Взагалі останній рік балує фанатів Драміони: легендарні фанфіки стають повноцінними оригінальними книгами. І наче хочеться порадіти — але маю на це свою, підозрюю, непопулярну думку. Нещодавно обговорювали її з подругою-авторкою і виявилось, що ми дивимось в один бік.Так, ці історії сильні, емоційні, улюблені, і автори абсолютно заслуговують на визнання. Але особисто мені хочеться від них нових, справді оригінальних історій, а не перероблених старих. Бо дуже часто з них усе ще «світиться» той самий всесвіт, у якому вони народились. І як не перепаковуй — відчуття впізнавання нікуди не дівається.Наприклад, учора Віват показав уривок «Алхімізованих», і моя подруга, яка не читала фанфік, буквально з кількох абзаців впізнала, які саме це персонажі з ГП. І це не про уважність — це про те, наскільки сильно зберігаються їхні архетипи.І тут, як на мене, ключова штука: фанфіки часто працюють так добре саме тому, що ми вже «вкладені» в цих персонажів. Ми знаємо їхні травми, мотивації, динаміку, у нас із ними вже є емоційний зв’язок. Навіть AU все одно опирається на цей фундамент. Тобто частину роботи за автора вже зробив оригінальний твір.І коли цю історію просто очищають від прямих згадок, але залишають ті самі ролі, ті самі типажі й динаміки — для нового читача це може виглядати менш глибоко, ніж було задумано. Бо він не має того бекграунду, який підсвідомо закладений у текст.Мені дуже хочеться, щоб автори, які вже довели, що можуть писати захопливі історії і будувати сильні емоційні зв’язки, використали це як трамплін для створення чогось принципово нового. Не «Драміона, але без імен», а нові герої, нові конфлікти, нові світи. Бо потенціал там величезний. І мені трохи шкода, коли він витрачається на ретелінг того, що ми вже колись полюбили🤷‍♀️