Ми всі під синім небом особливіВсі раптом стали глядачі ледачі,Що не читають мудрії книжки,Мене «дістали» шоу й передачі,Що видають нав'язливі думки.Музичні кліпи – символ сьогодення.Пісні і їх брехлива, хтива сутьФормують думку, настрій і натхнення,З якими денно люди всі живуть.Навіщо нам дивитися новини?Чужу брехню, цей хаос без пуття,Що забирають підло так хвилини –Безцінний час невпинного життя.Навіщо хтось придумав слово «мода»?І кажуть: «Одягайся саме так».Журнали ж кажуть, що́ є справжня врода,А хто не згідний – в тих поганий смак.Невже у когось кращі вподобання?«Знавець краси», та хто він є такий!?Хай буде одяг проявом бажання:Завжди охайний, чистий та зручний.Формують думку вуличні реклами,Плітки чужих людей і їх брехня,Фальшивий сміх і тости за столами,Нав'язлива, нещира маячня.Бо раптом знають всі як треба жити,І кожен знає, де зробив я гріх…І нас той учить правильно любити,Хто сам любов у серці не зберіг!Чому забуті істини важливі?У кожного є власні почуття,Ми всі під синім небом особливіІ вільні коштувати смак життя.Автор: Роман Марковський✍️ Розмістити свій вірш на каналі
Що зветься щастям? І як його знайти?Мудрець ішов, красою милувався, Всьому в житті своєму він радів,Побачивши нещасного, озвався(А його він дорогою зустрів).Той бідний чоловік ішов без сили,І ношу непідйомну волочив,Під тяжістю витягував він жили,Зустрівши мудреця на мить спочив.«Чому так тяжко робиш ти, трудяго?" –Спитав, із співчуттям, старий мудрець.Стараєшся для кого, бідолагоІ віддаєш здоров'я накінець?»«Мій прадід так робив для щастя сина.Для мого батька так страждав дідусь.В стражданнях тата теж така причина.Для щастя діток, я також тружусь».«Чи був щасливим хтось в твоїй сім'ї?» –Той старець у трудяги запитав.– Дідусь, бабуся чи батьки твої?Чи сам ти у житті щасливим став?»«Поки що ні, – промовив у жалю,І, відхиливши голову набік:Дітей своїх щасливими зроблю!» –Так відповів нещасний чоловік.Сказав мудрець людині прямо в очі,Де бачив пустоту, скорботу, біль,І тіло втомлене, і мозолі робочі:"Блага́, та недосяжна в тебе ціль.Не зможеш ти дітей своїх навчити,(За ці слова тяжкі мені прости!)Бо сам не можеш того зрозуміти,Що зветься щастям і як його знайти». Автор: Роман Марковський✍️ Розмістити свій вірш на каналі
Запах алкоголюПоволі зникає у кожного страх,Енергія є до небачених дій,Людина міняється геть на очах,Коли нас п'янить алкогольний напій.Пахне пригодами весь алкоголь,Рюмку підняв і горілки «хильнув» –Вмить у тобі виростає король:Сили в собі і корону відчув.Запахів схожих дає самогон,Пахне веселим, цікавим життям,Де не існує тяжких перепон,Дорога відкрита новим відчуттям.Настрій піднявся в людини ігристий,Цікавий у мові артист і «шустряк»,А цьому сприяє напій золотистий,У нотах веселих – духмяний коньяк.Дівчатами пахнуть вино і коктейлі,Кожен мужчина тоді Дон-Жуан.Здається, що люблять його всі моделі,Здається йому, що він справжній султан.Яхта вдалі пливе на вітрилі.Колір загару і сонячне літо…Шумом прибою великої хвилі,Пляжем і сонцем пахне мохіто.Футболом ще пахне пиво у барі,Чути веселощі друзів твоїх:Природа, шашлик і пісні́ на гітарі,З запахом диму радощі й сміх.Віскі і бренді пахнуть в стаканіВеликим багатством камінних кімнат.Сигара в руках – і сидять на диваніВ костюмі й краватці заможний магнат.Життям молодим пахне тонік і джин:«Тусовки» і джинси, шапка набік,На дискотеці завжди не один…Вільний від клопотів юності вік.Пахне шампанським вогонь від свічі,Ніжну мелодію грає рояль.Очі, що сяють без світла вночі,Танець закоханих, біла вуаль…П'янкого напою не цінимо роль.Пиво, горілка, вино чи коньяк,Пахне пригодами весь алкоголь –І тільки тверезість не пахне ніяк...Автор: Роман Марковський✍️ Розмістити свій вірш на каналі
