у теплий дощ...Без настрою в саду гуляла молодиця,Але раптовий дощ дівчи́ну відволік.Краплинами води небесна дощовицяОчистила думки й торкнулася повік.Їй байдуже було, що сукня намочиласьІ зникнув на щоках ранковий макіяж.Від літнього дощу депресія скінчилась!Відбувся у душі піднесений «кураж»!Поділися кудись минулі хвилювання,Невпевненість і сум потік небесний змивРаділа, як дитя, дівчи́на від "купання"І блискіт несподівано у погляді ожив.Навколо – ні душі: ні люду, ні богеми;І можна, без оглядки, посміятись досхочу...Єдині глядачі – рожеві хризантеми Дивилися, як дівчина гуляла по дощу.Згадала, як маленькою їй небо посміхалосьУ роки безтурботного, забутого "колись"!Давно таке піднесення в душі не відчувалось,Вона сказала "дякую" поглянувши у вись.А потім літній дощ нестримною ходоюПішов за горизонт, за ріки та поля.І дівчина ота, росистою травоюПішла не поспішаючи додому звідтіля.На локонах закручених не висохли краплиниЙ на платті білосніжному лишалася вода...І рідні дивувалися, з якої це причиниТак щиро посміхалася дівчи́на молода...Автор: Роман Марковський✍️ Розмістити свій вірш на каналі