Економічний Вісник

Для всього цього є підстави — Пентагон запросив додаткові 200 млрд доларів, ізраїльська The Jerusalem Post тим часом пише, що США можуть почати наземну операцію із захоплення іранського острова Харк, — він є головним центром експорту іранської нафти — 90% сировини звідти йде до Китаю.Поки ж США несуть збитки, доходи Ірану від нафти мають тенденцію до зростання через стрибок цін, аятоли придушили протест і зберегли за собою право мати ядерну зброю, яка може бути використана проти Ізраїлю. Таким чином, жодне з протиріч не було вирішене, вони лише загострилися. Причому як зовнішні, так і внутрішні — демократи претендують на перемогу в конгресі. Більше того, додалося нових — нафтовий кризис і оперативна перевага Китаю, причому як економічна, так і військова — КНР не бере участі у воєнних конфліктах. Це не залишає республіканській адміністрації можливих варіантів діяти м’яко або, тим більше, «здавати назад». Їм необхідно здобути перемогу якомога швидше й малою ціною, але час показав, що це неможливо. Усе це причини очікувати нової хвилі ескалації. Крім усього вищезазначеного, Іран заперечує не лише укладене перемир’я, а й сам факт переговорів. Що, як я бачу, на тлі перекидання американських амфібійних дивізій до Ірану означає, що Трамп намагався 1) маніпулювати біржею та збити ціну на нафту (успішно); 2) США готуються до наземної операції в Ірані.◽️Подальша бездіяльність коштуватиме втрати влади над парламентом, зросте інфляція на тлі блокади згаданої протоки. Тим не менш, швидка операція обмеженим контингентом, а інша операція неможлива, не може бути успішною, але може бути дорогою в усіх сенсах. Це призведе до жорсткішої й реакційної політики. Тривала операція в будь-якому разі буде дорогою. Це призведе до загострення настроїв, подібних до тих, що спостерігаються зараз в армії, і в результаті — до жорсткішої політики «go all in» у внутрішній і зовнішній політиці.Оскільки Штати не можуть дозволити собі вести повноцінну наземну війну, вони неминуче тиснутимуть на союзників у регіоні, щоб ті вступили у війну.

Державний борг як фундамент економічної моделі в розвинених країнах Фактично державний борг перетворився на системний механізм: • згладжування криз; • підтримання фінансових ринків; • стабілізації попиту; • запобігання різкому падінню прибутків та інвестицій.◽️Ці ризики мають постійний характер — змінюється лише інтенсивність тиску, яка останніми роками зростає. Особливо це стало помітно після пандемії.Тривалий час розвинені країни мали перевагу. У США, Японії та низці країн Європи боргова модель працює завдяки глибокій фінансовій системі, статусу резервних валют і можливості утримувати відносно низькі ставки. Показовий приклад — Японія, де борг перевищує 200% ВВП, але значна його частина перебуває всередині національної фінансової системи.Однак із початком війни в Україні та загостренням глобальної кризи ставки центральних банків різко зросли, що підвищило вартість обслуговування боргу.◽️У Китаї зростання боргу має іншу природу. Після світової фінансової кризи влада зробила ставку на масштабне кредитне стимулювання — інфраструктуру, будівництво та промисловість. Це підтримало високі темпи зростання, але спричинило накопичення зобов’язань на всіх рівнях.На відміну від західних економік, де борг підтримує споживання і фінансові ринки, у Китаї він значною мірою обслуговував інвестиційний цикл. Однак уповільнення зростання ВВП робить боргове навантаження дедалі важчим, оскільки економічна база розширюється повільніше за зобов’язання.◽️Криза 2007–2009 років стала переломним моментом. Темпи економічного зростання почали знижуватися з структурних причин, і модель агресивного розширення державного боргу поступово наблизилася до своїх обмежень.◽️Подальше зростання боргу можливе лише за трьох умов: • стабільно низький рівень інфляції; • зростання ВВП швидше за зростання самого боргу; • довіри до фінансових інститутів — тобто, платоспроможність ЦБ, надійність, стійкість валюти та ринку.Сьогодні всі ці умови послаблюються. Інфляційні очікування залишаються нестабільними, темпи зростання економіки у багатьох розвинених країнах відстають від темпів накопичення боргу, а політичні конфлікти підривають довіру до фінансових інститутів.У результаті з 2007 року державний борг у розвинених країнах і Китаї перестав бути тимчасовим антикризовим інструментом і перетворився на постійний елемент економічної архітектури.◽️Його зростання відображає структурне уповільнення світової економіки, необхідність підтримання попиту та залежність фінансової системи від державної підтримки. Це не випадкова аномалія, а наслідок трансформації механізмів функціонування сучасної економіки.Водночас розвинені країни мають певну перевагу: значна частина їхнього боргу перебуває в руках внутрішніх інвесторів. У США, наприклад, резиденти володіють приблизно 75% державного боргу.Однак після зростання ставок і інфляції процентні виплати дедалі сильніше тиснуть на бюджет. У перспективі це може призвести до жорсткої оптимізації соціальних витрат на користь обслуговування боргу або військових видатків у нових умовах геополітичного суперництва.

