Ого, яка класна акція на «Чорну п’ятницю» в «Книголенді» 🔥 Вона починається сьогодні та діє до 1 грудня. Обирати книжки можна ось тут. Отже, це розіграш Гран-прі «Бібліотека мрії». Купуючи в період «Чорної п'ятниці» (з 25 листопада до 1 грудня) на суму від 700 грн, ви берете участь у розіграші. СУПЕР-ПРИЗ — 10 000 грн на книжки, а також понад 100 цікавих подарунків, серед яких: ❤️ Онлайн-консультації від сімейного медичного центру Моя клініка❤️Онлайн-консультація+панорамний знімок 3Д від стоматології I-Dent❤️ Срібні сережки від Silverok❤️ Онлайн-курс англійської мови від англійської школи 12 Project ❤️ Сертифікати від Blanknote❤️ Сертифікати від Книголенд❤️ Скретч-карти та підставки для телефону від КиївСтарТБ❤️ Алмазні картини❤️ Блокноти❤️ Пазли❤️ Картини за номерамиА ще в офлайн-магазинах буде своя акція: тільки 29 листопада 20% на все. Якщо ще не були в новій книгарні на Жилянській — чудова можливість завітати. Якщо були, то знаєте, що хочеться прийти туди ще раз. Залітайте на сайт і обирайте книжки. #promo
Чому не цінується мозаїка? Чому за замовчуванням ми сприймаємо це як радянське, щось непотрібне, щось, що просто існує. Трохи тез з дискусії у рамках фестивалю «ФУНДАМЕНТ». Якщо дуже коротко, то ні, не всі мозаїки, то совок і те, що можна легко перекрити ДСП як непотріб. У цілих поколінь втрачене розуміння, що це цінне. Хоча тяглість до мозаїки природна, адже це було в українських церквах. А вже потім знищувалось, скасовувалось, вбивалось.Свого часу наші шістдесятники підняли цю тему, що мозаїка —українська, давайте її модернізуємо, оцінимо як належне. Але знову ж таки зробити їм цього не дали. Відповідно довгий час, ми не мали уявлення, що мозаїка — художній твір, її автори теж творці. Що робити? Банально — цікавитись. Допоки ви не прочитаєте/ не почуєте чому це круто, вам буде байдуже. І треба викорінювати цю байдужість. Позбавлятись примітивності асоціацій.Де ж почути/почитати? Спікери радили зокрема це: Проєкт «Радянський бруталізм» від Суспільне Чернівці. Ось він на Ютубі. «Telegraf. Завтра». Фото їхнє. Можна підписатись на спікера — ісус любить мозаїки. Він творець проєкту «кінцева» про мозаїки на автобусних зупинках. І от прямо зараз можна зайти і підписати петицію про збереження мозаїки Алли Горської — «Вітер» (Київ, Теремки). Ця останній вцілілий мозаїчний твір художниці, оскільки інші знищені тоталітарним режимом та росіянами. Підписати ось тут.in book we trust
Антоніо Лукіч: продавати можна через контроверсійність.Тому він радить триматись від його нового фільму подалі і не читати його «Думки про кіно».І ще трохи бази, яка вам точно допоможе, якщо ви працюєте зі сценаріями (будь-якого рівня, ютуб, рілз чи повнометражка):• Роль можна знайти для будь-кого (немає поганих акторів, є поганий режисер).• Нудний фільм легше зробити, ніж не нудний. • Якщо ви невдаха, то у вас не вийде, якщо «ух», то все буде. • «Ах, хай буде!» (не ідеально, а як вже є) — це основа на шляху, щоб чогось досягти. • Будьте емпатичними. Підписував книжки хвилями натхнення, комусь писав, що «Linkin Park forever», а комусь «від автора». Що вам попалось? 😅Каліфорнійські діалогиЯкщо ви в першому діалозі при знайомстві розказуєте, як батько бив вас головою об унітаз, то можливо це трохи зарано. До щирості треба читача підготувати. А про це можна детальніше дізнатись через термін «каліфорнійські діалоги». Ну і багато чого — в його книжці. Це точно буде щось класне, ну як і його фільми зрештою. 🚘 Антоніо Лукіч навів приклад, що якщо вам давати по 25 доларів, коли ви помічаєте червону машину, то ви постійно почнете їх помічати. Так от червоні машини — це можуть бути можливості (ідеї). Ловіть) 😉in book we trust
