Я один раз дав себе намухлювати з якимось зливом записів – це були одіозні «плівки Мельниченка», через які я якийсь час побігав з «Україною без Кучми», поки не зрозумів, що маю справу з наїбіловом, швидше за все продюсованим росіянами (а хто б іще міг нашпигувати підслуховуючою апаратурою офіс ЦК КПУ? У версію про диктофон під диваном я не вірю, його просто неможливо було б туди пронести якомусь лівому майору) з метою, аби Кучма поступився посадою Януковичу.З того часу персонально я отримав міцний імунітет на будь які плівки, касети, вініл, МП3-файли, музичні шкатулки та тощо носії аудіовізуальної інформації, і лише розглядаю їх в контексті з якою метою і хто їх вкнув. Це стосується і «плівок Міндича» (а перед цим унітазу Міндича, який згодом виявився унітазом Яценка) і «плівок Віткова», які є суто політтехнологією, але ж ніяким не компроматом. Тим більше, що Міндича очевидно писали ті самі, хто організував згодом його втечу. А зливи Віткова дуже нагадують ті розшифровки перемовин із Зеленським, за які намагалися оголосити свого часу імпічмент Трампу і от за якою ознакою: вони по суті не містять нічого компрометуючого. Гадаю, що такого типу переговори у непублічному форматі проходять між абсолютно усіма політиками у світі, це зрозуміла практика. Але громадська думка сприймає як компрометуюче усе, що подається під виглядом «злитого інсайду». В деяких випадках ця інформація настільки не містить нічого протизаконного, що журналістам-пропагандистам-розслідувачам доводиться просто розтлумачувати тупим читачам, чому оця стенограма має їх обурювати (приклад зустрічі Єрмака із студентами). Дуже часто в цих випадках застосовується практика зловживання прикметниками для створення відповідного фонового тла: «цю конспірологічну теорію поширює засуджений майнові злочини Дональд Трамп…» тощо.Я, як відомо, практикую студії над діяльністю певного інфоцигана Любарського, що приїхав сюди із Америки стригти довірливих українців, то ж часто чую від його адептів «але ж він так все правильно розповідає про Америку!» Так і хочеться сказати цим людям: та ви ж ніфіга не знаєте про ту Америку (інакше б ви його не слухали, а мали б свою сформовану думку) і просто віддали перевагу цьому ютуберу, бо його оповідання синхронізувалися з вашими уявленнями. Це зовсім не означає, що ви відкрили правду, просто слухання програм однодумця викличе у вас позитивні соціальні емоції, а слухання опонента – негативні. Який тут пошук об’єктивності, це чисто демонстрація групового інстинкту. Тому і задача журналіста втертися в довіру, видати себе за однодумця, аби потім зливати дезінформацію без жодної критичної оцінки реципієнтом.І лише практика залишається критерієм істини
Тут от багато було написано про неможливість умиротворення агресора, із паралелями Трампа із Чемберленом і мюнхенською змовою. Якби я був альтернативним істориком рівня Солоніна, то обов'язково звернув би увагу, що чехи, не чинячи опору достатньо правильно вчинили. Вони цілком інтегровано жили у складі Великонімеччини, їх не пацифікували як поляків, життя було настільки жирне, що командант Праги писав у тижневому звіті "головною подією стало пошкодження телефонної будки, розслідуємо це, як можливий акт диверсії". Власне і Прагу їм на блюдечку піднесли згодом достойні вояки РОА. Єдині репресії, що я можу пригадати в Протектораті Богемії та Моравії, то це спалене у відповідь на атентат Гайдриха селище Лідіце. Та й той атентат вчинили, як-то зараз кажуть, англосакси, нашвидкоруч префарбовані під завсідників корчми пана Палівця.Це, повторюся, я написав би, якби був альтернативним істориком, оскільки твердо знаю, що історичними паралелями можна пояснити будь-що. Не менш твердо я знаю, що записи оцього Віткова, як і пов'язану тему про "28 пунктів" вкидають американські демократи, зацікавлені за будь-яку ціну у зриві мирних домовленостей Трампа. У союзі з ними виступають євробюрократи, в інтересах яких захищати власні гей-прайди від путінського вторгнення аж до останнього українця. Причому з установкою на те, що українці ні в якому разі не мають у цій війні виграти, бо це ж дестабілізує Росію — і гей-прайди знову ж-таки опиняться під загрозою.
