Пані любіма і талановита авторка-подружечка дописала свою четверту книжку, і сьогодні я отримала останній розділ!Радію, наче це я написала, бо отримувала по 2-3 частини розділа кожен день, іноді вкидувала якісь ідеї або просто коментувала, тож відчуваю цю книжку дуже рідною.А ще завжди буду згадувати їй, як вона почала оформлювати цю ідею в текст на початку січня, щоб трошки допомогти всім нам (її подругам і альфа-рідеркам) та собі розкрутитися від того піздеця, що був навкруги. І десь розділа до 13?15? казала, що це по пріколу, це не буде книгою. (І як в один з днів вона мене довела до сліз о десятій вечора в Макдональдсі на Хрещатику, бо дещо розказала з майбутнього сюжету)!Це буде книгою! Це стало класною книгою! Можна навіть стати бетою, прочитати майже першим(ою), залишити свої коментарі.Я теж буду читати ще раз, цікаво як це буде сприйматися як повний текст.Готуйтеся до grumpy and sunshine (але є нюанс), mlm, cozy fantasy (Катя каже, що ні, я не згодна, воно затишне, але зі своєю драмою), slowburn as hell 🩷Коротше, я їх люблю (особливо ельфчика, я головна в team elf, так і знайте), і ви теж полюбите.Катю, я тебе люблю і пишаюся, що я тебе знаю і читаю!
Підводжу підсумки березня. Нарешті вдалося повернутися в читання, після не таких успішних лютого та січня.«Колапс». Про нього трошки думок тут, зараз мене смішить цей допис, видно, як хаотично я це писала через годину після прочитання 😅 Але це дійсно класна книга, яка місцями просто blow your mind.«Шлюбний портрет». Про нього більш детальний відгук теж встигла написати, до речі«Спогади про нього». Для мене це найгірша книга Гувер, які я читала. Видно, як авторка намагалася вивести на емоції і маніпулювала драмою. У мене ж це визвало нуль емоцій взагалі. Кінець занадто швидкий. Серед моїх книжкових приятельок є фанатки цієї історії і я навіть можу зрозуміти чому, але максимально не моя історія.«Річка золотих кісток». Я одночасно крінжувала з того, яка це примітивна і передбачувана історія, одночасно десь перші 70% мені подобалось, бо це було «в настрій». І якщо весь цей час книжка якось сприймалась як діснеївська історія і по вайбу, і по відсилкам до Сплячої красуні, то потім авторка вирішує, що треба додати смата і побільше😒 ну і в кінці в стилі діснея звісно перемагає добро(В цілому книжка це підтвердження того, чому я перестала читати роментезі і воно мені не дуже)Думала Колапс вже не переплюне нічого, але ворвалась в моє життя «Тюремна цілителька». Ну як ворвалась, вона лежала на поличці рік, а може два, моя подруга, яка мені її подарувала, постійно казала читати, але все ніяк руки не доходили. Дуже шкодую. Бо я в захваті, тому одразу прочитала наступні дві (зазвичай так не роблю з серіями, мені потрібні паузи). Прекрасна історія, смішна, цікава. Я вгадала багато твістів, але для мене це не зробило історію передбачуваною, скоріш, авторка дуже вдало розставила гачки в тексті.Ну і ця серія змусила мене відчувати ті ж почуття, як коли я читала свій найулюбленіший «Трон зі скла», при чому по сюжету нема тут нічого схожого, але от вайб мені був такий самий. Після кінця другої книжки мене трошки пох**овило, так само як колись від «Імперії штормів» і треба було прямо подихати. Коротше, я в любові!«Пісня Ахілла». Дуже подобається, як пише Міллер, і вона гарно написала лгбт-лінію, це було ніжно і прекрасно. Проте можливо, я очікувала трооошки більше, тож буду звинувачувати саму себе, що підійшла до історії з надто великими очікуваннями. ✨✨✨В цілому, хороший видався місяць. Не встигла дочитати тільки «Промені Аласі» та мемуари Жизель Пеліко, тож, поговоримо про них вже в квітні!