«Записки зі страти», Даня Кукафка, Vivat Дочитала. Внизу під спойлером питання до тих, хто теж. Позиціонується як психологічна проза, трилер. Першого для мене більше. Багато філософських питань 👇Чи можемо ми взагалі співчувати вбивці? А той, хто мав досвід спілкування з ним, як з чудовою людиною? Чи справедливості достатньо для помсти? Як так стається, що жертв памʼятають лише за тим, що їх вбили? Все попереднє життя наче перекреслене, його ніби не існувало. Чи буває доброта нищівною? І ось ті зловісні питання «А що якби тоді…»? Дивні враження, я б прийшла на Клуб за цією книжкою, аби хто організував 🌚 Як буде офлайн у Києві — маякніть, будь ласка. Уточню, що мені дуже сподобалось. Постійно хотіла знати, що там далі. На якій сторінці не залишиш текст, все одно це буде обірвано на цікавому. І фінал не підвів і останнє речення змусило заплакати. Класний текст. Знітив тільки розгін — як людина змінюється. Не дуже в це вірю. Книжку планують екранізувати в серіал. Буду чекати. Замовити «Записки зі страти» можна на сайті видавництва — ось.Паперова — 350 гривень, електронка — 250.Для тих про вже прочитав 👇медальйон від мами йому ж так і не передали? Чому? in book we trust
Дивилась які книжки перемагали в конкурсі «Найкращий книжковий дизайн» у 2022 та у 2023 роках.Виявляється маю в бібліотеці переможця. В мене є «Camera Lucida. Нотування фотографії»(Ролан Барт). Від Музею харківської школи фотографії (на фото). А ось пруф — мій пост про те, де і як я її купила. А взагалі це я так прийшла сказати вам, що почався прийом заявок на дев’ятий конкурс «Найкращий книжковий дизайн». До участі приймаються книжки, що були видані з грудня 2023 по листопад 2024 року включно та не були заявлені до конкурсу раніше. Участь у Конкурсі є безкоштовною.ПЕРЕМОЖЦІВ БУДЕ ОБРАНО У КАТЕГОРІЯХ:Текстова книга (книжки, в яких домінує текстова частина; поезія, проза, фікшн, нон-фікшн).Мистецька книга (книжки про мистецтво, альбоми, фотокниги, каталоги).Утилітарна книга (книжки, переважно прикладного характеру, нон-фікшн, науково-популярна книга, наукова, навчальна література, путівники, кулінарна книга, спеціалізована періодика тощо).Візуальний сторітелінг (книжки будь-яких жанрів, в яких історія розповідається за допомогою візуальних засобів, включно з дитячими книжками, мальописами).Експеримент (самвидав, фотокниги, артбуки й лімітовані видання, зіни тощо).Деталі тут. Все дуже чітко розписано і можна як я —зависнути подивитись, хто і коли перемагав.in book we trust
Говорити про війну непросто, погодьтесь. Це дуже чутлива тема, де можна швидко отримати конфлікт. Досить одного некоректного запитання від модератора. Тому в нас його не було 😅 Жартую, ми просто з Володимиром Багненко домовились, що будемо по черзі ставити запитання одне одному і гостю — ветерану Максиму Злидарю. Дуже приємно було після сьогоднішньої зустрічі почути фідбек, що на події була дуже дружня атмосфера. Мені, до речі, теж так здалось.Нагадаю, що ми говорили про книжку «Одного разу воїн — воїн назавжди». Чому так мало людей приходить на події про військових? Ми трішки піднімали це питання, що фанові речі збирають більші аудиторії. Але цьому є пояснення і я не вважаю, що не така велика кількість людей сьогодні щось погане означає. Бо це тільки одна з подій, ми про важливість книжки багато писали, і будемо ще. Тому це не є репрезентативною вибіркою і не засмучуємось. (Хоча відносно це все ж немало людей сьогодні прийшло). Говорили і про те, які запитання коректно ставити ветеранам і військовим, а які ні. Про те, чому запитання «а скільки ти вбив?» — не нормальне і люди з інвалідністю не «інваліди», а ті, хто втратили кінцівки не «ампутанти». Бо, так, у суспільстві є ті, хто так каже. Говорили і про «Холостяка» і про те, чи нормально, що головним героєм взяли ветерана Олександра Терена. Чи підтримують такий вибір самі військові? Торкнулись і теми «ми вас туди не посилали». Один із головних посилів книги — перетворити свій досвід на «супер силу»Так ось те саме «не баг, а фіча». Але як воно і де може спрацювати у цивільному житті? І тут наприкінці одна дівчина* з залу ділиться історією, як її син (12 років) їхав у метро. Шнурки застрягли в ескалаторі. Дитина впала, перечіплялись люди, хаос, паніка. І тут до хлопчика підбіг військовий, дістав ножа і швидко відрізав шнурок, тим самим врятувавши. Ось чудовий приклад, що ветерани — супергерої, які можуть використати свої навички на користь нам усім і дуже хотілось, щоб собі. Щоб не було прірви та немов окремих світів. І цього можна досягти. Ми маємо і можемо порозумітись.