Горіха Зерня

Московська область - суцільний конгломерат впк. Куди не кинь, потрапиш у військовий завод. Для прикриття вони можуть продавати кондиціонери, кабелі або добрива, але все це насправді працює на війну. Ну а влучення у міську забудову - це те, до чого росіянам доведеться призвичаїтися. Нічого, ви звикнете. Діти на уроках бігатимуть в укриття, ви перенесете матрац у ванну і на власному досвіді перевірите, чи рятує чавунна ванна життя. Від ракети ні, від дрона під питанням, але ви спробуєте так і так, потім розкажете, хто зможе розказати.Звісно ж у вас все подорожчає, від пального і комуналки до останньої хлібини у магазині. Ну, зарядні станції, екофло і генератори на зиму всі ж купили, так? Зима буде холодною, темною і без води в унітазах. Про унітази, до речі. Їх доведеться повернути. Не юзані, звісно, а нові за ринковою вартістю. Як пральні машини і все інше. Попереду вал позовів від українців про компенсацію моральних і матеріальних збитків, які будуть оплачені російськими грошима і майном.Питання часу, коли перший постраждалий відхопить свій мільйон, а за ним вас розірвуть і всі інші. Кажете, неможливо і цього ніколи не буде? Так і сьогоднішній ранок ви теж вважали неможливим, буквально пінилися на цю тему.У нас є ЗСУ, у ЗСУ є мозги, час і натхнення. А у вас що?

Можливо, ви не в курсі, але у Раді створили нове міжфракційне об'єднання "Пошук Царства Божого і правди Його".Очолив об'єднання Мазурашу - хто ж іще.«Основною метою і завданням міжфракційного об’єднання народних депутатів України “Пошук Царства Божого й правди Його” (а перемога й розквіт України нам додасться) є розробка й впровадження Національної програми перемоги та розквіту України на засадах цивілізаційного вибору, який у 988 році, за правління державотворця, князя Київського Володимира Великого, здійснила Київська Русь, спадкоємцем якої є сучасна Україна, а саме: перемоги над смертю, що здійснив Ісус Христос, і народ України відзначає цю подію в День Державного Свята – Пасхи; перемоги над хворобами; перемоги над злиднями», – заявив Мазурашу.Це те, про що весь час говорю. Відсутність виборів породжує чудовиськ. Чим довше у нас буде зафіксоване болото "до завершення війни", тим більше депутатів - і президентів - попливе мозгами.Це нормальний життєвий процес: психіатрія, деменція, залежності від речовин не щадять своїх жертв. Просто з одними це стається уже на пенсії, в оточенні сім'ї або у закритих клініках, а інші це роблять, плюючи в очі своїм виборцям. Знаючи, що їм за це нічого не буде.

Поїхала у село, на будові постійно потрібна моя присутність - це я сама себе так переконала. Ну і посадила ще рослин. А перед тим перекопала цілину і вибрала лопухи і кропиву.А потім побігла зі шлангами, поливала свої сто п'ять дерев...Коротше, можете уявити, у якому я вигляді. А, і на будові ж лазила, і на даху, і по купах сміття.А паралельно з цим слухаю лекції, у нас аж три штуки зібрали в один модуль. Лекції англійською, читає британський експерт з кризового реагування та організації допомоги у кризових ситуаціях на рівні громад. Людина досвідчена, все життя у кризах :) але теж трохи підскочив, коли я з відео включилася щось прокоментувати. Задається, у мене з вуха щось звисало при цьому. Всі три лекції, попри серйозність теми, я почувалася наче наші військові на інструктажі НАТО. От тепер я хлопців дуже добре розумію. Західним експертам дуже складно уявити і змоделювати ситуацію, у якій замість збору інформації та прогнозування кризи - прямий саботаж і заперечення очевидного. Ситуацію, у якій державні і недержавні інституції скомпрометовані. У якій люди не вірять ні міжнародним фондам, ні ООН, ні власному уряду. Причому у них є всі підстави не вірити. Ситуацію, коли будь яку оцінку ризиків можна множити на десять, а потім викидати у смітник. Або коли експертів і фахівців не те що не залучають - їх свідомо викидають з прийняття рішень. Санкції, знову ж таки. Західні експерти тридцять років напрацьовували свою експерність, а тепер з'ясувалося, що тому, з чим стикнулися українці, навіть назви у підручниках нема. У мене таке відчуття, що до нас зазирають у шпарину, наче у привіткриту ляду скрині. Тоді поспішно опускають ляду назад, хрестяться і відскакують подалі.Я не розумію, коли бог роздавав усім народам таланти, чому нам випав талант виживати у найгірших випробуваннях? Чому ми не могли просто бути сонними і розслабленими, наприклад?

