Економічний Вісник

Союзники Росії відчувають себе покинутими, пише американське агентство BloombergНовина з’явилася на тлі усунення Сполученими Штатами Мадуро як політичної фігури та розпалювання ними ж протестів в Ірані.Заздалегідь підкреслю: агентство тісно афілійоване з американською елітою, і цей конкретний матеріал має суто агітаційний характер.Адресований він усім конкурентам США, які співпрацюють з Росією.Стверджується нібито очевидне: «РФ не здатна захистити партнерів». Але, по-перше, як доказ наводиться посилання на «відчуття» партнерів Росії. Для довідки: відчуття — це не факт.По-друге, Росія загрузла в боях в Україні, де США й досі надають підтримку останній, зв’язуючи Росії руки на міжнародній арені.По-третє, влада у Венесуелі все ще не контролюється Америкою, захоплення Мадуро — це лише сигнал місцевій еліті, схиляння до поступок і демонстрація того, що буде у разі відмови від співпраці.По-четверте, російська ППО не спрацювала у Венесуелі з причини зради генеральських чиновників Каракаса. З тієї ж причини була усунена приватна кубинська «охоронна армія» Мадуро.Bloomberg же використовує факт провалу російської ППО та кубинців як привід для дискредитації цих країн.Хоча слід зазначити, що Росія справді не може надати підтримку лояльним державам. Але на це є об’єктивна причина, яку не можна не враховувати. Агентство, втім, цілеспрямовано експлуатує прецеденти Венесуели та Ірану, де РФ не в змозі надати допомогу. Хоча Ірану була передана технологія з придушення інтернет-сигналу. Наразі вся мережа в країні фактично перекрита, а її швидкість становить 1% від показників до протестів.У результаті протестувальники погано організовані й не можуть перейти до вирішальної фази перевороту. Офіційна влада аятол заявила, що ситуація перебуває під їхнім контролем.Втім, тенденція до втрати стратегічних позицій справді існує — не варто скочуватися до чорно-білої інтерпретації світу.Поразка російської ППО, відсутність попередження для Каракаса з боку російської розвідки або через дипломатичні канали підриває довіру до Москви.Інакше кажучи, США здобули стратегічну перемогу, втягнувши Росію в Україну, що відтягнуло всі ресурси. Це дозволяє Штатам завдавати ударів по російських і китайських союзниках. Їхня відносно висока залежність від Москви стала вразливістю. У результаті Америка цим скористалася і тепер працює на інформаційному фронті, руйнуючи військову та політичну співпрацю всередині антиамериканського блоку.Відступаючи убік, причина, з якої Штати дистанціюються від війни в Україні, полягає в запобіганні аналогічній ситуації у разі війни за Тайвань.Попри те що втрата Венесуели насправді не є для Кремля катастрофою, це б’є по репутації РФ як самодостатнього опонента Америки. Оскільки потенційна угода щодо поділу України та контракти в Арктиці й нафтогазовій сфері цінуються Москвою вище, ніж Каракас.Тут проявляється класична подвійність Росії як напівпериферійної держави: з претензією на власну периферію, але з підлабузництвом перед центром, у якого Москва шукає визнання.Завершується стаття справді тонким тезисом: «усе це ставить під сумнів надійність інших партнерств і робить для Кремля ще важливішим успіх в Україні. І це ускладнить миротворчу діяльність Трампа».Інакше кажучи, високі амбіції Москви в Україні ускладнюють домовленості зі Штатами, оскільки це напівміра. Це провокує ескалацію з боку США (Венесуела, Іран, можливо Куба), що ускладнює переговорний процес із РФ і підштовхує її до ескалації в Україні.

