«Ця книжка народилася з банальної цікавості». Так починається передмова Тома Вулфа до його культової книги «Нормальні пацани». «Мене дивувало, що змушує людей погодитись осідлати гігантські феєрверки, якими по суті і є ті «Редстоуни», «Титани» й «Сатурни», чекаючи поки хтось запалить ґніт», — продовжує він. Том Вулф — важлива постать в американській історії, він змінив журналістику, довівши, що з фактів теж можна писати захопливі історії. У 1972 році журнал Rolling Stone відправив його до Космічного центру Кеннеді у Флориді на запуск «Аполлона-17», останньої пілотованої місії на Місяць. Але Вулф повернувся звідти не із серією матеріалів про місію «Аполлон», а з чотирма статтями про першу пілотовану космічну програму США — Проєкт «Меркурій». Він написав про неї та про сімох астронавтів, які брали в ній участь. І це породило в нього бажання далі працювати з цією темою. Вулф копав глибше, беручи інтерв’ю у колишніх астронавтів, військових льотчиків-випробувачів і не льотчиків — тих, хто «був безпосередньо причетний до початку ери пілотованих ракетних польотів» у США. Він також годинами працював у архівах Космічного центру Джонсона в Г'юстоні. Над «Нормальними пацанами» він працював близько 7 років. І у результаті вийшла книга в певному сенсі менше про космос, а більше про те, що відбувається на Землі — а саме про Холодну війну й про те, що насправді коїться в головах молодих чоловіків, які добровільно погоджуються бути запущеними в космос на верхівці ракети. А ще, звичайно, про їхніх дружин, які могли здаватися непомітними, але відігравали в цьому вкрай важливу роль теж. «Нормальні пацани» стала успішною та культовою книгою. Вона отримала статус бестселера і здобула National Book Award за нонфікшн у США. Джон Ґленн і Воллі Шірра з «Меркурія» хвалили книгу. Хоча коли одного разу у Тома Вулфа запитали про реакцію дійових осіб на «Нормальних пацанів», він відповів доволі промовисто: «Що стосується більшості з них — я гадки не маю. Якщо письменника турбує таке, йому варто перейти в піар, де ти завжди на боці свого героя. Якщо ти пишеш нонфікшн, ти маєш вірити, що те, що ти робиш, важливіше за будь-яку людину, справу, партію, питання чи що завгодно. Більшість астронавтів, здається, подобалось те, що виставляло їх у вигідному світлі, і не подобалося те, що не виставляло. Іншими словами, вони були як будь-хто інший — за винятком Алана Шепарда. Він ненавидів усе — аж до паперу, на якому надруковано книгу». Але куди важливіше те, що книга надихнула покоління майбутніх астронавтів і науковців. Серед тих, хто віддав шану «Нормальним пацанам», був колишній командир шатла NASA Скотт Келлі, який провів рік на МКС у 2016-му. «Як і астронавти Меркурія, яких він оживив на сторінках, внесок і вплив Тома неможливо відтворити», — написав Келлі у 2018-му після смерті автора. Він прочитав книгу у 18 років і каже, що вона перевернула його студентське життя й дала амбіцію літати та стати астронавтом.Хоча Вулф спостерігав за програми «Джеміні» та «Аполло», саме «Меркурій» для нього залишалася іконою. «Навіть перший американець, що ступив на Місяць, ніколи не пережив би того вихлопу первісних емоцій людей, який пережили Шепард, Купер і, понад усіх, Ґленн. Ера перших американських одиночних воїнів прийшла й пішла, й можливо, ніколи не буде повторена», — писав він.