Як змінюється економічна політика з приходом індустріального тренду в розвинених країнахУ медійному середовищі нерідко висловлюється теза, нібито новий індустріальний поворот у розвинених країнах відкриває вікно можливостей для решти світу: мовляв, тренд на державну промислову політику в розвинених країнах буде імплементований у країнах третього світу, і такі держави зможуть брати приклад та копіювати досвід розвинених економік. Проте при цьому не враховується, що ліберальні практики в минулому сприяли економічному зростанню в розвинених країнах, але не мали аналогічного ефекту в багатьох інших державах. Чому ж новий тренд, що виник і формується в специфічних умовах розвинених економік, повинен мати подібний ефект у країнах, що розвиваються? Навпаки.Інша інтерпретація — що «симуляція передових практик у відсталій країні приведе її до рівня розвинених держав» — ігнорує фундаментальну різницю між умовами країн центру та периферії світової економіки.◽️Сьогодні ми спостерігаємо розворот розвинених держав — передусім США та Європи — до активної промислової політики, що супроводжується впровадженням протекціонізму та посиленням державного регулювання. Однак цей тренд має діаметрально протилежні наслідки для різних груп країн. Якщо для центру він означає консолідацію промислового потенціалу та технологічного суверенітету, то для країн периферії протекціоністський курс фактично закриває доступ до передових технологій і залишає їх у нерівному матеріальному становищі на користь розвинених держав, що не дозволяє їм наздогнати США, Європу та Китай.У період глобалізації та вільної торгівлі, символом якої виступала система Світової організації торгівлі, економічна нерівність відтворювалася через саму архітектуру міжнародного поділу праці. Країни центру мали технологічну перевагу й контролювали передові галузі, тоді як держави периферії інтегрувалися у світову економіку як постачальники сировини або товарів із низькою доданою вартістю. Їхня залежність від технологічного імпорту та ринків збуту розвинених країн лише закріплювала цей розрив.◽️Інакше кажучи, протекціонізм не просто фіксує наявний розрив в економічному розвитку — він його поглиблює. Такі країни, як Росія, Мексика, Нігерія, Бразилія та Україна, значною мірою будуть відрізані від технологій у межах своїх економічних блоків, отримуючи їх лише в межах необхідності. Наприклад, Китай постачає до Росії промислові товари в таких обсягах і такої структури, що це не дозволяє здійснити технологічний стрибок, зберігаючи залежність Москви.Загальне «затягування пасків» призведе до посилення бар’єра входу до такого рівня, коли він перетвориться на майже непрохідну фортецю. Причина цієї трансформації — деглобалізація та загострення конкуренції, що змушує держави «закручувати гайки» як усередині, так і назовні, трансформуючи свої економічні периферії у донорів промисловості та ресурсів (якщо такі ресурси існують).◽️Однією з таких країн-донорів, на жаль, є Україна. Навіть поява кількох військових заводів, на які вона може розраховувати завдяки програмам мілітаризації Європи, не змінить ситуацію докорінно. Ключові технологічні потужності, як правило, залишаються всередині країн центру.У результаті формується нова конфігурація світової економіки — більш фрагментована, більш протекціоністська та більш ієрархічна.Саме ця тенденція — посилення економічних блоків, технологічна консолідація центру та закріплення периферійних ролей — сьогодні визначає довгострокову динаміку світової економіки. Тобто переформатування ринків і посилення бар’єрів надовго закріплюють структуру світової економіки, доки боротьба за глобальне панування не розставить усе по нових місцях.

