Частина друга Проте сама політика військового фінансування Києва виглядає для американської еліти надмірною через відсутність перемоги, наявність платоспроможної Європи, готової платити за Україну, а також через наближення війни на Близькому Сході й у Тихому океані.Звідси й незацікавленість оновленої американської влади в українському проєкті USAID, що навряд чи можливе з огляду на китайське питання.Акценти змінилися: тепер це українські ресурси (угода про видобуток корисних копалин із відрахуванням у фонд США), рідкісноземельні метали, необхідні для ключової галузі в протистоянні Америки та Китаю — штучного інтелекту.Характер цієї угоди має мало спільного з тим набором установок, що просувався до війни. Саме тому, що це було до війни, коли обставини були зовсім іншими й не сприяли такому радикальному повороту праворуч.Нині ж американська еліта має намір використовувати залежність союзників для збору різного роду рент, маючи для цього відповідні інструменти. В Україні, наприклад, усе ще можна використати «Міндичгейт». Водночас медійне покриття не завадило б, хоча організувати його складно. Принаймні у воєнний час, коли будь-яка спроба розхитати український човен, запускаючи внутрішній політичний та електоральний процес із просуванням лояльних кандидатів, може обернутися для Америки втратою східноєвропейської фортеці.Ще однією перешкодою є те, що вирощені на раніше виділені гроші інформаційні мережі не хочуть приймати нову роль, яку відводить їм Вашингтон. Те саме стосується й української політики загалом, як і європейської.Усе це — результат інерції. Попри все вищесказане, республіканське поле смислів усе ж присутнє в Україні, але заповнюється не медіа-майданчиками, а прямим диктатом Вашингтона або дипломатичним процесом — прямими переговорами з тиском на українську сторону.Інформаційний простір буде заповнено тоді, коли це стане можливим — після завершення війни та початку політичного процесу.📱 Підписуйтеся на Економічний Вісник