«Нормальні пацани» показує, якою була журналістика в свої найкращі часи і якої нам не вистачає. Після її прочитання я відразу захотів читати щось теж пов'язане з космічними програмами, і знайшов вдома мемуари астронавта Майка Маллейна «Верхи на шатлі» (теж вийшла у «Бородатому тамарині»). І знаєте що? Згадка про «Нормальних пацанів» там на першій же сторінці! Вплив цієї книги і загалом проєкту «Меркурій» на долю Маллейна колосальний. in book we trust
Що ви знаєте про Домініканську Республіку й як часто думаєте про неї? Мабуть, не дуже часто, але це варто виправити. Чому? Бо Маріо Варгас Льйоса написав неперевершений роман «Свято Цапа», який українською вийшов у «Фабули». Це історія про домініканського диктатора Рафаеля Трухільйо, який керував країною з 1930 по 1961 рік. Льойса розповідає цю історію з трьох точок зору: 1. Уранії Кабраль, яка у 1990-х роках вже дорослою повертається до Домініканської Республіки. Вона донька сенатора, який працював 30 років на режим Трухільйо. В 1961 році Уранія покинула рідну країну (їй було лише 14) і це вперше за цей час повертається, щоб поговорити зі своїм старим і хворим батьком. І під час цих розмов рефлексує про своє минуле та диктаторський режим. 2. Самого Рафаеля Трухільйо: як проходить його останній день життя, що він робить, думає та з ким зустрічається. Тут теж згадуються події минулого, де можна побачити, що робив Трухільйо, що він про це думав і як поводився зі своїми людьми. 3. Вбивць диктатора: вони сидять у засідці й кожен з них згадує, чому вирішив долучитися до цієї справи й вбити Трухільйо. Тут теж показано багато злочинів режиму, хоч майже всі зі змовників на нього колись працювали, але вже не могли так жити далі. Маріо Варгас Льйоса використовує справжні історичні факти й переплітає їх з власними вигадками, бо це зрештою не документалка, а художній текст. І робить це майстерно (сторітелінг автора просто блискучий), бо вигадані події чи персонажі допомагають скласти хорошу історію, а реальні факти показують наскільки жахливою є диктатура. І ось саме ці жахи розкриваються максимально ближче до кінця книжки. Тому, якщо вам потрібні дисклеймери про жорстокість, майте це на увазі. Бо там буде дуже жорстоко. Деякі епізоди описані настільки яскраво, що стає фізично погано. Але це історія про диктаторський режим і його наслідки на життя людей. І я певен, що інакше показати це неможливо. Бо через деякі слова персонажів та історичні факти (типу збільшення економічних проблем чи зростання безробіття в період після Трухільйо) може скластитися враження, що не все так і погано було під час правління диктатора. Але ні: диктатура та авторитарний режим — це завжди зло. І Маріо Варгас показує це протягом всіє книги, а завершення роману просто ставить тут величезний знак оклику й прямо кричить про те, що таке диктаторський режим і чому він знищує всіх: навіть через 30 років люди не можуть спокійно жити далі. «Трухільйо був убитий багато років тому, але він все ще був головною темою розмов серед домініканців усіх соціальних класів. Він все ще маячив над країною; іноді вони все ще говорили про Трухільйо зі страхом. Я думаю, що диктатура Трухільйо, ймовірно, була символічним вираженням політичного феномену, який майже вся Латинська Америка пережила у ХХ столітті. Трухільйо мав усі риси диктатора», — розповідав Льйоса в одному зі своїх інтерв’ю. І він показав багато з цих рис: обмеження свободи, жорстокість, вбивства, катування, політичну корупцію, мачизм. Прочитайте цю книжку. Вона дуже важлива й при цьому класно написана. Замовити її можна ось тут. Тим паче, вона зараз продається зі знижкою. in book we trust