Зростання популярності «індустріальної економіки», новий мейнстрим і УкраїнаНа даний момент великі держави потребують потужної промислової бази. По-перше, для забезпечення потреб національного військово-промислового комплексу, по-друге — це дає державам можливість захищати існуючі ринки та боротися за нові. Конкуренція з 2008 року, а також з кожною новою кризою, стає дедалі жорсткішою, і разом із нею посилюється економічна гонка. Розвинені країни використовують тарифи для закріплення контролю над внутрішніми ринками та зміцнення промислового ядра. Це створює конкурентні переваги для експансії, що і є кінцевою метою.◽️Саме тут лежать витоки нового економічного мейнстриму, який набирає популярності — ізоляціонізму та «індустріальної економіки». Його підхоплюють і в українському медіасередовищі, однак ця тенденція часто сприймається у спрощеному вигляді: із загального контексту запозичується лише сама ідея «індустріальної економіки», тоді як її структурні причини та історичні передумови залишаються поза межами аналізу.Принцип «економічного суверенітету» неможливо побудувати на гаслах або окремих законопроєктах. Більше того, механічне копіювання та подальше застосування американських чи німецьких практик неможливе в українських реаліях.◽️По-перше, для цього має існувати відповідний виконавець. Між тим українська еліта послідовно дотримується іншої логіки — логіки сировинної моделі. Українська еліта — це кадри, що сформувалися і були навчені керувати сировинною економікою, тому вони не придатні для вирішення завдань масштабу «економічного ривка». А саме цього потребує подолання проблеми примітивної економіки. За плечима еліти — 35 років імплементації та підтримання «економіки свободи від технологій». Десятиліття знадобилися, щоб прийти до поточного стану речей, і десятиліття знадобляться для того, щоб змінити курс або «відмотати плівку назад».Причому деіндустріалізація української економіки почалася не в момент розпаду СРСР, а значно раніше.Для того щоб упроваджувати передові промислові практики інших держав, необхідно мати під ногами аналогічний економічний ґрунт. Україна і, наприклад, США, Південна Корея чи Китай мають принципово різну економічну базу.◽️Україна інтегрована у торгівлю з розвиненими країнами на правах сировинного придатка. Експорт сировини та імпорт технологій є умовою виживання країни. Доступ на експортний ринок Європи для України відкритий доти, доки вона імпортує європейські товари з високою доданою вартістю. Запровадження тарифів, масштабних субсидій або політики імпортозаміщення призведе до примусової дезінтеграції України з європейського ринку, а реалізація експортної продукції стане вкрай ускладненою.◽️Запровадити програми «під копірку», навіть на концептуальному рівні, неможливо. Економічна програма відображає якість економіки та інтереси правлячої групи. Сировинний олігархат означає відсутність повноцінної програми та орієнтацію на біржові ціни — або створення симулякрів. Наприклад, таких як програма «Кешбек».Звідси випливає висновок: американський, європейський або будь-який інший план не може бути перенесений в українську реальність. Концепція такого умовного плану може виглядати привабливою і містити перспективні ідеї, але вона не буде придатною.Тому будь-який план подолання сировинної економіки, натхненний іноземною практикою, але такий, що ігнорує міжнародні економічні відносини України та її внутрішню структуру економічної і політичної влади, буде або непридатним, або популістським. Будь-яка індустріалізація чи економічний стрибок неможливі без зміни структури влади та місця країни у світовій економіці.

