Шарварок

Неважко помітити, що риторика усіляких Шаріїв, часопису «Страна», та й мого піддослідного Любарського у принципі тизерна. Спочатку вони костєрять Путіна, якого досить справедливо називають фашистом, агресором і вимагають його судить. А далі починається відверта путінська пропаганда. Можна припустити, що в основі цього те, що ніяких переконань у людини не існує. Людина в першу чергу ідентифікує іншого як «свого», і тільки потім уже підлаштовується під його погляди: усі протиріччя будуть згладжувати когнітивні дисонанси, а протилежна думка буде викликати дискомфорт і агресію, оскільки «чужий» буде сприйматися, як конкурент на кормову ділянку. Тому доказавши, що ви «свій» через більш широку тезу «Путін – хуйло», потім можна втирати своїй жертві будь-яку лабуду. Всіх опонентів, очевидно, піддослідний буде вже трактувати, як «путіністів». Так само, як багато порохоботів заговорили спочатку, що Зеленський із орденом «Білого орла» грає на руку Путіну, але потім затихли, як Порошенко сам відправив свого ордена «Укрпоштою». Правда, оскільки «Укрпошта» не бере, за словами Смілянського, до пересилки державні нагороди, ожна припустити, що дядька збрехав. Але оскільки для порохоботів екс-президент є «своїм», таке питання у них просто не виникне. У принципі, політики саме тому так часто ручкаються із випадковими людьми на вулицях, бо кожне таке потискання робить політика для сторонньої людини «своїм», блокуючи його критичне сприйняття. Те саме із значками, прапорцями, помаранчевими стрічками та іншою атрибутикою. Ми вже раніше розбирали, що ніщо так не маркує корупціонера, як вишиванка. Приписувана Геббельсу фраза, що дезінформація має містити 80% правди (число Паретто, зауважу) має ті самі корені, гадаю.

У тому, що американці не розуміють, як грати в «соккер», мене переконав один представник американської діаспори, якого ми свого часу посадили дивитися якийсь черговий чемпіонат. Було добре видно, що він намагається підтримувати компанію, але при цьому зовсім не вдупляє, що відбувається на екрані. Він лише сканував наші емоції й постійно повторював «дуже потужно». Хоча, здавалося б, що там такого загадкового у тому «соккері»: бери м’яч і пиздяч (як казав один мій мандатоносний працедавець). Ага. Це для нас так. Це я веду до того, що ми не уявляємо, наскільки складним є якісь набуті навички, які ми вважаємо чимось мало не органічним. Ось, наприклад, ходьба – здавалося б, що може бути елементарнішим, хіба що серцебиття та дихання. Але ті ж космонавти заново учаться ходити після скількохось днів у космосі. Ба більше, я сам помітив втрату навичок ходьби лише після 3,5 діб сидіння у поїзді з Москви до Іркутська. Також зі мною погодяться ті, хто вчиться – не те, що ходьбі, але навіть рухати пальцем – у кабінетах фізіотерапії після зростання різноманітних переломів. Причому такі самі навички є не лише набуті, але генетично вроджені – через що спроби навернути до європейської цивілізації, наприклад, представників кочових народів закінчуються для них як правило маргіналізацією і зникненням. Цього, звичайно, не розуміють заражені прокрустовим соціалістом європейці, які намагаються переробити усіх під свій стандарт. Наприклад, усі радянські експерименти із об’єднання циган у колгоспи закінчилися повним пшиком. Тому що навики заняття городництвом у українців вироблялися тисячоліттями, а у кочового народу вони не сформувалися на рівні генотипу. Українцю здається, що нема нічого простішого за посадити у землю картоплю і хай вона собі росте, тільки жуків збирай. Так само, як у нашому випадку ми думали, що нема нічого простіше ніж пояснити правила гри у футбол. Насправді, для цигана це незрозуміле дійство, у них на ділянках не тільки нічого не висаджується, там навіть дерев не росте. Те саме, до речі, сталося з американськими індіанцями, частина з яких жило полюванням, частина з війни і грабунку. І коли колоністи спробували поставити їх на плантації, виявилось, що індіанці на рівні генотипу не здані до подібної роботи. Це пояснювалось тоді гордістю, і багатьох нещасних забатожили до смерті, намагаючись поставити до збору бавовни. Але потім просто махнули на це рукою і почали завозити африканських землеробів-банту, які досить ефективно заміняли комбайни на плантаціях Конфедерації. А от з воїнами-зулу було трохи важче, може ми ще до них якось повернемось ще.

