🌟Арчибальд Дж. Кронін «Ґран-Канарія»От чесно, іноді найбільший підступ ховається просто в назві.Ось тут саме той випадок ⭕Я дуже люблю книжки, де події відбуваються в місцях, де я вже була. Ну бо це ж кайф читати і знати, я там ходила, я знаю цю вулицю, о, так, тут вітер саме так дме з океану. Тож, коли я взяла «Ґран-Канарію», я щиро розраховувала на прогулянку саме цим островом.Ага. Зараз. Тут вийшов круїз по островам 🧳Саму Ґран-Канарію ми бачимо один раз і то з корабля, проплили, поплавали й до побачення.А далі всі дружно пливуть у Санта-Круз, їдуть в Оротаву, гуляють у Сан-Крістобаль-де-ла-Лагуна.І я сиджу така… алло, це ж Тенерифе. Я там була. Я це знаю. Ну яка ж це«Ґран-Канарія» ✨Коротше, історичний момент✏️у той час усі Канарські острови часто називали просто “Ґран-Канарія”, щоб не морочитися з назвами. Для британців це було щось типу «там десь тепло і пальми». От і весь фокус. Але я цього не знала і довго ломала голову, чому ж так…Тепер по самій книжціДля мене це не дуже типовий Кронін.Менше його звичного соціального реалізму і… я б сказала б тут є дрібка магічного реалізмуЦе історія про лікаря і його вимушену втечу від себе.Доктор Гарві Літ людина, яка, спробувала цікавого в житті, і зараз✔️жере себе почуттям провини,✔️має сильно поранене, але ще дуже живе его,✔️тікає від медичного експерименту, що закінчився смертю пацієнтів.Друг буквально запихає його на корабель до Канарських островів мовляв, море провітрить голову, ти перестанеш себе нищити і, може, нарешті подорослішаєш.Але замість дзену Гарві отримує клуб людей, з якимось «не склалося».По ходу подій Гарві переслідують одразу дві жінки і обидві по-своєму проблемні.Леді Мері Філдінг красива, шо аж зуби сводить, заможна і смертельно нудьгуюча дружина місцевого багатія. Їй здається, що вона вже колись зустрічала Гарві…Чи то спогад із минулого життя, чи то банальне бажання сходити наліво, але інтелігентно і з драмою.І повна протилежність їй Сьюзен Трантер.Глибоко релігійна, готова пожертвувати собою заради цього зламаного лікаря, до якого вона страшенно прив’язана, взагалі не зрозуміло чого😟. Плюс бонусом іде її егоїстичний і повністю відбитий брат.Кронін уміє тримати напругу і читати хочеться далі, навіть коли хочеться закотити очі.Тут багато мелодрами, багато дивних і травмованих людей. В принципі, нормальна вибірка.Із усіх персонажів я найбільше полюбила мамку місіс Геммінґвей, яка одна з усіх виглядає більш-менш живою і притомною.А ще окремий плюс автору за:місіонера, який співає псалми в борделі.Оце я розумію навернення на шлях світла через плоть 😂
Це не типовий Кронін, але книжка точно не прохідна і варта увагиНу і так, тепер я знаю: навіть назви книжок брешуть. Руда стерлядь про книжки
✨Крістофер Нолан знімає новий фільм «The Odyssey» (за давньогрецькою поемою Гомера). Це має стати його наступним великим проєктом після Oppenheimer. Це буде епічна екшн-адаптація класичної поеми, що розповідає про довгий і небезпечний шлях додому після Троянської війни. ✨Стрічку вже описують як міфічний пригодницький епос, знятий у форматі IMAX із новітніми технологіями зйомки, і це має стати першим випадком, коли Одіссея з’явиться на великих екранах у такому масштабі. Поки що, немає офіційної інформації про те, наскільки вірною буде адаптація поеми чи наскільки Нолан дозволить собі вільно переосмислювати сюжет. Частина фанатів та експертів вже дискутує в мережі:⏺деякі вважають, що Нолан може піти більш фантастичним шляхом, ніж традиційні інтерпретації.⏺інші ж турбуються, що в касті та підборі локацій можуть бути суперечностіСвітова прем’єра The Odyssey запланована на 17 липня 2026 рокуВже оголошено великий та зірковий акторський склад:Matt Damon - Одіссей Anne Hathaway -Пенелопа;Tom Holland -Телемах Також, тут заявлені Zendaya, Lupita Nyong’o, Charlize Theron; Robert Pattinson; Jon Bernthal, John LeguizamoУ деяких випадках не всі ролі ще точно розкриті, але основні учасники вже підтверджені. ✨Це амбіційний кінопроєкт із легендарною історієюРуда стерлядь про книжки
