🌟

«Болото солодше за мед. Голоси Комуністичної Албанії»Малґожата Реймер

«Ми, нове покоління, не можемо звинувачувати себе за минуле, але не можемо й вічно замовчувати нашу історію, навіть якщо вона здається нам відразливою. Ми мусимо приміряти на себе те, що було, і прийняти минуле.»
Я, здається, вже писала, що дуже хотіла прочитати цю книжку. І так, це саме той випадок, коли очікування справдилися. Це дуже сильна, пряма й ґрунтовна книжка. Без прикрас і без спроб пом’якшити реальність. ✨

Авторка зібрала величезну кількість усних історій, і читати їх іноді дуже важко. Бо Комуністична Албанія в цій книжці - це буквально велика в’язниця, з якої люди намагалися втекти будь-якою ціною, іноді ціною власного життя. Десятиліття страху, бідності, безнадії… це все подано не як підручник з історії, а через живі голоси людей. Зі стертими подробицями в пам’яті, суперечностями, дивними деталями, які запамʼяталися на все життя. ❤️

До речі, десь читала, що для цієї книжки авторка навіть вивчила албанську мову

Мабуть, найстрашніше в усьому цьому це спроба проговорити страх, у якому люди жили десятиліттями. Бо в Албанії за часів комунізму найбільш небезпечно було бути собою. Виживання означало постійно щось приховувати: від родини, від сусідів, від друзів, від однокласників, від усього світу.⭕

Так, я розумію, що нам, із бекграундом совка, ці історії можуть здатися знайомими. Усе це ми вже десь чули, і біль тут дуже впізнаваний. Але це не робить книжку слабшою. Навпаки, її точно варто прочитати, навіть якщо здається, що «я й так усе це знаю». Щиро #раджу цю книжку І наостанок, хочу залишити цю цитату авторки:«Я написала цю книжку з думкою про жертв і про тих, хто стверджує, що гноблені брешуть, перебільшують і намагаються вибити гроші, підтасовуючи факти. Ніхто з тих, хто був відповідальний за вироки й катування вʼязнів в Албанії, не поніс покарання. Винятком стала тільки Неджміє Ходжа, дружина диктатора, яка потрапила до в’язниці на чотири роки як головна винуватиця й офірне ягня системи. Сьогодні жертви часто ходять зі своїми катами одними вулицями. А коли запитати в катів про колишні провини, вони відповідають, що робили лиш те, що їм наказувала влада. Були інструментом у чужих руках. Свідомим, так, але лише інструментом.»
Руда стерлядь про книжки