Взагалі останній рік балує фанатів Драміони: легендарні фанфіки стають повноцінними оригінальними книгами. І наче хочеться порадіти — але маю на це свою, підозрюю, непопулярну думку. Нещодавно обговорювали її з подругою-авторкою і виявилось, що ми дивимось в один бік.Так, ці історії сильні, емоційні, улюблені, і автори абсолютно заслуговують на визнання. Але особисто мені хочеться від них нових, справді оригінальних історій, а не перероблених старих. Бо дуже часто з них усе ще «світиться» той самий всесвіт, у якому вони народились. І як не перепаковуй — відчуття впізнавання нікуди не дівається.Наприклад, учора Віват показав уривок «Алхімізованих», і моя подруга, яка не читала фанфік, буквально з кількох абзаців впізнала, які саме це персонажі з ГП. І це не про уважність — це про те, наскільки сильно зберігаються їхні архетипи.І тут, як на мене, ключова штука: фанфіки часто працюють так добре саме тому, що ми вже «вкладені» в цих персонажів. Ми знаємо їхні травми, мотивації, динаміку, у нас із ними вже є емоційний зв’язок. Навіть AU все одно опирається на цей фундамент. Тобто частину роботи за автора вже зробив оригінальний твір.І коли цю історію просто очищають від прямих згадок, але залишають ті самі ролі, ті самі типажі й динаміки — для нового читача це може виглядати менш глибоко, ніж було задумано. Бо він не має того бекграунду, який підсвідомо закладений у текст.Мені дуже хочеться, щоб автори, які вже довели, що можуть писати захопливі історії і будувати сильні емоційні зв’язки, використали це як трамплін для створення чогось принципово нового. Не «Драміона, але без імен», а нові герої, нові конфлікти, нові світи. Бо потенціал там величезний. І мені трохи шкода, коли він витрачається на ретелінг того, що ми вже колись полюбили🤷♀️
Читали на моєму корпоративному книжковому клубі «Шлюбний портрет» Меґґі ОʼФаррелл.Починається все з історичної довідки: у 1560 році пʼятнадцятирічна Лукреція ді Козімо Медічі покинула Флоренцію, щоб розпочати подружнє життя з Альфонсо ІІ дʼЕсте, герцогом Феррари. Менш ніж за рік вона померла. Офіційною причиною смерті назвали «гнилу лихоманку», але ходили чутки, що її вбив чоловік.
Власне, вся книжка і веде нас до цієї смерті Лукре, як її називали вдома.Перші ~70 сторінок далися мені важко: довго звикала до стилю авторки й самого тексту. І тут у мене двояке враження. З одного боку — написано дуже красиво (переклад мені теж сподобався!). З іншого — саме це стало причиною, чому я знизила оцінку.На мою думку, забагато описів, які потім ніяк не працюють на сюжет. Іноді виникало відчуття, що їх додали просто, щоб книжка не виглядала на 200 сторінок. Я знаю, що це особливість стилю авторки (чула, що в «Гамнеті» так само), але мене це втомлювало, і хотілося швидше повертатися до подій і важливих деталей.Цікаво, що ми обговорювали це з подругою, яка не візуалізує під час читання (я досі не можу це до кінця усвідомити 😅). І їй якраз такі описи дуже зайшли — вони допомогли краще зануритися в атмосферу часу. Текстури, температура, запахи — усе це для неї працює.Мені ж достатньо базового опису — далі уява сама все домалює.Попри це, книжка мені сподобалась. Особливо тим, що постійно тримає в сумніві: чи справді Лукре вбили? чи це хвороба? а може, чоловік дійсно щось задумав? чи це вже параноя?Окремо, під час читання я переживала постійні страждання. З одного боку була моя нинішня обсесія історичними романами. І водночас внутрішній протест: мене буквально розриває від фактів, що дівчат, які ще самі діти, віддавали заміж і змушували народжувати по 10 дітей. Розумію, що це величезний пласт історії, де це вважалося нормою — але всередині все одно кричу (іноді не тільки всередині).Ставлю 4.0/5⭐️. І рекомендую — попри все, історія мене зачепила.Середня оцінка на клубі вийшла 4.5⭐️, а це теж про щось каже.#відгук@tse_nihto_ne_bude_chytaty А ви читали «Шлюбний портрет»? Чи може «Гамнет»? Як вам?