Поки я чекаю на посилку від видавництва 21 🌟(яку, чесно кажучи, вже зовсім не пам’ятаю, що я там замовила 😄), вирішила розповісти про одне дуже цікаве місце. А завтра вже заберу свою посилочку у пошті і подивлюсь що тамТож, продовжую вивчати Канарські острови і помітила цікаву локацію- набережна в Сан-Андресі🐻❄️На величезних каменях, що утворюють хвилеріз, намальована справжня галерея портретів і зображень, це схоже на щось на кшталт мистецького простору під відкритим небом.За словами місцевих, ідея належить художнику, який хотів прикрасити грубі камені і таким чином надати їм життя і характеру. Ці портрети це ціла «плеяда великих майстрів», свого роду школа історії мистецтв прямо серед океанського бризу.🎄Хоча я не знайшла офіційних джерел про конкретні імена всіх художників, місцеві часто приписують ідею й частину робіт талановитому майстру Jorge Pérez Rodriguez, канарському художнику з певною впізнаваною естетикою та творчою біографією, пов’язаною з островами. Камені постійно омиваються солоними бризками і піддаються впливу сонця, тому фарба поступово вицвітає. І художник (а разом з ним і місцева спільнота) періодично повертається сюди, щоб оновлювати і підправляти портрети так галерея залишається живою й змінюється з часом.Руда стерлядь про книжки
Очі Роберта блищали, руки жестикулювали; попри перебільшення за його словами крилася пристрасна переконатність. Блискучі очі загоралися, коли в уяві поставала картина, як він, мужній слуга свого Спасителя, місіонере спільноти Сьомого дня Коннектикуту, поширює Слово Боже в Санта-Крусі, рятуючи дорогоцінні душі іспанського населення, що тоне в гріхах.
Оця цитата змусила мене піти Гуглти, що там за місіонери на канарських островахТож, формально Іспанська інквізиція була скасована у 1834 році, але:💅її спадщина ще десятиліттями визначала ставлення до «неправильної віри»;💅протестантизм асоціювався з єрессю, іноземним впливом і політичною небезпекою;💅перехід з католицизму в іншу конфесію фактично означав соціальне вигнання.І навіть у другій половині XIX століття в Іспанії могли переслідувати людей просто за володіння протестантською Біблією.Гран-Канарія і Тенеріфе були географічно ізольованими, економічно залежними від морської торгівлі, відкритими до іноземців значно більше, ніж материкова Іспанія.Саме тому протестантські місіонери обирали Канари як «м’яку точку входу» в католицькийУ портах Санта-Крус і Лас-Пальмас постійно перебували британські й американські моряки, для яких місіонери відкривали каплиці без офіційних вивісок.Більшість місіонерів:☺️не мали дозволу на відкриту проповідь;☺️працювали під прикриттям професій;☺️жили скромно, часто ізольовано.Вони перекладали й нелегально поширювали Біблії іспанською; навчали дітей читати (щоб ті могли самі читати Святе Письмо); вели щоденники, де описували іспанців як «добрих, але духовно осліплених».Цей тон, щира співчутливість + зверхність дуже добре читається і в художніх текстах зокрема і в цій книжціКоротше кажучи це була тиха війна,Місіонерів могли:💅викликати на допити,💅вислати з острова,💅оголосити небажаними особами.У деяких містах Канарських островів існували таємні списки людей, які відвідували протестантські зібрання.Протестантський світ XIX століття жив ідеєю:☺️моральної місії Заходу;☺️«очищення» християнства від «забобонів»;☺️глобального поширення «істинної віри».Для американських місіонерів Іспанія здавалася парадоксом:християнська країна, яку потрібно навертати знову Руда стерлядь про книжки
