У межах XІV Книжкового Арсеналу відбудеться розмова про один з найбільш атмосферних жанрів у літературі. Вас запрошують в подорож туди, де за фасадами затишних містечок ховаються родинні прокляття, а болота зберігають пам’ять про тих, хто пішов глибше за мертвих. На події будуть аналізувати трансформацію південної готики в літературі наших днів і спробуємо зрозуміти секрет її незмінної актуальності.Спікерки:📌 Оксана Ковальчук — письменниця, представниця напряму фолк-горору, журналістка.📌 Лана Вересюк — книжкова блогерка Book Beach, модераторка події.Під час зустрічі:👉 з’ясують ключові ознаки жанру та зануряться в його специфічну естетику;👉 проаналізують особливості напряму на прикладі знакових новинок видавництва «Потяг»: «Болотяна дружина», «Готичне містечко» та «Глибше за мертвих»;👉 поговорять про те, де закінчується класична готика і починається південна.Приємний бонус: серед усіх присутніх на події розіграють ексклюзивний подарунковий бокс по книзі «Готичне містечко» 🎁Коли: 29 травня о 13:30 Де: Київ, Книжковий арсенал, МАЙСТЕРНІВхід: вільний#promo
Ви любите книги? Тоді вам варто прочитати трактат одного з найбільш освічених людей доби Середньовіччя. Це Ричард де Барі й він пояснює важливість і необхідність любові та поваги до слова у книзі «Філобіблон», яку українською видали у видавництві «Апріорі». А ось уривок, який мені особливо сподобався: «Де можеш ховатися, найбажаніший скарбе? Де віднайдуть тебе спраглі душі? Без сумніву, в книгах напнув ти своє шатро, там оселив тебе Найвищий, Світло світел, Книга життя. Там кожен, хто прагне, здобуде тебе; хто шукає, то віднайде; хто наполегливо стукає, тому швидко відчинять. Там херувими розправляють свої крила, щоб ум учнів вознісся і споглядав усе від краю до краю, від сходу сонця до заходу, від півночі й до моря. У них усеохопно міститься і вшановується сам незбагненний найвищий Бог; у них розкривається природа небесного, земного й підземного; в них прозирають закони, якими керуються всі політичні устрої; в них розподілено чини небесної ієрархії та описано демонічні тиранії, що їх не перевершувала ні Платонова ідея, ні не вміщала Кратонова катедра. У книгах віднаходжу мертвих, наче вони живі; з книг передбачає майбутнє; у книга викладено військову науку; з книг виводять закони миру. Все нищить і руйнує час; Сатурн невпинно пожирає тих, кого породжує; забуття поглинуло б усю славу світу, якби Бога не дав смертним ліки — книги. Повелить світу Александр, завойовник міста й світу Юлій, який перший військом і хитрістю звів керування імперією під власну руку, вірний Фабрицій і твердий Катон — про них сьогодні ніхто й не згадав би, якби книги не подбали про це. Вежі зруйновано на порох, держави розбито, впали зігнилі тріумфальні арки, ні Папа, ні цар не можуть віднайти нічого кращого, для осягання вічності, ніж книги».
Замовити книгу можна ось тут. in book we trust
Добра людина на Рорці написала дуже помічний відгук-ключ, який відкрив для мене ідеальний на цей момент спосіб читати «Фаренго». Треба було просто відпустити ситуацію. Бо я бралася виписувати, хто з якої планети і хто кому який родич. А потім згадала, що при перегляді «Зоряних воєн» я ж не стопаю кадр, щоб записати, скажімо, хто з якої планети в цьому барі? До речі, прозаїчно, що локація, в якій у нас була презентація, як раз мені нагадала бари із «Зоряних воєн». Тільки, будь ласка, не подумайте, що я порівнюю людей із прибульцями/ящерами, рептилоїдами. Це надзвичайно круті люди, які дочекались події, знайшли нову локацію попри все. Ну і в мене вже був момент, що я процитувала «Фаренго» про тормагів, а Володимир Аренєв запитав чи то я не про нього) То я оце уточнюю. Загалом свою модерацію я будувала навколо особистості самого пана Єшкілєва. Бо розказати про «Фаренго» нереально. До прикладу, на питання, яка країна найбільше імпонує, Володимир Єшкілєв в одному із своїх інтервʼю називає Індію:Це країна, яка, з одного боку, зберегла найдавніший пласт життя, в тому числі метафізичного, якому багато тисяч років. Це країна, де святилища храмів тисячоліттями стояли неруйнованими і незайманими. А з іншого боку, це країна, яка надзвичайно толерантна, сучасна, органічно вписана у 21-е століття. Індія так само відправляє дослідницькі зонди на Марс, як і молиться в тисячолітніх храмах. Оце поєднання модерного і архаїчного, яке одне одному не заважає, мені страшенно імпонує.
