#бредбері #midnight_reviewАдже Бредбері — прабатько cosy fantasy: ця книга — повністю comfort reading на початку. Її читаєш заради атмосфери. Але потім історія розгортається — і починаєш розуміти авторський задум.Бредбері вважав, що пише "Різв'яну пісню в прозі", але про ГеловінІ хоча це порівняння дещо несподіване, але воно правдиве. З єдиною відмінністю: Діккенс пише про страх смерті, який має спонукати жити повноцінне життя. Бредбері наголошує, що треба жити повноцінне життя, прийнявши смерть як невід'ємну його частину.І від цього розгалужуються бічні лінії, які меланхолійні, але життєствердні. І, звісно, осуд сучасного Бредбері суспільства, яке "вигнало" смерть зі своєї свідомості, чим прирекло себе на втрату частини радості життя...Химерно читати цей твір в Україні, де смерть є поруч кожної ночі і кожного дня. Але, водночас, твір Бредбері сприймається як рука підтримки."Із праху посталі" — темний брат "Кульбабового вина". Разом вони творять чудову пару, яка розповідає одну історію. І ця історія — про радість життя.Адже ми лише постояльці в домі Смерті
#midnight_review #нуар #еллрой🧐 Попри те, що романи Чендлера написані в 1930-і, він виглядає прогресивнішим за Еллроя, який пише в 1990-і...1⃣ Жіночі персонажі в Еллроя — просто копія стереотипів 1950-х. Вони позбавлені суб'єктності: існують або як жертви, або як "призи" для чоловіків. Деколи переходять в режим "пиляння" чоловіка. І це жалюгідно та огидно. Найбільш суб'єктна — Лінн Брекен, але... Сама вона в щоденнику пише, що змогла усвідомити себе особистістю після того, як Екслі її "відлюбив" (в тексті вживаються міцніші слова, але я не Еллрой). Це троп, від якого хочеться зробити фейспалм: жінка усвідомлює себе особистістю після того, як в їх тіло проникне чоловік... 2⃣ Расизм автора проявляється в етнічному профайлінгу: афроамериканці та латиноамериканці присутні або як злочинці, або як безсловесна агресивна маса. 😅 Раніше я думав, що в такий спосіб Еллрой критикує поліцію Лос-Анджелеса. Але під час цього прочитання поцікавився його політичними поглядами. Що ж... ⚠️ Еллрой вважав, що і в минулому LAPD робили все правильно. І після цього зображення ним поліцейського насильства щодо не-білих має зовсім інші конотації...3⃣ Моральний порядок Еллрой навіть не намагається відновити. Його персонажі приблизно однаково паскудні, просто деякі паскудніші. Справедливість — риторичний прийом всіх персонажів твору. І, звісно, "відгортання завіси": Еллрой зображує світ Лос-Анджелеса як сповнений пороку, розпусти та продажності... Зоофіл, який грає музику для дитячих мультфільмів? Це не найгірше, що ризикує дізнатися читач чи читачка роману. І паралельно — демонічний вчений-хімік, який винайшов і супернаркотик, і антидот до сироватки правди, а тепер очолює злочинну організацію... Якщо до цього додати вульгарний фройдизм, роман перетворюється на трилер класу В.На тлі цього Чендлер набагато цілісніший. І сучасніший: і стилем письма, і образами персонажів, і атмосферою часу. Та навіть критикою тропів нуарівських детективів!Тому з Еллроєм я прощаюся. І, на жаль, не можу сказати, що це читання принесло користь чи задоволенняPS. Найсмішніше, що Еллрой виявляється дуже повторюваним: з роману в роман в нього кочують схожі сюжетні повороти і образи злочинців. Тобто в кожному романі має бути порнографія, в кожному злочинцем є маніяк, якому автор придумує химерну передісторію...
