А хто радів народженням Христа?Раділо небо - для людей спасіння!Раділи пастухи тоді, бо тамЇм Ангели про радість сповістили.Ішли, радіючи, здалека Мудреці,Показувала їм зоря дорогу.Бо знали - там Месія народивсь,Прийшов Спаситель до народу свого.Марія притискала до грудей Із радістю народженого Сина.А хто радів народженням іще?Земля свому спасінню не раділа.Не знали...не подумав би ніхто,Що там, в хліві, їх Цар міг народитись.Як властного Царя, чекали всі Його,А Він прийшов, як для усіх служитель.Месію не такого ждали всі,Тому й не прийняли Його приходу.Лежати Цар Ізраїлю не мігНа сіні, так царі хіба приходять?Ізраїлю Спаситель мав прийтиЯк сильний воїн, як величний і могутній.А Він прийшов, як тихий Син Людський,Щоб стать слугою для усіх, хто змучений.Прийшов, щоб буть розп'ятим на хресті.Як те ягня, приніс Себе у жертву.Первосвященником став вічним на землі,Щоби за всі гріхи людей померти.Чому ось зараз, знаючи Христа,Його, так само, не усі приймають.Його народження святкують пишно так,Та не усі спасіння в Ньому мають.Він не народженням Своїм усіх спасав,А смертю на хресті давав спасіння.Хто біля ніг Його свої гріхи поклав,Той життя вічне в небесах отримав.Різвяна ніч, перед світанком ніч...В земній темряві засвітилось світло.Його побачить вся земля прихід -Ясніше сонця Він тоді засвітиться!Різдвяна ніч! Перед світанком ніч!В ту ніч для світу Світло народилось.Але і зараз на землі та ніч,Приймають мало у серця те Світло. Л. Шпак
Коли приходить до нас спокій у житті?Не тоді, як сталось як хотіли.Господній волі ми довірились коли,"Хай буде воля лиш Твоя"- сказать зуміли.І то не відчай, а довіра то була.О, Господи, дай спокій там прийняти,Де, щось змінити сили я не мав,А міг лиш мріяти аби щось поміняти.Дай мужність в тому, що можу перемінить.Дай мудрості щоб міг все відрізняти.Вміючи діяти, вміти себе змірить,Коли ми боремось, щоб вміти довірятись.І ось тоді "хай воля лиш Твоя"-Стає не словом для тебе поразки,Дверима в Божий мир стануть слова.Божий спокій так настає відразу.А чи це Ти говориш, мій Господь?А чи по тій іду в житті дорозі?Поглянь навкруг себе, що зробив вже Бог,Не розчаровуйся у своєму Бозі.Коли приходить спокій у житті?Коли, довірившись Йому, спокійні.Коли Сам Бог веде нас у житті,А не ті плани, що собі зложили.І серце розбивається не раз,Із-за того, що плани в нас руйнуються.А Бог рятує від падіння нас,Спасаючи нам серце від майбутнього.Приходить спокій вже тоді до нас,Тримає серце Бог в Своїх долонях.Рівно і легко стукає вже там,В Його руках воно завжди у спокої.Розбив, щоб непотрібне все забрать,Зібрав в Свої долоні обережно.Зцілилось воно від Господніх ран,І неможливо вже його забрать у Бога. Л. Шпак