Підготовка до операції в Ірані?У країні спалахнули протести, які тривають більше двох тижнів. Вони охоплюють 185 міст, включно зі столицею.Причини, як завжди, економічні.Після виходу США з «ядерної угоди» санкції проти Тегерана були посилені (відновлені повні санкції ООН).У результаті доходи від експорту нафти скоротилися, як і надходження валюти.Також впала ціна на нафту, ще більше знизивши виручку.Курс ріала обвалився разом із експортними доходами. Інфляція понад 40% сприяла падінню курсу та загострила соціальне невдоволення.Санкції значно загострили економічну ситуацію в Ірані, як і удари по ядерних об’єктах.У підсумку населення вийшло на вулиці. Тобто матеріальна база протесту в значній мірі створена самими США, що робить події інструментом американської політики.Вашингтон просуває свого протеже — Резу Пехлеві із родини колишніх шахів. Він повністю залежний від США: тож всі його дії та заяви погоджені з Вашингтоном, а присутність у США можлива лише за контролем розвідки.На даний момент Пехлеві перебуває в Америці, де йому охоче надають мікрофони.Зокрема, він заявив, що готовий повернутися до рідної країни та що ведеться підготовка такого заходу. Очевидно, узгоджена з Вашингтоном. Крім того, залишити країну без відома розвідки він не може. Для розвідувального управління він діючий і важливий кадр.Його наміри відкриті — «очолити перехідний процес, щоб громадяни могли вільно обирати лідерів», — цитата Рези. Кумедно, що це говорить спадковий шах.Також він закликав іранців до силового захоплення влади та утримання міст. Його роль — «говоряча голова» США: озвучувати ті тези, які легше подати під виглядом внутрішнього спротиву, ніж прямого втручання. Головне, він попросив допомоги у Трампа. Це ключове. Тепер у Штатів є ще й «моральне право» втрутитися. Голова венесуельської опозиції Мачадо також закликала Трампа втрутитися, «бомбити Венесуелу». Важливо, що і там, і в Ірані при владі диктаторські режими, тому опозиція має моральний авторитет.І Трамп не проти втрутитися. Він заявив днями: «Іран як ніколи близький до свободи. США готові допомогти». Поводом для втручання виступають самі ж США: прохання шаха та економічний колапс, спровокований санкціями.Використовується класичний американський інструмент — економічні проблеми як агітація до зміни небажаного режиму з залученням населення для прикриття.Це найбільш раціональний варіант і він мало чим відрізняється від попереднього іранського перевороту 1953 року. Тоді співробітники ЦРУ збирали та підкупали натовп (що офіційно доведено документами відомства), який став приводом для виведення танків проти уряду Мосаддика. Танки виводили військові, які вступили в змову зі США (також доведено).Пізніше, у 1979 році, до влади прийшли аятоли, які націоналізували нафтову промисловість. Тоді кабальні умови США, які володіли нафтовою промисловістю, стали нестерпними. У той момент при владі була саме династія Пехлеві. У свій час вона передала американському консорціуму 40% нафтовидобутку країни.Ось чому Вашингтону потрібен привід для втручання — нафта і контроль над регіоном. По-друге, відрізання промисловості Китаю від дешевих енергоресурсів Ірану.Цього разу діє схожий механізм — протести, можливо інспіровані. Лояльний політик із родини Пехлеві використовує їх як привід, щоб просити допомоги у США. Штати охоче погоджуються допомогти протестувальникам.Повторюється все, крім останнього акту.Але зараз про переворот мова не йде, у Штатів недостатньо ресурсів. Ставка зроблена на розхитування влади аятолл та на протестний рух, який Вашингтон всяко посилює.Йде розгін протестів: заявами Пехлеві та навмисними «сливами» з Reuters і WSJ про підготовку ударів. Це підштовхує протестувальників і викликає жорстку реакцію КСІР. На даний момент арештовано понад 10 тисяч іранців. Зараз Штати обговорюють військовий удар та кібератаку по Ірану. Це фінальна частина тиску, її варто очікувати, якщо протесту дійдуть переломного моменту.

