 днів до 6 місяців після легкої ЧМТ.Пацієнтів рандомізували 1:1 до: • індивідуалізованого багатодоменного втручання — втручання, підібрані під конкретні залучені сфери: тривога/настрій, когніція, мігрень/головний біль, окорухові порушення, вестибулярні порушення, сон, автономні симптоми; • контрольної групи — стандартизоване поведінкове ведення: фізична активність, гідратація, харчування, сон, керування стресом.Тривалість активного втручання — 4 тижні, загальне спостереження — 3 місяці.Первинний результатЗа двома головними кінцевими точками групи не відрізнялися: • Neurobehavioral Symptom Inventory • Patient Global Impression of ChangeТобто загальна тяжкість симптомів і суб’єктивне відчуття покращення зменшувалися в обох групах подібно.Це важливий клінічний сигнал: якісне, своєчасне, системне базове ведення після легкої ЧМТ само по собі може бути ефективним, і не кожна “складніша” персоналізована схема автоматично дає кращий загальний результат.Але є нюанс: в аналізах чутливості група індивідуалізованого багатодоменного втручання показала кращу динаміку в окремих вторинних показниках: • загальні симптоми за CP Screen • окорухові симптоми • вестибулярні симптоми • VOMS: конвергенція, горизонтальний і вертикальний вестибуло-окулярний рефлекс, чутливість до зорового руху • швидкість когнітивної обробкиТобто загалом — ні, але в окремих, більш специфічних порушеннях, особливо окорухових і вестибулярних, сигнал на користь таргетованого підходу є.Що це означає для лікаря ФРМ 1. Не переоцінюйте “персоналізацію” як автоматичну перевагу. Якщо базове ведення організоване добре, воно вже дає клінічно значущий ефект. 2. Не недооцінюйте окоруховий і вестибулярний фенотип. Саме тут цільові втручання виглядають найбільш перспективно. 3. Загальні шкали можуть бути менш чутливими, ніж доменно-специфічні. NSI і PGIC не показали різниці, але більш вузькі інструменти її частково виявили. 4. Легка ЧМТ — не одна проблема, а набір станів здоровʼя. Ймовірно, майбутнє не за “однією схемою для всіх”, а за точнішим відбором тих пацієнтів, кому справді потрібні адресні втручання.Слабкі місця дослідження • дослідження не добрали до запланованої вибірки: 162 замість 200; • отже, статистична потужність для NSI була лише 62%; • між групами були дисбаланси на старті: раса, тяжкість симптомів, кількість залучених сфер; • прихильність до втручань була нижчою, ніж хотілося б: близько 56%; • вторинні результати автори самі трактують як такі, що формують гіпотези, а не остаточні висновки.Практичний висновокПісля легкої ЧМТ не кожне “складніше” лікування краще за добре організоване базове ведення, але у пацієнтів з вираженим окоруховим і вестибулярним компонентом цільовий підхід, ймовірно, має додаткову цінність. Інакше кажучи, не всім після легкої ЧМТ потрібна “реабілітація космічного рівня”, але багатьом потрібна нормальна, структурована, рання й послідовна допомога, а окремим — налаштування під конкретний клінічний профіль.Джерело:https://jamanetwork.com/journals/jamanetworkopen/fullarticle/2846291@usprm_official#УТФРМ #USPRM #7MedLevels #RehabHubUA #RehabTeamUA #PRMinUkraine

💉 Що краще: PRP чи стероїд + бупівакаїн при хронічному болю в плечі, швидкий ефект проти тривалішого?Для лікарів ФРМ це практичне питання виникає регулярно: коли пацієнт із хронічним болем у плечі не відповів на базову консервативну терапію, що дасть кращий результат — внутрішньосуглобовий стероїд із місцевим анестетиком чи PRP?У проспективному рандомізованому дослідженні 2026 року порівняли дві внутрішньосуглобові ін’єкції у пацієнтів із хронічним болем у плечі, які не відповіли на 6 тижнів консервативного лікування:група 1 — 0,25% бупівакаїн + триамцинолон 40 мг,група 2 — PRP 3 мл. Усього включили 50 пацієнтів, по 25 у групі. Оцінювали біль за NRS, функцію за SPADI, задоволеність пацієнта та потребу в повторних ін’єкціях протягом 6 місяців. Що показало дослідженняСтероїд + бупівакаїн працювали швидше:нижчі бали болю були вже через 30 хвилин, через 2 тижні і ще через 1 місяць.