На гору Оливну йшов Давид.Голова накрита покривалом.Чому так сумує тяжко він?І чому сумним так серце стало?Серце боляче поранив син,На отця царя пішов війною.І помазаний від Бога правитель,Ішов з опущеною низько головою.Ішов молитися на гору Оливну він,Ішов молитися туди зовсім не знаючи,Що пройде багато часу й літ,Буде там Господь молитися схиляючись.Буде там молитись за дітей,Що відкинуть також як Давида.Відвернуться в сліпоті своїй,Від Нього з зухвалим, гордим видом.Ну а Він піде за них на смерть.Буде плакать, як Давид за сином.За Своїх Він дочок і синів Ночі всі проводив у молитвах." Син мій, мій синок Авесалом..."-За загиблим сином цар так плаче.Та на тебе ж син пішов війною...А любов батька границь не знає.Так любов Небесного ОтцяДо дітей загиблих все волає:" Хоча ви й залишили Мене,Та Моя любов не залишає"Також милую і також Я сумую.Також до спасіння закликаю.З Моєї руки не відпущу Я,Хто до Мене прийде і скаже "каюсь"І сумує все душа Отця,Що так часто гинуть Його діти.Хто служить Йому пообіцяв,Хто став Його спадкоємцем, Його сином.Обернувшись до Нього спиною,Повернувшись до приманок світу.Хай і не ідуть уже війною,Та втрачають даную їм силу.І в скорботі все душа Отця -Покривала у дітей на лицях.Світ залиште, діти, поруч Я.Я - Отець ваш, ви в Моїй правиці. Л. Шпак
Колеса стукають, все набирають хід.Проходять за вікном дома, вокзали.В вагоні тихо, їдемо удвох - Я, й чоловік із сумними очами.Про що сумуєте, куди є ваша путь?Тут перервавши довге вже мовчання Спитав попутника. Ось їду відпочитьДодому, після дороги дальньої.Розмова тиха тут розпочалась.Був на роботі, здавалось не поганій.Сім'ї не маю до тих пір, і зараз Я до батьків додому повертаюсь.Робота виявилася не по мені.Мабуть слабкий я трохи є душею.Я працював на скотобійні пару літ.Гарна була зарплата і квартира.Та ось пішов, чому не знаю сам,Не витримав щоденного насилля.Овечок там на бійні я вбивав,Їх сльози моє серце розтопили.Ти знаєш як на смерть та йшла вівця?Ні звуку йшовши там не подавала.З очей печальних велика сльозаНа землю тихо каплею стікала.Не міг я більше бачити тих сліз,Вони мені вже снитись починали...Замислився я - так ось і Христос,Як та вівця, був ведений на страту.Найпокірніший з живучих на землі.Ні слів осудження, ні слів прокляття.Лиш краплі крові на Його чоліЯк сльози, за нас грішних, на розп'ятті." Прийдіть навчиться від Мене ви.Смиренний Я і лагідний, як агнець"Сила смирення та спасла нас від вогню.І Його лагідністю життя вічне маю.Навчитись лагідності як мені Твоєї?Змовчати, з любов'ю лиш відповідати.Вона в душі лікує як єлей.Я буду з Богом, як її лиш буду мати. Л. Шпак
О ти, Капернаум, вознісся аж до неба.У пекло підеш ти, не прийнявший ХристаЗвершав там чудеса, там жив і проповідувавГосподь Ісус Христос багато днів підряд.Там, молячись, приймав Христос потоки Духа.Увечері, навчаючи, все людям віддавав.Трудячись, Дух Святий спасав там хворі душі.Хворих приносили і Він усіх зціляв.Так що ж то сталося з тобою, місто миле?Невже ти не побачив Бога у Христі?О ти, Капернаум, до неба ти піднісся,Самі ти небеса до себе не впустив.Ми прийняли Христа, працює Божий Дух в нас.А скільки раз Він наші рани врачував.Та, як Капернаум, розум так наш гордився.Невір'я лиш потік від Бога віддаляв.Ворог думки давав гріховнії, не Божі:Не любить Бог тебе, нащо Йому служить?Не чує Він тебе, сам справитися зможеш -То гордості слова, без Бога не прожить.А думки все спішать піднятись вище, вище...Я бідний, і мене не чує навіть Бог...І ось образу ти на Бога не залишив.І виросло те "Я"вже понад хмари знов.О, друже, зупинись, падіння буде страшним.Ти на коліна стань, перед Господом змирись.Уроки ти Христа прийняти постарайся,Прослав Його за все, допомогти моли.О ти, Капернаум, для нас то попередження.Залиш свій гордий норов, перед Господом змирись.І Бог побачивши перед Ним твоє смирення,В Своїй святій руці підійме тебе в вись. Л. Шпак