Що воно казать, коли воно канєшноНе знайшла в собі сил писати великий відгук на Гудрідс, бо хотілося би поспойлерити, тому вписала думку, яка мене переслідувала десь з середини книги. А думки зі спойлерами напишу тут. І це будуть саме думки, бо я ще не вклала це все в голові структуровано і не знаю чи зможу взагалі.Поки трохи статистики — прочитала за 8 днів, десь половину з яких читала не більше 50 сторінок. Не те щоб я з кимось змагалась за швидкість, але мені приємно знати, що я прочитала доволі складну книжку на 900 сторінок, де десь третина це наукові трактати з хімії, фізики, біології та астрономії.По сюжету — ну пітьма там повна оце звісно, іншого не очікувалось. Хоча неочікувано я декілька разів поплакала. Сюжетна арка Мервіна мене дуже пробивала на сльози. Майже на всіх його главах я ревіла, навіть якщо там глобально катастрофічного не відбувалось.Також заплакала коли бомбардували куполи з пшеницею. Вибачте, той українець, який на цьому моменті не мав хоча б ком у горлі — не має душі!Кожен раз, коли Кідрук покушався на Фелікса, я була впевнена, що не вибачу йому, якщо він його вбʼє. Кідрук не вбив, але забрав мого іншого улюбленця — Велета. Та ще й так неочікувано, я кліпнути не встигла. Але як же він розйобував, просто краш української діаспори! Підірвати росіян на орбіті, коли для цього нема ракет — ну це chef kiss😌Все інше очікувано. Американці тупі. Йобнуті. В цілому заслужили все що відбувається на Землі і на Марсі. Рада на Марсі туди ж. Як я писала в відгуку на першу частину — пройшло 120 років, світ навчився колонізувати планети, але людство потребує тільки влади і грошей, грошей і влади.Про росіян ви і самі знаєте. Навіть коментувати не буду, вам цього і в новинах вистачає.Сюжетна арка з Аквілоном дуже нагадала іншу книжку Кідрука з іншим світом, а саме «Не озирайся і мовчи», ну вайбік є, знаєте, оце перенесення в інший простір, новий вимірКоротше, хороша книга, дуже колосальна робота пророблена, такому задроту як я — дуже нравицця!
