Люб’язні вмовляння не працюють: Близький Схід береться за зброюОстаннім часом з усіх боків просочується інформація про мирні переговори та успіхи дипломатії — від пов’язаних або просто кишенькових ЗМІ кожної зі сторін.Переважно до тактики медійного фетишу вдаються США, водночас перекидаючи десант до Ірану.Чому говорити про мир не доводиться, може показати все та ж новинна повістка. У ній можна знайти «голку» серед «медійного сіна», якщо добре покопатися.Одна з головних новин — Іран офіційно заявив, що має намір вийти з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, фактично відмовивши США у виконанні їхньої найважливішої вимоги.Штати понад десять років активно просували цей договір, маніпулюючи зняттям або посиленням накладених санкцій, щоб спрямовувати іранську еліту в потрібне американській політиці русло, наскільки це було можливо.Іран, як периферійний експортер нафти, залежить від збуту на зовнішніх ринках, який Америка намагалася обмежувати за допомогою санкцій. Якщо проводити аналогію, це туго зав’язана краватка, яку іноді можна послаблювати в обмін на бажану поведінку «клієнта».Нині ж санкції втратили вплив, оскільки, по-перше, ціни на нафту значно зросли й підкріпили скарбницю аятол, по-друге, війна вивела напруження на такий рівень, коли подальша ескалація для іранського режиму видається вигіднішою, ніж спроба інтегруватися у світовий ринок і нові рамки.Річ у тім, що нова американська політика закручує гайки на всіх фронтах. Від Ірану вона вимагає односторонніх поступок: припинити розробку ядерної зброї, попередньо посиливши санкції ООН на початку 2026 року, на додачу до міжнародної ізоляції, яка, починаючи з 1970-х років, радикалізувала і без того фанатичний і мілітаристський режим.Оскільки будь-який дипломатичний компроміс у нових умовах неможливий, де, з одного боку, крайні праві американські республіканці, яким не можна відступати через реальну перспективу появи в Ірану ядерної зброї, а з іншого — радикальні релігійні клерики й військові, яким відступати нікуди, залишається шлях до ескалації та дедалі більшого залучення масштабних ресурсів у війну.Штучний переговорний фон затушовує новини з іншим форматом і змістом.Наприклад, Іран запустив кампанію «Жертвую життям» із набору добровольців: мобілізаційний вік знижено до 12 років, підлітків почали залучати до роботи на блокпостах і патрулях. Фактично було проведено мобілізацію — до лав армії призвано понад мільйон осіб.По інший бік барикад, де намагаються приглушити шум транспортних і військових літаків телебаченням і авторитетною думкою колонок, тим часом відбувається перекидання військ: командування ЗС США заявило про 3,5 тисячі солдатів, які прибули на Близький Схід, а також повідомило ще про 1,5 тисячі, що перебувають на підході.The Wall Street Journal повідомляє про можливе задіяння 17 тисяч.Переговори ж працюють як відволікаючий маневр, що раніше вже практикувався Вашингтоном.Інші ознаки того, що це веде до сухопутної війни?Сторони висувають навмисно неприйнятні вимоги. Ця дилема вирішується не на дипломатичному фронті, а на військовому.Так, в ОАЕ вимагають від Ірану репарацій у межах угоди про припинення іранської агресії проти країн регіону, заявив радник президента ОАЕ Анвар Гаргаш. За його словами, політичне рішення має включати гарантії запобігання майбутнім порушенням і зобов’язання Ірану виплатити репарації за удари по цивільних об’єктах і мирному населенню Еміратів.У аятол є свої вимоги до США та союзників, які їм повністю суперечать.Вони включають припинення бойових дій, гарантії неповторення війни, виплату компенсацій, завершення конфлікту на всіх фронтах і визнання суверенітету Тегерана над Ормузькою протокою.Репарації від Ірану перебувають під великим сумнівом, оскільки аятоли не вважають себе агресором.Виконання вимог Ірану також, м’яко кажучи, малоймовірне, оскільки Тегеран зажадав компенсацій, гарантій неповторення війни та визнання його суверенітету над Ормузькою протокою, якою тепер мають право проходити лише союзники Ірану.📱 Підписуйтеся на Економічний Вісник