Операція США у Венесуелі: хронологія та наслідкиСпецоперація США у Венесуелі була розпочата вранці 3 січня.Стратегічна логіка очевидна: Венесуела володіє 17–18 % світових розвіданих запасів нафти — найбільшими у світі. Американські спроби встановити контроль над цим ресурсом простежуються з 1930-х років. Остання відкрита спроба зміни режиму була здійснена у 2019 році та завершилася невдачею.Підготовка до поточної операції велася заздалегідь. За наявними даними, спеціалізована група ЦРУ була розгорнута в Каракасі ще у серпні. Основним завданням був збір інформації про маршрути та режим пересування Ніколаса Мадуро, а також виявлення вразливостей у системі його охорони.У день операції ВПС США завдали точкових ударів по Каракасу. Під атаку потрапили військові об’єкти та авіабаза.Приблизно через 20 хвилин, близько 7:50 за київським часом, у столиці розпочалися збройні зіткнення. Підрозділи венесуельської армії були виведені на вулиці, включно з районом президентського палацу.Ніколас Мадуро та його дружину було вилучено з резиденції протягом приблизно 30 хвилин. Швидкість і точність операції вказують на змову вищих ешелонів влади Каракаса з американською стороною.The New York Times повідомляє, що для відстеження переміщень президента застосовувалися безпілотні засоби спостереження, а також використовувалися дані, отримані від осіб із найближчого оточення.Раніше Мадуро пропонував США обмежений доступ до нафтових ресурсів країни. Ця пропозиція мала тимчасовий і нестабільний характер. Для Вашингтона подібні напівзаходи означали б стратегічну поступку Китаю. В межах довгострокової логіки США віддали перевагу силовому рішенню.Операція проти Мадуро була ризикованою, однак її ключове завдання — усунення персонального центру влади — було виконано. Тим самим США подали прямий сигнал іншим державам: якщо їхні дії не відповідатимуть інтересам Америки, вона застосує силу.Після операції Дональд Трамп публічно звернувся до президента Колумбії з попередженням «берегти свою дупу», а також пообіцяв «допомогу» народу Куби. Головний меседж було сформульовано гранично чітко: «це може статися з будь-ким». Це пряма цитата президента США.Водночас Штати поки що не контролюють владу у Венесуелі. Усунення Мадуро не ліквідує автоматично багаторівневу систему цивільного та військового управління.На наступному етапі Вашингтон зосередиться на інформаційно-політичному тиску та підтримці опозиції. Центральний медійний актив — арешт Ніколаса Мадуро. Ймовірність повномасштабної наземної операції на цьому етапі оцінюється як низька.Лідер опозиції Марія Корина Мачадо, яка раніше публічно закликала до ударів по Каракасу, заявила про намір «навести порядок» та пообіцяла звільнити ув’язнених, фактично оголосивши амністію проамериканським політикам і активістам.Надалі країну очікує внутрішня боротьба між різними центрами влади. Основний конфлікт розгортатиметься між підтримуваною США опозицією на чолі з Мачадо та залишками чавістського блоку, представленого чинним віцепрезидентом і частиною військового керівництва.

«Росія віддала Україну, Казахстан і Кавказ». У США розсекретили розшифровки переговорів Путіна з БушемЦікава розшифровка, пропоную до прочитання.Руйнує міф про «трансформацію» Путіна з прозахідного ліберала в антизахідного консерватора.Розсекречено переговори 2001, 2005 і 2008 років.Перша зустріч: дружній тон і скарги на «віддані території».На початку зустрічі Буш запрошує Путіна на своє ранчо в Техасі, говорить російському лідеру, що «не хоче применшувати роль Росії», і запевняє його, що «сильна Росія — в наших інтересах».У відповідь російський лідер закликає до чесності у відносинах і зазначає: «Я в Росії популярний — і можу вам сказати, чому: тому що я чую людей».Після цього глава Кремля раптово переходить до питань історії та територій.Згідно з розшифровкою, це значною мірою хвилювало російського лідера вже в перші роки його президентства.Як неодноразово писали західні ЗМІ, під час подальших переговорів із західними партнерами, зокрема з питання війни в Україні, Путін докладно говорив про історію, намагаючись таким чином обґрунтувати свої дії.«Росіяни віддали тисячі квадратних кілометрів території, добровільно, — сказав Путін Бушу влітку 2001 року. — Це нечувано! Україну, яка століттями була частиною Росії, віддали. Казахстан — віддали. Кавказ теж. Це важко собі уявити, і це зробили партійні керівники».Це добре показує реальний, антирадянський настрій Путіна.