У зв’язку із підняттям градусу дєрзкості у кандидата від українського Фейсбука Петера Мадяра, самий час вернутись до нашої старої теми – візії майбутнього.Ось тут ми можем прочитати про різницю у переворотах (чи революціях, якщо хочете) в Європі та Китаї: якщо в Європі монарха скидали за те, що він не хоче робити зміни, то у Китаї скидали монарха за те, що він збирається робити зміни.Що у принципі відповідає поняттю «у-вей»: якщо весь світ сприймається як дуже складна конструкція, де все підігнано впритул одне до одного так, що неможливо витягнути яку деталь, щоби не розвалилась уся побудова, логічно, що такого «сина Неба» потрібно негайно зупиняти. Звідси і традиція чесного чиновника, що попри величезний особистий ризик вказує імператору на неправильну поведінку. Хоча тут є великий ризик залишитись без голови, подібні держслужбовці від Хай Жуя до Пен Дехуая цінувалися в китайському народі не менше, ніж в античності Гармодій з Аристогітоном, навіть більше: ті були просто тираноборці, а ці рятують Піднебесну, тобто в китайському розумінні весь цивілізований світ.Вертаючись до українського народу, можна побачити, що його логіка радикально окцидентальна: тут скидання чергового гетьмана сприймається, як перехід до апріорно значно кращої суспільної формації. Хоча здавалось би, що досвід усіх майданів мав би переконати українців у зворотньому, тут діє логіка «якщо щось не вдається поремонтувати з допомогою ізоленти, потрібно взяти іще більше ізоленти».Більше того, це українське світобачення проектується геть на всі навколишні країни, де в будь-якій ситуації пропонується один і той же рецепт: міняти гетьмана, і буде вам щастя. Ймовірність того, що зміна може бути на гірше, просто витісняється із свідомості. Це не тільки стосується прогнозованого Орбана, замість якого прийшов непевний Мадяр. Українці настільки бажають відставки (чи й смерті) Трампу, що гонять геть саме питання, а хто ж прийде йому на зміну.
Текст до фото вище 👆Паралельно з питанням, чому Україна з колишніми космічними компетенціями не може виробляти ракети так само ефективно, як Північна Корея, постає питання ще одне: чому Україна нездатна меморіалізувати пам’ять про війну так само, як це роблять корейці. Тим більше, що вони явно натягують цим музеєм свою значимість у загалом локальній операції.Але всі наші спроби увічнити пам’ять про велику війну виглядають на порядок гірше і зводяться переважно до битої ворожої техніки на вулицях і самодіяльності. Нашим стендам з полеглими явно бракує того, що враховують корейці – відчуття вічності. Ми ж поки що тільки переробили якісний військовий музей за хуторськими стандартами і створили незрозумілої законності військове кладовище з Петровим у якості головного розпорядника. Я з жахом думаю, що буде, коли ці чудіки візьмуться за Національний Пантеон - тим більше, що колись сам був членом громадської організації, сформованої навколо такої ідеї, і приблизно розумію, наскільки важко її звести до єдиного концепту.Зверніть, до речі увагу на скульптури з людьми і як там тонко вплетено пріоритет корейців у боях за Курськ з витісненням російських «братів по зброї» на другий план. Це фактично те саме «коли поляки Берлін брали, радянці їм трохи допомагали», але ж це і ефективно. Уже зроблено заявку на історичність такої тези. Те саме, до речі, що роблять наші сусіди-рольники з меморіалами «волинській різні», закріплюючи таким чином свою трактовку історичних подій.Можу сказати тільки, що у мосаклів теж все дуже зле з меморіалізацією – там креативив тільки Пригожин, наразі ж їх поховальний обряд вигляда жалюгідно. Але ж це й наші зусилля не виправдовує ніяк.УПД. І вони ж знайшли під це діло територію в центрі Пхеньяну, а не в якійсь Мархалівці