«Арія холоду» та Ентоні ГопкінсВчора я була на концерті, де Андреас Шолль презентував твори Генрі Перселла. Останнього Шолль дуже любить, а що стосується самого Шолля, то він вважається одним із найвідоміших виконавців сучасності. Особливо як виконавець бароко. Де ви могли чути Перселла? Наприклад, якщо дивились фільм «Батько» з Ентоні Гопкінсом у головній ролі (ось тут офіційно цей момент). Там звучить «Арія холоду» з опери «Король Артур». Тут її можна послухати на ютубі. Або «базу» виконання тут. В коментарі завантажу своє відео із вчорашнього концерту. Якщо що, Філармонія дозволяє знімати і заохочує поширювати фрагменти.Для фільму арію готували трохи інакше. У фільмі герой Ентоні Гопкінса вирваний із реальності, змушений прокидатися в «нових» для себе місцях. Світ більше йому не підвладний, а жодна краса і навіть любов не можуть його «зігріти». Не буду продовжувати паралелі з арією, раптом ви не знаєте про що фільм. Хоча я про нього вже писала неодноразово. Згадана арія в сучасній культурі часто звучить поруч з темами дезорієнтації, втрати контролю над свідомістю та крихкості людського стану. Що ж — на концерті я одразу вирішила, що починаю читати мемуари Ентоні Гопкінса «Ми впоралися, малий». У книзі точно є про видатні ролі, за «Батька» Ентоні Гопкінс, нагадаю, має «Оскара». Дуже цікаво що він каже про цей досвід. Мемуари актора українською видав «Наш Формат». Наразі книга лиш їде тим, хто передзамовляв, то може встигнете придбати за знижену ціну. Ось книга на сайті.Книга на фоні мерчу Kyiv Baroque Fest-2025, завдяки якому я і слухала Шолля. in book we trust
🔥 Нові передпродажі від READBERRY — продовження улюблених серій!Твої улюблені герої повертаються, а історії стають ще гострішими, магічнішими та емоційнішими.👑 Родина Роялів. Занепалий спадкоємецьІстон Роял звик отримувати все, що забажає. Але Гартлі Аякше не ведеться на його чарівність і готова кинути йому виклик. Чи зможе Істон подорослішати і зрозуміти, що не все в житті можна купити? 👉🏼 https://www.ranok.com.ua/info-rodina-roialiv-zanepalii-spadkojemec-48735.html🏰 Академія Еверфолл. Примарне правлінняЗої Кінґ бореться зі спогадами, магією банші та смертю. Перший турнір у Срібних Круках виявляється небезпечнішим, ніж вона могла уявити. Магія, напруга й темна академія як завжди на висоті 👉🏼 https://bit.ly/3WVMCjq ⚔️ Жнець душ. Книга 2Арра дізнається, що частина її племені вижила, але вороги підстерігають на кожному кроці. Суран Омарі, принцеса Віка й сам Король Демонів загрожують їй і тим, кого вона любить. На кону - життя та смерть 👉🏼 https://www.ranok.com.ua/info-znec-dus-kniga-2-47422.html
Вау, у видавництва Varvar Publishing зараз активно виходять книжки з всесвіту «Зоряних війн». Так вже вийшли «Траун», «Інквізитори» та «Солдати Смерті».А зараз у них чотири книжки на передзамовленні: 1️⃣ «Зоряні війни: Майстер і учень»Кожен джедай колись був падаваном. Йода навчав Дуку. Дуку — Квай-Ґона. Тепер Квай-Ґон має власного учня — Обі-Вана.✨ Авторка: Клаудія Ґрей📖 416 сторінок2️⃣ Трилогія Дарта Бейна. Книга перша — «Шлях руйнаціїДессел» — простий шахтар, який прагне свободи. Рятуючись від помсти Республіки, він приєднується до Армії Ситів і вступає у війну проти Джедаїв.✨ Автор: Дрю Карпишин📖 416 сторінок3️⃣ «Зоряні війни: Загублені зорі»Панування Імперії дійшло навіть до віддаленого світу Джелукан на Зовнішньому кільці. Там доля поєднала Тейна Кайлера та Сієну Рі — двох пілотів, яких єднає любов до неба й польотів.✨ Авторка: Клаудія Ґрей📖 416 сторінок4️⃣ «Зоряні війни: Темна послідовниця»Війна за галактику палає з новою силою. Рада Джедаїв приймає відчайдушне рішення — зупинити Дуку будь-якою ціною. Рицар Квінлан Вос мусить об’єднатися з ворогом — Асажж Вентресс.✨ Авторка: Крісті Ґолден📖 416 сторінок🗓 Орієнтовна дата релізу: грудень 2025Замовити це все можна ось тут: varvarpublishing.comin book we trust