У своєму виступі від 24 лютого 2022 року він пообіцяв показати «справжню декомунізацію».Фактично, з боку Путіна це оголошення війни радянській спадщині. Принаймні, в парадигмі російського президента.Далі Путін говорить Бушу, що західні країни, на його думку, підвели Москву в кількох питаннях, зокрема не вирішили питання російського боргу та ігнорували дії радикальних ісламістських угруповань у Чечні.Відомий факт — західні спецслужби фінансували чеченських бойовиків.Сильна Росія, попри слова Буша у 2001 році (читайте в статті BBC), Заходу не потрібна.Тому що після розпаду СРСР Захід захопив зони впливу колишнього комуністичного блоку й рухався далі.Після виходу з кризи 1990-х Росія змогла цьому чинити опір. Про це нижче.Під час цієї зустрічі Путін також запитував Буша, навіщо потрібне розширення НАТО, і скаржився, що Росія «почувається зайвою» у питаннях цього альянсу.Зустріч 2008 року: «Україна — штучно створена держава».Остання особиста зустріч Путіна з Бушем відбулася 6 квітня 2008 року.Її тон дуже сильно відрізняється від попередніх розмов, під час яких обидва президенти говорили про співпрацю з усіх питань і висловлювали прихильність тісним особистим відносинам.«Вони нагадують, що ці переговори відбувалися одразу після найважливішого саміту НАТО в Бухаресті, де США наполягали на запрошенні до альянсу України та Грузії.У результаті члени альянсу вирішили одразу не надавати Києву і Тбілісі план дій щодо членства, але зазначили, що обидві країни можуть увійти до НАТО в майбутньому. Путін тоді назвав це рішення прямою загрозою безпеці Росії, а через чотири місяці російські війська вторглися на територію Грузії».Після цього Путін переходить до проблеми розширення НАТО і прямо заявляє, що «приєднання до НАТО такої країни, як Україна, створить для нас довготривале поле конфлікту і довготривалу конфронтацію».Буш запитує його: «Чому?» — і Путін заявляє президентові США, що Україна, на його думку, є «штучною державою, створеною в радянські часи». Згодом саме ці аргументи російське керівництво використовуватиме для обґрунтування повномасштабного вторгнення в Україну.Потім Путін попереджає Буша, що Росія готова дестабілізувати ситуацію в Україні, щоб запобігти її вступу до Північноатлантичного альянсу.«Спираючись на сили в Україні, які виступають проти НАТО, Росія може працювати над тим, щоб НАТО більше не мало можливості розширюватися», — говорить російський президент.Саме це Росія і робить з 2014 року.

Відновлення відносин із Китаєм після війниБагато експертів перетирають цю тему, хоча відповідь коротка — потепління не буде.Китай не втратив інтересу до українського зерна, соняшникової олії та сталі.Географічне положення України вигідне для ініціативи «Один пояс, один шлях».Інша справа, що ця «ініціатива» нецікава Сполученим Штатам, які старанно закривають китайський експорт.Зокрема по BRI.Наприклад, підтримуючи прозахідну опозицію в Грузії, хоча безрезультатно. Або чинячи тиск на Панаму, після чого вона вийшла з китайського проєкту.Україна також могла стати частиною «шляху» до 2014 року. Шансів повернутися немає, навіть після війни.Співпраця обмежена Штатами. У 2021 році був прецедент, коли вони заблокували угоду по Мотор Січ.Будь-яка інша угода з Китаєм такого роду буде заблокована.І у України немає вибору, все вирішує логіка протистояння блоків.Що стосується розвідданих, торгівлі, кредитів і фінансування, ми залежні від Заходу.А Китай — його стратегічний конкурент. Саме тому політичні зв’язки з Китаєм майже нульові.Вони значно деградували з початку війни. Бо в поточній проксі-війні Україна воює проти Китаю.Ми годуємося в Європі, а єдиний напрямок експорту з китайських заводів з України — це Європа. Тому заводів не буде.Локалізації з можливим правом викупу також не буде.Транзитною країною нам теж не стати, це зашкодить Європі.Ніхто в здоровому глузді не проміняє військовий блокпост на червону доріжку конкурентам.Європейська промисловість, особливо автопрому, програє китайській на ринку.У недалекому майбутньому правляча Європа введе тарифні бар’єри.Про «транзитивність» у біполярному світі можна забути.Налагодити відносини з Китаєм можливо лише після фантастичного прокитайського перевороту.Тоді наша торгівля переорієнтується на Схід.Але вигодоотримувачів із числа промисловців немає. Якби були, то не мали б можливості.Варіант виключений, бо в інтересах правлячих економічних груп інтегруватися на Захід.Це закріплено в конституції, щоб у разі чого змушувати йти на Захід силою.

