Estadísticas de telegram channel - @booksntalks

#дзюба #деколонізація😅 Давно не писав я в каналі, але на те була причина. Оскільки я є науковим керівником чотирьох дипломних робіт, то я мав багато до читання — і перечитування! — крім книг🧐 Але минулого тижня в нас був семінар, де ми обговорювали Франца Фанона та... Івана Дзюбу. 🧐 Цікавий факт: 1⃣ обоє пишуть свої тексти в один і той же час;2⃣ обоє критикують імперіалізм.🤯 І це змусило мене задуматися: ❓ А чи не перечитати мені з цієї перспективи головну книгу Івана Дзюби Інтернаціоналізм чи русифікація? 😅 Звісно, найближчим часом я дочитуватиму інше, але... 😍 Але довелося розшукати в домашній бібліотеці діаспорне видання 1968 року, яке я купив за безцінь в букініста понад десятиліття тому😵‍💫 Шрифт в неї дрібний як просо кіноа, але є методи давати цьому раду 😅ℹ️ Цю книгу перевидавали в Києво-Могилянській академії на початку 2000-х, але зараз це бібліографічна рідкість...😍 Зараз розумію, що це оригінальна інтелектуальна традиція, яку раніше ставили не на ту "полицю". Але це інша історія 😅

#новинки_2026❤️ Ось така новинка з'явилася в сімейній бібліотеці завдяки "Локальній історії"📖 Якуб Мікановський. Прощавай, Східна Європо (Локальна історія, 2026)🔥 Однією з інтелектуальних "розваг", коли я був студентом, були дискусії про те, який ми регіон — Східна Європа? Центральна? Центрально-Східна? Східно-Центральна? (Так, є й такий гібрид 😵‍💫)😅 Дискусію цю підігрівали українські письменники — Андрухович, Прохасько, Забужко...🤔 Але найбільш дивним було усвідомлювати, що сам регіон є конструктом. Як жартували польські дисиденти:Punkt widzenia zależy od punktu siedzenia Дослівно: "точка зору залежить від займаного місця [в суспільстві]", але слово "сидіти" в комуністичні часи означало і дещо інше 😅🔥 Тому Мікановський інтригує з першої сторінки, коли каже: Східна Європа завершилася!🥳 І це правда: поняття виникло як продукт нерівномірної модернізації в Європі🔥 Але цікаво почитати, що про це думають зараз. Адже попередня критика поняття — книга Ларрі Вулфа Винайдення Східної Європи 1994 року 😅

😍 Завтра матиму честь читати гостьову лекцію на запрошення кафедри історії та археології Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького🔥 Тема лекції: Історична соціологія: не історія, не соціологія, але щось більш небезпечне І анотація: 📊Історична соціологія – дисципліна-"гібрид" на перетині історії та соціології. Для істориків вона виглядає надто узагальнюючою та такою, що ігнорує історичний контекст. Для соціологів – надто подієвою, обмеженою наявними історичними джерелами та епохами. Втім, саме історична соціологія ставить гострі питання як перед істориками, так і соціологами, змушуючи переглянути межі обох дисциплін. 👨🏼‍🏫Лектор: Данило Судин – кандидат соціологічних наук, доцент кафедри соціології Українського католицького університету📆Захід відбудеться 27 березня о 15.30 у віртуальному залі Zoom-відеоконференції: https://us02web.zoom.us/j/85466781433?pwd=WsURshADDupEAQ86Y56TonqDObmvo9.1👥 Долучайтесь усі, хто цікавиться міждисциплінарними дослідженнями

