Про перечитане тепер. Ну зрозуміло, що якщо я взагалі його взялася перечитувати, то воно мені сподобалося колись, тому я включаю ті книжки, які читала або іншою мовою, або в іншій формі (аудіо), і вони мені сподобалися ще більше.Без гудрідза:Ну звісно ж, Пруст, "На Сваннову сторону". Одна з найулюбленіших книжок, перечитана сотні разів російською. Переклад Перепаді це вже інший рівень, і мені чесно начхати, наскільки він адекватний французькому оригіналу, який я не прочитаю. Виписувала слова і фрази сторінками."Одиссея" в перекладі П. Байди-Ніщинського. Ну, це було порівняно недавно, і я вас нею достатньо задовбала і так."Гобіт" в перекладі Олени О'Лір — не скажу, що сподобався більше за Мокровольського, але сподобався більше, ніж я очікувала.Harry Potter and the Sorcerer's Stone в новому багатоголосому аудіо від Одібл. Знову-таки не краще за старе від Стівена Фрая, але в іншому роді й дуже добре.Перші дві книжки "Літопису Сірого ордену" — дуже гарно начитані, буду ще переслухувати."Лазарус" в аудіо, те ж саме. Дуже чекаю на продовження всі ці роки.За допомогою Гудрідз:"Грозовий перевал" — скажімо так, сподобався трохи більше за оригінал. Хоча бісить так само :) "Жінка в білому" — колись читала в рос. перекладі, вражень не пам'ятаю; в оригіналі пару раз після цього — дуже сподобалося, в укр. перекладі так само."Шум і лють" Фолкнера — теж одна з улюблених книжок, теж дуже гарний переклад.Хотіла була включити "Райський сад + Острови в океані", але згадала, що я їх тільки українською і читала, вперше — в 1990-му, була в захваті тоді, в захваті й зараз.Дилогія Кейт Аткінсон про сім'ю Тодд — досі моя улюблена в неї, перечитала в геніальному перекладі Я. Стріхи.
Про дедлайн. (який мені колись ворд запропонував виправити на "дід лайно", і відтоді ми з шефом їх так і називали між собою: дід лайно вже підходить).Коли якийсь проєкт у мене йде повільніше, ніж я розраховувала, я, природно, починаю нервувати. Але згадую, що в газеті, коли в понеділок робилася доверстка, найшвидші наші перекладачі терміново перекладали статті для першої шпальти про те, що сталося за вихідні або, не дай бог, і в понеділок. А по обіді після лекцій в Могилянці приходив Джим Мейс і редагував їх. А з верстки вже дзвонять, і від головного редактора дзвонять — треба все це затверджувати й везти в типографію макети. І, звісно, я теж нервувала і питала Джима, як він гадає, скільки часу йому ще треба.А він відповідав абсолютно спокійно: It goes as fast as it goes. Go have a cigarette. (у вільному перекладі — Коли буде, тоді й буде. Іди покури). І якимось магічним способом я заспокоювалася.Ну і згадую, що я поки що не запорола жодного дедлайну, окрім пари разів, коли хтось факапив і не надавав матеріали вчасно — але тоді й дедлайн пересували.Це був сеанс публічного самонавіювання, але якщо комусь іще стане в пригоді, то й чудово :)
З козиним фентезі наче процес пішов, намацала. Як не дивно, важко було перелаштуватися на текст у минулому часі після двох у теперішньому. Навіть довелося погортати кілька книжок з полиць, щоб взагалі згадати, як це робиться, як та стоножка чи піп з бородою і ковдрою. Але нічого, розібралася.З Толкіном поки що думаю, кручу кожне слово, переписую по кілька разів, бо не вирішила ще, наскільки "одомашнювати" текст, наскільки академічно він має звучати. (Так, так, звісно, має звучати як оригінал, але зазвичай все трохи складніше :)). Словом, поки що я задоволена. От ще завтра-післязавтра закінчу вичитку трилера, тоді зможу вже повністю себе присвятити новим дітям, чи то улюбленцям, чи яку ще метафору присобачити — словом, новим проєктам.Про козине фентезі — це мене вчора в коментарях насмішили, а я сама не помітила, що фразу "перекладаю козі фентезі" можна прочитати інакше 😁 Вирішила так тепер і називати жанр cozy fantasy.Не до речі, але згадала і тепер не можу не поділитися. Базар в сусідньому містечку.— Добрий день, а де Настя, яка козиний сир продає?— А в неї зараз нема кОзи в декреті.
