Кінець 1980-х. Лондон. Кадзуо Ішіґуро вирішує випробувати те, що сам назвав «краш-процесом».

Це означало повну ізоляцію, жодних соціальних заходів і розваг, лише робота — від ранку до вечора. Для Ішіґуро це був експеримент, чи зможе він зануритися настільки глибоко у творчий процес, щоб написати роман за надзвичайно короткий термін. Ідея «Залишку дня» вже формувалася в його свідомості. Він прагнув створити історію, що досліджує теми пам'яті, втраченої можливості й відданості. Тому протягом чотирьох тижнів письменник працював по десять годин на день. Його дружина Лорна взяла на себе всі домашні справи, щоб забезпечити чоловікові повну концентрацію.«Протягом чотирьох тижнів я не мав робити нічого, окрім писати — з ранку до вечора. Я повністю відрізав себе від соціального життя й намагався зануритися у світ книги», — згадував Ішіґуро. Це допомогло йому створити атмосферу, яка передає глибину самотності й роздумів героя. Ішіґуро завершив драфт рукопису за місяць. Цей метод дозволив йому досягти того емоційного напруження, яке стало однією з найсильніших рис роману.«Залишок дня» став не лише тріумфом його методу, але й доказом того, що інтенсивний творчий процес може дати виняткові результати. У 1989 році роман отримав Букерівську премію і закріпив за Ішіґуро статус одного з найвидатніших письменників свого покоління. І взагалі «Залишок дня» хороше нагадування, як людина може вигадувати власну історію, навіть якщо реальність від неї сильно відрізнялась. А ось тут ми писали про те, як цей роман вплинув на кар’єру Джеффа Безоса. in book we trust