#космос🤔 Після перегляду Ти — космос я задумався:❓ А які художні твори про космос я вважаю вартими уваги?🤔 І виявив, що це завдання "із зірочкою". Тому що в літературі про космос гарно писав Станіслав Лем📖 Розповіді про пілота Піркса, особливо перша половина (до "Полювання") — це опис космічних подорожей як рутинної роботи. Тут і "академія" (Піркс набуває ремесла космопілота), і космічні пригоди (від детективних до готичних оповідань, а деякі — містичні трилери)📖 Непереможний — сцена пробудження корабля з анабіозу є класичною і згодом відтвореною в "Чужому" та "Чужих"📖 Фіаско — просто шедевр. Дія твору відбувається весь час в космосі, тому про космос ми дізнаємося доволі багатоДругим мені спадає на думку... Пітер Воттс, хоча Сліпобачення не є моїм улюбленим твором, а Ехопраксію я так і не читав🤔 І, здається, більше вартісних творів саме про космос я не пригадаю. Є багато творів та оповідань, дія яких відбувається в космосі, але формально космос там "сполучник" — просто порожній простір між локаціями❗️ Тому якщо знаєте інші художні твори, де космос не просто декорація, а "учасник" твору, пишіть в коментарях!🔥 Інша справа — фільми📽 Гравітація (2013) Альфонсо Куарона — шедевр про космос в прямому сенсі: головні герої борються за виживання в космосі. Красиві космічні пейзажі — і доволі суворий, хоч і простий сюжет. Шедевр, який варто подивитись хоча б 1 раз📽 Ad Astra (2019) — теж доволі проста за сюжетом стрічка: головний герой має вирушити в серце пітьми, щоб зустріти / зупинити батька. Але, насправді, фільм про інше — про самотність в космосі, про людяність на тлі всесвіту...❓ А які космічні твори (фільми чи книги) улюблені у вас?📝 Діліться в коментарях!

#анонси_2026📣 "Лабораторія" відкрила обкладинку книги📖 Наомі Вулф. Міф про красу. Як уявлення про красу використовують проти жінок[Перекладачка — Ната Гриценко]ℹ️ Ось фрагмент анотації:Через розлади харчової поведінки, культ худорлявості, страх старіння, індустрії дієт, косметики й хірургії сучасна жінка опиняється у нескінченному прагненні відповідати неможливому ідеалу «бездоганної краси». Чим більше прав і влади отримують жінки, тим суворіші вимоги до їхнього тіла. Чим ближче вони до успіху, тим жорстокішою є кара за «недосконалість». І що сильнішими вони стають назовні, то слабшими мають почуватися всередині ⚠️ Оригінал побачив світ ще 1990 року! Загалом, книгу критикують за помилки в статистиці (зокрема, Вулф завищила кількість смертей від анорексії), за спрощений історичний аналіз...💡 Попри ці помилки книга має статус класики women studies: Вулф ставить влучні питання ів загальному описує тенденцію, яка, нмд, тільки посилилася після 1990 року🔥 Чудово, що нарешті буде український переклад!

#прочитане #відгук #тед_ченґХоча прочитав її давно, та все відкладав написання відгуку. Тому що книга чудова — і через це я постійно задавався питанням: "Чи мій відгук допоможе іншим її прочитати, чи навпаки — відштовхне?"❤️ Адже це майстерна книга. Вона відрізняється від попередньої — Історія твого життя та інші оповідання. І це важливо пам'ятати: при порівнянні Видих виглядає слабшим, бо в ньому менше оповідань, які вражають одразу. Навпаки, в цій збірці Ченґ пише оповідання, які спершу видаються непоганими, але не вражаючими. І тільки коли ви повертаєтеся до збірки через тиждень чи й місяць, тоді ви усвідомлюєте: ці твори складніші і сильніші, ніж перша збірка. В них довготривала дія ❤️ Ченґ майстер розповідати історії: не притчі, не алегорії, а саме історії — про вигадані світи, але водночас про нас з вами. Тому, з одного боку, вигадані ним світи реальні. З іншого, в своїх оповіданнях він ставить багато питань. Але — на відміну від оповідань-притч, Ченґ не дає "розгадки"➡️ продовження