Це просто дивовижна книжка! Тут поєднуються філософія, релігія, наука, футбол, подорожі в часі, захопливі пригоди, Джеймс Кемерон і гумор. Багато гумору. А найважливіше — це все упаковано в шикарну оповідь. З першої до останньої сторінки не було жодного просідання. Історія читається захопливо та з цікавістю, що ж буде далі. А далі ти розумієш, що навіть якісь дурнуваті цитати або події мали сенс і грають свою роль в оповіді. В одному з відгуків на книжку я побачив фразу, що «це однозначно книжка не для всіх». І я з цим категорично не згоден! Бо це книжка для як раз таки для всіх. Чому? Бо, по-перше, кожен і кожна точно знайде для себе тему, яка буде до вподоби. А, по-друге, теми і жанри не так важливі, коли історія майстерно упакована та написана. Це книжка, яка виконує головні задачі літератури (а це місце для суперечок про задачі літератури) — класно розважає, дає можливість задуматися про важливі штуки й написана настільки чудово, що ти повністю занурюєшся в її світ, закохуєшся у персонажів і з острахом дивишся на кількість сторінок, які залишилися, бо хочеться читати ще і ще. «Альфа & Омега. Апокаліпсис для початківців» Маркуса Ортса вийшов українською у видавництві «Жорж». Замовляйте обов’язково і читайте цю книжку якомога скоріше, вона дивовижна.in book we trust
«Тихі дні в Кліші» У Генрі Міллера Париж розписаний по точках, де можна зустрітити повій, дозвілля відповідне. Але при цьому це дуже гарно написано. «Пробравшись» крізь десятки сифілісів і гонорей — запевняю, воно було варте того. «Монмартр — обшарпаний, вицві-лий, занедбаний, відверто порочний, гендлярський, вульгарний. Він радше відразливий, ніж привабливий, однак лукаво відразливий, як сам порок. Тут розташовані маленькі бари, заповнені майже без винятку шльондрами, сутенерами, горлорізами й азартними гравцями, і навіть якщо ви пройдете повз них тисячу разів, урешті-решт вони все одно засмокчуть вас всередину і перетворять на свою жертву». Ось так приблизно сталось зі мною і з цією повістю:«На бічних вуличках, які відходять від бульварів, розміщені готелі, чия потворність настільки моторошна, що ви здригаєтеся від однієї думки про те, щоб увійти всередину, і все ж таки одного дня ви неминуче проведете в одному з них ніч, а можливо, тиждень або й місяць. Можливо, ви навіть так привʼяжетеся до цього місця, що одного дня відчуєте, наче все ваше життя змінилося, і що місце, яке раніше видавалося вам брудним, убогим, жалюгідним, тепер сповнилося чарівності, ніжності, краси». Чому? Бо я вже ґуґлю, чи перекладено українською «Рожеве розпʼяття». А напочатку було десь як оця цитата про головного героя та його друга: «— Ви огидні, — крикнула вона. — Випустіть мене звідси!». Що цікаво, ця цитата наприкінці, а перша про привʼязаність — як раз таки напочатку. Багато про що тут дуже гарно і влучно написано.«Вона стояла посеред темної вулиці, закривши обличчя руками, з головою, опущеною додолу, й ридала навзрид. Вонатремтіла від голови до пʼят. Мені хотілося її обійняти; мені хотілося сказати їй щось, що б її розрадило, але я не міг. Я заціпенів. Раптом, мов наляканий кінь, я кинувся геть. Я крокував усе швидше і швидше, а її ридання й далі відлунювало в моїх вухах. Я йшов не спиняючись, швидше, швидше, мов навіжена антилопа, аж поки не дістався до блиску вогнів». Через десять хвилин вона стоятиме на розі такої-то і такої вулиці; буде одягнута у швейцарську сукню в горошок, затиснувши під пахвою сумочку зі шкіри дикобраза…
