Estadísticas de telegram channel - @rudabook

Ельсебет Еґгольм «Коли ніч запалює зірки»До цієї книжки я ставилася дещо скептично бо з перших сторінок вона викликала дежавю, але десь після 70-ї сторінки це відчуття зникло, і історія затягнула.🩷Загалом це було дуже приємне читання хоч і трохи наївне, без надмірної глибини, але водночас тепле й затишне. Формально книжку часто зараховують до любовних романів, особисто мені здається, що це не зовсім коректно. 🩷У центрі сюжету 42-річна піаністка Малу, доволі відома у своїх колах музикантів. Вона постає як пташка в золотій клітці, усе життя вона під впливом сильних фігур. Спочатку авторитетна мати, а згодом чоловік, старший за неї на 20 років, який узяв юну 17-річну піаністку-вундеркіндку за дружину, повністю контролюючи її кар’єру та матеріальний бік життя.Після смерті матері Малу разом із сестрою розбирає речі й несподівано відкриває невідому сторону життя матері. Це відкриття стає поштовхом до пошуків правди про матір, бабусю і, зрештою, сама Малу вчиться жити самостійно.🍃Паралельно розгортається історія колишнього військового Коді, чоловіка з важким минулим, яке не дає йому спокою. Його переслідують сором, провина й травматичні спогади, від яких він не може втекти і пірнає з головою у рок, секс та алкоголь. У книжці піднімається надзвичайно багато складних тем, але вони прописані поверхнево, не пропрацьовані. З одного боку, авторка ніби зібрала всі можливі тригери смерть матері, невиліковно хвора дитина, трагічна загибель брата, розрив стосунків, війна, колаборації, розбиті почуття (і, здається, я ще щось забула). А з іншого, усе подано дуже динамічно, без надмірного морального тиску. Попри важкий набір піднятих тем, історія читається легко й живо. До того ж тут є своєрідна детективна лінія протягом усієї книжки ми шукаємо рояль. Да, я розумію, що звучить брєдово, але дійсно ми шукаємо рояль. Це не мій недолугий жарт, так вирішила авторка.Не можу сказати, що я глибоко перейнялася душевними проблемами героїв, але мені було щиро цікаво спостерігати, як поступово розплутується клубок сімейних таємниць навколо романтизованої постаті бабусі Малу.✨У підсумку це приємна історія про людей, покалічених життям, але здатних рухатися хоч якось далі Руда стерлядь про книжки

«...замовляє різотто й келих шаблі» Ну така прекрасна згадка, як же тут не поговорити про вино?🍷 😉Шаблі це просто легендарне біле сухе вино з Бургундії. Інколи, можна побачити, як його називають «королем» мінеральних вин.Генетично це вино 100% Шардоне. Але, є одне але. Генетика, це звісно дуже добре, але шардоне з Шаблі особливе😉Загалом, мабуть потрібно було почати з того, що Шаблі це назва місця, а не сорту.У Франції терруар набагато важливіший за назву винограду. Тому «келих Шаблі» = «Шардоне з Шаблі». 😉Називати його просто «Шардоне» в цьому контексті ну якось, не дуже зрозуміло і не коректно. Бо «Шаблі» це знак якості та стилю в світі виноробства Головний секрет Шаблі - це ґрунти здебільшого завжди секрет в ґрунті. Виноградники ростуть на вапняку, який складається зі скам’янілих решток давніх морських мушель.😉Саме тому Шаблі має свій унікальний смак і не має жодних ноток ванілі чи дуба (на відміну від багатьох інших Шардоне).У книзі героїня обрала різотто, і це ідеальне поєднання!Також Шаблі це прекрасне до свіжих устриць та і морепродуктів загалом.#про_виноРуда стерлядь про книжки