У групі стероїду середній NRS знизився з 8,45 ± 1,05 до 3,3 ± 1,03 вже через пів години. PRP працював повільніше, але довше:через 2, 3 і 6 місяців біль був статистично нижчим саме в групі PRP.У групі PRP середній NRS знизився з 8,9 ± 0,55 до 1,65 ± 1,13 через 2–3 місяці і залишався близько 1,66 ± 2,1 через 6 місяців. У групі стероїду на 6-му місяці середній NRS вже зріс до 4,05 ± 1,67. Схожа картина була і за SPADI: на ранніх етапах кращі результати були в групі стероїду, але через 2, 3 і 6 місяців функціональні показники були кращими в групі PRP. За задоволеністю пацієнтів PRP теж виглядав сильніше в довшій перспективі: на 6-му місяці в групі PRP 68% пацієнтів оцінили результат як excellent, тоді як у групі стероїду частка добрих/відмінних результатів зменшувалася з часом. Це дослідження добре підтверджує інтуїтивно знайому модель: • стероїд + анестетик — коли потрібне швидше симптоматичне полегшення; • PRP — коли мета в тривалішому ефекті, а не лише в короткому “вікні” зменшення болю. Але тут є важливі обмеження.По-перше, це невелике дослідження: лише 50 пацієнтів.По-друге, ін’єкції виконували анатомічно-орієнтованим методом, без рутинного візуального наведення.По-третє, в статті є методологічні неузгодженості: у тексті фігурує по 25 пацієнтів у групі, тоді як у таблиці демографії наведено по 20, що саме по собі знижує довіру до якості репортингу. Крім того, в одну вибірку об’єднали пацієнтів із різними станами — adhesive capsulitis та остеоартрит плеча, тобто не цілком однорідну популяцію. А це ускладнює пряме перенесення висновків на конкретний клінічний підтип болю в плечі. Практичний висновок для лікаря ФРМ 1. Обидва підходи можуть зменшувати біль і покращувати функцію. 2. Стероїд + бупівакаїн більш логічний, коли потрібен швидкий короткостроковий ефект. 3. PRP у цій роботі показав кращий середньостроковий і 6-місячний результат. 4. Але ці дані ще недостатні, щоб проголошувати PRP універсально кращим або стандартом для всіх пацієнтів із хронічним болем у плечі.Найрозумніша позиція зараз така:PRP — це не магія, а потенційно корисний інструмент у відібраних пацієнтів, особливо якщо потрібен триваліший ефект і ми не хочемо зловживати стероїдами. Але рішення має залежати від етіології болю, стадії процесу, функціональних цілей, вартості, доступності та якості супровідної реабілітації. Без вправ, навантаження, корекції рухового патерну й командної роботи жодна ін’єкція не дасть достатнього функціонального результату.Джерело:https://journals.lww.com/joacp/fulltext/2026/01000/comparison_of_efficacy_of_intra_articular.19.aspx@usprm_official#УТФРМ #USPRM #RehabHubUA #RehabTeamUA #PRMinUkraine

Канабіс, тютюн і об’єм головного мозку: де сигнал переконливішийУ Addiction опубліковано великий систематичний огляд і метааналіз про зв’язок вживання канабісу, тютюну та їх поєднаного вживання з об’ємом головного мозку. Автори включили 103 дослідження, а до метааналізу - 77 досліджень із загальною вибіркою 72 798 учасників. Вони окремо проаналізували поперечні, поздовжні та менделівсько-рандомізаційні дослідження. Для канабісу висновок обережний: у поперечних дослідженнях після статистичної поправки на супутні чинники в осіб, які його вживали, виявили менший об’єм мигдалеподібного тіла. Для інших ділянок мозку переконливих відмінностей не показано. Тобто дані не підтримують грубого узагальнення, що канабіс «зменшує весь мозок», але й не дають підстав говорити про повну відсутність структурних змін. Для тютюну сигнал сильніший. У людей, які курили, були меншими об’єми мигдалеподібного тіла, острівця, блідої кулі та загальний об’єм сірої речовини. У