«Читання вголос тривало чотири дні. Присуд був безапеляційний: кинути книжку в полум’я і спробувати її забути». Хорхе Луїс Борхес писав, що із численних книжок Флобера найдивнішою є «Спокуса святого Антонія» й розповідає історію про те, як автор прочитав її своїм друзям:«Її натхненниками були давня п’єса для лялькового театру, картина Пітера Брейгеля, «Каїн» Байрона і «Фауст» Гете. У 1849 році, через півтора року наполегливої праці, Флобер покликав своїх близьких друзів Буйє і Дю Кампа й із запалом прочитав їм величезний рукопис, який складався із понад п’ятисот сторінок. Читання вголос тривало чотири дні. Присуд був безапеляційний: кинути книжку в полум’я і спробувати її забути. Друзі порадили йому пошукати непретензійну тему, позбавлену пафосу».
Флобер скорився й написав замість цього «Мадам Боварі», яка з’явилася в 1857 році. Що стосується рукопису, то смертний вирок йому не було виконано. Флобер підправив і скоротив його. А в 1874 році віддав у друк. Детальніше про Флобера та інших письменників від Борхеса можна прочитати в його книзі «Приватна книгозбірня», де зібрана купа передмов Борхеса. Українською виходила у «Видавництво Анетти Антоненко». P.S. На фото — портрет Флобера. Мабуть, так виглядало його обличчя, коли друзям не зайшла «Спокуса святого Антонія». in book we trust
Батько вченої Дженніфер Даудни був професором англійської мови. Лише коли в нього народилася дочка, він звернув увагу, що майже всі книжки, які він рекомендував студентам, написали чоловіки. Народження доньки змусило його усвідомити прикру несправедливість, яка позбавляла його студентів і студенток цінної перспективи й натхнення. Тому, як пише Волтер Айзексон у своїй чудовій книжці, присвяченій життю Дженніфер Даудни, лауреатці Нобелівської премії, батько тихцем «додав до програми Доріс Лессінг, Енн Тайлер і Джоан Дідіон». А також почав приносити доні додому книжки, які могли б її надихнути. Як хороший батько (і хороша людина) він зумів пристосуватися. Не через політкоректність, а через емпатію. І яким же був наслідок? Чи позбувся він свого маскулінного хребта? Чи перемогла цензура? Ні, його вибір зробив світ кращим! І його студенти стали кращими, і він сам дуже зблизився з власною донькою. А згодом, через десятки років, весь світ поліпшав від його пристосування (можете подякувати Даудні й водночас її батькові за mRNA-вакцину від ковіду). Це історія з книжки «Татові на щодень» Раяна Голідея, яка насправді корисна не лише батькам, а й всім людям, бо там багато класних історій, які можуть надихнути кожну та кожного з нас стати трошечки (а може і не трошечки) кращими. in book we trust
«Він був воїном, воїном для людства, і пророком вчення справедливості для всіх народів».
Це цитата з некрологу Адольфу Гітлеру від норвезького письменника та лаурета Нобелівської премії Кнута Гамсуна. Свою найвищу літературну відзнаку Кнут отримав у 1920 році. Це Нобелівська премія за роман «Плоди землі». На той момент він — жива легенда, автор, яким захоплюються Кафка, Томас Манн, Гессе, Фолкнер.Ще до початку Другої світової війни він чітко окреслив свою ідеологію: ненависть до британського імперіалізму та зневага ліберальної демократії. Звичайно, така людина легко захопилась ідеями Гітлера. Ось що він написав у 1940 році, коли німці окупували Норвегію: «Німці воюють за нас і тепер ламають англійську тиранію над нами та всіма нейтральними країнами».
Насправді Гамсун не був прям палким прихильником нацизму (що, звичайно, не виправдовує того, що він їх підтримував), він просто бачив у Гітлері лідера, якого хотів бачити: антибританського, «просту» людину з народу, що протистоїть модерному хаосу. В 1943 році Гамсун добровільно віддав свою Нобелівську премію Ґеббельсу як знак подяки за їхню зустріч. Коли Німеччина програла війну, а Гітлер вбив себе, Гамсун написав йому некролог: «Адольф Гітлер мертвий, і тим самим завершено останній розділ його життя. Він був воїном, воїном для людства, і пророком вчення справедливості для всіх народів. Він був реформатором найвищого ґатунку, і його історичною долею стало те, що він мусив діяти в час небаченої жорстокості, яка зрештою його й зламала».