Не я один звернув, певно, увагу на такий пасаж з листа завідувача Літературно-меморіального музею М. Булгакова Людмила Губіанурі, що «наші співробітники, як би вони не любили або ж не критикували (є й такі) письменника Булгакова чи його музей»; з нього можна було б зробити висновок, ніби якась частина персоналу музею меморіалізує Булгакова, не люблячи при цьому Булгакова. Наче оті миші з анекдоту, що плачуть, але продовжують їсти кактуса. Тим більше, наскільки я знаю ці музеї, там рівень зарплати такий, що працюють в них переважно ентузіасти. Однак навіть якщо булгакознавець Губіанурі вдалася до певного перекручення, багато українців і не помітили тут нічого дивного. Бо ж, насправді, такий підхід є органічним для суспільства, де:▫️державу будують якісь пройдисвіти, які її ненавидять▫️бізнес полягає в купівлі радянського підприємства й доведення його до ручки▫️держслужбу деякі сприймають як систему відкотів▫️і, судячи з певних медійних осіб в керівництві «Укрпошти» чи «Укрзалізниці», підприємствами керують люди, які не мають елементарної уяви, як воно все працює. Фактично, ми зустрічаємось із явищем системного характеру, коли некомпетентність є нормалізованою, оскільки вона здатна впливати на суспільство рівно настільки, наскільки суспільство дозволяє їй це робити. Якщо самий читающий в світі народ, що заряджав згодом воду від телевізора, формує своє світобачення під впливом лікаря Комаровського – то чого іще від нього чекати?

Фукідідова пастка виявилася поняттям більш універсальним, ніж здавалося б раніше. Нею можна пояснити у принципі будь-який конфлікт - точно так само, як у довіднику Джерома К. Джерома можна було знайти симптоми усіх хвороб.Оце, наприклад, нинішній булгакосрач: неважко помітити, що зловтішаються знесенню скульптури переважно посполиті, а на захист "відомого киянина" стають усілякі медійні персонажі - Гарік Когородський (Корогодський?) Лада Лузіна, Бужанський і т.п. Можна припустити, що ці люди вважали себе монополією на інтелектуальне, політичне та мистецьке життя країни (типаж Спарти). І те що ми бачимо зараз, це їх реакція на стрімке зростання більш продвинутої цивілізації з боку тих, кого вони завжди вважали провінціалами, селюками і чомусь ще й галичанами (типаж Афін). Хоча Галицька Армія воювала й на боці Булгакова якийсь час.Точно те саме я спостерігав щодо мігрантів: так звані елітарії найбільш доводило відсутність мігрантської небезпеки, у той час, як посполиті просували більш реалістичні наративи.

Не тільки цікаво те, що це усе говорить плюшевий пророк, у якого не справдилося жодне пророцтво.Хотілось би звернути увагу на прийом, коли, якщо ти помилився в прогнозі, тре всіх ошелешити ще більшим прогнозом - тоді твій авторитет не зменшиться. а навіть виростеПодібний прийом зветься у народі якщо щось не можна поремонтувати з допомогою ізоленти, треба взяти іще більше ізоленти, також він хорошо описаний в анекдоті мого дитинства про ковбоя і його внутрішній голос.Власне кажучи, саме за цим принципом працювали фінансові піраміди 90-х, бізнесменам тих часів було властиво брати ще більший незабезпечений кредит на погашення попереднього незабезпеченого кредиту.Подібну методу, вочевидь, тоді ж освоїв і Путін, оскільки я із року в рік бачу, як він гасить чергову кризу через створення ще більшої кризи. Тому ймовірність його майбутньої європейської авантюри щоб перекрити українську авантюру я розглядаю як високу. І через те завжди змагаю до пошуку будь-яких способів припинення війни допіру, щоб пришвидшити подібний сценарій у майбутньому.