🌟Юрій Николишин «Очеретяні серафими»Прочитала.Книжка засновника видавництва «Апріорі». Не знаю, якими правдами чи неправдами вона до мене потрапила…просто в якийсь момент з’явилася на полиці й дочекалася свого часу.Це оповідки / нариси про життя-буття автора та його друзів. Спогади, життєві історії, роздуми, побут, трохи філософії. Читається легко, місцями є справді цікаві думки й спостереження. 💫Загалом це доволі непогано. Без вау-ефекту, але й без відрази.Якщо у вас, як і в мене, ця книжка просто стояла на полиці то можна читати.А от спеціально купувати…. Ну радше ні.Але є одне «але», яке мене реально бісило💫Майже в кожній оповідці трапляються ось такі фрагменти (цитую дослівно):…Воно завжди виступає на передній план світлини, трохи по-жіночомупривертаючи до себе увагу…» «…Степан - великий театрал, шанувальник мистецтва. І жінок - бо одне без одного неможливе. Адже для кого ж ми граємо у Життя, як не для них, найчарівніших та найбажаніших…» «…Жінці якось легше, їй достатньо народити дитину - й вони зі всесвітом квити…»«…Хоч розум можна набути, та без інтуїції він нікуди не годиться і породжує лише негативний ефект, коли є сам один. А осягнути інтуїцію йому допомагають дівчата. Бо без них якось і звичайним биком не хочеться бути - а не те що Волстріту…»«…Бо доля любить тих, кого люблять жінки…» «…—Нема різниці - тільки, щоб я мала з ким поговорити.Жінці їсти не дай… - пробурмотів він тихенько, щоб не наражатися на сплеск жінчиних емоцій…» «…Та зчинила в його домі справжню жіночу істерику: й верещала, й кувікала, й гарчала на весь квартал, ніби когось ріжусь…» «…І чим більше читав він книг - тим краще розкривалася йому жінка. І чим сильніше відкривав він для себе жінку - тим більше черпав із книг. Адже в книзі, як і в жінці, - не тільки джерело ідей та образів…» «…Жінку чоловік повинен хотіти й бути готовим імперативні накази природи виконувати будь-де та будь-коли.Нічого не зробиш!…» «…бо теж мав досвід екзаменування студенток, які по-жіночому уникали прямих відповідей на запитання і не признавалися, що вони знають…» «…Поки дурні вчаться, мудрі заміж виходять і народжують дітей…» «…Жіноча спина - це ворота, широкі чи вузькі, до всього іншого…» У якийсь момент цього стає забагато. Ну ладно, відразу стає забагато 💫Це вже не поодинокі образні вислови, а повторюваний спосіб мислення, жінка як символ, як функція, як тло для чоловічих роздумів і самоствердження.Не знаю, може, я трохи тойво а з сьогоденням де ми живимо, це може бути Але для мене це звучить доволі патріархально. Не агресивно, не злобно, а радше поблажливо й нав’язливо. І саме це найбільше псує загальне враження від книжки.✨Тож, книжка читається і має свої сильні моменти, але якби з неї прибрати значну частину цієї «філософії про жінок», вона точно нічого не втратила бРуда стерлядь про книжки

Читаю книжечку і тут... А у винному місті Винниках без справжнього вина перебувати просто немислимо… Винники… пішла гуглити що та як там. Тож ділюся цікавою інформацією🍇У часи князя Данила Галицького та його сина Лева Винники були не просто поселенням, це була спеціалізована громада виноградарів.Південні схили Винниківських гір добре прогрівалися сонцем, а ліси захищали лозу від холодних північних вітрів. Ну а це, ідеальний мікроклімат для винограду навіть за середньовічними мірками.🍇Точні назви сортів, що тут вирощували загубилися в часі, але історики вважають, що вони були близькі до угорських і балканськихЧому вино зникло?Із середини XVII століття Європу накрив «Малий льодовиковий період». Клімат став холоднішим, виноградарство біля Львова перетворилося на ризиковане і збиткове.Виноградники поступово замінили на:✨хміль (для пивоваріння),✨сади.Остаточну крапку поставило XVIII століття. з приходом австрійської влади з’явився тут тютюн, а це значно прибутковіший бізнес.Сьогодні назва «Винники» знову набуває справжнього сенсу.🍇Виноградна лоза на сучасному гербі Винників це не декор, а пас’ять і обіцянка. Про те, що історія може повертатися. На сьогодення ситуація з вином, виготовленим саме з винограду, що виріс у Винниках, досить… млява, вона більше стосується крафтового (домашнього) виробництва та відродження традицій, ніж масових брендів.У Винниках збереглися унікальні історичні сорти винограду, які витримують місцевий клімат, зокрема сорт «Дублянський»🍇Це технічний сорт білого винограду, який колись масово ріс у Винниках. Зараз його вважають справжнім скарбом для виноробів Львівщини. Хоча масового виробництва безпосередньо у Винниках немає. #про_виноРуда стерлядь про книжки