Трохи повернувся до північнокорейської тематики, давши інтерв’ю щодо того, як я бачу зв’язок нашої війни з московсько-пхеньянськими реляціями. Кому лінь слухати – коротко:Контакти РФ та КНДР з 2022 року пережили три зримі фазиПерша половина 2022 року і сподівання на «Київ за три дні». Стосунки з Пхеньяном досить прохолодні, Росія голосувала в РБ ООН за секторальні санкції і досить жорстко їх дотримується. Вочевидь, їх дипломатія вважала, що якщо пунктуально виконувати свої зобов’язання на Сході, то це дає як-би карт-бланш на їх порушення на Заході. Так в принципі було весь час АТО.Кінець 2022-початок 2025 – го. Росія намагається досягнути своїх цілей, використовуючи перевагу в артилерії та бронетехніці. Характерні заяви про «вогняний вал», як стратегію наступу. Приклад: взяття в червні 2022 року Сіверськодонецька, в штурмі якого максимально застосовувалась артилерія. З часом мосаклі стикнулися із справнім снарядним голодом, через що стосунки були розморожені і почали закупатися снаряди, САУ, РСЗВ та балістику. Це – пік дружби, міждержавних візитів і обнімашок. Росія із санкцій не виходить і формально виконує деякі з них (див. нижче), але блокує діяльність всієї моніторингової структури по санкціям в ООН.З 2025-го з одного боку снарядний голод подолано, з іншого - стає зрозуміло, що артилерія і тим більше бронетехніка стають другорядними у війні дронів. КНДР при цьому хоч і демонструє якісь муляжі безпілотників, у тому числі щось дуже схоже на RQ-4 Global Hawk, але їх реальні ТТХ залишаються під питанням. Якщо виявиться, що це масово-габаритні моделі, теж не здивуюсь. Принаймні ще ніхто не бачив північнокорейських безпілотників в бою – виявляється не так і просто їх штампувати на 3Д-принтері на кухні, як могло б здатися комусь (кажуть, що керівника Рейнметал неправильно зрозуміли, я не дуже ліз розбиратися в сказане ним). Наскільки можна судити, Чен Ин відмовив (або забагато запросив) за участь зольдат КНА у військових діях на українській території, тому взаємна любов трохи охолола.Добавлю до сказаного лише, що зараз стало більш зрозуміло, чому Колокольцев приїздив до КНДР – розглядалося питання заробітчан, що їздять туди за студентськими візами (формально обходячи санкції). Їхнє МВС практично повністю перетягнуло на себе функціонал міграційної служби. Коли записувалось інтерв’ю, я ще подробиць не знав.Ну а все інше отут https://ukr.radio/schedule/play-archive.html?periodItemID=4953032
Я не хотів би, аби в достойних читачів "Шарварку" виникла підозра, ніби я просто займаюсь альтернативним новинарством: вихоплюю з інформаційного потоку новини і трактую їх максимально всупереч мейнстріму. Тому сьогодні поговоримо трохи за критерії істини. В своїй безсмертій класичній праці я розповідаю, у чому смисл вивчення Північної Кореї: з часом орієнтири розмиваються, і вже не Пінічна Корея сприймається пародією на весь інший світ, а весь інший світ виглядає, як пародія на Північну Корею. Це все я виклав у теорії ґлузування: якщо ти смієшся з когось, то подумай, чи не сміється в цей час хтось із тебе - і моделюй ситуації, які б могли йому дати підставу чинити так. Читання ж жуналу "Корея" створює іще один цікавий феномен, який один колега назвав так: всі люди читають газети, щоб дізнатися звідти новини, а чучхейці - аби знайти маразми. З часом це знищує головний фактор зашореності - довіру до друкованих видань, що й дозволяє робити нестандартні висновки. Згодом я дізнався, що це називається скептицизмом, як інструментом пізнання, і що про це писав Френсіс Бекон - але я через читання "Кореї" осягнув цю практику інтуїтивно.Ну і, звичайно, золоте правило шукати істину на маргінесах. Кажучи словами Марка Твена, якщо ви помітили, що ваші погляди збігаються з поглядами більшості, негайно міняйте свої погляди.Просто це кілька базових емпіричних правил, які я використовую для тестування інформації за істиність. Я не гарантую, що вони правильні, просто кажу, що ними послуговуюсь.