#одіссея😅 Завдяки серу Крістоферу Нолану (король Чарльз ІІІ удостоїв його і дружину рицарських титулів в грудні 2024) я таки дочитав Одіссею😅 Мені було 12 років, коли ми вивчали її в школі. Не той час, коли оціниш гекзаметри Гомера. Тому читав я в прозовому переказі. І Одіссея здалася... казкою про мандри Одіссея. А далі я хотів прочитати, але українського перекладу Бориса Тена годі було знайти...🔥 І от нарешті!❗️ І що я маю сказати:
🤯 Прозові перекази є обманом вже на рівні структури
1⃣ Подорожі Одіссея в переказі Гловацької займають ⅓ тексту. В поемі — всього лише ¼! Прозовий переказ "розтягує" мандри Одіссея❓ А що ж скоротили?2⃣ Повернення Одіссея! В переказі воно займає теж ⅓. Натомість в поемі майже ½ — 45%!3⃣ Поема дуже різнорідна. В ній змішано різні жанри🤔 Хоча "змішано" — хибне слово: Гомер творив, коли тих жанрів ще й не існувало🔥 Тут не лише пригоди, але горор, трилер, психологічна драма...😍 Вартує прочитання завдяки автентичностіℹ️ А от Іліаді пощастило більше. Але це інша історія
#деколонізація #гундорова🧐 Нарешті взявся читати за друге видання (чи версію 2.0) Транзитної культури Тамари Гундорової, яке вийшло минулого року у "Віхолі"🤔 І вже у вступі я натрапив на цікаву думку:Прикметною рисою травми є те, що її симптоми не просто повертаються з минулого, але переносяться на майбутнє, так що майбутнє стає вже пережитим минулим
🔥 І це геніально в лаконічності опису!🤔 Травма — це не просто минуле, яке повертається, але майбутнє, яке повторює травматичне минуле! Іншими словами: травма змушує думати, що майбутнє буде нічим кращим від жахливого минулого🤯 В цьому плані зауваження Остапа Українця, що російська фантастика — це майбутнє, яке відбувається в минулому, вказує на "больову точку" їхньої імперськості🧐 В російській фантастиці поширеним сюжетом є "попаданство": головний герой потрапляє в минуле і має змогу виправити його — і забезпечити росіянам імперську велич в майбутньому 🤔 Виходить, росіяни бояться майбутнього, бо відчувають в ньому приниження, яке вернеться з минулого
#деколонізація В контексті демонтажу пам'ятника Булгакову не гріх і нагадати важливий факт:
🤬В СРСР існувала 7️⃣-ступенева процедура контролю фільмів
❗️ Зокрема, одним з методів — обмеження прокату:1️⃣ Фільми, які дозволялося показувати по всьому СРСР, мали бути лише російською мовою. Єдиний вийняток — Тіні забутих предків, які вдалося пустити в прокат українською2️⃣ Існувала практика обмежувати прокат фільмів в межах СРСР: наприклад, Білий птах з чорною ознакою та Вавилон ХХ було заборонено показувати в західноукраїнських областях3️⃣ Радянська влада обмежувала показ українських фільмів на міжнародних фестивалях, щоб потім казати, що українське кіно нікому не цікаве, бо жодних міжнародних нагород не отримує. Деколи режисери підпільно показували західним колегам фільми — і ті дивувалися, чому їх не подавали на престижні фестивалі, наприклад, Венеціанський‼️ Імперія — це диференціація на високу культуру (імперську) і тубільне мистецтво... І останнє опинялося в "гетто" цікавого DIY, але не більше
#дзюба #деколонізація😅 Давно не писав я в каналі, але на те була причина. Оскільки я є науковим керівником чотирьох дипломних робіт, то я мав багато до читання — і перечитування! — крім книг🧐 Але минулого тижня в нас був семінар, де ми обговорювали Франца Фанона та... Івана Дзюбу. 🧐 Цікавий факт: 1⃣ обоє пишуть свої тексти в один і той же час;2⃣ обоє критикують імперіалізм.🤯 І це змусило мене задуматися:
❓ А чи не перечитати мені з цієї перспективи головну книгу Івана Дзюби Інтернаціоналізм чи русифікація? 😅 Звісно, найближчим часом я дочитуватиму інше, але... 😍 Але довелося розшукати в домашній бібліотеці діаспорне видання 1968 року, яке я купив за безцінь в букініста понад десятиліття тому😵💫 Шрифт в неї дрібний як просо кіноа, але є методи давати цьому раду 😅ℹ️ Цю книгу перевидавали в Києво-Могилянській академії на початку 2000-х, але зараз це бібліографічна рідкість...😍 Зараз розумію, що це оригінальна інтелектуальна традиція, яку раніше ставили не на ту "полицю". Але це інша історія 😅
#новинки_2026❤️ Ось така новинка з'явилася в сімейній бібліотеці завдяки "Локальній історії"📖 Якуб Мікановський. Прощавай, Східна Європо (Локальна історія, 2026)🔥 Однією з інтелектуальних "розваг", коли я був студентом, були дискусії про те, який ми регіон — Східна Європа? Центральна? Центрально-Східна? Східно-Центральна? (Так, є й такий гібрид 😵💫)😅 Дискусію цю підігрівали українські письменники — Андрухович, Прохасько, Забужко...🤔 Але найбільш дивним було усвідомлювати, що сам регіон є конструктом. Як жартували польські дисиденти:Punkt widzenia zależy od punktu siedzenia
Дослівно: "точка зору залежить від займаного місця [в суспільстві]", але слово "сидіти" в комуністичні часи означало і дещо інше 😅🔥 Тому Мікановський інтригує з першої сторінки, коли каже: Східна Європа завершилася!🥳 І це правда: поняття виникло як продукт нерівномірної модернізації в Європі🔥 Але цікаво почитати, що про це думають зараз. Адже попередня критика поняття — книга Ларрі Вулфа Винайдення Східної Європи 1994 року 😅
😍 Завтра матиму честь читати гостьову лекцію на запрошення кафедри історії та археології Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького🔥 Тема лекції: Історична соціологія: не історія, не соціологія, але щось більш небезпечне
І анотація: 📊Історична соціологія – дисципліна-"гібрид" на перетині історії та соціології. Для істориків вона виглядає надто узагальнюючою та такою, що ігнорує історичний контекст. Для соціологів – надто подієвою, обмеженою наявними історичними джерелами та епохами. Втім, саме історична соціологія ставить гострі питання як перед істориками, так і соціологами, змушуючи переглянути межі обох дисциплін.