#відгук #прочитане📖 Невидимі планети. Антологія сучасної китайської фантастики (BookChef, 2025)[Перекладач Євген Ширинос]➡️ початокМа Боюн описує світ майбутнього, де влада контролює всю комунікацію, "витираючи" слова, з допомогою яких можна критикувати владу. В результаті, рух спротиву починає використовувати і звичні слова, але в зміненому значенні. І спонукає владу й ці слова вилучати. Фінал оповідання — німий світ, де всі слова заборонені. Оповідання чудове своєю похмурою атмосферою. І водночас жахливе ключовою ідеєю: якби не марні спроби опиратися владі, людство не втратило б мову. Так, винними в зникненні мови постають борці проти авторитарного режиму, адже це через них "закручують гайки" репресій. Звучить знайомо? Хао Цзінфан пише, на перший погляд, схоже оповідання: про три Пекіни як три світи, що не перетинаються. Звісно, третій Пекін — злиденний світ сміттярів, які переробляють сміття перших двох Пекінів. Але авторка підводить до простої ідеї: так, мешканці третього Пекіна страждають і вважають цей світ несправедливим. Адже існують роботи, які могли б виконувати всю їхню важку й небезпечну роботу. То чому влада цього не зробить? Чому не дасть їм праці, більш гідної?! Висновок жорсткий і абсурдний: мудрий сивий керманич (так в тексті!!!) знає про проблеми бідноти. Але він також розуміє, що роботизація принесе не звільнення, а страждання: тоді всі мешканці третього Пекіна стануть безробітними — і помруть від голоду. А так вони мають дах над головою і роботу. Нехай остання і низко оплачується, є принизливою та небезпечною для життя. Але вона є! І дає їм жити життя!І це, на мою думку, найбільш страшно в цій збірці: вона або прославляє комуністичну владу, або ж вважає, що боротьба проти неї принесе більше шкоди, ніж користі.І це не та фантастика, яка варта читання...

#новинки_2026 #лобстер🔥 Отримав я кілька новинок від видавництва "Лобстер" — для огляду❤️ І сьогодні покажу одну з них 📖 Девід Сондерс. Український вплив на російську культуру, 1750—1850🔥 Класичне дослідження про україно-російські відносини в епоху імперій. Видане 1985 року в рамках ґрантової програми HURI (Український науковий інститут Гарвардського університету)ℹ️ В межах цієї програми вийшло багато цікавих текстів. В 1980-х — 1990-х переважали західні дослідники та дослідниці, а от з 2000-х дуже сильні позиції займають й автор(к)и з України🔥 Сондерс показує, що Україна в культурному плані була розвиненішою від Імперії, яка її захопила. І цим підважує російський імперський наратив — про їх цивілізаторську місію 🔥 Сондерс уможливив появу низки робіт — чи Трубадурів імперії Еви Томпсон, чи В обіймах імперії Мирослава Шкандрія. Обидві книги — про механізми російського імперіалізму. Але точкою відліку є книга Сондерса!❤️ Тому це моя наступна книга в списку читання! А далі чекайте відгук!

#новинки_2026 📖 Роджер.Скрутон. Я п'ю, отже я є (Темпора, 2026)ℹ️ Видавнича анотація інтригує:На світі є лише дві книжки, присвячені філософії вина. Одну з них ви тримаєте в руках. «Я п’ю, отже, я є» знаного англійського філософа Роджера Скрутона (1944–2020) — це не лише викладені з тонкою іронією поради про те, які вина варто вживати з якими філософськими працями, аби ті праці стали зрозумілішими, а й глибоке проникнення у саму суть вина — цього, за висловом Платона, найкращого і найціннішого дару богів. Ця книжка написана на основі глибокого особистого досвіду. З неї ви дізнаєтеся про те, як мислити вино і якою була і лишається його роль в історії людей. Адже вино — напій такий же давній, як і наша цивілізація. Ба більше, на думку автора, вино і є цивілізацією, і розбіжність між цивілізованими і нецивілізованими країнами – це розбіжність між тими краями, де п’ють вино, і тими, де його не п’ють 🤔 Раніше Скрутона видавав "Наш формат" — про консерватизм🧐 Цікавий факт: Гавел нагородив його орденом!