поздовжніх дослідженнях також виявили більшу втрату загального об’єму сірої речовини з часом. Менделівсько-рандомізаційні дані додатково підтримали можливий причинний зв’язок куріння зі зменшенням загального об’єму сірої речовини, а також, імовірно, деяких підкіркових структур. Щодо поєднаного вживання канабісу і тютюну, доказів майже немає: до огляду увійшло лише одне відповідне дослідження. Тому впевнених висновків тут поки бути не може. Практичний висновок:сьогодні найбільш послідовний і переконливіший сигнал стосується тютюну. Для канабісу дані значно стриманіші: вони підтримують зв’язок із меншим об’ємом мигдалеподібного тіла, але не виправдовують ані панічних заяв, ані легковажного заперечення ризиків.Наука тут знову просить розрізняти ступінь доказовості. І, як це часто буває, тютюн знову виявився менш «невинним», ніж дехто любить думати.@usprm_official #УТФРМ #USPRM #RehabHubUA #RehabTeamUA #PRMinUkraineДжерело: https://onlinelibrary.wiley.com/doi/10.1111/add.70361

🧠 SEP чи MEP після інсульту: що краще впливає на відновлення функції руки?У Journal of Rehabilitation Medicine вийшло ретроспективне дослідження, яке порівняло прогностичну цінність соматосенсорних викликаних потенціалів (SEP) і моторних викликаних потенціалів (MEP) для відновлення функції верхньої кінцівки в підгострому періоді після інсульту. У дослідження включили 111 пацієнтів із підгострим інсультом, яким виконали SEP і MEP верхньої кінцівки впродовж перших днів госпіталізації та оцінили функціональні результати при виписці. Що показало дослідженняMEP виявилися тісніше пов’язаними з руховим відновленням руки, особливо з: • Fugl-Meyer Assessment for upper limb, • Box and Block Test.У роботі зазначено, що саме для MEP найсильніший зв’язок був із FMA-U/L (ρ = 0.70), а також із K-MBI (ρ = 0.53), BBT (ρ = 0.40) і FIM (r = 0.39). SEP, своєю чергою, краще відображали загальнішу функціональну незалежність і були асоційовані з: • FIM, • K-MBI.Автори підсумували це дуже практично: MEP краще “бачать” моторний потенціал руки, а SEP додають інформацію про загальне функціонування та повсякденну незалежність. Тобто ці методи не дублюють один одного, а доповнюють. Після інсульту ми часто хочемо знати, чи є потенціал для відновлення функції та якої саме, яким чином можна покращити функціонування та життєдіяльність? MEP більше говорять про збереженість і збудливість кортико-спінального шляху, SEP більше відображають стан сенсорних провідних шляхів, а отже — і той внесок, який чутливість дає в реальний функціональний результат. Це особливо важливо для пацієнтів, у яких моторний дефіцит не пояснює всі обмеження. Іноді рука “ніби рухається”, але функціонально пацієнт усе одно програє через сенсорний дефіцит, порушення зворотного зв’язку та слабший контроль руху.Практичний висновок 1. MEP краще підходять для прогнозу моторного відновлення руки. 2. SEP додають важливу інформацію про функціональну незалежність і повсякденну активність. 3. Найрозумніший підхід у підгострому інсульті — не обирати між ними, а використовувати обидва методи як взаємодоповнювальні, якщо це доступно. Але є обмеження:Це було ретроспективне одноцентрове дослідження, а не велике проспективне багатоцентрове випробування. Крім того, оцінювали результати на виписці, а не довгостроково через 6–12 місяців. Тому робота не дає остаточного алгоритму для всіх пацієнтів, але добре підсилює клінічну логіку: моторний і сенсорний прогностичні сигнали після інсульту не слід зводити до одного тесту. Висновок:MEP краще прогнозує, що рука зможе робити, а SEP — наскільки це може перейти в реальне повсякденне функціонування, а разом вони дають точнішу картину, ніж кожен окремо.Джерело:https://medicaljournalssweden.se/jrm/article/view/45010/53191@usprm_official#УТФРМ #USPRM #RehabHubUA #RehabTeamUA #PRMinUkraine