Важливо слухати один одногоЗворушлива історія від Максима. Про те, що він попередив дружину, що він змінився, що він поділиться і розкаже про свій досвід на війні. На що дружина відповіла, що обовʼязково вислухає і підтримає, що він може їй довіряти, що вона поруч в будь-який час дня і ночі. Максим так тоді нічого їй і не розказав, не було потреби, бо ось ця підтримка вже дуже багато означала. Раджу книжку і військовим, і цивільним. Це дуже легко написано, позитивно, життєствердно, весело (хоч і про ПТСР). А головне — це працює. Ось посилання на книжку на сайті видавництва. * Я додатково перепитала чи можу висвітлити цю історію, на що мені відповіли, що, так, звісно. Бо може ось таким чином цей військовий колись побачить, що про нього говорять, цю ситуацію памʼятають і дякують йому. За все. in book we trust
Ви вже бачили довгі списки «Книги року ВВС»? В категорії «Есеїстика» є книга «У пошуках Єви. Історія про чуму, війну та еміграцію» Максима Беспалова. Документальний роман вийшов у новому видавництві «Локальна історія». Оповідь починається із випадкової знахідки у місті-привиді Централія, що у штаті Пенсильванія (реальне місто, яке покинули мешканці ще в 1960-х через підземну пожежу, яка триває досі). Це могила жінки і дитини — українок Єви та Марії Ориняк, які померли 1918 року із різницею в два місяці. Автор починає детективний пошук історії: по крупинках збирає інформацію в архівах, генеалогічних сайтах, їде в Карпати з надією віднайти живих родичів, шукає зачіпки на трьох континентах. І врешті складає все у таку багатошарову мозаїку, де переплелися історія Першої світової війни, перших українських емігрантів і їхньої подорожі та долі у США, епідемії іспанського грипу (від якої і померли героїні та ще 50 мільйонів людей у цілому світі). І весь цей шлях, а автор працював над романом 10 років (!), описано на тлі сучасної пандемії ковіду і повномасштабної війни. Як химерно повторюється історія! Придбати можна в онлайн-крамниці видавництва можна ось тут. А тут ви можете прочитати уривок. #promo
🍤🌰🥪🍪🥪 Можливо, хтось знає або вже так сидів 😅Памʼятаєте, я публікувала какао, яке пила лише завдяки «Мемуарам лісу», де дуже багато уваги приділено гастрономії. А в коментарях ви ділились, що їжа з художніх книжок надихає вас готувати і є навіть улюблені страви. Так от, якщо ми зберемось, скажімо, на ВДНГ — там можна орендувати столик і стіл серед природи. І принесемо страви за своїми улюбленими рецептами з книжок. Потім це поїмо, спробуємо вгадати що з якої книги, поспілкуємось, пограємо в ігри на книжкову тематику. ❓Питання 1 — чисто теоретично, раптом хтось після такого зібрання отруїться — мене посадять? ❓Питання 2 — чи потрібно робити фільтр для того, щоб не прийшли рандомні люди? Не просто дати оголошення, написати куди приходити всі, хто хоче долучитись. А провести таку собі міні співбесіду. Я бачу це в нескладному механізмі — наприклад, потрібно буде заповнити невеличку ґуґл-форму про те, що подобається читати, а що їсти. Улюблений ресторан, страва, герой, страва з книжки тощо. Це покаже зацікавленість людини на цю подію. Як вам ідея? Чи прийшли б?На фото — салат «Мізерія». Не бійтесь, його я не планую приносити. Це зараз їм у своєму улюбленому кафе на озері, де зазвичай читаю)in book we trust
