Дивно, що такий поширений анекдот про заплутаний детектив під назвою «Убійца – садовнік» до цього часу не надихнув жодного з вітчизняних метрів детективного жанру від Василя Шкляра до Андрія Кокотюхи узяти цю назву для якогось свого нового твору. Можливо хіба дещо адаптувавши: у одного було б «Убивця – залишенець» у другого «Убивця – гортикультурист із Сихова». З таким романом можна було б не вкладатися в рекламу, але тунельне мислення не дає побачити потенційну золоту літературну жилу. Але ж сюжет напрошується сам собою: розслідуючи убивство, слідчі Знам'янський, Смілянский, Химко Зв'ягильський та Коломойський розслідуючи злочин, весь час згадують анекдот про детектив «Убивця – садовнік», тим більше, що всі нитки ведуть саме до таємничого садівника в Кончі-Озерній. Потім, правда, виявляється, що садівник – це таємний агент Буданова під позивним «Платосуднов», що полює в околицях за знімальною групою «Бігус Інфо». Вони буквально з полегшенням зітхають і сміються із самих себе, як це вони попали в залежність від анекдоту. Але згодом до кола підозрюваних потрапляє таємний містичний орден гомосексуальних літредакторок на чолі з Ольгою Васильєвою, що впізнають одна одну за паролем «українці кохаються у квітах». І тут все тільки починається.