ЦЕ НІХТО НЕ БУДЕ ЧИТАТИ

Ешлі Флаверс «Тут усі хороші люди»Прослухала вчора на АБУК і залишилася задоволена. Починається доволі розмірено і має дуже популярний троп — дівчина приїзжає в своє маленьке містечко, де колись давно сталось жахливе вбивство. Вбили її подругу, яку потім знайшли в канаві, і це сталось коли їм обом було по шість років і Марго, головна героїня, очевидно, це не відпустила, бо постійно думає, що могла бути на її місці.В теперішньому ж, вона повертається в місто, аби турбуватись про свого улюбленого дядька, який втратив дружину і зараз страждає від деменції. Але не проходить і пари днів, як містечко знову жахає новина — з дитячого майданчика зникла пʼятирічна дівчинка Наталі.✨✨✨✨✨На початку мені було трошки нудновато, не вистачало динамики, яка притаманна жанру. Цим нагадало мені книжку “Гострі предмети», дуже схожий троп зі зниклими дітьми і героїнею журналісткою.Все здавалось доволі очевидним, через це незрозуміло було, до чого все іде, про що авторка ще більшу частину книги буде писати взагалі. Але в якийсь момент все так перекрутилось, що я ледве встигала дивуватись поворотам сюжету і в своїй голові кричати «шоооооооо»😳Вгадала буквально один маленький твіст, все інше було несподівано. Я люблю, коли трилери викликають такі емоції, люблю, коли автори заплутують і стається «шикшакшок», при тому, від цього не зʼявляються дірки в сюжеті, це теж важливо –зробити все логічно і щоб все склалось в пазл.Також, подобається формат розділів від різних людей та/або часових проміжках — тут ми маємо лінію в 1994 році від мами зниклої подруги головної героїні та 2019 — теперішній час від, власне, головної героїні.Окремо, хочу зазначити, що книжка складна емоційно і містить тригери — вбивство і згадки про статеве насилля над дітьми. Поставила 4,5⭐️ книзі, можу рекомендувати

«Книголюби» Емілі ГенріЖиття Нори складається з книжок і роботи (бо книжки це і є її робота), але її життя зовсім не схоже на сюжет книги. Сестра Ліббі влаштовує їм спільну поїздку до маленького містечка, де Нора має нарешті відпочити, ходити на побачення і поменше працювати. Але вона постійно натрапляє на свого колегу-редактора, з яким попередні зустрічі не були дуже приємні. ——————Думаю я занадто багато очікувала від книги (після попередньої книги Емілі Генрі, яка мені була вау)Ця книга — мене не зачепила. Знаєте, іноді книга чіпляє так, що ти хочеш знати, а що ж там далі, а як складеться доля героїв, а що це за секрет приховує героїня. Тут такого взагалі не сталось. Якось з самого початку не було цікаво. І постійно була думка, наче я щось подібне вже читала. Розумію, що ромкоми в цілому жанр, де складно здивувати, але тут я постійно згадувала якісь інші книги, де це вже було. Я не повірила багатьом героям і містечку (люблю сетінг маленьких містечок, але тут він був якийсь не дуже мені), і знову ж таки — мене не зачепило нічого.Я засмучена, бо попередня книга Генрі дійсно мене в себе закохала, а ще, мені подобається сам стиль тексту авторки, але сюжет цієї книги — дійсно просів.3,5⭐️

“Butcher and Blackbird” Brynne WeaverДарк ромком (що виявилось дуже цікаво як жанр), де головні герої два вбивці, які полюють на маніяків і серійних вбивць. Такий собі Декстер вайбСлоан і Ровен випадково зустрічаються, і знаючі, що займаються одним і тим самим — домовляються про гру — кожен рік вони будуть полювати на одну ціль і хто її вбʼє — виграє. Пʼять цілей, пʼять років.В попередженнях до книжки сказано про вбивства, а також «випадковий канібалізм»😈, тож звучало цікаво.Так і було. Незважаючи, що тут описані дійсно детальні вбивства, мені таке подобається і почуття гумору героїв ще додавали класних смішних моментів.Плюс, це все відбувається в сетінгу ромкому, тож, це ще і хімія між героями, яку непомічають тільки вони і міскомунікація між ними (мій улюблений гілті-плежр, заради якого я іноді і читаю щось таке ромкомовське)Але щось після половини книжка трошки почала просідати. Вбивства взагалі забулись (так, я була невдоволена), а герої сконцентрувалися тільки на сексі і його було так багато, що доводилось пропускати абзаци текста, бо я втомилась і хотілось кричати — та блін ідіть вже когось вколошкайте.Плоттвіст був занадто очевидний і дуже тривіальний, хоча за це оцінку не знижую, бо я нічого і не очікувала від ромкому інакшогоА от за що дійсно знижую — мені не вистачило мотивації персонажів. Ми знаємо, що вони обидва вбивці, але нам розказали як вони такими стали дуже швидко і без деталей особливих. Також, героїня всю книгу вважала себе «зламаною» (ментально) і я так до кінця і не зрозуміла чому це сталось? Очевидно, що щось з нею сталось в підлітковому віці, але що саме?Також, по часу від початку до кінця книжки пройшло пʼять років. Але авторка дуже мало показала нам взаємодії між героями між зустрічами, вони переписувались смсками і нам так їх і не показали.Ставлю 3,5⭐️.Я, в цілому, не жалкую про прочитання, але можна було б і краще. Чи буду я читати наступну книгу трилогії я ще не вирішила (це популярний зараз формат Family RomCom Series, коли кожна частина повʼязана тим, що розповідає про іншого члена/членкиню сімʼї, в даному випадку це серія про братів Кейнів — Ровена, Лаклана та Фіна)P.S. Книжка виходить у Артбукс в наступному році