Коментар про ТЦК і наших лідерів громадської думки Новина >«частина суспільства не розуміє, що ТЦК — це не демони. Це не якісь структури, які працюють проти інтересів України», — начальник управління комунікацій ОК «Захід» Домбровський.Ця цитата потрапляє у вже класичний для сьогоднішньої України дисонанс між ставленням до ТЦК з боку військового начальства та рядових громадян. Але поки що опустимо цей аспект, розберу саму цитату.Спікер уміло, хоча й навряд чи свідомо, підміняє незручні поняття зручними.Наприклад, говорячи «частина суспільства», тоді як негативне ставлення до ТЦК має абсолютна більшість населення.Більша частина суспільства — теж частина, але додавання такої конкретики незручне для спікера.Далі йде підміна понять: «суспільство не розуміє, що ТЦК — це не демони». Тобто автор намагається пояснити негативне ставлення до ТЦК несвідомістю, ідіотизмом або шкідництвом (про це нижче) певної частини суспільства.До речі, те, що він забув сказати «більша частина суспільства» на початку, відгукується і тут, адже якби спікер був більш конкретним у формулюваннях, виходило б, що більшість українців — несвідомі ідіоти або шкідники.А підміна понять полягає в тому, що спікер звинувачує суспільство в нерозумінні, боячись визнати різко негативне ставлення співгромадян до згаданої структури.Насправді суспільство просто ставиться до ТЦК негативно, з повним розумінням, ось опитування.У статті за посиланням написано, що 68% українців станом на серпень цього року «не довіряють» ТЦК. До речі, редактура ТСН теж згладжує кути, замінюючи слово «неодобрення» на «недовіра». Хоча в оригінальному опитуванні англійською чорним по білому написано «disapprove», що є коректним. З питань віри слід ходити до церкви.До речі, кумедний штрих: гірше, ніж до ТЦК, українці ставляться лише до Верховної Ради.Тепер щодо «демонів» і «нерозуміння». ТЦК справді не є ані поганим, ані добрим саме по собі. Наприклад, до війни ця абревіатура майже не фігурувала в новинах.Ставлення до неї було переважно байдужим. Змінилося воно лише після війни з початком відомого процесу — «бусифікації», за згадку про який «частина суспільства» одразу звинувачує у роботі на Кремль.До речі, про нього. Домбровський вважає, що для РФ вигідно, коли є люди, «готові клюнути на емоційні гачки і розганяти зраду».Вигідно, так. Але чому?Можливо, справа в тому, що інтереси України, про які говорить спікер, — це інтереси, зокрема і в першу чергу тих 68% населення.Адже в Україні демократія, а отже, «немає влади, якщо не від народу». Проте ось більша його частина вважає, що ТЦК діє не в її інтересах, а значить — у чиїхось інших.Виникає конфлікт. Чи вигідний він Росії? Так. Чи створений він нею? Ні, це цілком і повністю результат дій українців, причому одних проти інших.А причина такого результату — відірваність дій влади від волевиявлення більшої частини населення.Неважливо, що при цьому говорять говорящі голови та «свідомий» електорат, який їх слухає.Так відбувається тому, що демократії в аспекті ТЦК бути не може, як і в будь-якому іншому, адже у воєнний час буває лише диктатура.Добре це чи погано? Це об’єктивний факт.