Щоправда, запитати встигла я дуже мало. У відео до вашої уваги — відповідь Володимира Єшкілєва про те, що таке добро. Зацініть рівень розмови, якщо питання з залу звучить: «що таке добро»? 😅Загалом, я хочу цим постом донести, що «Фаренго» можна читати, маючи різний бекґраунд. Не обовʼязково зчитувати полеміку з Айзеком Азімовим, роздумувати, що в певний період часу може принести імперія та чи давати клонам право голосувати на виборах. Ну принаймні, мені все це не завадило насолодитись читанням. А одне з ключових для мене після «Фаренго» — що зараз не так уже й погано. Завжди може бути гірше. «Хуже нє будєт». Ну чому ж? Буде. Але зараз я про дуже далеке майбутнє, не хвилюйтесь якщо що. Нас уже не буде в такому вигляді як зараз. А от зараз ми є — то ж треба кайфувати. Приблизно так ми й закінчили нашу презентацію. Чому б не кайфувати, читаючи «Фаренго»?in book we trust
Чи краще живуть люди без віри в Бога? Уривок з нової книги Роберта Сапольскі «Визначено наперед. Життя без свободи волі»Видавництво «Наш Формат» видало нову книжку культового дослідника людської поведінки. Придбати її можна ось тут. А ось цікавий уривок з неї: «Попередні розділи показують, що рішення про відсутність всемогутньої істоти, яка карала б за гріхи, не штовхає атеїстів до падіння по моральній спіралі. Утім, варто зазначити, що в обговорених дослідженнях брали участь здебільшого американці, серед яких лише близько 5% людей вважають себе атеїстами. Ми побачили, що навіть в атеїстів можна стимулювати просоціальність, навівши на думку про щось релігійне. Можливо, атеїсти порівняно моральні лише тому, що оточені моральністю тих усіх теїстів довкола? А що, якби більшість стала атеїстами чи нерелігійними — яке суспільство вони побудували б, якби всі позбулися потреби бути хорошими через страх перед Богом?Моральне й гуманне, і цей висновок базується не на уявному експерименті. Я зараз кажу про скандинавів, які завжди були справжніми утопістами. У XX столітті релігійність у цьому регіоні різко занепала, і тепер скандинавські країни — найсвітськіші серед усіх. Як їм живеться порівняно з такою глибоко релігійною країною, як США? Дослідження якості життя і здоров’я показують, що скандинавам живеться краще (за такими показниками, як щастя й добробут, очікувана тривалість життя, рівень смертності немовлят і рівень материнської смертності); до того ж, порівняно з іншими країнами, рівень бідності нижчий, а нерівність доходів просто мізерна. І показники поширеності антисоціальної поведінки, рівень злочинності, насильства та руйнівної агресії — від воєнних дій до кримінального насильства, цькування в школі чи тілесних покарань — нижчі. Що ж до показників просоціальності, то в розрахунку на душу населення на соціальні послуги власним громадянам і допомогу бідним країнам скандинавські країни витрачають більше.До того ж ці відмінності — не просто протиставлення ласих до лютефіску скандинавів і змилених капіталістичних американців. У цілій низці країн нижчі середньостатистичні показники релігійності вказують на вищі показники перелічених позитивних наслідків. Ба більше, міжнародні дослідження виявили: що нижчий середньостатистичний показник релігійності в країні, то менше корупції, злочинності загалом і вбивств зокрема, вищі рівні освіти, толерантності до расових і етнічних меншин, рідше спалахують війни.Такі кореляційні дослідження завжди мають один серйозний недолік: вони не розкривають причин і наслідків. Наприклад, чи витрачають уряди більше грошей на соціальні послуги для бідних через нижчий рівень релігійності, чи сприяють нижчому рівню релігійності більші витрати урядів на такі послуги (чи все це — взагалі наслідки дії третього чинника)? На це складно відповісти, навіть із ретельно задокументованим скандинавським досвідом, адже зниження релігійності й скандинавська модель соціального добробуту виникли паралельно. Можливо, обидва припущення слушні. Схильність атеїстів до колективної відповідальності за добрі справи, безумовно, сприяла становленню скандинавських моделей. А з покращенням економічної стабільності й суспільної безпеки релігійність знижується.Якщо абстрагуватися від складних питань про курку та яйце, маємо чітку відповідь на наше запитання про те, чи кишать менш релігійні країни громадянами, що пустилися берега. Зовсім ні. Насправді ці країни просто-таки райські».in book we trust
