є стереотип про те, що в середньовіччі смугасте й рябе мало погану репутацію. і він небезпідставний — до нього докладаються, наприклад:• сумптуарні закони окремих міст, які наказували повіям, жонглерам чи катам носити смугасті елементи одягу, щоб їх легко було відрізнити від представників порядніших професій; • зображення рябих зміїв, злих бестій і бісів (мішель пастуро в «диявольській тканині», присвяченій історії смужок, пише ще й про смугастих бісів, але поки що доведеться повірити йому на слово, бо я продивилася колекцію за тегом #біси й жодного прикладу не знайшла; зате знайшла смугасту ковдрочку божої мами і смугасте покривало в цілком позитивних закоханих із манесського кодексу, загалом напрочуд багатого на смугасте вбрання); • заборони клірикам носити смугастий, картатий чи двоколірний (ідеться про два кольори в одному предметі) одяг — коли кармеліти в хііі столітті додали до свого орденського лукбуку смугасті плащі, їх критикували й навіть висміювали; а з другого боку, кольоровий одяг — це дорого і модно, то заборони цілком могли стосуватися гріха марнославства, а не поганих асоціацій із візерунками;• використання косої смуги в геральдиці на позначення незаконнонародженості власника герба.але вже навіть із отих двох посилань на смугасті вкривачки ви, мабуть, зрозуміли, що тут не все однозначно. звісно, рябі біси існують — але є і чимало янголів зі смугастими крилами і святих із кольоровими німбами. і коли мішель пастуро пише про рябих і смугастих тварин, яких асоціювали з усіляким злом (тигрів, гієн, леопардів), він обережно не згадує про найбарвистішу істоту середньовічних бестіаріїв, яка його теорію трошки підважила б. правильно, про пантеру.пантера, пише «фізіолог» — це напрочуд гарна тварина, і гарна вона саме тому, що кольорова. не вірите — читайте біблію, де в книзі буття (37, 3) сказано, що батько любив йосифа найбільше з-поміж усіх синів «і справив йому квітчасту одежу» (чи то пак плащ, який на ілюстраціях часто смугастий), а у псалмах (45, 15) — що прекрасну принцесу в «різнобарвно гаптованих шатах ведуть» до царя. пантера, отже, має хутро, яке виграє всіма барвами веселки, і середньовічні мініатюристи не шкодували пігментів, коли її малювали. оті всі барвисті звірі на ілюстраціях до цього допису — то саме вона.а якщо вам не вистачило покликань на старий завіт, «фізіолог» має ще й паралель із новим, бо пантеру порівнює із самим ісусом (щоправда, не тому, що він рябенький, а через її особливі звички і коло спілкування). у середньовічних уявленнях пантера — це тиха, лагідна істота, у якої ще й дуже добре пахне з рота, бо вона їсть багато запашних рослин. досхочу наївшись, вона іде в печеру, де в неї лігво, і лягає там спати на три дні, а потім прокидається й гучно рикає. разом із риком довкола поширюється аромат її дихання, на який радо сходяться тварини, із якими вона всіма дружить; єдиний ворог її — дракон, який від пантериних пахощів ховається в нору. це, як ви могли запідозрити, сильно алегорична алегорія, яку можна розшифрувати так, що бог, воскреснувши третього дня, приваблює всіх пахощами свого слова, і тільки диявол їх боїться й від них тікає. одне слово, якщо почуєте, як хтось безапеляційно говорить, що середньовічні люди вважали рябе і смугасте поганим, можете сміливо казати: «well, actually…» — у цій ситуації то буде цілковито виправдане занудство, бо ж треба боротися з дурними міфами.#бестіарії