Я вже писав про те, що творення справедливості супроводжується вкиданням (умовних) ендорфінів, через що потяг постійно вчиняти справедливість у самих різних формах може викликати справжню залежність. Це особливо добре видно в постійній необхідності нової ендорфінової дози у наших декомунізаторів-перейменовувачів.Також я вже писав про помилки в складанні суджень на прикладі уринотерапії: коли із твердження «деякі ліки неприємні на смак» виводиться думка, що неприємна на смак сеча теж може бути ліками.Зараз я спробую поєднати ці два моменти.Очевидно, що для дуже багатьох людей справедливість практично тотожна благодійності в тому чи іншому розумінні. А оскільки благодійність практично завжди потребує від людини якоїсь пожертви, складається помилкова думка, що справедливість теж здобувається через офіру. Відповідно з часом будь-яка деструктивність починає сприйматися як неодмінний атрибут справедливості.Неважко помітити, що ті всі зразки справедливості, які нав’язує нам західне суспільство, неодмінно вимагають від нас пожертв. Особливо це стосується кліматичної справедливості, досягнення якої неможливе без максимального самообмеження, що часто має ритуальні ознаки: харчування малосимпатичними комахами (та сама уринотерапія), відмова від м’яса з метою зберегти клімат від пердіння корів, знищення атомних електростанцій заради російського газу тощо.Окремо варто згадати за інтерсекційний підхід, який узагалі стигматизує спробу справедливості через корисність. Коли бажання хворого одужати трактується як антисправедливий потяг користуватися привілеями здорових людей. Тут криються і корені такої популярної евтаназії як альтернативи. Таким чином і афроамериканці, що хочуть покинути гетто сприймаються як зрадники, що прагнуть білих привілеїв. Гадаю, що колись такого роду міркування приводили тисячі наших пращурів в монастирі. Просто цей потяг в постхристиянскому світі здобув нові репрезентації.
Хочу навести іще такий приклад на підтвердження тези, що поняття «переконання» - це частина іденичності, а не неупередженого аналізу. Дуже характерна у цьому плані реакція 1, 2, 3, 4 на скептицизм очільника Rheinmetall з боку українських лідерів громадської думки, які одразу почали доказувати, що наші дрони – найкращі у світі. Хоча більш логічною була б широка дискусія на тему, а що якщо він дійсно правий? У чому ми можемо програти москалям, або де ми відстаємо від світових тенденцій. Це ж чисто когнітивний дисонанс: через дискомфортні висловлювання Армін Паппергер був ними одразу ж потрактований як «чужий» і мережева громадськість взялася витісняти його за межі власної інформаційної бульки. Приблизно так само, як зграї феміністок нещодавно шастали мережею, аби лише захейтити будь-які припущення, що Талашко – не ґвалтівник.Щиро признаюся, що я не експерт з дронів, ба більше не виключаю, що герр Папегер може спонукатися конкуренцією з боку Бровді та Стерненка, або й узагалі бути купленим Москвою – німецькому істеблішментови це взагалі притаманно. Тобто, що він упереджений. Але про те, що українська промисловість не ідеал я може судити із непрямих свідчень: маючи загальне уявлення про фаховість наукових кадрів, рівень технічної бази, бюрократизм та корумпованість управлінського в тому числі військового керівництва. Та і хіба самі адепти «найкращих у світі українських дронів» самі не так давно не говорили про тотальну корумпованість Міноборони з «яйцями по 17-ть»?Але, припустімо, що який-небудь більш втикнутий за мене Шульга зауважить, що «в Англії дрони на кухнях не клепають» - чи це означатиме, що суспільство так само легко відкине розумні пропозиції, аби лише у нього не віднімали святу віру у те, що краще українських дронів нічого у світі бути не може? Подібні думки зустрічаю тут і тут, але це явно не мейнстрімНеважко помітити, що схожим чином суспільство реагувало на відомі слова Жи Ди Венса, що в України «немає карт». Під впливом когнітивних дисонансів політикум уперто побіг доказувати, що в нього карти є, замість того, щоб просто подивитися на гральний стіл та тверезо оцінить свої шанси.