Вважаю переїзд офіційно закінченим, бо я розклала всі свої 11 ящиків книг! (І що, що в мене ще всякі коробки з посудом, речами в ванну тощо!)Хизуюся поличками в новій квартирі, хочу щоб на них витріщалися всі! (Навпроти поставила робочий стіл, тож у колег не буде вибору на робочих дзвінках!)Переїзд був ще й класним приводом перебрати як книжки, так і арти та мерч. Продала багато ексклюзивів за донати (твітер попав на цю акцію, а ще якщо ви в Києві — можна знайти багато Фейрілута та Іллюмікрейта від мене в Плекай😆), роздала багато артів та мерчу, залишивши тільки найцінніше, а не все підряд😌Подобається, як вийшло! Подобається, що всі три полички вмістилися разом (в минулій квартирі були розділені між кімнатами)Подобається, що я примудрилася вмістити всі книжки (в попередній квартирі вони всі не вміщалися і почали захоплювати простір, тумбочки та столи), але і я знаєте, тут одразу почала приміняти тактику того, що книжки можна і в два ряди поставити, тож без лайфхаків не обійшлося😅🤭 Ще подобається, що є місце ще десь для двох поличок мінімум, але я намагаюся примінити до себе ментальний Облівейт, щоб мозок забув цю інформацію😂
Ще з учора писала в твітері, що так довго чекала анонсу, який можливо буде вночі, що вже і перехотіла. А він і був.Я люблю Сару Маас. Трон зі скла вважаю найкращою серією свого життя. Хоч і починала з ДШІТ якраз, який теж запав в серденько тоді (я навіть робила в книжковий клуб смішну презентацію, чого дівчатам треба прочитати Двори…), але краще Трона не існує.Проте так довго чекали реліз продовження, так багато було теорій, а найголовніше, Сара за цей момент встигла написати і закроссовити ще Місто півмісяця, який я щиро ненавиджу і вважаю повним розчаруванням, що я вже щось і не сильно радію (особливо коли думаю, що там зʼявляться герої Міста Півмісяця, то аж око сіпається). Знаєте, сильно горів горів, що аж перегорів.Здається, що після стільких років очікувань без навіть приблизних дат — тут теж продовження вже може розчарувати, але звісно, буду читати (можливо слухати, не впевнена). Але напевно вже не з таким excitmentом, як колись може рік тому, спробую взагалі підходити без очікувань👀
Поки закінчую з переїздом, то взагалі не зʼявляюсь на каналі, але підсумки місяця принесла. Київ прокляв мене за те, що я його проміняла на інше місто, інакше я не розумію, чому ці два місяця я не можу читати, коли я там👀 тому — не густо знову (і тут не про кількість, а мої відчуття, бо я дуже люблю читати вдень мінімум годину), але я сподіваюсь, що цією весною я обнулилась, оновилась та знову буду читати багато і в радістьКороткі відгуки:«Колонія». Переслуховувала, в цей раз вона далася мені важче, бо я вже не та, що в 2023, коли читала вперше і світ не той і занадто сильно нагадує світ в книзі. Я і забула яка вона жорстока, а головне, що за шоком від подій, вперше не помітила, хто насправді винен в тому, що там відбувається і хто ляльковод. Спойлер — росіяни.«Гемінґвей нічого не знає». Мені рідко подобається коротка проза, але це не той випадок. Дуже потрібна книжка, дуже болюча і дуже справжня. Я плакала і думала: «Гемінґвей і Ремарк реально нічорта не знають в своїх книжках про війну, але дуже хотілося б, щоб і ми не знали насправді»«Макова війна». Це вперше книжка з жорстоким геноцидом, який дуже легко можна зрівняти з власними досвідами будучі українцем — не торкнула мене взагалі. Ну геноцид, то й геноцид, у нас такий вдома. Чи то я вже так зчорствіла, чи це саме з цією книгою (бо зазвичай я дуже релейчусь, ще і можу поридати), поки не зрозуміла. Але в цілому мені сподобалась історія, буду далі читати.«Шлях додому». Я обожнюю Фітцека, але ця книга мене втомила і мала деякі логічні дірки в сюжеті.«Вроцла-віта». Чомусь я була доволі скептично налаштована до українського ромкому (тому що поки те, що я читала у нас в подібних жанрах мені абсолютно не заходило і нагадувало клішований серіал), але історія мене здивувала тим, яка вона проста і водночас рідна, яка зрозуміла головна героїня і її проблеми та думки. Мені не було тут зайвої драми, чим часто грішать авторки ромкомів, а ще все було так тепло, що залишило дуже гарний слід на серденьку.«Романтична комедія». А ось це було нудно. Авторка намагалася в слоубьорн, який я люблю насправді, але я люблю коли між персонажами хімія, прихований флірт, фразочки подвійного значення (загравання/не загравання). Але тут весь слоубьорн в тому, що героїня не впевнена в собі і в тому, а вони вже пара чи все ще ні. Під кінець, у мене вже почало сіпатися око від цього і якби я не слухала аудіокнигу під збирання коробок — я не впевнена, що закінчила б😐Діліться, що начитали в лютому!