Майже дочитала вчора "Братство персня", один розділ залишився. І щось мені так не хочеться братися за "Дві вежі". Чи англійською почитати — яка, власне, різниця, потрібні цитати я і так знайду.А поки що кілька непотрібних, а просто улюблених....То було у щасливі дні, коли між народами різних рас іноді виникала тісна дружба, навіть між ельфами та ґномами.— Дружба та обірвалася не з вини ґномів, — озвався Ґімлі.— Проте я ніколи не чув, аби це сталося з вини ельфів, — відказав Леґолас.— А я чув і те, і те, — сказав Ґандальф. — тут прошу не шукати аналогій, для мене це чисто про гномів і ельфів.Глупої ночі він знаходить шлях додому впевненіше, ніж коти Королеви Берутіель. — чомусь мені ніколи не хотілося з'ясувати, що це за коти й чи писав про них десь Толкін. Мене влаштовує як є :)— Бальроґ, — пробурмотів Ґандальф. — Тепер я розумію, — він похитнувся і мусив спертися на свою патерицю. — Що за лиха доля! А я вже стомився. — ось це в мене улюблене, а не "ти не пройдеш" чи "тікайте, безумні!".У Рівендолі жила пам’ять про стародавні речі, а в Лорієні стародавні речі просто жили. — так глибоко, що екскаватором не вичерпаєш.
Обманула я вас вчора. Так поривалася дочитати "Братство персня", а фактично навіть до входу в Морію не дочитала, бо трилер, який я мляво слухала вже третій день, раптом так пожвавився, що я просто мусила його закінчити. В результаті цілий вечір вишивала під нього, а коли втомилися очі - тинялася по хаті з ліхтарем і шукала, що ще треба зробити, бо просто сидіти й слухати я не можу. Результат: трилер дочитано, в хаті все зроблено, Марусія здивована.Не подумайте, що він якийсь там видатний і геніальний, ні, це просто хороший трилер про доброго сім'янина/громадянина, який у вільний час вбиває жінок, а одну чомусь (насправді через багатий словниковий запас) не вбив і тримає в халабуді. Я колись багато читала про серійних вбивць, але потім перейшла на сімейно-психологічні. Тепер і вони мені набридли, і, можливо, тому цей так сподобався.Там немає жодних кривавих подробиць (ну не більше, ніж у звичайному детективі), жахи здебільшого психологічні. У психологію в автора виходить місцями непогано.З подивом дізналася, коли відмічала книжку на Гудрідз, що є український переклад (з подивом, бо наскільки пам'ятаю — ніде про неї не читала в наших блогерів, а обрала її в бібліотеці методом випадкового тиця).В цілому — рекомендую. А сама переходжу до наступної, на яку підійшла черга, — The Loneliness of Sonia and Sunny by Kiran Desai. Мені дуже, дуже сподобалася її попередня книжка The Inheritance of Loss, і ця вже встигла сподобатися за ті 20 хвилин, що послухала за кавою. От що мріяла б я перекласти. Це не настільки висока полиця, щоб не злетіти, і це дуже, дуже хороша література. Ну то мрії, а поки що треба закінчити перекладати свій трилер, док серіал про моделей і док фільм про рок-групу, щоб в новому році з чистою совістю вже братися за Толкіна.
А найбільше впадали в око сосни та ялини, незліченні й од-номанітні, з прямими голими стовбурами й гілками, сплете-ними в нескінченний струмінь темної зелені, що юрмилися в низинах і на височинах зубчастими гребенями, наче морська піна навколо загати.Через це море тіней тягнувся вузький потічок осяйної бі-лини — давня римська дорога, вкрита снігом. Ніби великий корабель колись давно проборознив цей зелений океан і лишив по собі довгий пінний слід. Цим шляхом і йшли мандрівники: тяглися повільно, бо снігові замети були глибокі, і обережно, бо сувора зима вигнала сюди з боліт безліч вовчих зграй.