Європейський неоконсерватизм і логіка навпакиВ українському медіа сегменті загалом мало толкових аналітиків, але й ті, що є, часто барахлять.Хоча вони відрізняються тонкістю мислення і дивляться глибше, ніж деякі публіцисти.Нижче огляд одного з текстів такого аналітика, тема зазначена в заголовку.«Неоконсерватизм поступово проявляється в Європі у вигляді нової консервативної революції проти “брюссельської бюрократії”.Хоча темп зростання популярності свідчить про те, що неоконсерватизм захоплює Європу, і досить швидко.Жодної революції в цьому немає, це просто зміна одного набору інструментів на інший, більш радикальний. Тобто, зміна кадрів влади під нову соціально-економічну кон’юнктуру.Автор включає до групи консервативних європейських країн: Італію, Хорватію, Австрію, Угорщину, Словаччину та Польщу.Тут переважно малі європейські країни, бо їх економічні інтереси розходяться з ядром, тому і ізоляціонізм до них прийшов перш за все.Для промисловості Угорщини та Словаччини потрібні дешеві російські ресурси, але їх імпорт посилює стратегічного конкурента Німеччину, хоча їй також потрібні російські енергоресурси.Проте Німеччина активно блокує імпорт енергоресурсів із РФ.Зона інтересів великих країн ЄС поширюється значно далі за інтереси малих країн, звідси розбіжність цілей і небажання умовної Хорватії передавати контроль над своєю армією в руки Брюсселя — тобто Німеччини, Франції, Італії.Тому неоконсерватизм і меркантилізм у маленьких країнах уже перемагає, але осередком «революції» їм ніколи не стати через нікчемне економічне значення.Локомотивом нових трендів завжди є економічні тигри, а в ЄС це Франція та Німеччина, хоч тиграми їх можна назвати лише в порівнянні з іншими.Альтернатива для Німеччини вже стала найпопулярнішою партією країни, на проміжних виборах їх чекає перемога, згідно з усіма опитуваннями.У міру заглиблення в економічну кризу ізоляціонізму, кон’юнктура буде змінювати інструменти, якими користуються влада і сама влада. Німеччина яскравий тому приклад.Тому сходження на політичний Олімп неоконсерваторів у Франції, Німеччині, Італії, тій же Британії неминуче.У всіх цих країнах навіть ліберальна чи поміркована влада набуває радикальних відтінків і закликає «дочок і синів готуватися до війни». Мова йде про війну з РФ, природно.Хоча таких правих яструбів, як Трамп, там немає. При цьому ще вчора «трансгуманістичні» уряди скорочують соціалку, як Макрон зі своїми реформами, наприклад, і форсують мілітаризацію, як Мерц, одночасно вбиваючи у голови населення типові військові мантри.Тобто йдуть у фарватері правих радикалів, з єдиною відмінністю, нинішні політики поки трохи менш радикальні, ніж умовні напівфашистські АдГ і їх європейські колеги по «правому фронту».Іншими словами, революції не передбачається, на відміну від цілком демократичного транзиту влади в руки автократів, як це було у 1930-ті.«Або США повернуться в гавань “атеїстичного трансгуманізму”, або в Європі відбудеться ідеологічний і цивілізаційний розкол».Ніхто ніде не повернеться, Рубікон уже перейдено, а ідеологічного і цивілізаційного розколу не буде.Принаймні тому, що єдиної європейської цивілізації немає і не може бути у світі капіталістичних націй.Це був перший варіант розвитку подій у Європі — крах трансгуманізму і крах європеїзму.Далі публіцист серйозно розмірковує про «культурний код». Добре, до «генетичного коду» не дійшло.Тому що жодного постійного культурного коду немає. Німці сьогодні і 200 років тому — абсолютно різні в культурному і соціальному плані люди. Це застосовно до всіх інших націй.Тому й втрати культурного коду в результаті розколу ідеологій не може бути, можлива лише його зміна.Другий варіант — «світанок консервативної Європи в союзі з США». Іронічно, бо це всього-на-всього означає, що Європа буде мілітаризована і «оптимізована», з метою контролювати Росію, щоб у разі війни за Тайвань і світове панування відволікати Москву від Тихоокеанського регіону.Це і є центральна ланка плану Трампа.