Зв’язок мовлення і мислення — один із базових фактів психології та філософії. Мова не просто передає думку; вона формує її структуру. Як показував Лев Виготьский, думка не існує в готовому вигляді до слова — вона здійснюється у слові. Людина мислить тими засобами, які надає їй мова. Тому бідний словниковий запас, шаблонні фрази та примітивні конструкції зазвичай означають обмежений інструментарій мислення. Мовлення — це своєрідна робоча поверхня свідомості. За тим, як людина говорить, можна досить точно побачити, якими категоріями вона взагалі здатна мислити.◽️Звідси стає зрозуміло, чому дешеві інтернет-жарти, беззмістовні ніки, постійні мемні репліки та примітивні «ахаха-формули» не є нейтральними. Коли подібна форма мовлення стає основною, вона показує структуру мислення: короткі імпульси замість міркувань, реакції замість аргументів, кліше замість понять. Це не просто стиль спілкування — це рівень інтелектуальної обробки реальності.◽️Форми мислення виробляються соціальним середовищем. Масова культура сучасного капіталізму зацікавлена не в розвитку складного, критичного мислення, а в управлінні увагою. Це спрощує мислення, а отже й потреби, і формує величезну аудиторію, яка піде до магазинів після такого ж простого, але тому ефективного маркетингу. Економіка цифрових платформ побудована на коротких, швидких і легко споживаних сигналах: мемах, кліпах, простих жартах, миттєвих реакціях. ◽️Складна думка потребує часу і концентрації — а це погано монетизується. Мислити складно, а суспільство схильне обирати найлегший шлях — менше витрат. Тому простий або емоційний «клік-контент» продається краще.Тому культурне середовище дедалі більше заохочує спрощення мови. Чим простіша мова — тим простіші мисленнєві операції, тим легше людина піддається потокам інформації та емоційним стимулам. Цей процес добре аналізував Герберт Маркузе у книзі One-Dimensional Man. Він показував, що індустріальне суспільство виробляє «одновимірну свідомість» — тип мислення, нездатний до складної критики та глибокого аналізу. У такій свідомості мова поступово вироджується: аргументи зникають, їх місце займають гасла, кліше та реакції.◽️Тому дешеві жарти й беззмістовні ніки самі по собі не є трагедією. Гумор може бути потужною інтелектуальною формою — достатньо згадати сатиру Марка Твена. Але існує принципова різниця між інтелектуальним гумором, який грає з ідеями та суперечностями, і рефлекторним мемним шумом, який підміняє мислення.Коли людина систематично будує свою мову з примітивних мемів і кліше, це вже не просто форма розваги. Це показник того, що її мислення обмежене короткими реакціями і не виходить на рівень абстрактних понять. Мовлення в такому разі справді стає дзеркалом свідомості.Схожу думку висловлював Лев Толстой, який стверджував, що ясна думка потребує ясного вираження. Але тут важливе розрізнення: Толстой говорив про простоту як результат глибини, коли складна ідея виражається точно і ясно.◽️Тому зв’язок між мовленням і мисленням очевидний. Мова показує не лише рівень освіти людини, а й горизонт її свідомості. Якщо мислення оперує історією, причинністю, соціальними структурами та суперечностями, мовлення стає точним, розгорнутим і логічно вибудуваним. Якщо ж мислення складається з коротких емоційних імпульсів, мовлення неминуче перетворюється на потік мемів, вигуків і беззмістовних жартів.У цьому сенсі дешеві приколи — не безневинна дрібниця. Вони можуть бути симптомом глибшої речі: звуження інтелектуального простору, у межах якого людина здатна сприймати й осмислювати світ.

Висновки й майбутнє: як новий “arms race” відобразиться на Європі?НАТО, зокрема США, стимулюють країни до подальшого росту оборонних бюджетів. 3. Ініціативи загального масштабу (ReArm Europe). ЄС формує загальні плани, які потенційно можуть збільшити військові витрати.Хоча Європа зазнає труднощів із впровадженням спільних програм через відсутність єдиного центру управління та бюджету.◽️Майбутнє: мілітаризація не тимчасовий захід, а нова форма реальностіПовернення призову в країнах ЄС, економія на соціальних витратах із паралельним «відрізанням» стоп-крану держборгу (Німеччина), впровадження про-військових ініціатив у школах (підготовка дітей, уроки з управління дронами) та довгострокові плани щодо нарощування витрат на ВПК свідчать про те, що криза не тимчасова, а тяжка і лише в стадії розвитку.◽️Фрагментація, падіння доходів на фоні стагнації та паралельна мілітаризація означають, що рівень життя та добробут широких мас населення буде лише стагнувати. Тим часом, розгортання актів економічної та політичної кризи веде лише до більшого загострення мілітаризму та націоналізму, підштовхуючи військові витрати.

