Estadísticas de telegram channel - @booksntalks

Вчора я писав про Гриба наприкінці світу Анни Цзин (на фото), де авторку зарахував до post-ANT, тобто когорти продовжувачів досліджень Бруно ЛатураА зараз дізнався, що Анна Цзин на 5 років молодша від Латура. Тому чи можна її зараховувати до post-ANT, чи вона належить до співтворців цього підходу?Також я виявив, що Анна Цзин — дружина Джеймса Скотта, книгу якого готує до друку видавництво "Човен" в перекладі Галини ГерасимДжеймс Скотт — одна з ключових фігур в сучасній антропології. Він помер 2024, але встиг особисто підтримати ідею українського видання своєї книгиТак, це не перший такий випадок: 2012 р. незадовго до своєї смерті Елінор Остром написала передмову до українського видання своєї культової книги Керування спільнимЗ одного боку, прикро, що автори встигають прийти до нас заледве за кілька місяців до своєї смерті... А з іншого, радує їхня підтримка України!Але останнім часом ситуація змінюється. Минулого року український переклад Снайдера від "Човна" ледь не вийшов раніше від оригіналу!

Сьогодні помер Валерій ШевчукЛегендарна постать в нашій літературі. Стилістично неперевершений. Його Срібне молоко настільки вдало відтворює стиль письма XVII ст., що деколи не віриться, що це авторський текст, а не цитати з першоджерел. Око прірви — готичний детектив про ранньомодерне Полісся: XVI ст., серед лісів з'явився самопроголошений пророк і чудотворець. І ось двоє монахів отримують завдання дізнатися, що ж відбувається в глухому селі, відрізаному від світу прадавніми лісами...Звісно, Дім на горі та Три листки за вікном — твори, про які згадують першим ділом, коли говорять про Валерія Шевчука. Але я так і не прочитав Мор — повість про епідемію чуми у Львові початку XVII ст.Валерій Шевчук переклав Літопис Самійла Величка! В батьків на полиці стоїть цей монументальний двотомник, виданий на початку 1990-х. А ще ж були інші переклади джерел з української літератури. І двотомна Муза Роксоланська — історія ренесансної та барокової української літератури!І це лише частина його доробкуВічна пам'ять

26 квітня — річниця трагедії на Чорнобильській АЕС. Невпинно ми наближаємося до 40-ої річиціПро Чорнобиль написано багато книг, але серед них я хочу виокремити дві📖 Марія Мицьо. Полиновий ліс (Ї, 2006)📖 Галя Аккерман. Пройти крізь Чорнобиль (Либідь, 2018)Обидві є майстерними репортажами — про Зону відчуження. Обидві поєднують історію регіону та аварії на ЧАЕС з антропологією пост-Чорнобильського ПоліссяВ обох книгах мене вражає, перш за все, "ефект присутності": обидві авторки наче переносять нас до ЧАЕС чи покинутих сіл поруч. І хоча книги написані 20 і 30 років після трагедії, вони набагато краще передають жах аварії та її наслідків, ніж книга Алексієвич "Чорнобильська молитва". Аккерман ще й показує, де Алексієвич бреше і фальсифікує свідченняКнига Мицьо — це "природн(ич)а історія" Зони. Англійською саме так двозначно і звучить підзаголовок її книги — natural history. В ній багато про людей, а ще більше — про природу❓ А які книги про Чорнобиль Ви б порадили почитати, дорогі підписники?

🥳 У видавництві "НК–Богдан" нарешті вийшла довгоочікувана:📖 Урсула Ле Ґвін. Світ вигнання та ілюзій[Переклад — Наталя Михаловська та Марія Великанова]🥳 Якби ця книга вийшла 20 років та ще й в такому чудовому оформленні (спеціально додаю фото з каналу "НК–Богдан"), то моєму щастю не було б меж!🥰 Тішуся, що видавництво "НК–Богдан" не боїться відходити від усталеного, але хибного прочитання прізвищ західних авторів та авторок. Зокрема, "Clifford Simak" тепер "Сімак", а не "Саймак" — як і читав його сам автор🤔 Щодо цього томика, то не знаю, чи читатиму. Як не як, минуло 20 років від першого прочитання. І зараз я вагаюся, як тепер "звучатиме" мені творчість Ле Ґвін. І остерігаюся розгубити ті світлі спогади, які збереглися з часів старшої школи🔥 Але тішуся, що Ле Ґвін говоритиме до нових поколінь українською мовою. І це чудово, як на мене!🤔 Зрозумів, що в дописі ні слова, чому це видання — подія. Доведеться або робити окремий допис, або просто сказати, що це одна з ключових фігур в soft sci-fi...