Дві істини - закон і благодать.Дві істини, що наповнюють Біблію. Дано було від Бога, щоб спасатьСтаре й нове, що підкріплялось вірою. Закон казав: роби це й будеш жить.А благодать: живи і будеш діяти.Пізнавши Бога, що життя дарить, Захочеш все життя Йому довірити.Закон суворо каже: заплати За все, що винний, що тобою скоєно. А благодать: Я все уже сплатив.Я все пробачив на хресті Голгофському.Закон говорить: ти створи собі Новеє сердце й дух людини нової.А благодать: Я дух Мій дам тобі,І серце нове що горить любов'ю. Закон нам каже: Бога полюби Всім своїм серцем, крепістю і розумом. А благодать, що Він нас полюбив Іще тоді, коли не знали Господа. Бо за законом прокляті усі Ті, що слова закону не виконують. За благодаттю же - блаженні всі Кому гріхи і беззаконня прощені. За гріх єдине покарання - смерть.Закон говорить і нема виправдання. Та Божий дар у благодаті є -Вічне життя, в Хресті наше оправдання.Закон лиш хоче послуху раба, За послух є спасіння нагородою. Служіння із любові - благодать.Спасіння, як дарунок, буде подане. Як сина вільного прийме тебе Творець.Як спадкоємця Його Царства вічного. Син виконав закон, щоби Отець Міг благодаттю від гріхів нас визволить. Л. Шпак
Печуть від болю материнські груди, А на устах лиш: "Сину, Сину мій..."Помер, нема, пробиті ноги й руки. Лежить у гробі в темряві німій. Кров, всюди кров, здавалось я вже звиклаДо ран, що часто так в дитинстві мав.Не раз ножем Він пальчика поріже,Бо часто батькові допомагав. Заплаче і покличе: " мамо, мамо,Іди мерщій Мені допоможи"Якби ж Ти знав, Мій Сину, які рани Тобі потрібно буде пережить.Як, моє серце, можеш ти терпіти? Чому не розірвешся на шматки? Як такі муки можеш пережити Мій Сину? Муки не людські!А Ти мовчиш, не кличеш, не благаєш.А очі, очі...в них сама любов.Мій Сину, Сину мій коханий,Як дорога для мене Твоя кров!Ти часточка моя, якби за Тебе Смерть мені й муки на хресті прийнять! А так, мабуть, призначено нам небом. Я не спасу Тебе, бо Ти прийшов спасать.Земная мати, як тобі болілоЗа Сина серце, що розп'ятим був.Отець Небесний за людей дав Сина Єдиного, якого так любив. Як, Боже, Ти людей нас грішних любиш,Які, не раз, Тобі в лице плюють.Дав Свого Сина Ти на страшні муки,Щоб грішним нам відкрити в небо путь.Як не любить, як не вклонятись Тому,Хто всіх людей гріхи на Себе взяв.Щоб мати й син знайшли спасіння в Ньому І мали вічне в небесах життя. Л. Шпак
Любов Господня, де її початок?Вона була при створенні землі,Коли художницею радісно літала,Створивши із безодні гарний світ.Вона Творцем з очей людських не схована.Видна вона у всім, що бачить зір.Любов Христа, багато ти говориш Без винятку, так до людей усіх.Яке ім'я твоє? Хто ти така є?Ісус в твоєму імені прийшов.Він йшов з небес нести любов із раюДо грішників, спасти їх від оков.Він йшов тому, щоб вірою, а не діламиМогли всі люди до спасіння йти.А жертвами великими й дарамиНам неможливо праведність купить.