Що ви відчуваєте, коли дивитеся на прекрасне? Ви схвильовані, вражені, спантеличені? Чи знаєте, що досвід взаємодії з мистецтвом залишається з вами назавжди?І робить ваше життя кращим 💫Запрошуємо поговорити про те, наскільки глибоко впливають на нас поезія, музика та інші види мистецтва. А також поділитися власним досвідом і дізнатися про неочевидні, але дуже важливі інсайти впливу краси на нашу психіку та життя.У фокусі — нонфікшн новинки:🎧 «Як музика допомагає нам стати кращими» від Індре Вісконтас, професорки природничих і гуманітарних наук у Консерваторії Сан-Франциско;🎨 «Як мистецтво дарує нам щастя» від художниці, редакторки артбуків і письменниці Бріджит Вотсон Пейн.Учасниці:• Олександра Чичкан, українська художниця, яка винайшла реалістичний колаж;• Блекфіш, реперка, поетка, мисткиня.Модерує Валентина Комар, директорка з комунікацій видавництва «Жорж».9 квітня, четвер, 18:30📍 м. Київ, книгарня «Readeat», вул. Антоновича, 50 (3 хвилини пішки від ст. метро «Олімпійська»)Реєстрація за посиланням. До зустрічі!А прочитати про книжки цієї серії ви можете ось тут:🎧 «Як музика допомагає нам стати кращими» Індре Вісконтас.🎨«Як мистецтво дарує нам щастя» Бріджит Вотсон Пейн.😌 «Як поезія може змінити вашу душу» Андреа Ґібсон і Меґан Фоллі.
Девід Фостер Воллес сказав це більше 20 років тому, зараз це звучить ще актуальніше: «Читання вимагає того, щоб сидіти наодинці в тихій кімнаті. І в мене є друзі, розумні друзі, які не люблять читати, бо відчувають… це навіть не просто нудьга. Є певний майже страх, який з’являється, думаю, саме через необхідність бути на самоті й у тиші.Це видно, коли заходиш у більшість публічних просторів у США — там більше не тихо. Усюди вмикають музику. З неї легко глузувати, бо зазвичай вона жахлива, але сам факт показовий: ми більше не хочемо тиші. Ніколи.І мені здається — я, можливо, не зможу це раціонально захистити, але це якось пов’язано з тим, що коли ти відчуваєш, ніби сенс твого життя в тому, щоб задовольняти себе, щось постійно отримувати, безперервно рухатися, то інша частина тебе — та сама, що майже голодна до тиші, до спокою, до можливості думати про одну й ту саму річ пів години, а не тридцять секунд — вона зовсім не живиться.І тоді це проявляється в тілі — як певна тривога, страх десь тут усередині. Я не знаю, чи це звучить логічно, але мені здається, це правда: у США культура з кожним роком стає дедалі більш ворожою.Я не маю на увазі «ворожою» як агресивною чи злою — просто стає дедалі важче попросити людей почитати або подивитися на витвір мистецтва годину, або послухати складний музичний твір, який потребує зусилля для розуміння.Причин багато, але особливо зараз, у культурі комп’ютерів та інтернету, все відбувається надто швидко. І чим швидше все рухається, тим більше ми годуємо ту частину себе, що потребує постійного стимулу, і тим менше — ту, яка любить тишу, яка може жити в тиші, без будь-якої стимуляції». in book we trust
Книжки видавництва РМ, які вам варто придбати. Тим паче, там зараз знижки! У ніч з 31 березня на 1 квітня (з 22:00 до 11:00) у видавництва РМ проходить акція — «Ніч знижок». Знижка -25% на все та -30% (таке у них вперше!) на комплекти. Ось вам кілька варіантів, на які раджу звернути увагу: ◽️Комплект з трьох книжок Едварда Резерфорда«Лондон», «Нью-Йорк» та «Париж» — захопливі історії про культові міста. ◽️Комплект з 1-2 частин циклу «Болотяна Істота» Алана Мура (є два формати: звичайний та ексклюзивний)Культовий автор здійснив революцію горорового коміксу. ◽️Комплект з чотирьох книжок Рут Веа«Поворот ключа», «Смерть місис Вестевей», «Гра в брехню» та «Жінка з каюти № 10» – трилери та детективи, що триматимуть у напрузі. До речі, кількість таких комплектів обмежена.А якщо хочете, крім комплектів, придбати просто книжки, то я ось тут і тут вже робив добірки з моїми улюбленими текстами РМ. Обирайте та нагадую, якщо ще не читали Стівена Чбоскі — виправляйте це, особливо це стосується «Привіт, це Чарлі! або Переваги сором'язливих». І про «Піранезі» Сюзанни Кларк не забудьте.#promo