Після війни Гамсуна заарештували, але згодом його визнали таким, що має «постійно ослаблені розумові здібності» і замість покарання він отримав лише величезний штраф. Але це залишило його зовсім без грошей. Далі він стає персоною нон ґрата. Але у 1949 році виходить останній текст Гамсуна — «На зарослих стежках». Це книга про приниження, про старість, про систему, яка вирішує, хто при здоровому глузді, а також про самотність людини, яку всі вже списали. Текст написаний чітко та логічно, що, на думку деяких експертів, підриває діагноз «розумової деградації» автора. Але по суті це нічого не змінило. Кнут Гамсун помер 92-річним дідом в 1952-му році. Він не мав ні державних почестей, ні публічного прощання. Лише згодом в Норвегії почали повертати його в літературний канон і відділяти тексти від людини. in book we trust
Спочатку я замовила собі на ОЛХ, а потім публікую цей пост. Вибачте, мусила підстрахуватися. Але ще є 3 пропозиції якщо що. Отже, книга, за яку Марлон Джеймс отримав Букерівську премію є українською. Видавало її Видавництво Старого Лева. Це книга «Коротка історія семи вбивств». Грудень 1976 року. Ямайка фактично на порозі громадянської війни, в гето Кінгстона ллється кров. «Король реґі» Боб Марлі готується до грандіозного концерту за мир, покликаного зняти напругу в суспільстві. Група озброєних бандитів вдирається в його дім і поливає все вогнем... Довкола цього замаху, який сколихнув увесь світ і породив безліч чуток на десятиліття наперед, розгортається епічне полотно роману ямайського письменника Марлона Джеймса під провокаційною назвою «Коротка історія семи вбивств».
Ось тут на Lb.ua є велика стаття про книгу від Ганни Улюри. Я поки читати не ризикую, бо я спойлерів боюсь. Я вже увімкнула Богдану Романцову про «Чорного Леопарда, Рудого Вовка», натрапила на них і вимкнула. Хто спойлерів не боїться — відповідно можна. Загалом у Lb.ua у розділі «Культура» ось є ще про Марлона Джеймса.in book we trust
Шукаєте книжки, які можна передзамовити зі знижкою? Ось що пропонує видавництво РМ: 📖«Одна ідеальна пара», Рут Веа Динамічний і напружений трилер, сповнений інтриг та переконливих персонажів. 📖«Як написати ромком», Кетрін Сентер Емма Вілер мріє стати сценаристкою. Вона все життя читає, досліджує та пише романтичні комедії — і, здається, таки має хист. Однак Емма мусить доглядати хворого батька. Та коли їй випадає нагода переписати сценарій знаменитого Чарлі Єйтса — того самого літературного бога! — вона розуміє, що такий шанс не можна проґавити.📖«Сандвіч», Кетрін Ньюмен Рокі відкриває дещо приголомшливе з історії родини й зазирає в її майбутнє, то розуміє: приховати власні таємниці від найрідніших вона вже не зможе… Кумедна й дуже життєва історія, яка охоплює один тиждень з сімейної відпустки.📖«Болотяна істота», Алан Мур Революція горорового коміксу від легендарного автора. «Болотяна Істота» набула слави однієї з небагатьох серій, що започаткували сучасну еру багатогранності й глибини в коміксах.📖«У центрі всесвіту самотньо», Зої Тороґуд Це особистий метанаратив про життя художниці-егоїстки, якій доводиться творити заради власного виживання, номінований на премії Айснера й Рінґо. Всі доступні передзамовленя можна подивитися ось тут. #promo
«Отже, що відбувається, коли ми перестаємо читати книги? Демократія хитається, лібералізм відступає, дурість розквітає — і, можливо, ми станемо менш… крутими. Постграмотна епоха буде надзвичайно нудною».