Дійшли, нарешті руки й до цього випадкуЧомусь я певен, еспанські комуняки б назвали варварством сомалійські традиції оголошувати жертву згвалтування винною і побивати її камінням. Як, до речі, і індійський ритуал саті, коли вдова спалювала себе разом із чоловіком - гадаю, великий відсоток таких самогубств був дійсно добровільнимЩе і в нашому фейсбуку є багато таких моралізаторів_иць, що моніторять мережу на предмет віктимблеймінґу.Однак точна така ж ситуація, коли фактично провокується згвалтування жертви, а потім вона ще й карається евтаназією за те, що дозволила бути згвалтованою — це сприймається як супер-гуд. Так само, як практика насильницьких абортів у випадку згватлування по суті є додатковим покаранням жертви за те, що дала себе згвалтувати.По суті, цивілізація стрімко деградує до стану первісного суспільства, але оскільки робить це в умовах інтернету і штучного інтелекту, це швидше виглядає як своєрідний духовний кіберпанкЯкщо ми візьмемо за визначення "кіберпанку" цивілізаційну модель, де вкрай примітивні, практично печерні суспільні відносини уживаються поряд із футуристичними продвинутими технологіями
Раніше я уже писав про те, наскільки вражаюче точно Марку Твену півтораста років тому вдалося описати сьогоднішню генерацію сніжинок в оповіданні «Людина, що спокусила місто». Герої якого виховувались в настільки тепличних умовах, що стали зманіженими та лицемірними, нездатними давати відсіч реальним спокусам, якими повниться широкий світ за межами інформаційної бульбашки.І от на цьому тлі я думаю, наскільки помилково чинить наша влада, лише поповнюючи список заборонених російських творів, замість того, аби використовувати їх для шкільного та вузівського навчання молоді. Таке враження, що наші освітяни вважають українську молодь настільки нестійкою у своїх патріотичних переконаннях, що побоюються, що їх (переконання) можуть вкрасти книги Захара Пєлєвіна чи Віктора Прилєпіна (я їх весь час плутаю).Мені не подобаються також нинішні тренінги «з протидії дезінформації», оскільки вони фактично займаються індоктринацією їх учасників в цілком радянському дусі, де «російськими наративами» пояснюються усі альтернативні точки зору. Ну і Трамп, як «агент Краснов», зрозуміло. Коли-небудь ця віртуальна реальність зіштовхнеться з об’єктивною дійсністю і програє їй, як колись світ, змальовуваний радянською пропагандою, увійшов у критичну невідповідність з навколишньою дійсністюЯкби була моя воля, я б узагалі увів би шкільні уроки спілкування в чатах з московськими ровесниками, де б молоді українці не в теорії, а в живій суперечці відточували б свої переконання. Як це відбувається у амішів, можна прочитати тут. Про фільм "Ніхто проти Путіна" - тут.І я розумію, чому цього ніколи не станеться. По-перше, цьому впиратимуться наші декомунізатори, яким легше щось заборонити, аніж створювати. По-друге, ворожа пропаганда таки діє за законом Парето, і на 20% брехні приходиться 80% правди, не дуже приємної для української владної вертикалі, наприклад, щодо корупції чи контрнаступу і фаховості Залужного. І влада не хотіла б ретрансляції цих питань з боку виборців. Я не кажу, що якось в захваті від того ж Такера Карлсона, але хотів би бачити розслідування смерті отого Гонсало Ліри, що Такер його так часто згадує, в українській тюрмі, Наслідки ж відгороджування молоді від інших точок зору призведуть не тільки до ерозії державницьких поглядів, але, гадаю, завадять і меморіалізації нашої війни. З відходом старших поколінь про неї більше буде згадок пропагандистських, менше реальних – а відповідно в нових поколіннях зростатимуть сумніви в достовірності почутого. Як це власне й було в СССР 90-х, коли попри культ «великої Перемоги» звідусіль як гриби після дощу повилазили фашистські рухи, який Баркашов, общество «Пам'ять» та любера. Власне оце прибирання Черчілля з банкнот показує, що на Заході мають місце схожі тенденції.Я вже писав, що сатира, як і наукова фантастика, позбавляючи дослідника від зашореності, допомагають бачити сучасне та прогнозувати майбутнє краще за будь-які інші методи, навіть цілком наукові. І аналітика від «Бабилонської бджоли» є значно якіснішою, ніж у солідних аналітичних видань. А Марку Твену гумор дозволяв краще прогнозувати суспільну еволюцію, ніж навіть Джону Келхуну.