Чому нас учить кейс Умерова, колеги? В першу ми бачимо практичний наслідок порушеня приципу недіяння "у-вей", що говорить, що діянням завжди можна зробити більше шкоди ніж недіянням. Як в тому анекдоті про сина, що питає у батька-прормаміста, чому Сонечко кожен день сходить на сході, а заходить на заході. "а ти це точно тестував? - Так, тату! - Ти ж дивись, у налаштуваннях Сонечка нічого не міняй".Це я, зрозуміло, до того, що цього Умерова подарували нам адепти міту про "яйця за 17 гривень", посунувши цілком адекватного Резнікова замість чебуречного кота в мішку. І не бачили нічого дивного в міністрі оборони з американським громадянством та нерухомістю, а зараз обіжаються, що "Трамп через НАБУ тисне на Україну".По-друге, які вам потрібні ще докази, що квоти — зло? Цей Умеров був обраний одразу за кількома квотами, враховуючи квоту на татарина, так само, як і Світлана Гринчук — за накинутою нам з Європи жіночою квотою. За якою традиційно працевлаштовують родичів та коханок (Гринчук з Галущенком жили разом довго та щасливо і відставк їх була прийнята в один день). Там, до слова, на мінюст знову кинули якусь жінкиню, що раніше опікувалася євроінтеграцією. Чого уже достатньо, щоб зрозуміти, яка професійна придатність цієї баришні.
Ось цей, гадаю, парадокс китайського мандарина, який ставить ребром запитання «чи вчинив би ти злочин, якби точно знав, що про нього ніхто і ніколи не дізнається», по суті є продовженням дискусії Платона із, здається, Аристотелем на тему, чи людина схиляється не робити зла від природи, чи тільки тому, що боїться покарання (кому цікаве моє бачення про роль закону у перетворенні мавпи на людину). Можливо, саме через це із часом публічні страти, що за часів Французької революції мали характер вуличного атракціону, при Сталіні перейшло в підвали, оскільки кати уже прямо розуміли незаконність власних дій. У той же час страти могли знову ставати прилюдними, коли суспільство сприймало їх, як виправдані: усіляких карателів, зрадників та військових злочинців. Точнісінько те саме було з боку Райху: на територіях, куди потенційно міг дотягнутися пересічний німець, навіть в генерал-губернаторстві створювалися гетто, зразково-показові концтабори штибу Терезієнштадта, а там, куди потенційно не могла зазирнути громадськість, знищення набуло неприкритого тотального характеру. Зрозуміло, що і усі табори смерті будувалися переважно на окупованих польських територіях, де розголос про злочини міг би бути мінімальним. Свідки із числа слов’ян тут до уваги не бралися, бо вони й самі мали з часом піти слідом за гебреями.Причому я гадаю, що поширеність абортів, яку ми учора зачепили в обговореннях, теж пов’язана із тим, що мати, власне, не бачить процедури розрізання її ненародженої дитини. Якби так само вчиняли із дітьми новонародженими, гадаю, подібній практиці було б швидко покладено край. Саме тому найбільш ефективними пропагандистськими засобам пролайф поки що є показування матері УЗД чи пластмасових моделей плоду, бо тут у хід вступить сама людська природа, яка вимагає будь-якою ціною, навіть наражаючись на смерть, захищати дитину, а з можливістю убивати дитину до народження еволюція ще просто не стикалась. Хоча багато хто думає інакше, ризикну припустить, що природній відбір рано чи пізно закріпить у генах або несприйняття аборту, або додаткову потребу у дітонародженні, оскільки всі інші просто випиляють себе із дарвінівського відбору. Про те, що насправді ніша поведінкові моделі швидше за все є не набутими а вродженими, можна прочитати отут.