Сьогодні вирішила розповісти вам про аудіокниги. Спочатку план був розповісти де і на яких ресурсах слухаю, але згадала цікаву тему, яка постійно звідусіль звучить в моєму оточенні.«Я не можу слухати аудіокниги, бо я не можу концентруватися/улітаю думками тощо».Я чую це постійно. Настільки, що трошки втомилася кожен раз розказувати, що у мене і у інших було так само, а значить виділю це в окремий допис.Так от, повторюся, скоріш за все десь у 90% людей, які вам кажуть, що зараз легко слухають аудіокниги — було так само (статистика моїх знайомих показує результат в 100%, але я залишила трошки на погрішність). Я навіть придумала аналогію зі звичайним читанням про те, що ви не можете взяти і одразу прочитати книгу як тільки вивчили букви. Це прийшло з практикою, і з аудіокнигами це працює так само!Вивела отакі способи та варіанти «натренувати» слухання аудіокниг (вони працюють на практиці, мої коліжанки готові поручитися!):📌Візьміть нескладний нон-фік. Часто така інформація доволі суха і технічна, сприймається як подкаст. Якщо пропустити щось — не «губиться сюжет».📌 Книжка яку ви вже читали.Ви вже знаєте сюжет і навіть якщо «відлетите» думками, то повернувшись не загубите сюжет.📌 Художні книги з читанням по ролях, це сприймається як аудіоспектакль, буквально як слухати «на фоні» фільм. На АБУК є чудова озвучка «Не озирайся і мовчи», це була моя перша художня аудіокнига в мою еру «я не можу слухати, я не концентруюсь».📌 Паралельне читання/слухання. Берете аудіокниги+книгу, слухаєте і пробігаєте очима текст. Я люблю так в принципі іноді читати-слухати англійські книги, але потім подумала, що для практики слухань це теж прекрасно і у моєї подруги це спрацювало.Окремо: 📍якщо ви втратите концентрацію — не проблема повернутися на декілька розділів назад, це ж не змагання. Навіть зараз я можу щось в процесі задуматись, якщо, наприклад, прийде повідомлення важливе і така, «а ой, а що там в 5 розділі було, слухаємо ще раз»📍для художних аудіочитань обирайте нескладні тексти на початку. Ромкоми, козі-романи, детективи. В перший час я категорічно не слухала фентезі чи історичні романи, бо просто розуміла, що це складно на слух. [Зараз вже давайте все що завгодно, звісно😅].Якщо у вас є якісь поради, які можливо допомогли вам — додавайте в коментарях. А наступного разу я напишу про додатки для прослуховування (з цінами та плюсами/мінусами кожного) 🙌🏻
Учора залетіла в канал з жартами про темряву, бо вже трошки істеричне. Це і є причина, чому я пропала з каналу (та і з інстаграму теж). Сил нема, темрява і холод з мене висмоктує все.Навіть читати книги не виходить, що мене бісить найбільше. Слухати теж. Можна мені хоча б в видумані світи втекти, щоб не терпіти ці пекельні борошна, ґа?На постійній основі читаю тільки історію про Ельфа та Орка, якою розважається Катя та присилає мені по главі в день. Розважаюсь і я, бо чекаю, що ж там буде далі (наче не знаю сюжету і ідеї, і шо), жартую і іноді приймаю доленосні для історії рішення — «орк буде без бороди»😂Можете теж почитати, бо вона нарешті почала викладати і на ао3 (хоча я кажу, що це треба видавати!). Якщо підете читати, залиште Каті приємних слів в коментарях.Як кажуть, friendship ends with Dramione, Ельф і орк my new best friends (насправді я кажу Каті, що вони технічно навіть трошки Драміонкодед, тому…)………..Будь ласка, не відписуйтесь, тут ще будуть якісь відгуки та базікання про книжки, треба тільки якось прийти в нормальний стан🫶
TGLIST.COM.UA
2024-07-14