«Слова Карла знов і знов повторювалися у моїй голові. Я поглянув угору і побачив місяць, який був не сріблястого, а ртутного кольору. Він плавав у морі замороженого жиру, нестримно, однеза одним намотуючи кола, немов рухався велетенськими, страхітливими колами крові. Я завмер на місці. Здригнувся усім тілом. А тоді раптом, без жодної перестороги, ніби колосальний згусток крові, з мене вирвалося нестямне ридання. Я плакав мов дитина». «Дивно, як хтось входить у твоє життя на якусь мить або дві, а тоді зникає назавжди. Однак у таких зустрічах немає нічого випадкового».Українською «Тихі дні в Кліші» — у видавництві «Комубук». На сайті вже її немає, але може щось інше придивитесь. Пін «Ктулгу», наприклад.in book we trust
Сьогодні на ринку тільки й розмов, що про персональні бренди. Їх розвивають підприємці, блогери, волонтери, науковці, вчителі. З часом пости в Instagram чи трендові відео TikTok перетікають в інший формат — видання книги як квінтесенцію досвіду та експертизи.Тому 21 жовтня на одній сцені зберуться комунікаційники та видавці, які поговорять, як, коли, чому та за скільки видавати книги. Чи вартує процес витраченого часу і якщо кожна людина може в житті написати, як мінімум одну книгу, то коли вже братися за свою.🎤 На сцені- Галина Харук-Бачуро — шеф-редакторка видавництва «Наш Формат»;- Богдана Остапик — СЕО та власниця Barbaro Communications;- Артур Пройдаков — учитель української мови і літератури, СЕО освітньої фундації «МрійДій», автор книги «Ну хто так робить?! Як навчити дитину вчитися»;- Модераторка: Катерина Кухарчук — PR Business Partner в МХП.📅 Дата: 21 жовтня🕕 Час: 18:00–19:30📍 Місце: книгарня Readeat, вул. Антоновича, 50 (Київ, м. «Олімпійська»)💙 Участь — за донат.Ми збираємо кошти для бойових пілотів 31-ї бригади на Запорізькому напрямку — на ремонт дронів, авто та дронової станції.Зробіть будь-який внесок від 250 грн на ЗСУ або задонатьте на цей збір 👉 https://surl.li/zwdmpvФорма для реєстрацій https://surl.lt/qpuocj 🙌😌#promo
Півтори години про «Атлас хмар» і я б слухала ще! Трохи про те, що було. Ну кота на розмові ви бачили. Для розуміння, це не перший поверх. І наскільки це було в тему (!). Бо ми говорили про звʼязок, «дивні» (на перший погляд) збіги та послання. Остап Українець ділився тим, що колись у книжці, купленій на секонд-хенді, знайшов лист, написаний польським студентом своїй мамі. Якщо ви звернете увагу, то «Дім на Збіччі», Збіччя — з великої букви. Тобто це не узбіччя, як можна було б подумати. В оригіналі це «Slade House». Зі слів редактора Романа Трифонова, в перекладі слово мало звучати дуже звично, але бути дуже переферійним. Сільська хата, в якій практично виріс Остап Українець, знаходиться на пагорбі, який називається «Збіччя». Остап навіть називає точну адресу, але хто читав цей текст знає, що треба бути обережним. Я б не їхала 😅Трохи лайфгаків:Якщо вам незвично читати першу частину — спробуйте почитати текст вголос комусь. На моменті листів — просто уявіть, що вони адресовані вам. У відео:Остап Українець зачитує уривок із «Атласу хмар».Катерина Дудка і Серафима Біла про свої улюблені частини. Глядач із залу ділиться тим, що теж знаходив щоденники свого родича і вражений, що вони схожі на його.Роман Трифонов про переклад Ганни Яновської. Роман Трифонов про «Маленького принца» і «Атлас хмар». Остап Українець цитує вірш про те, що «кожна людина не окремий острів, кожна людина — шматок материка». Вирізала вам усе гарненько. Тому, не сприйміть це як відео з концерту) Там направду дуже цікаво і я вражена, який хороший звук. in book we trust