#прочитане #відгук #ґалбрейт📖 Роберт Ґалбрейт (a.k.a. Джоан Роулінґ). Людина з клеймом (Stone Publishing, 2025)➡️ початок➡️ продовження🔵 Персонажі6️⃣ Роулінґ мінімізувала всіх другорядних персонажів. Як колись в комп'ютерних іграх можна було обрати мінімальні налаштування — і фон раптом перетворювався на доволі простенькі текстури (замість промальованих і деталізованих будинків, NPC, природи тощо). Ось так і тут: наче герої є, але я всю книгу вважав, що Дев і Шах — це різні люди. Настільки їх було невиразно описано, що я був переконаний: різні імена — різні герої. Через це детектив перетворювався на пригоди Страйка та Робін, а інші герої були як NPC: вони "оживали" лише тоді, коли в їх полі зору з'являлися Страйк чи Робін.7️⃣ Найголовніша проблема: стосунки Робін та Страйка. Роулінґ не може їх звести разом. На це є причина: в Роулінґ доволі сумна біографія, якщо йдеться про романтичні стосунки. Тому складається враження, що вона просто не знає, як описати люблячу пару так, щоб це було правдоподібно. Зверніть увагу: всі щасливі пари в книгах зображено дуже побіжно. В більшість з не них або вмерли, або розпалися. Тому Роулінґ тягне і тягне, аби тільки головні герої не були разом!В цьому романі це доходить до абсурду. "Роялі в кущах" перетворюються на "Роялі з неба", бо вони звалюються на героїв саме в ту мить, коли вони готові вже зізнатися один одному в почуттях! І щоб "роялі" були дійсно поважними причинами, Роулінґ піднімає ставки. Вона просто убиває та травмує всіх довкола Страйка та Робін. Та й самих героїв теж. Страйк отримує лопатою, ножем і навіть укус зубами. Робін теж зазнає фізичної травми, яка провокує психологічну. Мерфі — з щедрої руки Роулінґ отримує серйозні проблеми зі здоров'ям. Роулінґ не стримується — і новонароджений племінник Робін при пологах отримує ушкодження нерву в руці. На цьому авторка не зупиняється! Заради сюжету доводиться вмерти дядькові Страйка, собаці Робін. Навіть старий лендровер Робін "вмирає", хоча це не фінал. В приступі авторського шаленства авторка вбиває одну акваріумну рибку, хоча ця смерть була вже зайвою... І все для того, щоб тільки в Робін та Страйка виникає момент, де вони можуть зізнатися в коханні, контекст просто не дозволяв.Крім того, Роулінґ наче не знає, як виглядають справжні романтичні стосунки. Робін 32, Страйку 42, але їхні "залицяння" виглядають як в школярів у восьмому класі. Довгі пристрасні погляди — але так, щоб ніхто не помітив! Тривалі роздуми, чи він / вона мене любить. Ці "муки" головних героїв займають ⅓ тому, нікуди не ведуть і під кінець виглядають настільки абсурдно, що аж комічно. 🫠 Підсумуємо. Детектив тримається на двох принципах "рояль в кущах" та "шлях найбільшого спротиву". Без них текст розгортався б швидше. Романтична лінія відповідає жарту: "Заради тебе, кохана, я перепливу океани, здолаю найвищі гори, перейду найстрашніші пустелі. Чекай мене в гості в п'ятницю — якщо не буде дощу, тоді я просто зателефоную". Ось цей дощ лопотить весь том... Тому з 950 сторінок могло бути 300 — і тоді це був би цілісний детективний роман. А так...