Хто учнями Христа були, поглянь ти -Рибак і митар, повія ішла з Ним.У Його ніг пролитими сльозами,Спасіння для себе так набули.Не добрими ділами, не законом,Лиш праведністю Господа спасусь.Закон любові - найвищий всіх законів.Його, лиш виконавши, дав для нас Ісус.Його сльозами небеса відкриті,Його молитви за людей лились.Його ми ранами назавжди вже зцілились,Його лиш смертю на хресті спаслись.Любов Господня без кінця і краю,Його любов'ю лиш тримається земля.Його лиш кров від смерті всіх спасає,Його лиш праведність введе нас в небеса. Л. Шпак
Є особисті Голгофа, Гефсиманія...Вони ж бо, є у кожного із нас.А просто, без уваги лиш бувають -Немов життя проходить просто так...А як молитви слізні і страждання,Як сили вже залишили зовсім?А це і є твоя та Гефсиманія - Ти, як Ісус, буваєш в боротьбі...Боролась лише плоть Його земная,А дух - спасіння багатьох передчував..."Хай буде, Отче Мій, воля Твоя лиш"-Тому ось, у стражданнях, Він сказав.А як в своїй ми скажем Гефсиманії,Коли в стражданнях кличем до Отця?"Хай воля лиш Твоя..."- чи тільки: "дай мені!Інакше болю не стерплю вже я..."А далі - у Христа була Голгофа.Він там страждав і мучився за всіх.А ми ідем з тобою на Голгофу,Щоб біль віддать Йому свою і гріх.А Він несе і терпить наші болі,Він їх і зараз на Себе бере.Для нас - спасіння, та страшна Голгофа.Шукаючи спасіння ми туди ідем.Бо там лише уся наша надія,Якою б тяжкою не бу́ла наша путь.Ми до Голгофи йдем крізь Гефсиманію,Від боротьби, в молитві, віддихнуть.В ногах Його всі склавши тягарі, щоразу Знаходимо ми мир і благодать.Бо на Голгофу Він пішов одного разу,Щоб наші біди на Себе узять.Хай наша путь застелена скорботами,Але Його слідами від цвяхівУсі Він наші рани виліковує,На нас тече олива та із них.Яка, є Кров Його Святая,Що по дорозі капала із ран.І цвяхи, на Голгофі там, вбивали -Він ними наші рани всі зціляв.Є особисті - Голгофа, Гефсиманія...Якими то буваємо на них?Як наш Господь, несем свої страждання,Чи все Христу ми спішимо віддати їх? Л. Шпак
Не раз к себе бываем очень строги,Всё говорим: что толку здесь с меня?И я, наверное, не нужен Богу,Даров Господних не имею я...И в церкви ничего не совершаю,Стихи я не читаю, не пою...Сижу тихонько я на лавке скраю,И лишь молитвы Богу говорю.И не несу особого служения,Тихонько дома лишь за всех молюсь,Чтоб Бог послал Свои благословенияНа церковь драгоценную мою.Свои я недостатки не скрываю,Все их несу перед Твоё лицо.Трудиться для Тебя всегда мечтаю,Но сделать для Тебя могу я что?Покрой мои земные недостаткиСвоею благодатью, мой Господь.Несу за всё Тебе я благодарность,Что бережёшь и душу Ты и плоть.Всё нужное для жизни посылаешь,Не оставляешь ночью Ты и днём.Благодарю Тебя и прославляю,А послужить Тебе могу я в чём?Нет выше ничего за те молитвы,Которые с любовью ты несешь.Они духовные свершают битвыС врагом, что всё несёт раздор и ложь.Я это вижу, их все принимаю.Я радуюсь, что ты есть воин Мой!Тебе благословенья посылаю,За все благодаренья день и ночь.Не говори, что ты не нужен Богу.Он за тебя так дорого платил.У Бога - все равны, нет недостойных.Трудиться для Него пошлёт Он сил. Л. Шпак
TGLIST.COM.UA