Один із різновидів описаної мною «антипіраміди Маслоу» полягає у наполегливої демонстрації бюрократом чогось вкрай непрофільного для його посади. Наприклад, коли член наглядової ради «Укрзалізниці» Сергій Лещенко робить бучне відкриття нового вокзального туалету під патронатом ЮНЕСКО. Нещодавно я теж ішов із того туалету, що на тлі розрухи Південного вокзалу виглядає, мов золотий зуб у роті сифілітика, як бачу якийсь величезний натовп людей. Виявляється, це відвідувачі відкритої на вокзалі виставки «Україна ВАУ», яка за популярністю зараз геть відтіснила ретро-виставку рухомого складу на сусідніх коліях. А на приміському вокзалі нудьгує самотній охоронець мистецького потягу на три вагони, переобладнані під фотовиставку. На це їм вагонів не шкода!Але що цікаво – я не пам’ятаю, щоб Кирпа пишався якимись виставками, він більше звітував збудованими мостами чи відремонтованими вокзалами. Звичайно, не без підлабузництва перед одним урожденьцем Новгород-Сіверського. Але ж усе-таки за своїм залізничним профілем. А тим часом поліцейські продовжують полювать на онліфанщиць. А Смілянський переобладнує поштові відділення під продаж ковбаси. Ймовірно, таким чином посилається месидж: із усіма справами настільки прекрасно все вирішено, що тепер уже можна розслабитися і переходити до вишеньок на торті. Але по факту це все свідчить лише про критичну управлінську неміч.
Однією із фундаментальних загадок менеджменту є питання, як так виходить, що Європейському Союзу і Північній Кореї при непорівняних рівнях ВВП вдається приблизно тримати паритет за розвитком військово-промислового комплексу. Частиною його є питання, чому Україна з розвинутою ракетною галуззю не може масштабно продукувати ракетні комплекси, а Північна Корея з її кустарним виробництвом може. Також мене завжди цікавило, як американські університети із платою за навчання в сотні тисяч доларів випускають таких самих інфантильних неуків, як і наша Києво-Могилянська Академія. Причому я далеко не з третіх рук знаю, що хабарництво в Кореї поставлено незгірше за Німеччину з Україною, і в Макао достобіса отаборилося тамтешніх міндичів.Можна, звичайно, списати все на мобілізаційну економіку, оскільки за ракетні технології Північна Корея розплачується відставанням в усіх інших галузях економіки і добробут населення і зараз не дуже високий (хоча і видимо покращився в останні роки). Але ще мені так здається, що після певної межі інвестицій, починає збільшуватись ентропія ефективності вкладень. Є межа ефективності інвестицій, за якою нарощення грошей перестає приносити віддачу. Для прикладу: якщо футболіста дворової команди запросити грати в самий нижчий клуб за 1000 доларів, він буде грати краще, ніж попередньо. Якщо його потім взяти в середній клуб за 10000, він буде викладатись ще більше. Але якщо якусь зірку, що коштувала 5 млн перекупить інший клуб за 10 млн, це ніяк не вплине на його ефективність гри на полі. Так само у тих американських вузах непотрібно стільки грошей на освіту, більшість із них витрачається на створення комфортних умов у кампусі і нав'язування студентові зовсім непотрібних йому курсів. Американці взагалі дуже інфантильно вважають, що ефективність прямо залежить від інвестицій, я це помічав на прикладі однієї контори, в комп'ютерах якої завівся нешкідливий вірус, який займався тим, що закачував ліві файли на сервер, доки його не перезавантажував. Причому ці чудіки замість боротьби із вірусом кожен раз купували все більш і більш дорогий сервер. Те саме у військовій промисловості, чим більше у неї вбухується грошей, тим менш ефективно вони витрачаються і тим більш дорогі і непотрібні штуки вона починає штампувати. Я не розумію, нащо потрібні ці авіаносці «Джеральд Форд»: у час дронів ця дорога і статусна штука має бути досить легкою здобиччю для малих дешевих безпілотних апаратів. Те саме із бомбардувальниками за мільярд доларів, які може і ефектні для бомбардувань Ірану, але зараз все менш зрозуміло, як їх використовувати у війнах, подібних до нашої. Вимирають ящури – виживають ящірки. Подібна тенденція мала місце і в Радянському Союзі, який вступав у Другу світову з монстроподібними КВ та ІС, але в ході війни техніка еволюціонувала до більш легких моделей і середнього Т-34. В Німеччині, де пішло фінансування на створення «вундерваффе» при цьому мала місце протилежна тенденція, причому всі ці програми ФАУ, Тигрів, Пантер і танків Маус лише гальмували виробництво більш адекватних потребам озброєнь, пришвидшуючи крах Тисячолітнього Райху.