Війна в ІраніОфіційні особи США та Ізраїлю уникають слова «війна», натомість використовуючи термін «військова кампанія».Результати цієї військової кампанії різко розходяться з потоком «тематичної інформації» в медіа.США, і зокрема Трамп, акцентують увагу на знищенні значної частини вищої керівної еліти Ірану. Але до дезорганізації армії та системи управління Ірану це не призвело і не могло призвести.Держава — це великий механізм, у роботі якого задіяна значна кількість шестерень, і президент — лише одна з них, хоч і з функціями амбасадора. У межах апарату державного управління президент виконує функцію персоніфікованого вузла координації та представника країни на міжнародній арені.Структура державного апарату як комітету управління у разі «втрати» президента зберігається, як і її інтереси та функції. Змінюється лише координуючий суб’єкт, але саме він підтримує рух механізму, а не навпаки. Адже для того, щоб опинитися на вершині ієрархії, необхідно пройти крізь систему відбіркових сит цього механізму. Так, наприклад, нового верховного лідера в Ірані обирає Рада аятол — представники місцевих олігархів, «релігійних» лобістів та державного апарату.Крім того, перед своєю смертю Хаменеї делегував повноваження широкому колу осіб.Після загибелі кількох десятків ключових управлінських фігур система управління іранської армії не постраждала; наразі вона завдає ударів у відповідь не лише по Ізраїлю та США, а й по французьких, арабських та катарських базах.«Інтерв’ю-звіти» Трампа тому контрастують із викладеним вище. Це продиктовано об’єктивною реальністю: президент США веде війну на медійному фронті й діє у власних інтересах.Попри медійну монетизацію загибелі перших осіб Ірану, війна затягнеться на відносно тривалий час (у порівнянні з 12-денною війною), а ліквідація верхівки еліти не надала протестувальникам належного стимулу для повалення уряду. Принаймні поки що.Оскільки США не досягли поставлених цілей, а за наявних засобів це неможливо, ескалація є неминучою. Після завершення 12-денної війни я прогнозував подальше загострення, адже за її результатами всі суперечності не лише збереглися, а й посилилися. Поточний конфлікт є аналогічним торішній війні.Звідси випливає висновок: у разі провалу ставки на державний переворот в Ірані війна затягнеться і, можливо, переросте у проксі-війну між РФ і Китаєм з одного боку та США, Ізраїлем і НАТО — з іншого, оскільки Вашингтон і Тель-Авів не мають можливості провести наземну операцію, а перекидання військ у регіон є надзвичайно дорогим і логістично складним підприємством.