Пейзажі неповторніХудожники картин, живопису митці,Фотографи найкращі і відомі,Крізь фотооб'єктив чи пензлем у руці,Пейзажі малювали у альбомі.Хотіли лиш краси природної секрет,В картинах мить прекрасну зупинити,Її величний і захопливий сюжетНа полотні, на фото зобразити.Усі старання геніїв кисті,Чи вміння володіти об'єктивомБули красиві, та проте не ті,З подібним до гармонії мотивом.Бо лиш подібне можна передати:Прозорі каплі ранньої росиЧи кольори веселки поєднати,Чи блискавку яскраву від грози.Подібний у картинах захід сонцяІ схід його в тумані, восени,І іній на деревах, крізь віконця,Дуби осінні, клени, ясени.І гори у снігах, і колір хвилі,Бурлистий водоспад та ураган…Всі фарби і комп'ютери безсилі,Щоб передати той, природній стан.Фотографам найкращим не вдається,(Бо це майстерність не земна – висока)Красу всю передати, як сміється,Чи біль в сльозі заплаканого ока.Усі картини й фото рукотворні,Частково нам показують секретПрироди, де пейзажі неповторні,Той величі захопливий сюжет.Автор: Роман Марковський✍️ Розмістити свій вірш на каналі
Слабкості людиниЛюдина родиться довершена в природі,І сили по́рівно даровано для всіх,Проте, не кожен може, при нагоді,Як є потреба, скористати їх.Гадаємо, що сили всі здобуті,На рідкість, винятковими людьми.Якщо ж задуматись, по правді і по сутіСебе слабкими робимо лиш ми.Найперша слабкість – це є гнів сердечний,При прояві дається узнаки.Для кожного із нас він небезпечний:Руйнує поведінку і думки.Невіра в себе й сумніви постійні,І ніби за́пал у очах погас…Втрачаєм сили, менше енергійні –Це друга слабкість, що живе в нас.Наступну, можна ревністю назвати.І це в людини не найкращий бік.Не кожен її може подолати,Слабкими є і жінка, й чоловік.Четверта слабкість нам ховає очі,Невпевнений, слабкий душевний стан…До істини ті люди не охочі,Хто правду заміняє на обман.Ну а найгірша слабість, то є п'ята,Її, підступну, заздрістю зовуть.Коли в людини і душа зім'ята –Вона покаже свою підлу суть.Людина сильна і щаслива буде,І справді, стане краще для її,Як волю у душі своїй здобуде,І переможе слабкості свої.Автор: Роман Марковський✍️ Розмістити свій вірш на каналі
Безлюдний острівБурхлива хвиля океану На берег з чистого піска Прибила лодку розгойдану, А в ній дівчину й юнака. Та шлюпка двох лиш врятувала, Як буря їхній корабель У вітрі сильному гойдала – Й розбила в пік підводних скель. Юнак і дівчина на ранок, Що ледь знайомими були, Зібравши сили наостанок, На острів втомлені зійшли. Земля, що серед океана, Де всюди пальми і пісок, Була безлюдна, первозданна, Туди й зробили перший крок. Там є припливи і відпливи, Води цілющой водоспад, Це край багатої поживи, Кокосів і бананів сад. В зневіру двоє не впадали, Із пальм зробили накриття, А потім дім побудували І почали нове життя. У час тяжкий випробування, Як труднощі долали й страх, У молодих людей кохання Тоді родилося в серцях. Якось цікаво дні летіли…Той острів рідним став для них. І дню прийдешньому раділи, І що залишились в живих. Щоранку, в барвах прокидався Прекрасний острів, його цвіт. Для двох людей таким здавався, Насправді ідеальний світ. Крізь сильну бурю сталось диво, Яке змінило все життя:Жили на острові щасливо Юнак, дівчина й їх дитя...Автор: Роман Марковський✍️ Розмістити свій вірш на каналі
у теплий дощ...Без настрою в саду гуляла молодиця,Але раптовий дощ дівчи́ну відволік.Краплинами води небесна дощовицяОчистила думки й торкнулася повік.Їй байдуже було, що сукня намочиласьІ зникнув на щоках ранковий макіяж.Від літнього дощу депресія скінчилась!Відбувся у душі піднесений «кураж»!Поділися кудись минулі хвилювання,Невпевненість і сум потік небесний змивРаділа, як дитя, дівчи́на від "купання"І блискіт несподівано у погляді ожив.Навколо – ні душі: ні люду, ні богеми;І можна, без оглядки, посміятись досхочу...Єдині глядачі – рожеві хризантеми Дивилися, як дівчина гуляла по дощу.Згадала, як маленькою їй небо посміхалосьУ роки безтурботного, забутого "колись"!Давно таке піднесення в душі не відчувалось,Вона сказала "дякую" поглянувши у вись.А потім літній дощ нестримною ходоюПішов за горизонт, за ріки та поля.І дівчина ота, росистою травоюПішла не поспішаючи додому звідтіля.На локонах закручених не висохли краплиниЙ на платті білосніжному лишалася вода...І рідні дивувалися, з якої це причиниТак щиро посміхалася дівчи́на молода...Автор: Роман Марковський✍️ Розмістити свій вірш на каналі