«Текст хоче, аби його читали» — трохи про «Атлас хмар» Девіда Мітчелла Сьогодні модерувала розмову про «Атлас хмар» Девіда Мітчелла. Нам виділили в програмі хороший день і час, але за це треба «платити» — всього 45 хвилин. І сюди ж ще питання із залу. Про саму роботу над текстом можна говорити годинами. Спікерів слухати саме задоволення. Тому, розуміючи, що це мало — я даю посилання на матеріали, які згадувала і обіцяла, що вони дадуть вам більше інформації.«Культ Критики»«Текст хоче, аби його читали»: розмова з Остапом Українцем про переклад, видавничу справу й роль літератури в часи виснагиІнтервʼю із перекладачем «Атласу хмар» Остапом Українцем від Марії Копаньової — літературознавиці та літоглядачки. Скажу чесно, я цю статтю читала разів 5 мінімум) То таки звучить високополично/академічно, на перший погляд. Але якщо вдуматись про що говорить Остап — це дуже круті коментарі. Вся та екзотична лексика, яка є екзотичною для нас, коли ми будемо читати переклад, — екзотична і для читача оригіналу. Проте текст роману написаний в такий спосіб, що, навіть не знаючи деталей, ми можемо зрозуміти загальне семантичне поле, в якому ця лексика функціонує. Ми можемо зрозуміти, про що говорить Адам Юїнґ, і додатково для себе зачудуватися багатством його вокабуляру, а також його власною чудністю, оскільки він як нотар має взагалі доволі характерний стиль. І, скажімо, коли ми дізнаємося, що місцеве населення полінезійських островів «старанкуватїлі & пустулярні від гакі-гакі», текст говорить нам про те, що ці два прикметники негативно конотовані, це наслідки якоїсь хвороби, яка називається «гакі-гакі», тому що весь контекст в цьому місці говорить про хвороби, принесені туди, які косять місцеве населення. Тобто текст хоче, щоб його читали. І мені видається, що «Атлас Хмар», власне, належить до тих текстів, які винагороджують це уважне читання. Розумію, може воно на ніч і ту мач, але спробуйте. «Суспільне Культура»Мандрівка крізь часи, континенти і жанри: чим цікавий «Атлас хмар» Девіда Мітчелла в українському перекладіЖурналістка Оксана Заблоцька в розмові з редактором Романом Трифоновим та обома перекладачами «Атласу хмар» Катериною Дудкою та Остапом Українцем. Ще одним ребусом виявився розділ «Листи із Зедельґема». Події цієї частини відбуваються у вигаданому бельгійському містечку в 1931 році. Оповідь розгортається в листах від Роберта Фробішера, бідного бісексуального музиканта, від якого всі відреклися, його коханцю. Розділ вирішили перекласти в стилі українських неокласиків.
І далі прям в серденько — цитата редактора «Атласу хмар» Романа Трифонова з розмови для медіа «Сенсор».Якщо тобі здається, що тебе ніхто не розуміє, і це відчуття затягує тебе в глибоку депресію, може несподівано виявитися, що колись давно голландський писар на острові біля берегів Японії відчував те саме в геть інших обставинах і ви вдвох могли б чудово зрозуміти одне одного. Існування цього зв’язку з чиєюсь душею, про яку ви навіть ніколи не знали, — одна з дуже важливих для читачів ідей Мітчелла.
Девід Мітчелл любить усе зациклювати) Тому як омаж — я повернусь на початок, нагадавши цитату Остапа Українця про те, шо «текст хоче, щоб його читали». Дуже сподіваюсь, що вам після презентацій, дискусій і розмов захотілось прочитати Девіда Мітчелла. Памʼятаємо, за уважне читання він вигородить.in book we trust