👨🏼🏫Лектор: Данило Судин – кандидат соціологічних наук, доцент кафедри соціології Українського католицького університету📆Захід відбудеться 27 березня о 15.30 у віртуальному залі Zoom-відеоконференції: https://us02web.zoom.us/j/85466781433?pwd=WsURshADDupEAQ86Y56TonqDObmvo9.1👥 Долучайтесь усі, хто цікавиться міждисциплінарними дослідженнями
#космос🤔 Після перегляду Ти — космос я задумався:❓ А які художні твори про космос я вважаю вартими уваги?🤔 І виявив, що це завдання "із зірочкою". Тому що в літературі про космос гарно писав Станіслав Лем📖 Розповіді про пілота Піркса, особливо перша половина (до "Полювання") — це опис космічних подорожей як рутинної роботи. Тут і "академія" (Піркс набуває ремесла космопілота), і космічні пригоди (від детективних до готичних оповідань, а деякі — містичні трилери)📖 Непереможний — сцена пробудження корабля з анабіозу є класичною і згодом відтвореною в "Чужому" та "Чужих"📖 Фіаско — просто шедевр. Дія твору відбувається весь час в космосі, тому про космос ми дізнаємося доволі багатоДругим мені спадає на думку... Пітер Воттс, хоча Сліпобачення не є моїм улюбленим твором, а Ехопраксію я так і не читав🤔 І, здається, більше вартісних творів саме про космос я не пригадаю. Є багато творів та оповідань, дія яких відбувається в космосі, але формально космос там "сполучник" — просто порожній простір між локаціями❗️ Тому якщо знаєте інші художні твори, де космос не просто декорація, а "учасник" твору, пишіть в коментарях!🔥 Інша справа — фільми📽 Гравітація (2013) Альфонсо Куарона — шедевр про космос в прямому сенсі: головні герої борються за виживання в космосі. Красиві космічні пейзажі — і доволі суворий, хоч і простий сюжет. Шедевр, який варто подивитись хоча б 1 раз📽 Ad Astra (2019) — теж доволі проста за сюжетом стрічка: головний герой має вирушити в серце пітьми, щоб зустріти / зупинити батька. Але, насправді, фільм про інше — про самотність в космосі, про людяність на тлі всесвіту...❓ А які космічні твори (фільми чи книги) улюблені у вас?📝 Діліться в коментарях!
#анонси_2026📣 "Лабораторія" відкрила обкладинку книги📖 Наомі Вулф. Міф про красу. Як уявлення про красу використовують проти жінок[Перекладачка — Ната Гриценко]ℹ️ Ось фрагмент анотації:Через розлади харчової поведінки, культ худорлявості, страх старіння, індустрії дієт, косметики й хірургії сучасна жінка опиняється у нескінченному прагненні відповідати неможливому ідеалу «бездоганної краси». Чим більше прав і влади отримують жінки, тим суворіші вимоги до їхнього тіла. Чим ближче вони до успіху, тим жорстокішою є кара за «недосконалість». І що сильнішими вони стають назовні, то слабшими мають почуватися всередині
⚠️ Оригінал побачив світ ще 1990 року! Загалом, книгу критикують за помилки в статистиці (зокрема, Вулф завищила кількість смертей від анорексії), за спрощений історичний аналіз...💡 Попри ці помилки книга має статус класики women studies: Вулф ставить влучні питання ів загальному описує тенденцію, яка, нмд, тільки посилилася після 1990 року🔥 Чудово, що нарешті буде український переклад!
TGLIST.COM.UA