Трохи з запізненням виявив, що у ФБ точиться чергова беззмістовна дискусія про поліпшення демографії (1, 2, 3), у якій мене зацікавила теза адептів нормальності вимирання: «в розвинутих країнах мати дітей дорого». Мені у ній відчувається внутрішнє протиріччя: які ж ці країни розвинуті, якщо навіть на таку базову потребу, як діти бракує грошей? При цьому очевидно, що ще в 50-60-х роках лише один працюючий член сім’ї міг утримувати і домашнє господарство, і дружину на ньому і купу дітей. То може добробут насправді з тих часів часів лише погіршився – які ми можемо узяти критерії для визначення цього? Без сумніву, деякі речі з тих часів стали доступнішими, як-от власне авто чи вакації в екзотичній країні. Але очевидно і те, що все менш доступним стає власне житло, все більше людей живуть в орендованому, все довше молодь залишається в батьківському домі, про дітей уже не йдеться, подружжя витрачає зарплату просто на проживання.Я не знаю, які критерії тут можна взяти щодо достатку нинішнього часу та життя півстолітньої давності, але здається, що у тих-от «розвинутих країнах» добробут середнього громадянина сильно упав – якщо вважати за добробут купівельну спроможність. І причиною цьому прошарок бюрократів, який витискає все більше податків на утримання себе і боротьбу з самогенерованими загрозами, як-от озонові дірки, кліматичні зміни, вугільна генерація, пердіння корів та лиховісна ковідка. Це той самий описаний Джиласом «новий клас», який бере на себе функцію середньовічного феодала, примушуючи населення нести новітню десятину (а це вже далеко не десятина!) на свій добробут, при цьому нічого не виробляючи самотужки, але отримуючи зиск з перерозподілу фінансових потоків. Коли те, що раніше віддавалося працюючими громадянами на виховання дітей, віднімається державою і за певний відсоток на користь бюрократії розподіляється між соцдопомогою африканським мігрантам, пенсією сусідці-кошатниці та грантами на промивання мозків ідеологією чайлдфрі.Ймовірно, щось подібне було і на перших етапах фемінізму, коли капіталісти метикнули, яка з’явилася чудова нагода поставити жінок до верстата. І, з іншого боку, ідеологія пронаталізму є одночасно і проявом крайнього лібертаріанства, евдемонії та антидержавності – це ще не сформульовано доктринально, але багатьма правими розуміється на інтуїтивному рівні.
Для того, щоб зрозуміти причину, як так вийшло, що понад 60% гебреїв Ню-Йорка проголосували на виборах за відвертого антисеміта, достатньо перечитати мої роздуми, для чого потрібно студіювати за циганами. Нагадаю, що я твердо стою на тому, що світогляд людини є явищем вродженим, а не набутим. Причому у етноконфесіальних народів, як-то гебреї чи, наприклад, єзиди чи народів кочових, як-то рома, це проявляється особливо яскраво. Таке явище пов’язане з селекційним тиском, коли особи, що мали б неприйнятний для соціальної групи світогляд, виганялися б за її межі на «поток і разграблєніє». Власне кажучи, питання про першопричини нашої поведінки є наріжним у дискусії між правими і лівими: праві адепти традиційних цінностей уважають їх невід’ємною частиною людського єства і будь-яку спробу переоцінки духовної вартості сприймають, як небезпечний експеримент з непередбачуваними але швидше за все негативними наслідками (у-вей). Ліві з їх поглядами на світосприйняття, як соціальний конструкт (буття визначає свідомість) весь час намагаються чи-то вивести надлюдину, чи то урівняти усі народи за методом Прокруста. Раз за разом отримуючи лише грандіозні соціальні катастрофи.Вертаючися до гебреїв, то переконання у власній богообраності з такої точки зору є не набутим, а вродженим для представників цього народу. Під «богообраністю» я, зрозуміло, маю на увазі призначення євреїв урятувати світ, подарувавши йому Мошіяха, а не панувати над іншими народами, як-то вульгаризовано авторами «Протоколів сіонських мудреців» та іншої подібної літератури. Причому десь з 19-го сторіччя серйозно змінилися соціальні умови: релігійність народу падала, але вектор месіанства залишалося і тому вона почала шукати інші репрезентації, зокрема в комунізмі. У своїй безсмертній класичній праці я вже цитував Бердяєва, який помітив, що у Російській Імперії більшовизм об’єднав єврейський месіанізм з російською ідеєю «третього Риму». Причому подібну репрезентаційну адаптацію до змін культурного середовища можна помітити і в інших народів. Погантсво європейських націй прекрасно перекроїло під себе християнство, а з угасанням християнської релігійності, воно переросло у того типу націоналізми, з якими ми маємо справу і зараз. Вертаючись до циган, можна помітити, як, наприклад, їхні касти, що тисячоліттями займалися ковальством із зникненням цієї професії перекваліфікувалися на збір металобрухту.Тому голосування єврейської громади за Мамдані, хоч і таке саме самогубче, як і підтримка сто років тому більшовиків, пояснюється виключно генетичним набутком, але аж ніяк не осмисленим чином. Експерименти Лібета давно доказали, що свобода волі людини – у принципі міф. Сприйняття поведінки як (не)правильної диктується в першу чергу гормонами, а не здоровим глуздом. А реакцією для гормонів стала сама риторика цього комуністичного кандидата на мери Ню-Йорку, яка була місцевою єврейською громадою потрактована, як месіанська. Характерно, що мова йде переважно про світських, релігійно ослаблених гебреїв, в той час як ортодокси обходять оці світоглядні пастки.