🌟Міґель де Унамуно «Мир у війні»Цю книгу я домучила. Бо назвати це читанням язик не повертається.🔥Міґеля де Унамуно часто називають стихією іспанської культури. Він був людиною суцільних суперечностей, пристрасно вірив і водночас відчайдушно сумнівався, палко любив Іспанію й так само нещадно її критикував.Але для мене ця стихія виявилася руйнівною. Я буквально змушувала себе читати й досі не розумію, навіщо це робила. Так, деякі описи й розділи я безсоромно прогортала, каюсь, але ж прочитала, так по діагоналі але до кінця😒До речі, цікавий факт.Через жорстку критику диктатора Прімо де Рівери Унамуно був відправлений у заслання на Канарські острови.Я от дивлюся на погоду, і знаєте що? Я згодна на таке заслання ☀️Що по книзіМій головний камінь спотикання мова. Вона не те щоб складна, але читається надзвичайно важко. Відчуття, ніби продираєшся крізь хащі. Сюжет начебто є, і він навіть потенційно цікавий, але нормально читати я не змогла.🌼Роман починається з моря ідеологій, що загалом логічно. Але далі все це змішується з підлітковими метаннями головного героя Іґнасіо, його друзів, постійними спробами родичів наставити його на шлях істинний… У підсумку виходить доволі хаотична маса.🌼І ще один момент туь через кожні кілька рядків доводиться лізти у Вікіпедію (точніше в примітки наприкінці книги). Для мене це було виснажливо.Якщо коротко по сюжету:Іґнасіо засвоює карлізм від своїх батьків і релігійну віру свого дядька-священника. Він виростає в тіні епічних постатей, безкінечно слухаючи розповіді батька про Семирічну війну. Подальші події підштовхують його приєднатися до карлістів.Паралельно в романі показано й інший бік війни - мешканців Більбао, які пережили облогу міста, що зрештою завершилася перемогою лібералів.Можливо, я щось і випустила тут бо читала цю книгу, скажімо так, крізь біль.💚Тож, я справді думала, що ця книга мені зайде. Довго на неї дивилася, обдумувала, відкладала. Але ні. Вона мене виснажила.Не мій текст, не мій стиль і точно не те читання, до якого я хочу повертатися.Якщо ви з нею на одній хвилі щиро заздрю. Я ж ніРуда стерлядь про книжки

🌟Йоанна В. Ґайзлер «Некровет»Враження від цієї книжки в мене дуже неоднозначні. Вона мені сподобалась, проте були тут для мене, мінуси. Суттєві мінуси.З одного боку ця книжка напрочуд легко і швидко читається. ✨Не знаю, чи є сенс коротко переказувати про що книга. Якщо дуже коротко, то про ветеринарну практику з магічними істотами. Думаю це найбільш гарний варіант, щоб особливо не спойлерити книгу.✨Вайб з магічними тваринами в ветеринарній практиці реально прикольний, дуже класний. Просто казка в ветеринарному кабінеті. Але… мені дуже не вистачило будови світу.Пояснюю.❤️От головна героїня приходить на співбесіду в ветеринарну клініку. Перед цим нам показують звичайний світ, усе доволі буденно і тут бац, поруч сидить ельфійка (це не спойлер і ні на що не впливає). І в мене одразу питання: як, чому?❤️Про магічних тварин майже ніхто толком не знає, люди здебільшого від них шарахаються, але вже якось звиклись і притерлися. Є лише уривчаста інформація, що за їхню появу нібито відповідає якийсь чаклун чи ліч, ну і все. Шо? Як? Куди? Навіщо? Не зрозуміло.Так, тут це не критично. Але, на жаль, ґрунтовного підходу до всесвіту тут немає.✨Ще один момент це пояснення природи існування тих самих магічних тваринок. Самі описи тваринок норм, із цим усе добре. А от пояснення чому вони існують у нашій реальності і нашими законами природи зводиться до декількох речень і до чарівного «бо магія». І це, в принципі, допустимо. У магічному світі інколи можна просто сказати «це магія». Ну добре. Тут проїхалиОкрема тема, яка мене бісила це відносини в сімʼї Флорки (імʼя головної героїні).Вони якісь… припізжені, прості господі. Доросла дівчина, працює, заробляє, а мама й місцями тітки поводяться з нею як із проблемним підлітком. Зрозумійте мене, це дуже не ок. Бо діалогу в принципі немає. Все зводиться до:✨«Ми знаємо краще»,✨«Ми знайдемо тобі нормальну роботу»,✨«Не вигадуй»,✨«Не гуляй ти з тим-то бо він поганий»✨«Ми просто переживаємо».Нащо було це вводити в сюжет, я не знаю. Краси, особисто мені, це недодалоАле, і це важливо, це не критично❤️❤️❤️Справді. Так, я спотикалася об ці нюанси, але це не той випадок, коли хочеться волати в книжку. Ридати, кричати, повернути час назад і не брати книгу. Усе тут сприймається доволі легко.Тож загалом книга непогана, у своєму жанрі вона навіть гарна і її сміливо можна радити.Легенька, ненапружна, саме те, щоб розслабитися і особливо не думати. Підсумок: Книжка, щоб трохи перезавантажитися та розважитися.Легке фентезі з любовʼю до тваринок ✨✨Продовження, я особисто, читати не планую, бо всесвіт для мене непевний і на описі магічних тваринок ще три книжки я можу не витримати. Тож ні (не дивлячись на ці прекрасні обкладинки). хіба що якщо колись засумую за цим вайбом. Тоді, можливо, повернуся Руда стерлядь про книжки

