Уже стільки описано і з усіх боків обсмоктано експеримент Мілгрема щодо підкоряння авторитетові, не кажучи про зняті по ньому фільми, але все рівно на мою думку немає відповіді на питання фундаментальне: яким чином людина визначає, хто над нею авторитет? Тут же мають точно бути якісь механізми. Іноді мені здається, що громада делегує індивіду право бути авторитетом, і його дуже важко буває утримувати. Незрозуміло, що тут первинніше, що курка, а що – яйце. Адже жоден авторитет не може утримуватись, не прислухаючись до думки тої громади, яка йому як-би «підкоряється». Гадаю, в схожій ситуації перебувають лідери громадської думки, оці всі блогери-мільйонники. Наскільки прийнято вважати, що через них можна керувати масами (Порошенко, здається, до цього часу в це вірить), настільки самі авторитети насправді постійно підганяють свої тексти під те, що від них хоче почути аудиторія. Бо крок вліво чи вправо, і ти вже не лідер, а пі... Ну ви пойняли.Тут іще дуже цікаво, чому авторитетом став Сталін, а не більш розумніший Бухарін, чи горлан революції Троцький. Мені здається, тому, що Сталін краще розумів, як треба говорити з народом, всі його праці, які я читав – вони написані мовою простолюду. В той час, як Троцький кричав незрозумілими чорноті гаслами, а Бухарін і вся ця право-ліва опозиція спілкувалися такими термінами, які і самі до кінця не тямили. Цей снобізм із вживанням якихось дивацьких псевдонаукових термінів і сучасній лівій притаманний до речі.НБ. До речі, саме уявлення корейців, що справжній вождь має демонструвати щоденне піклування за народ (на що народ відплачуватиме синівною лобов'ю) примушує династію Кімів до ритуалу "керівництва на місцях", хоча ймовірно їм не дуже й подобається кожен день чимось та й керувати аж до мишей