Ось ця дискусія, що спалахнула через смерть гітариста Дизеля, повернула до вжитку термін «котляревщина», через який лихі люди спробували знову протягнути тезу протистояння вищої «городської» (переважно російськомовної) над нижчою «сільською» (переважно україномовною) культурою. До слова, відлуння цього диспуту торкнулося і теми радіодиктанту, бо когось виявляється, дуже смішить слово «допіру».Отож давайте, не впадаючи в примітивний релятивізм, та абстрагуючись від думки професійних культурологів (1, 2), таким чином сформулюємо питання: якими можуть бути критерії вищості тієї чи іншої культури? По-моєму, культурний код є складовою частиною еволюції і може оцінюватися лише із однієї точки зору: те, що сприяє виживанню та примноженню виду – те й вище. Я вже десь згадував Комарека, про те, що якщо приблизно до кінця 1960-х років навчання в університеті давало перевагу у природньому відборі і у випускників поважних наукових закладів було однозначно більше шансів зберегти і примножити потомство, то нинішні університети, що множать якихось багатогендерних чайлдфрі фактично викидають своїх випускників з еволюційного процесу. Виходячи з такого погляду, навіть арабські емігранти на континенті культурно більш продвинуті за европейських дипломованих гуманітаріїв, оскільки саме «селянськість» їх культурного коду дає однозначну перевагу в розмноженні над автохтонами. Щоправда, виживальна стратегія гебрейського народу іще вища, що й визначає мої симпатії у ізраїльсько-палестинському протистоянні – попри наявність критично великого лівого деструктивного прошарку серед ізраїльтян. Тож, ще раз повторюся, тестом на культурну вищість для українців у Європі має стати не здатність інтегруватися до цих помираючих суспільств, а створення конкурентного з арабо-африканським організованого криміналу. І взагалі: «Грін Грей» — відстій, «Фантом-2» рулить
«нє прєуспев в созіданії, он решил прославіться в разрушенії»Узагалі самою дивною складовою поведінки Путіна останніх місяців є маніякальне бажання взяти все те, що підтримує Росію на плаву – і демонстративно його знищити. Так було із «Газпромом», що втратив преміальний європейський ринок два роки тому – причому керівництво РФ своїм газовим шантажем та вимогою до європейських партнерів платити за газ рублями само серйозно доклалося до подібного сценарію. Тепер те саме повторюється і з «Роснєфтью»: маючи можливість виторгувати прийнятні для себе умови закінчення війни, Путін нащось іде на самогубчі кроки із втратою основних ринків збуту нафти. Я вже писав раніше (1, 2), що Салтиков-Щедрін описував модус операнді такого штибу керманичів так: «что бы такое выстроить, чтобы оно вдруг, по выстройке, грохнулось и наполнило вселенную пылью и мусором». Причому булгаковський народ сам з радістю сприймає подібні сценарії.Ну що ж… Чим менше є в Росії НПЗ, тим кращa в Білому Домі є бальна залаШкода лише, що судячи з останніх Трампових заяв, будівництво Цар-тунелю від Чукотки до Аляски, здається, трохи відтерміновується