Я зараз бігаю на пошту двічі на день, щоб відправити усім замовлені книги. Тільки не смійтеся, але боюся, що розбомблять, і я лишуся людям винною...Принагідно дякую усім, хто зробив замовлення, це так приємно. Усім виписувала автографи з гарними побажаннями. Так от, про нову пошту. Сьогодні була свідком, як двоє безхатьків відправляють посилку. І ще раз переконалася, як легко можна людину затягнути у театр абсурду, навіть якщо ти просто випадковий спостерігач. А хтось так живе насправді. Вони говорили російською мовою, дуже претензійно. От наприклад, працівник питає:- Яка оціночна вартість?- Она бєсценна! - гордо відповідає відправник.- Добре, хай буде сто гривень? Телефон одержувача?- Тєлєфон дочкі.- Я розумію, але який номер?- Я нє знаю, она єго нєдавно помєняла. Ну і так далі, я поспішно вийшла, бо це дійсно давить на голову, аж нудити починає. Але у власній країні ми так само поспішно вийти не можемо. Я дивлюся судове засідання з Єрмаком і маю те саме відчуття, що сьогодні на пошті. Процес перетворюється на фарс. Конструктивна енергія підозри зливається у свисток, тобто у ворожку. Мені здається, з нас просто знущаються. Реальні звинувачення, що підпадають під дію кримінального кодексу, будуть?

Вірогідність того, що через тридцять років тобі таки видадуть твою золоту медаль, низька - але ніколи не дорівнює нулю. Дівчата, просто не здаємося, а життя розставляє все на свої місця :) Мала сьогодні зустріч зі студентами Українського гуманітарного ліцею при університеті імені Тараса Шевченка. Ішла і ноги підгиналися, так ніби мені не п'ятдесят, а знову шістнадцять. Звісно, нічого цього я не могла передбачити. Ні очеплення довкола урядового кварталу і блокпостів. Ні війни, ні навіть того, що провулок Дзержинського, на якому був розташований ліцей, перейменується на провулок Козловського. Мені цей дзержинський здавався вічним. Ні того, що я повернуся до ліцею письменницею і лауреаткою Шевченківської премії. Діти запитали, чи ходжу я на зустрічі з однокласниками. Ні, не ходжу. Боюся. Мені хочеться, щоб десь було місце - хоча би у моїй голові - де ми всі молоді і наївні. Де ми всі живі. Де з нами наші вчителі, теж живі і здорові. Попри все, я чомусь чіпляюся за цю ілюзію, і досі не готова з нею розлучатися.І те, що зустріла у ліцеї Якова Михайловича, нашого вчителя історії, який майже не змінився за цей час, для мене стало величезним полегшенням. Діти прекрасні, само собою. Розумні, іронічні, скептичні щодо авторитетів, чутливі - все як і має бути. На щастя, в УГЛ уже три роки як змінилася директорка, і я тримаю кулаки за ліцей. Хочеться, щоб у цих стінах жив дух вільного студентського братерства і бунтарства. Щоб ці сучасні діти також відчули смак волі. Щоб теж росли інтелектуальними снобами, але такими, що порвуть за неньку. Про себе думаю, якби довелося жити спочатку, я знову б побігла сюди на вступні іспити.