Державний борг США множитьсяНа кінець осені ринковий державний борг Штатів становив 30,2 трлн доларів. Роком раніше показник перебував на рівні 28,2 трлн — суттєвий приріст. Втім, для оцінки швидкості зростання боргу справді репрезентативними є дані за довший період.Ще у 2019 році держборг США досяг 16,6 трлн доларів, тобто +13,6 трлн за шість років — майже подвоєння. До 2008 року держборг становив лише 4,8 трлн. Швидкість приросту боргу прискорилася вдвічі з 2008 року: з моменту Великої рецесії до 2019-го — зростання на 12 трлн, а з 2019 по 2025 — майже на 14 трлн.Суттєво зросла вартість обслуговування: з 275–390 млрд доларів у період 2011–2019 рр. до 1,02 трлн на цей момент.Водночас процентні ставки значно зросли відносно доковідної епохи — у 2–2,5 раза.Для республіканців це велика проблема. Тим більше, що вартість боргу лише зростатиме через рефінансування.Для обслуговування боргу Мінфіну США необхідно близько 2 трлн чистих розміщень на рік. Однак база інвесторів скоротилася з початком торговельних війн.Раніше найбільший інвестор в облігації США — Китай — позбавляється американських активів: з 2022 року скорочення на 19,2%, або 166,6 млрд доларів.Компенсує це зростання інвестицій від союзників, на яких Трамп посилив тиск:• Японія — +10,5%, або 113 млрд;• Велика Британія — +32,2%, або 210,5 млрд;• Тайвань — +38,6%, або 87,2 млрд.Публічно озвучені плани республіканців зупинити зростання боргу нездійсненні. Від початку це був лише передвиборчий пункт, хоча й такий, що відображає реальні наміри американських еліт.У реальності не нарощувати борг неможливо, оскільки США очікують рефінансування боргу, реіндустріалізація та запуск програм підтримки економіки для купірування ефектів тарифних війн.Тобто все якраз навпаки — борг зростатиме.Розв’язати цю задачу зовсім не просто, попри логічні на перший погляд теорії в економічному та навколоекономічному середовищі. Наприклад, теоретично нарощування промислової бази й тарифні війни з Китаєм могли б вирішити проблему держборгу.Ескалація торговельних війн обвалить попит на долар і його ціну. Автоматично зменшиться вартість боргу. А розширення промислової бази під експорт принесе додаткові доходи. З огляду на те, що долар девальвуватиме, американські товари отримають конкурентну перевагу.Але все це нереально, хоча в мережі й циркулюють подібні тези.По-перше, торговельні війни призведуть до інфляції, а Трамп — прихильник м’якої монетарної політики. Отже, ставки будуть низькими, що прискорить інфляцію, хай і полегшить тягар боргу.По-друге, падіння долара та низькі ставки обвалять попит на американські облігації: почнеться втеча капіталу до Європи. Тоді фінансувати борг, навіть з урахуванням його дефляції, навряд чи буде можливо.По-третє, для достатнього нарощування промислової бази необхідно 7–12 років, яких у США немає.По-четверте, борг продовжує швидко зростати за рахунок союзників за високих ставок, оскільки нині необхідно покривати витрати на роздутий бюджет. А знизити ставку для запуску промислової програми неможливо (описано в другому пункті). Водночас вичерпується база для залучення капіталу в облігації (зачеплено в першому пункті).У підсумку розмови про «девальвацію долара заради полегшення боргу» — не стратегія, а політична фантазія.Жодна з опор американської фінансової системи — структурний попит на долар, глибина ринку трежеріс і статус резервної валюти — не переживе керованого обвалу курсу. США не можуть зруйнувати долар і зберегти гегемонію одночасно.🌟EconomichnijVisnik