🌟«Болото солодше за мед. Голоси Комуністичної Албанії»Малґожата Реймер«Ми, нове покоління, не можемо звинувачувати себе за минуле, але не можемо й вічно замовчувати нашу історію, навіть якщо вона здається нам відразливою. Ми мусимо приміряти на себе те, що було, і прийняти минуле.» Я, здається, вже писала, що дуже хотіла прочитати цю книжку. І так, це саме той випадок, коли очікування справдилися.Це дуже сильна, пряма й ґрунтовна книжка. Без прикрас і без спроб пом’якшити реальність. ✨Авторка зібрала величезну кількість усних історій, і читати їх іноді дуже важко. Бо Комуністична Албанія в цій книжці - це буквально велика в’язниця, з якої люди намагалися втекти будь-якою ціною, іноді ціною власного життя.Десятиліття страху, бідності, безнадії… це все подано не як підручник з історії, а через живі голоси людей. Зі стертими подробицями в пам’яті, суперечностями, дивними деталями, які запамʼяталися на все життя. ❤️До речі, десь читала, що для цієї книжки авторка навіть вивчила албанську мовуМабуть, найстрашніше в усьому цьому це спроба проговорити страх, у якому люди жили десятиліттями. Бо в Албанії за часів комунізму найбільш небезпечно було бути собою. Виживання означало постійно щось приховувати: від родини, від сусідів, від друзів, від однокласників, від усього світу.⭕Так, я розумію, що нам, із бекграундом совка, ці історії можуть здатися знайомими. Усе це ми вже десь чули, і біль тут дуже впізнаваний. Але це не робить книжку слабшою. Навпаки, її точно варто прочитати, навіть якщо здається, що «я й так усе це знаю». Щиро #раджу цю книжку І наостанок, хочу залишити цю цитату авторки:«Я написала цю книжку з думкою про жертв і про тих, хто стверджує, що гноблені брешуть, перебільшують і намагаються вибити гроші, підтасовуючи факти. Ніхто з тих, хто був відповідальний за вироки й катування вʼязнів в Албанії, не поніс покарання. Винятком стала тільки Неджміє Ходжа, дружина диктатора, яка потрапила до в’язниці на чотири роки як головна винуватиця й офірне ягня системи. Сьогодні жертви часто ходять зі своїми катами одними вулицями. А коли запитати в катів про колишні провини, вони відповідають, що робили лиш те, що їм наказувала влада. Були інструментом у чужих руках. Свідомим, так, але лише інструментом.» Руда стерлядь про книжки