🎄В новорічну ніч коли вже перемила всі бокали хочу розказати про вино, яке я сьогодні вперше скуштувала Почну здалеку… Північна Македонія, одна з найсонячніших виноробних країн Європи. 🎄Тут виноград росте під палючим південним сонцем, на кам’янистих ґрунтах і з різкими перепадами температур між днем і ніччю. Саме ці умови формують вина з насиченим смаком і виразною структурою.Сорт Vranec у перекладі з македонської та чорногорської означає «вороний кінь» або «чорний жеребець». І це ім’я він носить не випадково.Традиційно Vranec дає:🕯️дуже темний, майже чорнильний колір🕯️щільне тіло🕯️аромати ожини, сливи, чорної смородини🕯️характерну балканську дикість і силуКолись такі вина пили пастухи, воїни та селяни а зараз на новий рік після довгого дня підсонцем, за простою їжею й без зайвих церемоній.🎄В цій пляшці вино мʼяке , з легкою солодкістю, що балансує природну кислотність і таніни сорту. Це вино для розмов, вечері та життя.Цей Vranec чудово заходить:🎄з м’ясом на грилі🎄з шашликом або ковбасками🎄з сирами та простими стравамиабо просто так просто у компанії, де важливі не правила, а настрій🎁Подавати краще трохи охолодженим на 16–18°C.#про_виноРуда стерлядь про книжки
🌟Тадеуш Конвіцький «Маленький апокаліпсис»«Бо алюзія — це свого роду форма мистецтва.Алюзія — це правда, вдягнена в метафору».
✨Моя остання книжка в цьому році.Це соціально-політичний роман він туманний, дезорієнтуючий, майже сюрреалістичний. Текст, у якому реальність постійно вислизає, а сон і дійсність сплітаються так щільно, що розрізнити їх стає майже неможливо.Блукаючи вулицями Варшави оповідач-письменник, має здійснити публічне самоспалення «заради вищої мети», і поступово складається мозаїка польського тла. 🕸І ця картина виявляється гнітючою: держава, оповита тоталітаризмом, бюрократією й пропагандою; життя, що повільно розсипається на руїни. Не вказуючи пальцем прямо, автор показує абсурдність соціально-політичної системи та її принизливий вплив на повсякденне існування звичайної людини.Тут йдеться про поневолення людини комуністичною системою, про те лицемірство, задуху, те життя в суцільній брехні, про параною, з якої, здавалося тоді, не існувало виходу.❕І знаєте що я вам скажу? як же неймовірно постаріла ця книга! Колись майже ікона, одна з найважливіших для своєї епохи. Видана підпільно, бо влада ніколи не дозволила б так відверто себе викривати. Її читали нишком, передавали з рук у руки, довіряли лише своїм.Сьогодні ж сенс трохи губиться. Тут дуже важко відрізнити правду від вигадки, усе зливається. Потрібно так шарити в політично суспільному житті тодішньої Польщі… Мені було важко зрозуміти де гротеск а де реальне життя?Так, зрозуміло, через всю книгу йде ідея, що поневолення людини державою може завдати болю настільки глибокого й реального, що людина врешті втрачає волю до життя.Але, я впевнена, тут ще було багато такого, чого я упустила. Тож, від себе 3,5😉мені банально не вистачало історичних знань, щоб сповна оцінити всю гру автораРуда стерлядь про книжки