Підкова щастяУ долі запитую знову і знову,Щодня прислухаюсь, чи скаже вона,Де відшукати для щастя підкову?Та доля моя дотепер мовчазна.Може не чує моє запитання,Може не ті підбираю слова,А може у долі окреме завдання –Коли не питають – робити дива?Може до щастя уже не далеко,Ли́ше потрібно за обрій зайти?..А може це там, де небесна лелекаВивчає незнані, далекі світи?А може отам, на окраїні лісу,Де хутір, й живе молоденька сім'я,Яка мегаполіса шумну завісу,Змінила на тишу та спів солов'я?!А може те щастя ховають в хоромахВідомі вельможі й багаті купці,І друзям своїм на закритих "прийомах"Зрі́дка покажуть його́ у кінці?Доля, напевно, моя усміхнулась,Бо це я відразу відчути зумів,А потім підказкою в серці здригнуласьІ це було краще промовистих слів.У щастя людського нема адресата,Воно є синонімом слова "Любов",Яке не залежне від срібла та "злата",І, звісно, не схоже на жодну з підков.Воно безтілесне й даремно дається,Не схильне до впливу «земної іржі».Щастя – це дух, що живе біля серця,Або усвідомлений вибір душі.Автор: Роман Марковський✍️ Розмістити свій вірш на каналі
Мало У нас всього доволі є,Життя таке у всіх настало.Чому ж людина все псує,І їй постійно всього мало?Малу зарплату нам дають,«Не важно», скільки заробляєм –Сусіди краще нас живуть.А ми чого так мало маєм?Будинок чи квартира в нас,Також малий чи надто бідний.А хочеться, щоб про запас,Щоб був заможний і солідний.Нам мало їжі, мало сну,Малий – в три шафи! – гардероб,І кухня маєм теж тісну,А хочеться побільше щоб.Одного більше маєм ми:Проблем, яких лиш нам припало,І плачем гіркими слізьми:Чому тих бід у інших мало?Задумайся, люд, про таке,Як скаржитися будеш знову:В тебе життя ще не тяжке,Тож припини таку розмову.Багатство інших - то є хліб,Дітей щодня щоб прокормити,Хто не голодний кілька діб,Хто воду чисту має пити.Радіє просто від взуття,Щоб не ходити взимку босим,Хто не живе поміж сміття,Хто не сидить з плакатом «Просим…».Багатство – це як ніч прийдеІ маєш, де заночувати.Як в літній день жара спаде,В своєму домі зачекати.А на кінець, ти поміркуй:Чи бідний ти, чи тобі мало,А може просто все цінуй,Щоб те, що маєш, не пропало.Автор: Роман Марковський✍️ Розмістити свій вірш на каналі
КорольНа трон зійшов колись король,І владу він над царством мав.Важка йому дісталась роль,Яку від батька вспадкував.Хоч молодим правитель був,Та справедливим був також,Повагу люду він здобувІ шану знатних всіх вельмож.Були поблизу й лицеміри,Давали з користі порад:Хотіли короля довіри,Щоб був зручним для них уклад.В палаці пишному, із злата,Для короля зібрали бал.Зійшлася знатність вся багата,Й красунь всіляких повен зал.Щоб міг король собі обрати,Красуню голубої крові,І королевою назвати,І можна навіть без любові.Ніхто не знав, про таємницю,Яку володар їхній мав:Про тиху й молоду служницю,Яку з дитинства він кохав.Він взяв за руку ту дівчину,До трону посадив свого,І всім озвучив в ту хвилину,Що королева це його.Казали радники й князі,«Не пара дівчина оця,Вона працює у «грязі»,Не йди ти з нею до вінця».Володар став на п’єдестал,Сказав – і стихли всі ураз,Спокійно й грізно, на весь зал:«Вона чистіша усіх вас!»Вельможі стихли всі в поклоні,Що грають другорядну роль,Бо сила справжня не в короні,В своєму слові він король.Автор: Роман Марковський✍️ Розмістити свій вірш на каналі