«Напрочуд кмітливі створіння»Я дочитала. В останній день дії нашого промокоду, що дає -15% на книжку. Дочитала, щоб впевнено сказати, що можете купувати — це хороша і добра історія. Про те, що «помилки», як нам здається, в майбутньому можуть стати перевагою. Можна сказати, що книга про те як з бага виходить фіча. Але це занадто грубо для такої щемкої історії. А ще про те, що це дуже важливо, коли в тебе хтось вірить. Розповідь почергове ведеться від:🧓🏻 70-річної Тови, в якої за незʼясованих обставинах загинув син. Вона все ж головна в цій історії. 🐙 Восьминога. 🚐 Юнака Кемерона, який шукає свого батька, про якого мама так і не розказала. Все відбувається в невеликому містечку, з дружнім комʼюніті, які хоч і дуже багато патякають і пліткують, усе ж піклуються і люблять одне одного. Восьминіг, якщо що, не розмовляє з Товою. Це не фантастика. Так, він дійсно допомагає їй розплутати дещо, але «природнім» шляхом. З нами, щоправда, таки розмовляє — розказує, що вміє і знає. І ці знання і вміння дійсно притаманні восьминогам.Тригери Ну так, у головної героїні помер син (давно), а нещодавно чоловік і брат. Це є в анотації. Але крім цього мене тригерить, що десь люди спокійно доживають до старості. Можуть пити Маргариту у свої 70 та збиратись у ресторані. Їздити на авто, мати забезпечену старість. Водночас нам усім дожити б до ранку. Але я не песимістка, колись таке життя буде і в Україні. Всі ми зараз на це й працюємо. Хто хоче затишної історії, яка легко читається — ось вона. Думаю, Netflix зможе показати її достойно. Екранізація готується. Її я бачу у вайбі фільму про те, як гінекологиня по пʼяні запліднила себе спермою свого колишнього, який зберігав біологічний матеріал у її лабораторії. Класний фільм і я чомусь бачу цей в такій же картинці. Я саме про візуальну частину. Не подумайте зайвого, тут історія геть інша. Так звикла до героїв, що навіть сумно прощатись. І зізнаюсь, що раніше восьминоги здавались мені непривабливими, навіть трохи огидними. Тепер зовсім ні. Література робить з нас дуже емпатичних людей. За це зокрема я її і обожнюю. Отже — shelby15 вводите в поле «промокод» на сайті Vivat і отримуєте приємну знижку на книжку. По факту виходить навіть більше, ніж 15%.Фото з X. Сподіваюсь, це ж не таксодермісти «постарались», а скульптори? Хто вже прочитав, як вам? in book we trust
Чому Харукі Муракамі завжди в претендентах на Нобелівську премію, але досі її не отримав?Завтра, 10 жовтня, оголосять, хто отримає Нобелівську премію з літератури. Серед основних фаворитів завжди називають Харукі Муракамі, але він досі без премії. Чому?Можна виділити кілька причин:1. Літературний стиль. Муракамі часто критикують за те, що його твори поєднують попкультуру та літературний сюрреалізм, що не завжди сприймається як «висока література» в академічних колах. Комітет Нобелівської премії, як правило, віддає перевагу авторам із більш «серйозним» і складним стилем, який часто не відповідає жанрові Муракамі, орієнтованому на ширшу аудиторію.2. Популярність. Його книги продаються мільйонами примірників у всьому світі й це може бути ще одним фактором, який працює проти нього. Комітет Нобелівської премії часто нагороджує менш відомих і більш «інтелектуальних» авторів, а популярні письменники, на зразок Муракамі, можуть вважатися занадто комерційними.3. Секретність процесу. Процес відбору лауреатів Нобелівської премії залишається конфіденційним, і ми не можемо бути впевненими, наскільки серйозно кандидатура Муракамі розглядається кожного року. Також важливо відзначити, що імена кандидатів і подробиці номінацій розкриваються лише через 50 років після номінації. Тому, можливо, його взагалі не розглядають, а всі розмови породжують фанати письменника та букмекери.На вашу думку, чи отримає Харукі колись Нобелівську премію та хто святкуватиме тріумф завтра?in book we trust