⭐Нещодавно в музеї Халла відкрили меморіальну дошку, яка відзначає понад 200-річну історію Hull Literary and Philosophical Society. Це організація, яка вже двісті років допомагає людям навчатися і розвиватися.Товариство було засноване в 1822 році як «організація самодопомоги». Воно проводило публічні лекції з науки, політики та інших актуальних тем того часу, а ще саме воно започаткувало музей і художню галерею, що потім стали основою міської колекції.🎄« Lit and Phil хотіли навчати людей Халла, піднімати їх морально та інтелектуально, бо місто трохи відставало в освіті», каже Імрі, історик, яка написала книгу про Lit and PhilСпершу організація працювала у тісних приміщеннях Exchange Building, потім проводила заходи в Assembly Rooms, а з 1854 року отримала власний будинок у Royal Institution на Albion Street. 🎄Там з’явилися бібліотека, лекційна зала, класи для технічних та художніх дисциплін, а також перша в місті художня галерея і музей із експонатами з усього світу.Не всі лекції користувалися великою популярністю, освітні теми збирали небагато слухачів. А от акторка Фанні Кембл, яка виступала з сольними постановками Шекспіра, завжди збирала повні зали.❄️Трагічний момент стався 24 червня 1943 року, коли під час німецького авіанальоту будівлю практично зруйнували. Залишилася лише фасадна частина зі статуями римських богинь, яку пізніше перенесли в сад перед Transport Museum. Після цього товариство продовжило проводити заходи у різних місцях, а сьогодні зустрічі проходять у Guildhall.«Незважаючи на двісті років історії та появу інтернету, Lit and Phil і досі цікаво відвідувати бо тут можна зустріти друзів і почути щось нове та цікаве», каже Імрі.🎄Hull Literary and Philosophical Society це чудовий приклад того, як книжки, знання та культура об’єднують людей і сьогодні.Руда стерлядь про книжки
🎄В Різдво хочу розказати про келих вина з «Цитронним Магарача» бо це не просто вино, а справжня історія відродження та віри у свою землю. Кожна пляшка цього вина зберігає в собі пам’ять про трагічне минуле та неймовірне сучасне відродження!✨Село Фрумушика-Нова колись було квітучим бессарабським поселенням. Але в 1946 році його разом із кількома сусідніми селами знищили, утворивши великий військовий полігон. Місцевих жителів виселили. ✨У 2006 році Олександр Паларієв, чиї предки жили в цій місцевості, розпочав будівництво комплексу Frumushika-Nova центру етнографії, зеленого туризму та сімейної виноробні. Команда відтворює традиції, поєднуючи їх із сучасними технологіями. Сьогодні виноробня випускає понад 35 000 пляшок вина щороку. Тепер про головне, про сорт винограду, що робить це вино особливим.✨Сорт Цитронний Магарача (Citron Magaracha / Citronniy Magaracha) походить із Криму та Бессарабії. Це локальна виноградна культура, що збереглася лише в невеликих кількостях, і саме Frumushika-Nova взяла на себе роль її відродження та розмноження. Цитронний Магарача унікальний білий сорт, що має тонку шкірку, соковиту м’якоть і здатний розкривати дуже виразні ароматичні ноти. Важливо: цей сорт не є модним комерційним гібридом XXI століття, а місцевою культурою, частиною виноградної спадщини Півдня України. У Frumushika-Nova він збережений завдяки старим лозам, що їх висадили родичі винороба, і розмножений у нових виноградниках. ✨Смак це поєднання свіжого лимона та лайма і медових та квіткових нюансів Це робить його чудовим як для аперитиву, так і для поєднання з рибою, морепродуктами, білому м’ясу чи салатами. #про_виноРуда стерлядь про книжки
Стільки зараз ж цікавих новинок, ось одна щ нихКиїв 20-х, майстерність рівня Штрауса й Берга і сміливість, що не зламали репресії. «Часи Задзеркалля. Вибір Бориса Лятошинського» не ще одна біографія — це книга про епоху, де вибір творити українською означав життя між доносами, заборонами і внутрішньою присягою не зрадити музику. Ірина Туковай Олена Корчова — провідні музикознавиці, які створили захопливу історію про життя і музику одного з найвидатніших українських композиторів ХХ століття. Це історія про вибір між свободою і виживанням, правдою і компромісом, мистецтвом і цензурою. І саме цей вибірБориса Лятошинського робить його ближчим до нассьогодні, ніж будь-коли раніше.