Переговори щодо Ірану — фальшива ширмаАмериканські ЗМІ повідомляють, що США та Іран нібито можуть досягти «проміжної угоди» на початку березня. Передбачається, що Іран надасть доступ до своїх енергоресурсів американським компаніям, а США натомість заплющать очі на процес збагачення урану.Це не що інше, як цілеспрямована медійна операція. Її мета — знизити пильність іранської влади й тим самим створити сприятливий ґрунт для атаки. Попри «заспокійливий» посил, який формують медіа, концентрація американських сил на Близькому Сході досягла пікових показників із часів вторгнення в Ірак.Крім того, всі без винятку медіа, по-перше, використовують канал комунікації з урядом (спеціально організований владою формат взаємодії, що передбачає надання спікерів для інтерв’ю, графіків пресконференцій тощо) як дешеве джерело інформації. Це не лише значно дешевше за журналістські розслідування, а й формує бонуси для такого видання, адже воно виступає лояльним транслятором потрібних владі меседжів. По-друге, майже всі великі ЗМІ Штатів контролюються наближеними до президентської адміністрації технократами, мультимільярдерами або медіамагнатами. Це короткий, але достатній для розуміння контексту опис медіасередовища.Окрім цього, аятоли добровільно не нададуть доступу до нафтових родовищ, оскільки за ними стоїть Китай. Для нього Іран — важливий постачальник ресурсів і беззаперечна зона впливу. Будь-яке проникнення американських конкурентів буде припинятися. У разі потреби Китай воюватиме зі США за іранську нафту чужими руками, поступок не буде зокрема й із цієї причини.Штати раніше використовували подібну інформаційну наживку — «проміжну угоду, за якою американські компанії отримують частину ринку». Прийом нещодавно був випробуваний у Венесуелі на тлі схожої ситуації. Після певного часу триваючого спектаклю інтервенцію все ж було здійснено, Мадуро демонстративно конвоювали до Штатів, а вся венесуельська еліта була серйозно залякана.Зараз усе повторюється з високим ступенем відповідності. Але аятоли не клюють на інформаційну приманку. Натомість Хаменеї делегує повноваження й створює систему наступництва в межах розробки плану на випадок своєї смерті.Фактично, на тлі інсайдів про мир обидві сторони готуються до війни.

Хоч термін модний і вдалий, внесу пояснення — це не щось самостійне. Це, всього-навсього, медійна повістка, але керована. Вона пояснює події через призму інтересів еліти. Тобто, це лише інструмент, але він чітко показує, куди дує політичний вітер.Період сольної гегемонії США завершився, зростання сфер впливу Китаю відбувається пропорційно зростанню його ВВП. У силу обмеженості земної кулі, будь-який «+» у балансі Китаю — це «-» США — гра з нульовою сумою.Тому під лозунгами «Make America Great Again» (що тиражуються через ЗМІ американських мультимільярдерів, тісно пов’язаних із держапаратом США — той самий інжиніринг повістки) розкручується ВПК. Тому США і ставлять Європу на місце України — Америка займається Китаєм, поки Європа захищає фланг.Результат політики дистанціювання від української війни — спровокований проєкт європейського переозброєння з центром у Німеччині та бюджетом у 1 трлн євро. Він точно збігається з наміром — реабілітація європейського експансіонізму. Тепер вся медійна політика заточена на виробництво індульгенції милітаризму та затемнення примари світової війни, яку він підпалив.Ризики у боротьбі з Китаєм величезні, а ставки високі, звідси й така поспішність і різкість Трампа в порядку підготовки до моменту Х — переговори щодо України (насправді, щодо виходу Росії з китайського альянсу) форсуються, а інший ключовий союзник Китаю — Іран — піддається масовим атакам, як військовим, так і гібридним.Зростання ж Китаю відбулося саме завдяки тому самому вільному ринку, на який тепер накидають хулу республіканці. Але це не означає, що ринок працює неправильно. Це загалом пухке формулювання — «правильно» чи «неправильно». Ринок або є, або його немає.США у свій час зайняли передову позицію серед капіталістичних країн саме відповідно до законів ринку, випередивши Британську імперію.Проте монополія, якою була Британія, а зараз стали США, завжди втрачає перевагу через внутрішню деградацію, даючи можливість вирватися більш «свіжим» гравцям. Які пізніше кидають виклик світовій монополії, як це було з Німецькою імперією у ХХ столітті та з Китаєм сьогодні. Історія повторюється у вигляді спіралі — аналогія з минулим століттям напрошується сама собою.Тому ідеологічна реальність Америки будується навколо утилізації догм лібералізму, насадження нових, співзвучних воєнному часу консервативних поглядів: традиційна сім’я — висока народжуваність — широкий мобілізаційний ресурс; ізоляціонізм — реорганізація промисловості — забезпечення потреб ВПК; репресії проти так званого deep state — легалізація консолідації влади та довільного використання силових структур — готова диктатура під воєнний час.Заява Рубіо добре підсвічує трансформацію ідеологічного консенсусу від «ліберального, правового та політкоректного» до радикального, мілітаристського та шовіністського. І відмінно показує, що таке «ідеологічний інжиніринг», повістка якого змінюється так швидко, як змінюються цілі еліт.

