Як змінюється економічна політика з приходом індустріального тренду в розвинених країнахУ медійному середовищі нерідко висловлюється теза, нібито новий індустріальний поворот у розвинених країнах відкриває вікно можливостей для решти світу: мовляв, тренд на державну промислову політику в розвинених країнах буде імплементований у країнах третього світу, і такі держави зможуть брати приклад та копіювати досвід розвинених економік. Проте при цьому не враховується, що ліберальні практики в минулому сприяли економічному зростанню в розвинених країнах, але не мали аналогічного ефекту в багатьох інших державах. Чому ж новий тренд, що виник і формується в специфічних умовах розвинених економік, повинен мати подібний ефект у країнах, що розвиваються? Навпаки.Інша інтерпретація — що «симуляція передових практик у відсталій країні приведе її до рівня розвинених держав» — ігнорує фундаментальну різницю між умовами країн центру та периферії світової економіки.◽️Сьогодні ми спостерігаємо розворот розвинених держав — передусім США та Європи — до активної промислової політики, що супроводжується впровадженням протекціонізму та посиленням державного регулювання. Однак цей тренд має діаметрально протилежні наслідки для різних груп країн. Якщо для центру він означає консолідацію промислового потенціалу та технологічного суверенітету, то для країн периферії протекціоністський курс фактично закриває доступ до передових технологій і залишає їх у нерівному матеріальному становищі на користь розвинених держав, що не дозволяє їм наздогнати США, Європу та Китай.У період глобалізації та вільної торгівлі, символом якої виступала система Світової організації торгівлі, економічна нерівність відтворювалася через саму архітектуру міжнародного поділу праці. Країни центру мали технологічну перевагу й контролювали передові галузі, тоді як держави периферії інтегрувалися у світову економіку як постачальники сировини або товарів із низькою доданою вартістю. Їхня залежність від технологічного імпорту та ринків збуту розвинених країн лише закріплювала цей розрив.◽️Інакше кажучи, протекціонізм не просто фіксує наявний розрив в економічному розвитку — він його поглиблює. Такі країни, як Росія, Мексика, Нігерія, Бразилія та Україна, значною мірою будуть відрізані від технологій у межах своїх економічних блоків, отримуючи їх лише в межах необхідності. Наприклад, Китай постачає до Росії промислові товари в таких обсягах і такої структури, що це не дозволяє здійснити технологічний стрибок, зберігаючи залежність Москви.Загальне «затягування пасків» призведе до посилення бар’єра входу до такого рівня, коли він перетвориться на майже непрохідну фортецю. Причина цієї трансформації — деглобалізація та загострення конкуренції, що змушує держави «закручувати гайки» як усередині, так і назовні, трансформуючи свої економічні периферії у донорів промисловості та ресурсів (якщо такі ресурси існують).◽️Однією з таких країн-донорів, на жаль, є Україна. Навіть поява кількох військових заводів, на які вона може розраховувати завдяки програмам мілітаризації Європи, не змінить ситуацію докорінно. Ключові технологічні потужності, як правило, залишаються всередині країн центру.У результаті формується нова конфігурація світової економіки — більш фрагментована, більш протекціоністська та більш ієрархічна.Саме ця тенденція — посилення економічних блоків, технологічна консолідація центру та закріплення периферійних ролей — сьогодні визначає довгострокову динаміку світової економіки. Тобто переформатування ринків і посилення бар’єрів надовго закріплюють структуру світової економіки, доки боротьба за глобальне панування не розставить усе по нових місцях.