Останнім часом маю везіння на дуже дивні книжки (наче не ти сама їх обираєш, Женя😅), одною з них стала «Бомжі Донбасу» Олексій ЧупаІсторія розповідає про україномовних макіївських безхатченків, які знаходять книгу з альтернативною історію, яка існувала тисячу років тому.На початку було нудно, якраз перші три розділи це по суті і є ця альтернативна історія у вигляді рукопису, де розповідається про те, як люди жили за своїми правилами і подолати ці розділи, чесно скажу, було складненько. Але далі ми знайомимось з нашими героями-безхатьками — Малевичем, Кубіком, Славком і Сєрим.Доволі цікаво було дізнаватись про їх життя, про те як вони опинились на вулиці і як зустріли один одного. Дуже цікавий момент також, що всі в Макіївці, де відбуваються події — говорять російською, і тільки чотири безхатька спілкуються виключно українською. Автор нам наче передає цим сенси, які кожен може відокремити для себе.Також, цікавий момент з цією книгою — історією України, але увесь час здавалось, що це ну трошки дурка, знаєте 😅 наче і розумію, що це не 100% реалізм, але сприймати складно. Тож, в процесі читання майже вся книга була для мене на трієчку, через сюр того, що відбувалосьАле фінальний плоттвіст вирівняв цей момент і я все ж таки вирішила поставити ⭐️⭐️⭐️⭐️Тож загалом, рекомендую, приємно було прочитати про Макіївку, хоч і трохи альтернативну, де я провела багато часу в шкільні і студентські роки🫠

​​Я люблю Маленького Принца. Дуже сильно.Я не розуміла любов до нього десь до 25ти, бо постійно намагалась прочитати і зрозуміти. Але в 25 я просто прочитала без аналізу і як дитячу казку і закохалась в цю історію. Читала після цього багато разів і коли вчила французьку, мені навіть подарували книгу в оригіналі.Тому, мені захотілось прочитати «Код 612. Хто вбив Маленького Принца» Мішеля Бюссі. Про те, як мільйонер з клубу 612 (клубу любителів Маленького принца, який начебто реально існує) наймає пілота і детективку аби вони розгадали таємничу історію смерті Антуана Сент-Екзюпері. Звучить цікаво, бо в смерті автора дійсно багато загадок. Але я була така розчарована 😞 Для мене це була настільки нереальна історія з самого початку, але я дала їй шанс, бо ну всяке буває. Але ставало гірше.З самого початку почався аналіз майже кожної цитати з Маленького принца. Пошуки потаємних сенсів в кожному персонажі. Це взагалі мені не сподобалось, бо як я і сказала, я полюбила цю казку, коли відпустила її аналізДалі, герої спілкувались з різними персонажами з клубу 612 і вони всі були занадто одержимими Маленьким принцом. Просто обсесивно, на мою думку. І я в це не повірилаКрім того, були постійні посилання на Маленького принца в реальному житті — наприклад, коли герой вважав когось своєю трояндою, яку він повинен оберігати, або когось лисом.Але я весь час сподівалася, що розвʼязка буде настільки вау, що я зміню свою думку.Стало якось гірше. Один з ключових плот-твістів, який мені подобався, обкрутили так по-дитячому. А в кінці, на розвʼязці, логіка трошки взагалі вийшла з чату.Хотілось би написати конкретні приклади, бо зараз напевно звучу дуже емоційно, але це звісно було б спойлерами. Ставлю ⭐️⭐️, радію тільки, що книжка дуже маленька і я витратила на неї приблизно 3 години