Це підсумок статті, яку написав головний редактор Esquire Майкл Себастіан. Прочитати весь текст можна тут. Він пише, що ми входимо в постграмотну епоху, а також розповідає про втрату навички читати книжки та про те, як виглядає світ, де читання більше не є звичкою.Ось як влучно та життєво починається стаття: «Було близько п’ятої ранку, і я не спав у готелі в Римі. Джетлаґ — без сумніву. Я схопив телефон, відповів на кілька повідомлень, а потім відкрив Instagram і скролив його наступну годину. Уся ця маячня мене загіпнотизувала. Після відео, де якийсь чувак снідає вчорашньою піцою Domino’s і апельсиновою газованкою, а на обід робить собі сендвіч із сиром і картопляними чіпсами, я раптом прийшов до тями. Що я взагалі роблю?! Я міг би спробувати поспати або піти в спортзал у готелі. Поруч був мій ноутбук зі списком робочих справ. Чорт забирай, прямо за вікном було Вічне місто! І ще гірше — книга, яку я читав, лежала поряд. У будь-яку мить я міг відкласти телефон, взяти книжку й зануритися в матеріал, значно змістовніший за відео про чиюсь жалюгідну дієту. Але замість цього я гортав стрічку.Ми всі відкладали книжку заради того, щоб загубитися в телефоні. Це схоже на те, як нишком об’їдатися цукерками з дитячого Гелловіну. Є кілька миттєвих секунд задоволення, а потім відчуваєш легку нудоту — і в голові, і в тілі. І ще почуваєшся тупішим. Ласкаво просимо в життя Постграмотної епохи».
Ось ще кілька ключових думок тексту: ◽️Ми живемо в парадоксі: грамотність — на історичному максимумі, але книжки читають усе менше.◽️Ми не перестали споживати текст — ми замінили його фрагментами: стрічки, дописи, короткі відоси, подкасти.◽️Знання знову стає усним, емоційним і поверхневим, а не глибоким і послідовним.◽️Себастіян нагадує ідею Гакслі: майбутнє небезпечне не тим, що книги заборонять, а тим, що їх просто ніхто не захоче читати, бо відволікання завжди під рукою.◽️Читання не варто продавати як «корисне для суспільства». Це не обовʼязок і не мораль — це особисте задоволення, інколи навіть порок. Коли книжки вважали небезпечними — їх читали. Коли їх зробили «правильними» — їх перестали відкривати.◽️Наслідки — не лише культурні: спрощення мислення, емоційний шум, політична примітивізація. І, можливо, найсумніше — ми стаємо менш цікавими самі собі.І, наостанок, ще одна цитата автора: «З огляду на це, мабуть, мені не варто надто картати себе за той ранок у Римі. Найменш небезпечний прояв постграмотної епохи — це марнування часу в Instagram. Найгірший — те, що наймогутнішу країну світу очолює зграя егоїстичних, антидемократичних ідіотів». in book we trust
Як же пощастило Нілу Армстронґу злітати на Місяць у 1969-му, а не в часи соціальних мереж, коли за твоїм кожним кроком слідкують(хочаслідкували і тоді дуже активно), а ще змушують танцювати в тік-токах. Ось, наприклад, уривок з книжки Крейґа Нельсона «Аполлон 11», яка вийшла українською у видавництві «Бородатий Тамарин» — про відлюдькуватість найвідомішого астронавта в історії: Тим часом почалася затяжна ера човників і космічної станції, коли НАСА, здавалося, надовго поринуло у летаргійний сон. Попри це, Ніл Армстронґ, найбільш символічна та приваблива постать агентства, досі тримався в тіні. Джим Ловелл часто обговорював із ним його дивовижну схожість із Ліндберґом. Якось аж дорікнув йому: «Слухай, Чарльз Ліндберг перелетів Атлантику коштом приватних осіб, його літак був збудований власноруч, тож він мав повне право бути хоч яким відлюдником. Але ж ти побував на Місяці коштом країни. Платники податків уможливили твою мандрівку, дали тобі перспективи та славу, тож заслуговують на певну віддачу». На це Ніл заперечив: «Мене б замучили до смерті, якби не був відлюдькуватим». Мабуть, таки його правда». in book we trust