Британія та Німеччина закликали Європу готуватися до можливої війни з Росією, повідомляє The Guardian. Начальник Штабу оборони Великої Британії та генеральний інспектор бундесверу заявили, що континент стикається із серйозною загрозою безпеці та повинен тверезо оцінювати нову стратегічну реальність.На цьому тлі найбільші держави ЄС прискорено нарощують військові витрати. Найбільш наочно це проявляється у Франції та Німеччині — двох ключових країнах Європейського Союзу, які значною мірою визначають його політичний курс і фінансові пріоритети. Через загальноєвропейські інститути та механізми ухвалення рішень вони формують порядок денний і задають рамки допустимої політики.Показовим є приклад Угорщини: у 2022–2024 роках для неї були заморожені мільярдні виплати з фондів ЄС після відмови провести судову реформу відповідно до вимог Брюсселя. Формально йшлося про захист бюджету Союзу та принципів верховенства права, фактично — про жорстке пов’язання фінансування з інституційною лояльністю.Частина критиків може заперечувати, що Угорщина — це пронизана корупцією, проросійська п’ята колона всередині Європи, але це, по-перше, абсурдне спрощення, по-друге, аналогічний досвід із заморожуванням коштів зазнала глибоко антиросійська Польща. Водночас вона є прикладом «переможного лібералізму» у Східній Європі. Український передовий дискурс ставить Варшаву за приклад, підкреслюючи успішність інституційних реформ. Водночас причина заморожування виплат для Польщі була ідентичною угорському кейсу.У 2021–2023 роках ЄС заморозив 35 млрд євро виплат до бюджету. Один із найвідоміших інцидентів.Повертаючись до мілітаризації: динаміка витрат демонструє якісний зсув. Німеччина у 2024 році вийшла на четверте місце у світі за обсягом військових витрат — після США, Китаю та Росії, витративши близько $88,5 млрд, що приблизно на 28% більше, ніж роком раніше. У 2025 році планувалися витрати близько $99 млрд (без урахування спеціального фонду), а до 2026 року сукупний обсяг може наблизитися до $130 млрд — максимальних показників із часів завершення холодної війни. До 2029 року оборонний бюджет передбачається довести до рівня близько 3,5% ВВП.Схожа траєкторія спостерігається у Франції. Прийнятий Закон про військове програмування на 2024–2030 роки передбачає близько ~$460 млрд на оборону — приблизно на 40% більше попереднього циклу. Франція залишається єдиною ядерною державою ЄС і паралельно модернізує стратегічні підводні човни класу Triomphant, авіаційну компоненту (Rafale і ракети ASMPA-R) та інші елементи ядерного стримування. У сухопутній сфері акцент зміщується до концепції armée de guerre — армії, здатної до ведення конфлікту високої інтенсивності.Польща, своєю чергою, демонструє один із найвищих показників оборонних витрат у НАТО — понад 4% ВВП у 2024–2025 роках. Країна активно переозброюється, розширює чисельність армії та формує потужні сухопутні сили на східному фланзі ЄС.Примітно, що зростання військових бюджетів триває попри внутрішні політичні складнощі — парламентські кризи у Франції, інституційні конфлікти в Польщі, економічні труднощі в Німеччині. Стратегічна лінія у сфері оборони залишається стійкою та надпартійною.Сукупність цих даних вказує на формування масштабної європейської військової гонки. Йдеться не про короткостроковий сплеск ринку озброєнь, а про довгостроковий тренд. Історична паралель із початком ХХ століття напрошується сама собою: у 1900–1914 роках військові бюджети провідних держав зростали прискореними темпами — Франція +67%, Велика Британія +75%, Росія та Німеччина по +100%, Австро-Угорщина +80%, Італія +100% (за даними Anderson, The Arms Race and the First World War, 1987). Тоді наростаюче суперництво та системна гонка озброєнь зрештою призвели до світової війни.Сьогодні контекст інший — різниця в тому, що на початку ХХ століття Європа була сама собі господаркою і вирішувала питання світового поділу. Нині ж вона змушена грати американську гру, «стояти на варті», поки Вашингтон готується до битви за Тайвань.