якщо вже розказувати про кольори, то, звісно, ніяк не можна без мішеля пастуро — не знаю більше нікого, хто їх так систематично досліджував би, і страшенно раджу і «синій», і «жовтий», які виходили в «лабораторії».але з пастуро теж треба бути обережними, бо часом він трошки, ну, неточний.«pour un bel exemple d’une scène de badinage amoureux sous le tilleul, voir dans le célèbre codex manesse (zurich, vers 1300 - 1310) le folio 308v», — пише пастуро в «зеленому». себто «чудовий приклад любовної розмови під липою дивіться в манесському кодексі, на звороті фоліо 308».а знаєте, що в нас за мініатюра на звороті фоліо 308 манесського кодексу? одна з нечисленних, де зображені самі панове; постатей тут значно більше, ніж зазвичай треба для любовного діалогу, і цікавить їх не так розмова, як обід. ну, переплутали картинку, зі всіма буває. проте проблема пастуро (і його видавців, яким треба добирати ілюстрації) полягає в тому, що в «зеленому» багато місця присвячено липі та її листочкам сердечками як символові кохання (ще питання, до речі, чи була ця форма на початку xiv століття, коли манесський кодекс укладали, впізнавана саме як сердечко); тим часом манесський кодекс містить мало дерев, які можна ідентифікувати як липу, — зазвичай коханці там зустрічаються під якимсь квітучим гіллям, а під липою сидять оці хлопці й купається у ванні ще один. отже, теза і рукопис, наведений на її підтвердження, трошечки розходяться. утім, це лише деталь до розмови про те, що помиляються всі, навіть найзахопленіші дослідники; загалом же пастуро чудовий (і я, звісно, користуватимусь його книжками, коли писатиму допис наступної п'ятниці — навіть якщо він буде про рябеньке).#вечірнінотатки
лисик уперше бачить таку сніжну зиму й від неї мерзне, але все одно сидить на балконі, бо ж треба це нове й цікаве роздивитися, понюхати й трошки пооблизувати. а я читаю «середньовічних жінок» ейлін павер (цього разу — з твердим наміром дочитати-таки), де у фрагменті про куртуазні ідеї є смішна цитата з «історії занепаду й загибелі римської імперії» едварда ґіббона:як поборник бога і дам (мені аж ніяково поєднувати такі несумісні слова), він [середньовічний лицар] присвячував себе висловленню правди [і ще всіляким штукам].as the champion of god and the ladies, (i blush to unite such discordant names,) he devoted himself to speak the truth [...].ніяково йому, червоніє він. #ойвсьо, жінка і бог в одному реченні, викликайте інквізицію. серйозно, середньовіччя було значно адекватніше, ніж деякі його дослідники.зате потім павер красиво обігрує цю цитату, повертаючи нас до неоспіваної реальності:так, лицар був поборником бога і дам, та за переважну більшість жінок, які дамами не були, не боровся ніхто. і навіть для класу, який пропагував куртуазність, вона часто лишалася заледве лускою, тонким нальотом, під яким ховалися зовсім інші моделі поведінки. цілком імовірно, що лицарська ідея значно більше вплинула на чоловіків і жінок пізніших епох, ніж на середньовічне життя.#вечірнінотатки
за підсумками нинішньої лекції і цілого тижня київ барок фесту маю вам щось сказати.ходіть на концерти і події перед ними, там добре :)сьогодні, звісно, бельгійське посольство роздавало всім шоколад, бо ж у бельгії свято, а наступного тижня так уже не буде, але ходіть. стільки радості й життя в цій музиці, що якось легше потім виходити в листопад.під час лекції я обіцяла поділитися посиланнями, то ловіть.по-перше, цілковито у вільному доступі — український переклад збірки інтерв’ю «письмо. книжка. лектура» про книжки й читання в європейській культурі. це, здається, єдине, що зараз можна прочитати українською про історію читання як дисципліну зі своєю методологією (і про те, як герої книжки дійшли до життя такого). перше інтерв'ю із жаком ле гоффом теми мало стосується, але він ле гофф, то теж цікавий.по-друге, слайди із сьогоднішньої лекції — навіть із однією правкою, бо в мене там була зайва кома. усі переклади цитат (де не лукаш і не зеров) мої з третіх рук, тобто через польську / англійську, такі технічні, то приємного вам знайомства з оригіналами — вони точно гарніші.по-третє, приходьте завтра слухати нас із чудовою ганною яновською (а на андреаса шолля після всього вже не кличу, бо квитків катма; утім, 17 і 18 листопада в нього майстеркласи, то ще можна зареєструватися). дякую всім, хто прийшов, вам було чудово розповідати. якщо обіцяла іще щось і забула — пишіть.