🌟Рей Бредбері «Смерть - діло самотнє»Дочитала вчора вночі. Сьогодні перечитала кінцівку, бо забула мотивацію головного злодія.✨Фух. Уперше зі мною таке, щоб фінал книжки так швидко стерся з пам’яті.Тож, загалом це посередній детективчик, якщо читати його як детектив. Це, для мене радше роман настрою, пам’яті й втрати, просто загорнутий у форму кримінальної історії.🖤Тут сборисько фріків, які живуть своє нудне й дивакувате життя в Каліфорнійській Венеції. Головний герой тут наївний та незграбний письменник, занадто чутливий, аж ні разу не «крутий детектив». 🖤Тут багато гіперболізовано похмуро нуарного настрою і ще багато всього, що радше працює на атмосферу, ніж на сам сюжет.Сам Бредбері говорив, що цей роман для нього дуже особистий, він майже автобіографічний. Неодноразово називав його своєрідним любовним листом до Каліфорнійської Венеції та історією про самотність, страх і втрату цілого світу, який зникає.🖤Найбільше мені сподобалось те, як Бредбері описує занедбаність колись мега гламурного району, який зараз потихеньку починають зносити. Це справді барвисто, емоційно та дуже круто описаноЦе перша частина Каліфорнійської трилогії, але далі читати не буду. Не моє. Почитала, прикольно, але досить. Піду щось інше візьму Руда стерлядь про книжки

Насправді я не великий знавець французького вина.😯З французькими пляшками в мене завжди довгі й прискіпливі стосунки: читаю етикетки, копаюся в регіонах, сумніваюся. Бо там надто багато нюансів і вибір справді гарного вина потребує часу.🌸Але є один регіон, який я люблю і сміливо дегустувати вина з ньогоА тут ще його згадав Бредбері.Сент-Емільйон.Колись я прочитала, що це невеликий регіон, де майже кожен гектар це чиясь сімейна справа.☀️Тут вирощують виноград понад 2000 років.Ще римляни садили лозу в цій місцевості і це не легенда, як здебільшого буває, а факт, підтверджений археологічними розкопками.У Середньовіччі Сент-Емільйон став важливою точкою на торговому шляху.Вино звідси активно йшло в Англію, а особливо в часи, коли Бордо було під англійською короною.І ще одна річ, яка мене зачаровує.Сент-Емільйон стоїть на вапняку й глині, а для Бордо це рідкість.вапняк працює як губка він утримує вологу в посуху й поступово віддає її лозі.Саме тому вина тут:☺️м’якші,☺️глибші,☺️значно краще старіють.У 1955 році Сент-Емільйон створив власну класифікацію. Її переглядають регулярно.Це єдиний великий регіон Бордо, де статус шато може змінюватися.Через це тут:☺️багато конкуренції,☺️багато скандалів,☺️і дуже багато живих емоцій.З 1999 року Сент-Емільйон є обʼєктом ЮНЕСКО і водночас один з найбільш екологічно сертифікованих винних регіонів Франції.А якщо коротко про виноград:☺️приблизно 70% займає Merlot,☺️близько 25% - Cabernet Franc,☺️решта посідають дрібні частки інших місцевих сортів.#про_виноРуда стерлядь про книжки

🌟Ерік Вуяр «Конкістадори»Думала вчора дочитаю, але ні. Було настільки «цікаво», що відклала і пішла гортати інсту🙄Сьогодні пішла чепурити пірячко й вирішила добити вже цей твірОтже. До великого й поважного статусу «єбаніна» книга, чесно кажучи, не дотягує. Але задатки такі, повірте мені, перспективні.Стиль автора дуже своєрідний. Я навіть не знаю, з чим його порівняти. Полізла читати інші відгуки і зрозуміла, що це його фірмова фішечка. Яка мені вообще не зайшла. От просто катастрофічно Тут такі нескінченно нудні описи, шо то капец. Я себе реально вмовляла дочитати до кінця. В якийсь момент ледь не втратила запал до читання взагалі, а це вже тривожний дзвіночок.Шо по позитиву❤️🕯Ну, ґрунтовне дослідження. Вуяр по-своєму переповідає всі ці легенди. Показує страждання не тільки інків, але й завойовників-іспанців я зараз перечитала фразу «страждання завойовників», і мене аж тіпнуло. Показує що золото не приносить щастяКоротше. Книга нудна.Беріть її читати тільки якщо ви:а) дуже цікавитеся темою іспанського завоюванняб) любите розтягнуте повістуванняв) не боїтеся нудотиниВ інших випадках сміливо проходьте повз Руда стерлядь про книжки