«Псалом Давида» — це книга, яка є квінтесенцією військово-волонтерсього досвіду письменниці й журналістки Оксани Радушинської. Її написано на основі реальних історій, почутих авторкою від бійців і побачених на власні очі. Вона про складний вибір і про правдивість почуттів, про величезну роль довіри, доброти, людяності, взаємодопомоги та вірності у ці важкі часи.Ось про що пишуть в анотації: «Капітан ЗСУ Олег Давидович Жук на псевдо «Давид» підривається на ворожій розтяжці на Луганщині восени 2015 року. Після тривалого балансування на межі життя і смерті та ампутації ноги, він стикається з невідомою дотепер реальністю, де учаснику бойових дій треба повертатися до цивільного життя в статусі людини з інвалідністю і «божевільного атовця». Допоки не настає лютий 2022 року.Давид знову одягає піксельний однострій. У нього за спиною — не лише роки, що минули, а й кохання, яке не вдалося зберегти. Проте коротка зустріч у 2015-му з санінструкторкою Юлею, що спершу вилилася в протистояння двох особистостей, згодом переросла в глибоке і щире почуття, яке, як і всі ми, має пройти випробування війною». Обкладинку, що тонко передає настрій книги, створено Соломією Ковальчук.Книга вийшла у видавництві «Знання». Замовити її можна ось тут.#promo
Як Драко зустрів Луціуса: уривок з автобіографії Тома Фелтона У видавництві «Лабораторія» українською вийшла книга британського актора Тома Фелтона «По той бік чарівної палички. Магія і хаос мого дорослішання». Ось тут уривок про те, як він вперше зустрів актора Джейсона Айзекса, який у серії фільмів про Гаррі Поттера зіграв Луціуса Мелфоя — батька Драко й чому його поява була важлива Томові для розуміння свого персонажа: «Наша перша сцена була біля крамниці темних мистецтв «Борджин і Беркс» на Алеї Ноктерн. Вона відбулась під час зйомок другого фільму, «Таємна кімната», і я чітко пам’ятаю, як цей милий, чарівний чоловік простягнув мені руку, щоб зі мною поручкатись та представився моїм батьком. Він був одягнений як Луціус Мелфой. Однак не мав такого загрозливого вигляду як Луціус. Він негайно взяв мене під свою опіку, представившись акторам і знімальній групі зі мною поруч, що допомогло мені почуватися абсолютно невимушено. Він запропонував зробити мені чаю та порепетирувати репліки. Він розповів анекдот, який усіх розсмішив. Я насолоджувався його славою, яка огорнула і мене, аж раптом почув: — Тиша на знімальному майданчику! Я знав, що це означає, але Джейсон продовжив свою історію. — Камера! Я затамував подих. А Джейсон, здавалося, ні. — І …мотор! Посередині речення він обернувся і глянув на мене так, ніби ненавидів мене, але з любов’ю. Джейсон зник. А Луціус з’явився…Було дуже бентежно бачити, як людина змінилася так раптово й цілковито. Мені не потрібно було вдавати, що я його налякався. Можливо, він так і задумував, можливо, ні. Так чи так, але це спрацювало. Частиною костюма Луціуса була чорна тростина із двома іклами на кінці. Це Джейсон придумав, щоб у тростині була його чарівна паличка. Коли він вперше це запропонував Крісові Коламбусу, то Кріс не був у захваті. Але Джейсон наполягав: — Мені здається, це було б круто! На що Коламбус відповів: — Люди, які займаються мерчем, тебе обожнюватимуть…
Ікла на кінці тієї тростини були набагато гостріші, ніж ми думали. Під час першої сцени він вдарив мене ними по руці. Я стримався від сліз і зумів проігнорувати фізичний біль та залишитися в образів до кінця сцени, а Джейсон і далі дивився на мене, наче на шматок лайна. Тоді ми почули слово «Стоп!», Луціус Мелфой зник, і Джейсон повернувся, сповнений вибачень і занепокоєння. Його стримане «Драко, нічого не чіпай!» змінило зворушливе, стурбоване «Мій любий хлопчику, я зробив тобі боляче? З тобою все гаразд?». Це було так, наче хтось клацнув перемикачем. Навіть тепер у мене мурашки на шкірі, коли згадую перевтілення Джейсона. Коли він був Луціусом, я ніколи не знав, чого очікувати. Звідки прилетить удар цього разу? Як проявиться його загрозливість? З боку акторської майстерності це був подарунок. Його гра пояснювала, чому Драко такий. Побачивши, як він ставиться до мене, я отримав право поводитися з іншими так само, тому що це допомогло мені зрозуміти, що в історії Драко є дві сторони: він, звичайно, негідник, але також у душі він маленький хлопчик, який боїться свого тата». Замовити книжку можна ось тут. in book we trust