Щодо спроб ЄС експропріювати російські резервиНа рахунках Euroclear перебувають російські активи в розмірі 193 млрд євро, з яких 180 млрд — це кошти Центрального банку РФ.Останній місяць у Європі відбувається активний прогрів і підготовка експропріації. Це важливо для фінансування України, але має далекосяжні наслідки. Ворожі країни та конкуренти можуть почати виводити капітал з Європи, якщо буде створено прецедент із російськими рахунками.Гіпотетично, першим у черзі на потенційну експропріацію після РФ є Китай, союзник Москви.Тому в разі, якщо Європа передасть російські активи Україні, Китай та його союзники зменшать потік капіталу до Європи, що є для неї критичним в умовах загального відтоку капіталу, зокрема до США.Саме це є головною проблемою, а не закони. Їх завжди можна змінити під обставини, якщо це приносить більше вигод, ніж їх дотримання.Більше того, юристи вже знайшли лазівку, яка дозволяє Європейському Союзу легально провести експропріацію — це стаття 122.«ЄС розробив і затвердив механізм безстрокового заморожування російських державних активів до виплати РФ репарацій Україні.Рішення ЄС про безстрокове заморожування російських активів до виплати репарацій означає відсутність зобов’язання щодо їх повернення у разі скасування або пом’якшення антиросійських санкцій».Тим більше, Росія розглядається (існує резолюція Європейського парламенту) як держава — спонсор тероризму, що полегшує проблеми на правовому рівні.Також важливо, що абсолютна більшість активів належить Центральному банку РФ, і якщо вилучати лише їх, це не зашкодить відносинам із російською бізнес-верствою.А отже, залишиться група олігархів, які й надалі прагнутимуть вести бізнес у Європі та лобіювати цей курс у Кремлі.🌟 EconomichnijVisnik

Россійські енергоресурси в Європу за планом ТрампаПарадоксально, але адміністрація президента США запропонувала європейським партнерам відновити постачання російських газу і нафти після завершення війни в Україні.З таким матеріалом вийшла The Wall Street Journal.Попри всю парадоксальність, у США є суто прагматичний інтерес виносити це на обговорення.Перша причина — торг із Москвою.Штати є конкурентом Росії за європейський ринок, що важливо в цьому контексті. США не просувають Росію на своєму ринку, а навмисно створюють привабливий для Москви інформаційний шум, заманюючи її в угоду щодо України.Пропозиція повернути РФ на світовий ринок — частина цієї кампанії.Тим більше, ЄС законодавчо забороняє імпорт російських енергоресурсів, щоправда, лише з 2027 року і, як виявилося, не всіх: закон залишає лазівку для імпорту нафти після зазначеного терміну. Це вже відтинає можливість повернення великої частини експорту і робить розмови про відновлення російського експорту порожніми.Хоча відновлення його частини, а саме нафти, не виключене, але поки малоймовірне.Штати можуть перепродавати російську нафту ЄС завдяки лазівці, про яку сказано вище.Але навіть у такому випадку «зради» немає. Дешева російська нафта значно здешевить вартість мілітаризації європейських армій.Проте купівля американськими інвесторами «Північного потоку-2» і перепродаж росгазу виключені, оскільки Європарламент ухвалив рішення відмовитися від російського. Що було б неможливо без схвалення Штатів, оскільки це єдиний постачальник, здатний замінити Росію.Щодо газу ЄС працює з Катаром, збільшує імпорт зі США та Азербайджану. Згортання роботи над довгостроковою заміною російського газу не передбачається.Друга причина — Америка тисне і залякує Європу. Розмови про вихід із НАТО, що є абсолютною нісенітницею, контакти з Росією і навіть згадана пропозиція — усе це змушує Європу панічно озброюватися.Це вигідно США, бо Вашингтон перемикає свій фокус на Тихоокеанський регіон, а європейський тил залишає на самих європейців. До того ж американські інвестори контролюють значну частину європейського ВПК, а самі американські компанії отримають європейські контракти (63% всіх закупівель з-закордону припадає на США).Політика Трампа щодо Росії, дипломатичний торг, де Штати досі не відступили від своїх інтересів, вже привела до виділення Європою трильйонів доларів на оборону.Хоча жоден солдат США не покинув європейський континент, ефект досягнуто виключно через грамотну медійну та дипломатичну роботу.Підсумовуючи, США зовсім не рятують Росію, не просувають її інтереси. Такого роду пропозиції, про які пише WSJ, — це пил в очі в межах дипломатичного торгу. Мета — укласти мир в Україні і зосередитися на Китаї.Оскільки на даний момент Штати не поступилися Росії нічим, це підтверджує тезу про торг і водночас робить коментарі в дусі «знову янкі рятують росію як всю історію це робили» клоунським маренням.🌟 EconomichnijVisnik