Хто найбільше впливає на видавничний ринок України? «Премія Читомо» оприлюднила короткі списки.Далі про номінацію Трендсетер видавничого ринку і декілька тез обґрунтування. 🔹 Видавництво Vivat• у трійці найбільших українських видавництв за обсягом накладів і кількістю виданих назв;• розвиває і мережу фізичних книгарень: станом на жовтень 2025 діє 17 крамниць, 9 із яких відкрилися впродовж 2025-го.🔹ВидавництвоKomubook• вперше в Україні запровадило спільнотну модель краудфандингу, де читачі не лише фінансують книжки, а й впливають на вибір авторів.🔹 Книгарня «Сенс»• Попри війну, книгарня «Сенс» змогла стати справжнім осередком української культури, стала впізнаваним брендом, який формує довкола себе активну спільноту читачів та культурних дієвців.🔹 Український інститут книги• запустив програму державної підтримки єКнига;• це наразі єдина з «є-Програм», по якій ведеться статистика придбаних за кошти програми товарів.🔹 Школа творчого та професійного письма Litosvita• завдяки курсам і Річній програмі на полицях книгарень зʼявляється більше книжок (із 2013 року понад 200 випускників видали свої рукописи);• Litosvita проводить «Підліткові літературні школи», де для дітей, чиї батьки служать у лавах ЗСУ, участь безплатна. Церемонія оголошення і нагородження переможців Премії відбудеться 29 січня у Києві. Ви в цій номінаціїза кого? in book we trust
Вихідними натрапила на дуже класні серіал і фільм.🍿Серіал «Затишок» (Данія, детективний міні-серіал) Коли в заможному передмісті зникає сусідська економка, Сесіль вирушає на пошуки правди й розкриває таємниці, які руйнують її ідеальний світ.
По сусідству живуть дві заможні родини, товаришують і вони, і їхні сини-підлітки. А ще в обох сімʼях з хатніми справами допомагають молоді дівчата з Філіппін. І от одна з них зникає. Як раз перед цим просячи сусідську «пані» про допомогу. І далі несеться. Тут і про післяпологову депресію, і про сексизм, колоніалізм, і про зону комфорту, поки хтось під боком страждає. А ще там прикольний музичний супровід, хор, який дуже напружує. Якщо вам сподобався роман Ліз Мур «Лісовий бог», то цей серіал теж зайде. Щоправда, мені ще півтора епізоди і я мабуть розумію чим закінчиться. 🎥Фільм «Невірна», трилер, він 2002 року 😅, але я таке люблю Пристрасть ставить під загрозу щасливий шлюб, коли мати з передмістя Конні починає палкий роман із молодим чоловіком. Щоб ви розуміли, в того «молодого чоловіка» стільки книжок… але це не виправдання зраді, звісно 😅Хтось щось із цього бачив? Все дивилась на Netflix.in book we trust
Як Дж. Р. Р. Толкін допоміг створити світ відеоігор Ось класна історія про це з книжки «Історія відеоігор у коміксах», що вийшла українською у видавництві Yakaboo Publishing: У 1980-х роках, коли індустрія ігор для ПК тільки починала розвиватися, стало зрозумілим, що ці ігри дають гравцям виявляти свої інтереси. Ґік-культура колись була диким, недослідженим і маловідомим континентом, який відкрив для освоєння науковець, що полюбляв курити люльку, пити ель і носити костюми. Людина, яка найкомфортніше почувалася у шкіряному кріслі в англійському Оксфорді. Це, звичайно, автор трилогії «Володар перснів» Дж. Р. Р. Толкін. «Я хотів спробувати написати надзвичайно приголомшливо довгу історію і подивитися, чи в мене достатньо вправності, хисту та ідей, щоб втримати увагу читача», — казав сам автор. Ці книжки справили феноменальний вплив на студентів 1960-х і 1970-х років, бо герої Толкіна мали ідеалістичну мету, до якої рішуче та наполегливо йшли. Тоді студенти були мало не єдиними людьми, які мали доступ до комп'ютерів. Тому Толкін надихнув ціле покоління гравців на ПК. Ось що казав про це Річард Бартл, студент Ессекського університету, один із творців «MUD1», першої гри «Multi User Dungeon»: «Толкін показав, що це можливо, що можна створити логічний, правдоподібний і захопливий світ, який не міг існувати насправді». in book we trust