Що нам допомагає правильне розуміння «чженьмін», так це проаналізувати понятійний зсув, який виник в останні 100-200 років у розумінні політичних ідеологій. Візьмем, наприклад, популярну тезу «лібералізм прогресивний, консерватизм архаїчний». Після чого відкриємо словник української мови (СУМ-11) і подивимося визначення «прогресивний»: 1. політично, суспільно, економічно передовий; який веде до удосконалення, поліпшення чого-небудь завдяки своїм ідеям, настроям, поглядам. 2. Те саме, що новітній Але ж саме в такому ключі консерватизм є прогресивнішим за лібералізм, тому що він виник після лібералізму для того, щоб покращити лібералізм! Популярне уявлення, що до Кромвеля і Французької революції суспільства були консервативними, а потім на зміну прийшли ліберальні революціонери вкрай неправильне: до 18 сторіччя в абсолютних монархіях Європи говорити про консерватизм було так само абсурдно, як, наприклад, в Древньому Єгипті. Ці суспільства були законсервованими, а не консервативними. І саме лібералізм був першою спробою науково перебудувати суспільство, а оскільки він дуже швидко проявив ряд недоліків, консерватизм став спробою відкоригувати суспільні зміни і покращити їх – що і є однозначною ознакою прогресивності. Саме тому, що він був реакцією на суспільні зміни, звідси і пішло слово реакційний, яке з часом набуло однозначно негативних конотацій, хоча первісно означало саме спробу покращити ліберальні експерименти і вживалося на ознаку поступовства. Більше того, коли сучасні неокомуністи, що почали називати себе лібералами, звинувачують у печерній реакційності нинішніх консерваторів вони творять мовознавчу диверсію, тому що сьогоднішній консерватизм фактично змагає до повернення класичного лібералізму 19-го століття, який і дав нині практично згаслий поштовх до цивілізації. Печерні ж теорії повернення до архаїки якраз мали назву романтизм, як уважається, пов’язану із романським стилем в архітектурі раннього середньовіччя, переважно церковній, і протиставлялися раціоналізму. Цей ретроглядний погляд сформований значною мірою книгами Джорджа Байрона, Чарлза Метьюріна та молодого Віктора Гюго, до нього ж з певними застереженнями можна віднести Тараса Шевченко з Адамом Міцкевичем. Від романтизму пішло і слово роман, як літературний жанр Але з іншого боку значення слова романтизм настільки змінилося за двісті років, що із позначення радикально ретроглядної «правої» ідеології воно перетворилось на ознаку чи не футуризму, наприклад, революційний романтизм, що по суті своїй є оксимороном. Зараз би романтистів 19-го сторіччя, певно, назвали б «готами», як себе називає наприклад гурт «Кому вниз», що добре відчуває готику Тараса Шевченка. А ще сучасники Гоголя робити наголоси «ДобчИнський та БобчИнський», а сучасники Чехова вимовляли «Палата номєр шестой». Живіть тепер з цим. А кого цікавить, де я це вичитав, можу адресувати до праць не раз уже згаданого мною Фета, який дуже вплинув свого часу на формування мого світогляду (тут треба ВПН).

Небайдужа молодь з картонками, що я її називаю "радикальні читачі Наталі Забіли", викликала бурю емоцій у певних колах. Їй нагадали Гітлера, ФСБ, російські наративи і напророкували, що з такими нас точно не візьмуть (і слава Богу) до Європи.Все це не тільки нагадало, як за мною полювали за синьо-жовтий прапор на зламі 80-х, ще й називали екстремістом та небезпечним радикалом. Через отаких ось моралізаторів, гадаю, ми й не отримали замінований Чонгар, бо будь-то із словами, що росіяни хочуть нас убивать, одразу ж канселився оцим небайдужим суспільством.Гадаю, що психологічно їх поведінку можна пояснити глобалізацією соціального інстинкту, який, як ми вже знаємо (1, 2), формує наше розуміння справедливості. Сама біохімія підказує нам як поводитись: коли ми відчуваємо справедливість, усякі гормони нам створюють відчуття приємності, коли ми щось трактуємо як несправедливість - дискомфорту.Аж до такого стану, що можна піти убити Фаріон чи там Трампа, лиш би позбавитися від цього гнітючого почуття несправедливості.Я не раз помічав, що дія цього інстинкту схильна до глобалізації, тобто чим більшу групу ви захищаєте від несправедливості ("рятівник" у трикутику Карптмана), тим більшу емоційну винагороду ви отримуєте. Тому зрозуміло, що інтернаціоналізм із включенням великих груп, які потребують захисту, чи то мігранти чи то ЛГБТ буде завжди перемагати над націоналізмом. Навіть якщо націоналісти будуть добре накачані і з битами - не допоможе. Візьмуть ненасиллям.Проблема в тому, що справедливість має ще одну властивість - вона деструктивна. Ось тут ми вже писали, що в деяких випадках свідомість визначає неефективність як маркер справедливості. Бо це фактично офіра - а хіба офіра може бути конструктивною?З іншого боку, націоналізм сприяє поступу за тим же принципом, за яким Токвіль визначав демократію в Америці. Передбачаючи подрібнення людства на багато порівняно ізольованих спільнот він не допускає глобалізації помилок і якщо якийсь народ зробить дурницю, у інших буде шанс її не повторити. Більше того, багато відносно ізольованих громад можуть творити значно більше різноманітних соціальних конструкцій, тобто націоналістичний світ еволюціонуватиме швидше за глобалізований. Тож наступний раз можна приходити без картонок. Книги Наталі Забіли, портрет письменниці - це буде наш таємний расовий код. 1488, однодумці.

