От ми вважаємо дикунством середньовічний «хрестовий похід дітей» і разом з тим апелюємо до вкрай політично незрілої молоді з картонками, що сама не дуже здатна пояснити логіку власних дій. Це швидше конкурс на дотепність слоганів, аніж політичний протест.  Молодість стає ознакою сакральності. Колись вважали, що дітям Бог допоможе взяти Єрусалим через їх безгрішність. Зараз уважається, що що молодь нібито не зашорена, не корумпована і більше думає про майбутнє – а значить здатна генерувати неспростовні істини. Тим часом бунт дітей проти батьків обумовлений генетично. До якогось віку дитина беззаперечно переймає настанови батьків, але потім раптом стає їхнім рішучим критиком в усьому – адже суспільство може потребувати вже нових, не передбачених батьками навичок. Більшість потім повертаються до батьківських настанов. Дуже цікаво цей молодіжний протест подавляють аміші. Але як тільки старше покоління дозволяє диктувати свою волю молодшому, як це сталося на Заході в 1968-му, суспільство починає деградувати.