Чорний леопард, рудий вовк Марлон ДжеймсДуже, дуже складно писати відгук на книгу, де шлях значно важливіший за прибуття та яку, якщо вже чесно, дуже важко взагалі комусь радити. 🌟Цей роман про Африку, але Африку міфічну, фентезійну. Марлон Джеймс надихався фольклором та міфологією різних африканських народів, проте склав це все у дуже самобутню картину, де немало також і авторського, від нього самого. Африка ця з зубами та кігтями, неприборкана «білою людиною» та часто-густо нам незрозуміла, але саме в цьому краса і сила роману. Тут абсолютно немає меншовартості чи порівняння з іншими (читати — західними) цивілізаціями, бо це у контексті цього твору абсолютно неважливо. Це достатньо непросте читання з ряду причин, ще і від лауреата Букерівської премії, що вирішив піти прогулятись трохи по жанровій літературі. 🌟Починається історія у тюремній камері, де наш оповідач та головний герой, Слідопит, розповідатиме історії. І ця особливість багато в чому визначає форму роману. Він схожий на оповідку біля багаття, місцями страшну і жорстоку, місцями дуже химерну, місцями — щемку і красиву. Марлон Джеймс навмисне імітує манеру усної традиції, книга схожа на легенду, на міф, на давню страшну казку. 🌟Про жорстокість я повторю ще раз і окремо — її тут багато. Ні, не так. БАГАТО. По відношенню до чоловіків, жінок, дітей, тварин, you name it. Багато тілесності. Багато бридкого. Але от в чому нюанс — тут нема відчуття штучності чи того, що автор використовує надмірну кількість насилля для shock value. Просто його світ такий, небезпечний і недобрий по відношенню до всіх, хто в ньому живе. Всі персонажі книги ну як мінімум дуже «сірі», тут немає відверто позитивних героїв. Взагалі немає «героїв», є складні, сумні, здебільшого нещасні люди (і не тільки), які просто намагаються вижити. 🌟Отже, поріг входження до книги достатньо високий — специфічний стиль оповідання, багато непристойного та неприємного, що вивалюють на читача з самого початку, абсолютно нерозуміння що, де і коли відбувалося. І тільки після приблизно 150 перших сторінок ми потрохи підходимо до основного квесту — пошуки зниклого хлопчика. Слідопита називають так не просто для красного слівця, він має особливий нюх і за запахом може знайти зниклу людину майже всюди. До нього часто звертаються обмануті чоловіки або жінки, та і згорьовані батьки, бувало, теж. Але щось не так зі зникненням того хлопчика… 🌟І тут варто відзначити ще один рівень складності тексту — ненадійний оповідач. Причому ненадійний він і сам по собі, і тим більше у тих місцях, де переповідає чужі слова, бо персонажі тут брешуть, недоговорюють і намовляють направо і наліво. Тому читачу спочатку потрібно розплутати разом зі Слідопитом історію зникнення та пошуку тієї дитини, а потім ще і визначити для себе, чому в цій історії можна вірити. 🌟У що обираю вірити я: попри всю зовнішню жорстокість, насилля, злість це в цілому достатньо сумний текст про пошуки себе, прийняття та любов. Квест тут — у першу чергу форма. І хоча сюжет дійсно щільний і насичений, і подій відбувається чимало, як і в будь-якому хорошому квесті найважливіше — трансформація учасника у процесі. А вона тут точно відбулась, і неодноразово. ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️Серйозно, радити я це нікому не можу, це надто специфічна книга. Дуже радію, що читала її на клуб Валентини, де, на подив, знайшлось багато людей, яким також сподобалось і з якими ми дуже плідно обмінялись думками, ідеями та враженнями. Тепер колективно чекаємо на другу частину (а ви не чекайте, вам воно, мабуть, не треба 🤭).#відгу@evil_readers