Книга відкриває «нерадянську» історію української радянської музики, повертає Бориса Лятошинського в український культурний контекст і пропонує побачити в ньому не лише митця світового масштабу, а й людину, яка зробила свій вибір — бути українським композитором.Зараз триває предзамовлення, обіцяють у січні 2026 рокуРуда стерлядь про книжки
🌟Віті Іхімаера «Осідлати кита»Прочитати то прочитала, але, на жаль, не оцінила.✨У цієї книжки є безперечні плюси. Найбільший із них - маорійська міфології. Про народ маорі та їхню культуру я майже нічого не знала, ай ладно, нічого не знала, так буде точніше, тож ця книжка стала певним віконцем у міфи, образи китів, ідеї зв’язку людини з природою.Це підлітковий роман, тому він доволі легкий, без особливих поглиблень в психологію чи розбору складних питань життя племен. В центрі подій восьмирічна Каху, нащадок легендарного Кахутії Те Рангі, вершника на китах. Вона належить до племені маорі з Фангари (Нова Зеландія). Її прадід, Коро Апірана, старий поважний вождь, який відчайдушно шукає спадкоємця чоловічої статі, адже традиція вимагає саме цього. Народження Каху стає для нього розчаруванням. А для самої Каху початком боротьби за любов і визнання, в першу чергу свого діда.
✨Історія Каху безперечно зворушлива, мила, місцями навіть символічна. Але от зображення родинних стосунків… вибачте, це капець. Дідусь, він же вождь, відверто не любить власну внучку і всім про це каже, бо вона дівчинка. Він її принижує, відштовхує, ігнорує. І при цьому всі навколо умиляються: мовляв, як це мило, що дитина тягнеться до такого буркотливого діда. Ну таке собі уявлення про «теплі сімейні стосунки». Кожна сцена взаємодії Каху з дідусем (або бабусею та дідусем) виглядали однаково. Бабуся свариться з дідусем, Каху намагається достукатися до діда, а він навіть на її випускний не приходить, бо вона дівчинка і «взагалі не той спадкоємець». Вся родина присутня, його немає. Дуже здорові, людяні відносини, ага. Дитина плаче, а всі умиляються як вона любить діда , а він такий впертий а не знаю що там в Фангарі, мо це норма, але виглядає картина нездорово ✨З позитивного боку я таки дізналася чимало цікавих, хоч і фрагментарних речей про культуру маорі та їхню систему вірувань.Читати чи ні вирішуйте самі. Але мені хотілося більшої чутливості до теми дитячої травми й здорових відносин, й менше романтизації емоційного відчуження.P.s забула, у книжці бабуся має дальтонізм. Найімовірніше, це не був свідомий авторський задум, але з генетичної точки зору штрих промовистий.Дальтонізм у жінок трапляється рідко, адже для його прояву потрібне успадкування дефектного гена з обох Х-хромосом. Такі випадки можливі в будь-якій популяції, але частіше стають помітними в родинах або спільнотах із тісною спадковою тяглістю. Тож навіть випадкова деталь мимоволі підсилює відчуття замкненості роду, важливості кровної лінії й традиції тем, які для цього роману загалом є ключовими.Руда стерлядь про книжки