якщо ви теж вважаєте, що середньовічного забагато не буває, зазирніть на середньовічну барахолку: там оголосили конкурс середньовічних листівок, за підсумками якого ви можете отримати цілком намацальні паперові штуки, та ще й із тими мініатюрами, які найбільше любите. що треба, аби приєднатися до конкурсу:💫 підписатися на середньовічну барахолку;💫 до 16 листопада під спеціальним дописом на барахолці лишити коментар зі своїми улюбленими середньовічними зображеннями (бажано якомога якіснішими, бо це теж впливатиме на результати) — запропонувати можна максимум три штуки;💫 дочекатися результатів — фіналістів буде оголошено 17 листопада, а ще через тиждень ви дізнаєтеся, які десять зображень таки підуть у друк.що вам за це буде? листівки, звісно:✨ п'ять штук формату 7*9 сантиметрів із тим зображенням, яке ви запропонували;✨ ще п'ять випадкових із іншими картинками-переможцями;✨ безплатна доставка укрпоштою (на друк потрібні десь два тижні, тож пакунки приїдуть до свят).долучайтеся :)#безсоромнареклама
13 січня 1668 року семюел піпс, англійський чиновник і автор славетного щоденника, що став віхою англійської літератури, занотував у тому-таки щоденнику про свій похід до книгарні: «я побачив французьку книжку "l'eschole des filles" ("школа жінок"), яку подумав був перекласти для своєї дружини, але, придивившись до неї ближче, зрозумів, що це вкрай непристойна, повна розпусти книжка, тож мені стало соромно її читати і я повернувся додому».8 лютого піпс записав: «я пробув у книгаря годину й купив безсоромну книжку "l'eschole des filles". я вибрав примірник у звичайній обкладинці, бо вирішив спалити її після прочитання, щоб не додавати у список своїх книжок, адже вона підважила б гідність моєї бібліотеки, якби її хтось там помітив».читав піпс швиденько, бо вже наступного дня лишив такий запис: «це страшенно непристойна книжка, але нічого поганого не станеться, якщо поважна людина прогортає її, аби дізнатися про мерзенність цього світу». а потім увечері: «я ввійшов у спальню, щоб іще почитати "l'eschole des filles". i did hazer my prick para stand all the while and una vez do décharger. скінчивши цю книжку, я одразу спалив її, щоб вона не осоромила мене, потрапивши в опис моєї бібліотеки. далі — вечеряти і спати».(якщо вам чужа піпсова макаронічна мова, то він потеребонькався навстоячки, поки читав, і один раз розрядився, доводячи силу літератури).не знаю, чи ця історія потрапить у лекцію 15 листопада, але приходьте слухати, щось цікаве точно буде ))#вечірнінотатки
якщо ви читаєте цей канал, тужно роздивляєтеся незрозумілі слова довкола мініатюр і все сумніваєтеся, чи треба вам латина, то можете вважати це знаком, що таки треба. тим більше, що прекрасні люди з печери платона знову запускають курс, який допоможе розібратися з нею від фундаменту. серйозно, зовсім від фундаменту — ви почнете з алфавіту й фонетики, потім на це надбудуєте граматику й словниковий запас, а завершите все синтаксисом і преспокійно могтимете, наприклад, підказати дорогу якимсь латинянам, коли вам такі трапляться. (а хлопці з ілюстрації натякають, що ще й зможете почитати купу оригінальних текстів). красиво і корисно.