#відгук #прочитане #кінгфішер📖 Т. Кінгфішер. Те, що тривожить мерців (Жорж, 2025)[Переклад — Наталія Гоїн]➡️ початокТому мене твір Кінгфішер роздратував. Він виявився "біднішим" на ідеї, питання та образи порівняно з оригіналом. Навіть більше: те нове, що було додано в твір, виглядає повторенням інших творів, зокрема — Лавкрафта (який сам надихався По на ранньому етапі своєї творчості). А також сама авторка називає інший твір, з якого запозичила ключові зміну в сюжеті. Але я не буду цей твір називати, бо це одразу заспойлерить весь сюжет. Але за цих умов в мене виникає питання: що нового дає цей ретелінг порівняно з оригіналом? І моя відповідь: та особливо нічого.Але тоді залишається ключове: То навіщо потрібен цей ретелінг? І з цим питанням Т.Кінгфішер не справилася, а тому її твір виглядає вторинним і похідним, а тому — прохідним... А шкода: могла вийти набагато цікавіша історіяPS. Деякі ретелінги настільки маскують своє походження, що вже й не здаються ретелінгами! Але, наприклад, "Гобіт" Толкіна — це ретелінг "Беовульфа": Толкін вирішив подивитися, як виглядала б боротьба з чудовиськом, якщо до неї став не могутній герой, але пересічний британець (так, це осмислення Толкіном свого досвіду Першої світової війни). Але це інша історія: ретелінг, який перестав бути ретелінгом!

Кілька днів тому перекладач та дослідник українського перекладу Богдан Стасюк виявив цікаву історію🔥 1970 в журналі "Всесвіт" вийшло оповідання Айзека Азімова "Сховище"🤔 От тільки в Азімова такого оповідання... немає🤔 Звісно, в СРСР часто міняли назви перекладених творів — з різних причин🤯 Але от імена персонажів та сюжет видалися Богдану Стасюку дуже знайомими😵‍💫 І виявилося, що це оповідання "Foster, you're dead!" (1955) Філіпа Кіндреда Діка🤔 Чому в 1970 Діка видали як Азімова? Тим більше, що саме це оповідання російською виходило ще в 1958!1⃣ Дік став неугодним в 1960-х? Цілком може бути, адже в оповіданнях Діка СРСР постає доволі демонічним ворогом США2⃣ Перекладачі випадково приписали оповідання Азімову? Володимир Аренєв в коментарях до допису написав, що оповідання Діка виходило в американській збірці, де на титульній сторінці великими літерами фігурує Азімов. (І там цікава історія, але вже її не переказуватиму — прочитайте в коментарях до допису Богдана Стасюка)🤯 Ось така загадка!

🥳 Оце нещодавно приїхала новинка, яку я й не сподівався отримати зараз: на сайті видавництва книга вийде друком аж 28 травня!🤔 Невже видавництво недооцінило читацький інтерес і зробило замалий перший тираж?📖 Юджин Вебер. Із селян у французи. Творення модерної нації (Наш формат, 2025)⚠️ Формально книга має інший підзаголовок: "Модернізація сільської Франції 1870–1914". Але в ній йдеться саме про націєтворенняℹ️ Вебер аналізує, які соціальні інститути творили Францію. І тут багатьох може чекати здивування. Адже Вебер починає з дуже несподіваної тези: станом на 1870 значна частина населення Франції не ідентифікувала себе з французькою нацією. Хоча Францію вважають першою модерною нацією в Європі, але національна ідентичність охоплювала лише верхні прошарки суспільства. Ситуація змінюється в останній чверті ХІХ ст.❓ З допомогою яких інститутів?🔥 Ось це й аналізує Вебер!🔥 І цим його праця досі актуальна (їй вже 5⃣0⃣ років!): як зміцнювати ідентичність — не лише якими ідеями та розмовами, але й діями!