Характерною ознакою як класичного більшовизму так і неокомунізму є загальна сірість, як наслідок тенденції «не виділятися із інших». Як доказав товариш Сталін, коли система напродукує забагато яскравих особистостей, вона одразу знаходить спосіб їх виелімінувати. Ось на таку думку мене наводять результати опитувань серед Демократичної партії на 2028 рік – коли там нема жодної яскравішої персони за Хілларі Клінтон, Камалу Харріс та Оказію-Кортес. І примкнувшого до них напівчоловіка з непередаваємим іменем Buttigieg. І тут не можна провести паралелі із українською лівою, зокрема моїми старими друзями – проактивною молоддю з картонками. Спитайте, хто є вашим лідером, хлопаки? Совсун? Гнєзділов? Вони не дадуть відповіді. Що комуняцька система викидає харизматичних лідерів, я помітив ще часів парламентської присутності КПУ, яка як тільки з неймовірними зусиллями просувала кудись чергового спірідона кілінкарова, як тут же починала його скидати. Чим дуже контрастувала з націонал-демократами, які зберігали єдність, перебуваючи при цьому у перманентній боротьбі одне з одним – за такою ж інерційною системою збудовано циганський табір, до речі. Хто відслідковує симулякри російського політичного ландшафту, може помітити, що таким же чином лідер КПРФ Геннадій Зюганов розправився із надміру популярним висуванцем Павлом Грудініним, до речі. Стаття на Бабилонській Бджолі з цього приводу тут.

У відповідь на черговий шабаш небайдужих молодих людей із картонками продовжимо досліджувати природу симпатій та антипатій, що ми її вже почали на прикладі відбору до Євродопобачення.У мене немає жодного сумніву, що ніхто із учасників движу проекту Цивільного кодексу не читав, попри те, що дуже активно проти нього протестує. Причому вочевидь, що при загальній організованості у них беруть участь добровільно, і досить агресивно.Гадаю, науковий експериментатор має задатися у такому випадку питанням: а чи мали б ми такі самі протестні акції проти точнісінько такого самого Цивільного кодексу, якби його автором був не Стефанчук, а, наприклад хтось із активістів ЛГБТ? Чомусь гадаю, що не тільки ні, але ця молодь так само агресивно вийшла б на його підтримку. Про схожий експеримент зокрема згадано тут.Тобто, як і у випадку голосування на Євробаченні за принципом свій/чужий, тут ми бачимо спочатку формування образу Стефанчука, як "чужого", а потім до цього вже прив'язано протести проти кодекса.З іншого боку, ті хто вважає "своїм" Кличка (а я таких бачив на останніх виборах) готові йому пробачити будь-які відверто корупційні діяння, агресивно захищаючи міського голову. Співають романси когнітивні дисонанси.Тут багато чого можна написати про відсутність насправді у людини свободи волі, але, гадаю, що й так написав багато чого заплутаного, а на більш детальний розбір часу нема.

Голосування на Євробаченні, де кожна країна віддавала голоси більш дружній країні ще раз свідчить, що ніяких симпатій та антипатій, тим більше художніх смаків у людей не існує. Людина у своєму виборі орієнтується на ідентичність. Спочатку із усієї глядацької аудиторії обираються "свої", а потім власні вподобання підлаштовуються під їх думку. Також сам виконавець може служити маркером "свій-чужий", як це сталося з ізраїльським виконавцем. Оскільки зараз ставлення до Ізраїлю визначає лівих і правих незгірше за пристрій із фільму "Кін-Дза-Дза", зрозуміло, що його музичні таланти вторинні, коли первинна групова солідарність.Цим, до слова, зловживають усілякого роду мистецтвознавці, які спочатку нав'язують жертвам уявлення про належність до "своїх". а згодом сплавляють їм мазню під виглядом творів мистецтваНБ. Голосування на Євродопобаченні також наочно демонструє, наскільки неефективною може бути тактика бойкоту, якщо його не вдається глобалізувати. Якби п'ять найбільш їбанутих європейських країн (до яких з незрозумілих мені причин долучилась Словенія) не почали бойкотувати той конкурс з антисемітських маркувань, дідька лисого ізраїльтянин зайняв би друге місце - з чим я його від усього серця і вітаю.