курс, який викладатиме докторка марія остапенко, почнеться 14 листопада, зустрічі відбуватимуться онлайн (у зумі) раз на тиждень, щоп’ятниці від 20:00, а буде їх загалом 25 — тобто на пів року. дуже символічно: навчання почнеться в пітьмі найдовших вечорів року, а під кінець курсу в мовних хащах так розвидниться, що й надворі буде світліше. ось тут — посилання для реєстрації.а отут — канал київської школи давніх мов, якщо вам раптом треба не тільки латина.#безсоромнареклама
а ось і давно обіцяний допис із підказками на #місяцьукраїнськогомодернізму — кілька ідей на кожну клітинку бінго, заповнені рядочки якого приходьте складати в коментарі під оцим дописом.✨ 1900-ті роки — добірка на каналі про чорний гумор (це якось символічно, чи що). ✨ 1910-ті (і решту) можна підглянути у списку з вікіпедійної статті про український літературний модернізм. ✨ 1920-ті — це дуже легко, просто підписуйтеся на канал про наші 1920-ті й читайте прекрасну ярину цимбал. ✨ 1930-ті — тут може допомогти добірка, яка три роки тому виходила в журналі «тиктор». ✨ автор_ка з подвійним прізвищем — один і другий допис у робітні книжкової відьми (і за сумісництвом чудової редакторки одного хорошого видавництва). ✨ автор_ка не з києва / харкова — теж можна подивитися, що колись назбирали на «тикторі». ✨ видане в еміграції — на каналі про слова, речі й (іноді) котів. 🍁 видане під псевдонімом — на каналі про укрліт і ще всіляке, авторка якого була дуже гуманна і вигадала підказки на кожен із пунктів бінго, то там можна у решту всього підглянути. 🍁 вірші — теж там. 🍂 дитяче — це здебільшого книжки з картинками, тож не дивно, що вони потрапили на цей канал, ми ж тут на книжках з картинками якраз і спеціалізуємося. 🍎 драма — як каже рина з «укрліту і всякого», леся українка з миколою кулішем вам у поміч. 🍁 жанрова проза — прекрасна добірка фантастики на сайті «зоряної фортеці» (там гуманно позначили, які фантастичні тексти можуть пасувати до інших клітинок). 🍂 мистецьке — основна і бонусна добірки на каналі мистецького довгоносика. ✨ міжавторська збірка / антологія — іще один допис на каналі «слова і речі». ✨ модерністський переклад — теж там. ✨ спогади / біографії — зібрані на каналі «коли ми говоримо про книжки». ✨ оповідання / новели — підказки є на каналі «укрліт і всяке», але загалом наші модерністи й авангардисти оповідань не боялися, то їх можна знайти практично в будь-кого. ✨ про дитинство — теж на «укрліті». ✨ про історію — добірка на «страшно середньовічному». ✨ про місто — список на каналі «як сказав гаролд блум». ✨ про село — підказки на «укрліті». ✨ публіцистика — добірка лежить у книжкової драконки. ✨ роман — загалом є чи не в кожному зі списків, але на каналі про укрліт є конкретні поради щодо того, що дуже варто почитати. ✨ сучасний текст про модернізм — кілька років тому був список на «тикторі», але відтоді ще трохи нового з’явилося. (і ні на що не натякаю, але третій рядочок, наприклад, можна цілковито закрити в. домонтовичем).