📣 Українською вийшла книга📖 Людвіґ фон Мізес. Соціалізм (WellBooks, 2024)🔥 Класик економічної думки — про економіку та соціологію соціалізму❓ Інтригує?⚠️ На жаль, на сайті видавця годі знайти структуру книги, як й інформацію: з якого видання робився переклад. А це дуже важливо, бо Мізес написав цю книгу... 1922 року. Вражає? 500+ сторінок аналізу соціалізму, який на той момент існував не більше 4 років. І якого Мізес в очі не бачив. І якого до пуття й не досліджували❗️ Щоправда, Мізес згодом доповнював видання — 1932 року. І це вже краще, але... Сталінізм розгорнеться на повну 1932 року (Голодомор, а потім — Великий терор). Тому про що пише Мізес?❗️ Щоправда американське видання 1950 р. робилося з видання 1932 р. з доповненнями, які Мізес надиктував перекладачу. І саме це видання на Заході є "канонічним": Інститут Мізеса в 2009 перевидавав саме переклад 1950 з доповненнями Мізеса❓ Але з якого видання зроблено український переклад? Ось це загадка та невідомість🔥 Але класно, що є такі видання!

🧐 Почався новий тиждень, а тому настав час для книжкових оголошень!🔥 Ще 26 березня вийшов український переклад Механічного піаніно (також відоме як Утопія 14) Курта Воннеґута від "Вавилонської бібліотеки"⚠️ Ціна кусається, але це мій улюблений твір Воннеґута...🔥 Перший роман Воннеґута – 1952 року! Ох ці 1950-і: Бредбері пише 451°F, Міллер-мол. Кантику для Лейбовіца🧐 Твір, який вважають однією з недооцінених антиутопій ХХ ст. І як на мене, актуальність твору лише зростатиме. Адже Воннеґут пише про світ, де роботу людей виконують автомати (не ШІ, але поруч). Що робити людям, яким нічого не треба робити? Звісно, більшість на межі бідності, але зате має досхочу вільного часу. Як має змінитися суспільство? Які це породжує етичні та екзистенційні виклики для людства?⚠️ Я дуже сподіваюся, що Воннеґут не розчарує. Це один з моїх улюблених НФ-творів в студентські часи. І з того часу багато що змінилося. І тепер пацифізм Воннеґута викликає в мене роздратуванняℹ️ Другий мій улюблений твір автоа – Мати ніч

#відгук #прочитане #камю📖 Альбер Камю. Падіння [Перекладач – Анатоль Перепадя]➡️ початок➡️ продовженняТут можна помітити іншу відсилку. Сартр свого часу сказав: "Пекло – це інші [люди]".Камю стверджує протилежне. Світ завжди буде недосконалим. Його неможливо виправити. Але людина може бути людяною, дбати за інших. Не всіх, бо це також неможливо, але хоча б за невелике коло.Через рік Камю скаже: "Життя матері для мене важливіше за істину". І це ляпас марксизму (у версії Сталіна), де "ліс рубають – летять тріски". Мовляв, життя однієї людини, якщо йдеться про щастя всього людства. Камю огидний цей погляд. Але саме його транслює Сартр у Франції. (Так, Сартр був сталіністом).Тому головний герой "Падіння" дійсно зазнав падіння – не тоді, коли зрозумів, що світ недосконалий, і цього ніяк не виправити, а тоді, коли вирішив, що йому байдуже, він житиме й далі в своє задоволення! Але при цьому маніпулюватиме іншими, щоб викликати їхнє співчуття. Фактично, це паразитування на доброті інших...Тому "Падіння" – це гучний ляпас екзистенціалізму у версії Сартра. Це різка критика концепції свободи Сартра, а також його ідеї, що людина має створити сама себе – і це і є моральним ідеалом.Камю критикує такий погляд, показавши сартрівського індивіда, який творить себе і відповідає за свої вчинки, але ні до чого хорошого це не приводить, а навіть навпаки – творить суспільство лицемірів та негідників.Яка ж відповідь Камю? Турбота про Іншого. Саме так Камю планував розгортати третій – фінальний! – етап своєї творчості, який називав "Любов". І навіть встиг написати частину роману "Перша людина". Втім, цей твір так і залишився недописаним... Таким чином "Падіння" – останній завершений великий прозовий твір Камю. Твір, який маскується під простеньку повість, щоб змусити читачів задуматися, що таке мораль та свобода? Але, насправді, це складна філософська та соціологічна повість, яку мені довелося перечитати двічі з інтервалом в два тижні, щоб повною мірою оцінити майстерність автора