Не раз і не два, згадуючи кучмівський референдум з його гаслом «Хочеш жити, як в Британії – голосуй за двопалатний парламент», я думаю над тим, що будь-який карго-культ – це є по суті зламка причинно-наслідкових зв’язків. Такі штуки є неминучі тоді, коли для прийняття якогось вибору нам потрібно прорахувати наслідки, що однозначно виходять за межі нашої нинішньої ерудиції. Іще одна когнітивна помилка – це глузувати з аборигенів Полінезії, що моляться очеретяним літачкам, мотивуючи це тим, що ми-то люди науки, ніколи не вчинимо такої очевидної дурниці. Насправді, науково-технічний прогрес не абсолютизує наші знання – він лише розширює і ускладнює межі нашого незнання настільки, що збої в прорахуванні причинно-наслідкових зв’язків можуть носити тим більш катастрофічні наслідки, чим менш ми здатні їх передбачити. Я вже писав про неможливість прорахувати соціальні наслідки нормалізації абортів, оскільки тут нам потрібно виходити не тільки за межі наших нинішніх знань, а навіть оперувати фактором майбутнього який в силу зрозумілих обставин не є вповні прораховуваним. Проблема також у тому, що такого роду карго-культи:▪️Некритично сприймаються виборцями, оскільки обіцяють швидке покращення життя уже сьогодні (українці так гадають з кожними виборами президента, до речі) ▪️Через непорядних вчених одразу набувають фльору науковоподібності (як-от РНК-вакцини чи медичний канабіс) Ви, звичайно, зрозуміли, що я знову топлю за еволюційне сприйняття життя «у-вей», без втручання у ті його механізми, дію яких ми не вповні розуміємо, або нездатні зрозуміти у принципі. Тому, до слова, я гадаю, що більш консервативний африканський континент може з часом стати драйвером цивілізації – не через те, що науково-технічно обжене Європу, а тому, що через власний традиціоналізм більш асекурований від тих криз, що їх провокує західна техногенна спільнота з помітним комуністичним ухилом.
Цікаво, що правила романіпе серйозно регламентують одяг цигана і, особливо, циганки.Наразі, правда, не так вже часто можна побачити циганок у спідницях - хоча правила говорять, що це головна ознака порядності. Може, проблема в дефіциті спідниць, а може - порядних циганок.Але дуже серйозний підхід до правила, що циганка не може оголювати руки і плечі - це блюдеться дуже жорстко. Циган же не може навіть удома ходити в сімейних трусах, як це собі дозволяю, наприклад, я, а до плавок ставиться як до ознак розврату. Неважко помітити, що купаються цигани-чоловіки в штанях, а жінки - повністю в одязі.І от що іще цікаво: по-справжньому гріховним є для жінки одягнути чоловічий одяг. В цьому я переконався, намагаючись збути циганкам старі джинси. Мав справжній синкліт з вирішення питання, це чоловічі джинси чи жіночі - у підсумку джинси залишили мені, аби випадково не впасти у гріх.Про те, чи можна носити чоловікам жіноче, я навіть не питав, бо з точки зору романіпе самЕ таке формулювання вже маркує латентного гомосекуаліста.А зараз мене якось вштирило, що побожний страх перед одягом не тої статі - це ж чисто Второзаконня: «Жінка не повинна вдягатися в чоловічий одяг, а чоловік не повинен носити жіноче вбрання, бо кожен, хто робить це, ображає Господа Бога твого» (22:5). Власне кажучи, це ж було одним з обвинувачень Жанні д'Арк.А взагалі, здається, по життю та світогляду циган можна конструювати життя і світогляд українців приблизно 300-річної давності, законсервоване всередині ромської громади. Вони й паруються між собою одягнутими, не питайте, звідки мені про це відомо.