я дуже люблю книжки з картинками — і якщо ви читаєте цей канал, то, мабуть, теж маєте до них теплі почуття. #місяцьукраїнськогомодернізму — це не тільки про тексти, а й про візуальне мистецтво, і сьогодні в мене є добірочка дитячої літератури з розкішними ілюстраціями. а починається цей список із однієї з моїх улюблених книжок-картинок.• борис крюков, «пожарня» (київ, 1930) — дуже виразна книжка без жодного слова;• софія (?) федорченко з ілюстраціями бориса крюкова, «нумо, хто кінець знайде?» (київ, 1929) — чудесна книжка про дощ;• «барвінок. збірник для дітей середнього віку» з ілюстраціями івана падалки й тимофія бойчука (київ, 1919);• «війна грибів з жуками» з ілюстраціями охріма судомори (київ–прага, 1919);• гаїнна коваленко з ілюстраціями охріма судомори, «як люди їздять» (харків, 1928) — на останній сторінці там футуризм для найменшеньких;• наталя забіла з ілюстраціями охріма судомори, «у морі» (харків, 1928) — вірш із крабами;• роман завадович із ілюстраціями едварда козака, «пригоди ґномика ромтомтомика» (оригінал написаний у 1930-х, а це прегарне видання — це торонто–нью-йорк, 1964);• михайло коцюбинський з ілюстраціями охріма судомори, «про двох цапків і дві кізочки» (мюнхен, 1946);• олександр олесь, «ялинка» (відень, 1924);• майк йогансен із ілюстраціями аделі гілевич, «кіт чудило» (київ, 1968);• георг гасенко, «найя з джунглів», (відень, 1920). на сусідньому каналі про слова і речі зараз іще викладу ще список дорослих текстів, опублікованих в еміграції, але, як бачите, і в цій добірці таких є чимало. а до кінця тижня ми з рештою людей таки зберемося із силами (збиратися треба буде сильно, бо щось насичено жовтень почався) і зробимо загальний список усіх підказок.то читайте (як кручик), пишіть відгуки і складайте їх у коментарі до оцього допису — щось ми вже багато книжок назбирали, буде незручно, якщо всі їх доведеться віддати одній людині :)
один із пунктів бінго на #місяцьукраїнськогомодернізму — це текст про історію. і в мене є для вас напрочуд різножанровий список.📚 «1313» наталени королевої (1935) — трошечки анахронічна, але чарівна повість про середньовіччя, угоду з дияволом і відкриття пороху (а якщо вам більше подобається читати про античність, у королевої є ще повість «сон тіні»); 📚 «княжа емаль» оксани лятуринської (1941) — поетична збірка, цілковито зосереджена на середньовічній руській атмосфері;📚 «великий шум» івана франка (1907) — повість про галичину на тлі скасування панщини в австрійській імперії;📚 «одержима» лесі українки (1901) — драматична поема про останні дні христа і те, як їх переживає віддана йому всім серцем послідовниця (загалом багато драматичних поем лесі українки стосується історії: «оргія» — про античність, «в катакомбах», «адвокат мартіан» і «руфін і прісцілла» — про ранніх християн, «бояриня» — про часи руїни; є з чого вибирати);📚 «свіччине весілля» івана кочерги (1930) — знову драматична поема, цього разу про київ початку xvi століття, коли місто щойно отримало магдебурзьке право (якщо ви воліли б чогось середньовічнішого, у кочерги є ще «ярослав мудрий»);📚 «довбуш» гната хоткевича (1920) — роман про гарячих опришків і без гепі енду;📚 «скелька» івана багряного (1928) — роман у віршах про те, як скельчанські селяни у xviii спалили повний московських ченців монастир (нуль осуду); утім, про поетичний талант багряного кажуть різне, то читайте на власний страх і ризик;😉 «аліна й костомаров» в. домонтовича (1929) — романізована біографія, що зосереджується на стосунках історика, етнографа і політв’язня миколи костомарова і його (колишньої) учениці, піаністки аліни крагельської (на цьому романізовані біографії в домонтовича не закінчуються, про той самий період — тобто другу половину хіх століття — можна почитати ще «романи куліша»);📚 «в картезіанському монастирі» варвари чередниченко (1939) — повість про роман жорж санд і фредеріка шопена, раз ми вже торкнулися теми стосунків;📚 «сковорода» павла тичини (1920-ті) — поема-симфонія про григорія сковороду, дуже ранньотичинівська.якщо знаєте ще якісь історичні тексти українських модерністів і модерністок — а надто якось пов’язані із середньовіччям, бо такого забагато не буває, — діліться в коментарях.(зверху в дописі — ілюстрація бойчукіста івана падалки до «слова о полку ігоревім», 1928 рік. а картка для заповнення й правила участі, в разі чого, лежать отуточки).