На фото - дизайн одного з будинків у Династії, який оприлюднило НАБУ.У мене чат жпт краще малює, але не в тому суть. Я не можу заспокоїтись. У людей в руках була абсолютна влада. Вони за лічені роки могли провести будь-які реформи у країні. Хоч пенсійну систему модернізувати у страхову і накопичувальну. Хоч вичистити від корупції суди і правоохоронні органи. Хоч податкову реформу, хоч перевести економіку на воєнні рейки у рамках підготовки до великої війни - якої, скоріше за все, не сталося б.Могли робити непопулярне, але стратегічно правильне. Могли забабахати шокову терапію, у них був часовий лаг для цього.Могли провернути люстрацію, викинути на мороз російську церкву і російських агентів, могли наглухо закрити наш простір від російських впливів. Могли українізувати освіту, повністю, всю, від дитячих садочків до вишів. Могли торгуватися з ЄС і протягти через парламент базове законодавство для вступу. У мене просто фантазії не вистачає описати, який квантовий стрибок могла зробити країна за кілька років, маючи унікальну єдність і важелі впливу, зосереджені в одних руках. Натомість вони побудували собі графітовий туалет, мавзолей і сауну, причому три в одному.

Я аж розгубилася, наскільки полярна реакція у людей на указ Зеленського про парад у москві. Від захвату і порівняння з листом турецькому султану до гніву і обурення через кавеенщину, яка досі буяє на Банковій. Я на це все дивлюся з табуретки свого життєвого досвіду.У мене зараз працює бригада будівельників, у них свої задачі і свій прораб. А також додатково кілька хлопців, які виконують поденну підрядну роботу, і якими керую я. Ну як керую? Щодня зустріти, нарізати задачі, увечері прийняти роботу і розрахуватися. Нічого складного, але це все одно міні - міні керівництво. І величезна відповідальність. Все одно постійно думаєш, як краще все організувати, як економніше розпорядитися ресурсом, все одно якісь підводні течії виникають чи претензії, потрібно домовлятися. Також форс мажори і несподіванки, то поїхали у тцк обновляти дані, то хтось випивший прийшов на об'єкт.Ну таке, головний біль і тривога, без якої звісно ж легше. Так це, вибачте, ідеться про зведення паркану довкола сільського обійстя. Я просто не уявляю, яка сила духу, витримка та інтелект потрібні, щоб керувати великим підприємством, агентством чи країною. Ні одна людина з вулиці без відповідного досвіду навіть не подумає у той бік, це самогубство. А Зеленський не просто подумав, він заскочив на підніжку цього потяга з усім своїм балаганом. І всі ці роки рулить у міру свого розуміння, так як звик і як уміє. Він не вчиться, не робить висновків і не міняється. От зараз ми всі схопилися за голову і завмерли. Чи відбудеться анонсований обмін, чи президентський стьоб його зірвав? У росіян є така приказка, "раді красного словца нє пожалєю і отца". Так от, зі словами у Зеленського все добре було і буде. Напевно, це не складно, якщо наслідки не тобі вигрібати. Якщо ні тобі, ні твоїм дітям, батькам, іншим родичам і друзям це нічим не загрожує.

Щодо нового цивільного кодексу. Який термін давності у повернення чоловікового прізвища? Ні, я серйозно. У мене прізвище з другого шлюбу. Ну просто далі я вже не змінювала, занадто складно з усіма документами. Ми з колишнім у приязних стосунках, нормально спілкуємося, він прекрасний батько. Але звідки я можу знати, що у людини у голові і що він думає про добронормальність? Те, що я після нашого розлучення живу окремим життям, мала ще один шлюб, народила ще одну дитину, знову розлучилася... Це нормально чи ні? А політичні погляди? Зараз вони у нас співпадають, але якщо я, наприклад, попливу мозгами і позеленію? Або просто попливу мозгами, таке буває, ніхто не застрахований. Почну писати і говорити дивне, тобто ще дивніше, ніж є. Ну і звортна ситуація. Якщо мені здасться, що він сам недостатньо гордо несе прапор нашого колишнього спільного, а тепер уже окремого прізвища, то чи маю я право остаточно перетягнути його собі, а чоловіка відправити на курси підвищення доброзвичайності? Ради бога, спільні знайомі, не показуйте йому цей допис :) Людина воює з 22го, може бути не в контексті, подумає, що у мене щось із головою.

Тетяна Чорновіл Не дозволю нікому зробити з державного злочинця Андрія Богдана героя-опозиціонера. Допоможу Зеленському його посадити. Зараз переписую на голову СБУ стару свою заяву про злочин, в якому йдеться про доведені злочинні дії Богдана, які полягали у фінансуванні міністерства оборони Російської Федерації напередодні анексії Криму бюджетними коштами України.Чому Богдан це абсолютне зло і я змушена витрачати свій час, щоб про це нагадати?Розумію, що багато часу пройшло, багато чого сталося і отож призабулося.Нагадаю головне: найбільш антидержавним, промосковським, цинічним, деструктивним Володимир Зеленський був в той час, коли його правовою рукою був Андрій Богдан. Всі найгірші речі, які зробив, або започаткував Зеленський були зроблені рука-в-руку, очі -в-очі з Богданом. Коли Богдан був керівником офісу президента Зеленського, то були часи бидлячої поведінки влади і руйнації всіх державних інституцій. Це при Богдані Зеленський заявляв, що " главноє перестать стрелять", "встретимся з Путиньіи посередине", і "какая разница". Це при Богдані в ЗМІ стався вибух проросійських пропагандистів. Вся силова і судівська вертикаль була віддана Портнову саме Богданом. Всі державні ресурси- олігархам, особливо багато - Коломойському татусіку Богдана. Це при Богдані армія стала нон-грата, закрилися ракетні програми, а близький Богдану генштабівець Хомчак розформував танковий батальйон, що стояв на охороні білоруського кордону... В наступні роки Зеленський навіть виправлялися безліч катастрофічні дій, які були закладені бидлячим Богданом. Я особисто скажу від себе, що не було страшніше бути в опозиції ніж при Богдані- Зеленському. При Кучмі і Януковичі було легше, бо була підтримка свого кола, ЗМІ, людей. І замовлені справи не робилися так легко. При Богдані Портнов отримав повне сприяння помститися мені. Згадайте, як воїни ДБР поклали мене на підлогу і вирвали мені ногу порвавши всі зв'язки, згадайте, як мене судили за Майдан, і проти мене сфальсифікували не абищо, а "умисне вбивство". Але не це було найстрашніше. Найстрашніше атмосфера повної безпорадності. Дуже багато активістів, журналістів, політиків, або намагалися, зрадивши всі ідеали, цинічно прилаштуватися при новій системі (хоча би біля туалета) або засцяли і сиділи тихо, як миші. Лише одиниці бачили хаос, що сіє нова мітла і намагалися протистояти. Я згадую ті часи з іспанським соромом: всю цю ницу поведінку переляканих і бидлячу владу. Тому не робіть мені з Богдана опозицію! Не смійте. Нічого проти Зеленського він розповісти не може, бо тоді це розповідь про себе. До речі, викладені мною факти в заяві давно розслідувані відомим прокурором Сергієм Горбатбком. Я і його перелякані оченята теж пам'ятаю, коли я його переконувала бути хоч трохи відповідальним і не закопувати цю справу.

Весь час потрібно приймати якісь моральні рішення, і у більшості випадків я не впевнена, як правильно вчинити. От наприклад:У квартирі на верхніх поверхах на когось кричить жінка. Кричить часто, з матами. Мати я розбираю, інші слова ні.Я думала довгий час, що це на чоловіка. А тепер мені здається, що на дитину. Що робити у цій ситуації? Чи потрібно щось робити, якщо я просто сусідка і навіть не знаю, яка це квартира? Або. Замовила в інтернеті пару книг з великою знижкою. Отримала піратське видання, контрафакт. Газетний папір, жахливий друк, але головне - жодних реквізитів. Вказане якесь ліве видавництво з Кишенева, ніяких номерів накладу чи видання, ні ім'я перекладача, нічого. Тобто явно вкрадений текст, я років двадцять уже такого не бачила.Звернулася з претензією до продавця, вони виправдовуються, що не знали, тільки починають роботу, взяли на реалізацію товар. Після мого крику зняли книгу з продажу у себе, але я не вірю, що це надовго. То що робити - нести заяву у поліцію, кудись скаржитися - чи вважати, що це помилка нового бізнесу і вони більше так не будуть? Іншими словами, я весь час вирішую, чи вступати у багно і вішати на себе додаткові проблеми, чи ні.