Ну чим не Володар перснів: зимове edition. А насправді це я шукала цитату з "Першого різдвяного дерева", щоб усіх привітати з Йолем. Знайшла: Але перш ніж святкувати, мусимо зробити сьогодні одну справу. Бо ж нині свято Йоль, і лісові язичники зібралися під Ґайсмарським дубом-громовиком поклонятися своєму богові Тору. Химерні справи тво-ритимуться там — справи, від яких чорніє душа. Але ми по-слані принести світло до тієї темряви, і ми навчимо наших родичів такому святкуванню Різдва, якого не бачили в цих лісах. Такі от справи 😁 Мабуть, скандинавські боги там репу чухають — чи то мені молотом Тора по довбешці за цей переклад, чи то до Валгалли живою забрати за "24 години у світі вікінгів".(Вибачте, що криве форматування — просто в мене pdf, який мені надсилали на погодження правок, а Ctrl + Shift +V чомусь не спрацьовує).
Вчора таки вдалося почитати "Братство персня"! І навіть в електронці перед сном читала його ж, тільки англійською. В цілому дочитала майже до Тома Бомбадила. Згадала, що мене вибивало з історії в цьому перекладі (який я читала один раз і давно). Що всі на ти. Очевидно ж, що зразок, за яким створювався Шир, це Англія максимум 19 - початку 20 ст. Ну яке там може бути "ти, пане" від Сема в першій книжці.Більше поки що претензій до перекладу немає.Кілька цитаток, просто мої улюблені місця, іноді без особливої причини.Більшість часу гобіти присвячували вирощуванню харчів і їхньому поїданню.
[Більбо] навіть навчив Сема грамоти — не маючи лихого наміру, прошу завважити, тому, сподіваюся, нічого лихого з того й не вийде. А лис, переходячи цим лісом у власних справах, спинився на кілька хвилин і принюхався.«Гобіти! — подумав він. — Овва, що ж буде далі? Чував я, що в цьому краї діються дивні речі, та про те, щоби гобіт спав під відкритим небом, просто під деревом, — такого я ще не чув. Та й то аж три гобіти! Це віщує щось цілковито неймовірне». І лис був достоту правий, хоча сам він ніколи не дізнався про це. — я не знаю, чому в мене від цього абзацу тьохкає серце, хоч в 11 років, хоч зараз. Назгули, на жаль, вже не лякають як тоді, але лис діє невідпорно.
Думала сьогодні зранку написати пост, як я почала перечитувати "Братство персня".Ну що, раз думала, то пиши!Перечитувала я його так: прочитала "Про гобітів" і перші три сторінки першого розділу. Наступного разу відкрила очі й побачила на годиннику 10:30 вечора чи щось таке (почала я читати, як світло вимкнули — десь в 08:30, тобто проспала більше години). Встала, покурила, зрозуміла, що вже все одно пізно і треба спати далі.І тут почалося. Я вже якийсь час не можу знайти нічого підхожого для читання перед сном в електронці. У мене в кіндлі за десь 18 років користування накопилися буквально сотні книжок. Так, більшість там безкоштовні, закачані під час щорічного Stuff Your Kindle, або ті, що в публічному домейні (офіційно безкоштовні, копірайт закінчився), або куплені на розпродажах, але не всі, ні, не всі. Але читати, як ви здогадуєтеся, нема чого 😁І от я починаю там перебирати всі теки, і все, що я, може, і почитала б, — не завантажено в кіндл, є тільки в хмарі, а кіндл чомусь не хоче під'єднатися до телефонного інтернету, ну добре, вже в 00:00 ввімкнуть світло, тоді закачаю, а поки що спробую щось взяти в бібліотеці, що доступно без черги (забуваючи, що його теж треба качати). І після години гортання всяких рекомендованих списків, власного списку "хочу прочитати", книжкових блогів в телеграмі маємо:— додалося три книжки до тих, на які я стою в черзі в бібліотеці— навіщось куплено "Бруклін" Тойбіна— закачано в кіндл після опівночі ще з десяток книжок, які я не читатиму— прочитано три сторінки Тойбіна перед тим, як вирубитися— я не виспалась.У мене ще перед поїздками часто буває такий цикл-зацикл, в останню ніч, якщо не в останні хвилини перед виходом з дому. Ніби я їду на острів без інтернету і треба запастися. Звичка з часів, коли ми реально їздили у відпустку на умовні острови без інтернету :)Знайомо? Чи тут всі нормальні? 😁
Хочу сьогодні трохи написати про фріланс нездорової людини.По-перше, я, власне, не фрілансерка. Моя трудова книжка 20 років лежить на студії озвучки, а до того лежала в редакції газети. Це має значення, оскільки деякі аспекти фрілансу я знаю тільки в теорії, але не той, про який хочу писати сьогодні.По-друге, власне історія. Я почала перекладати фільми, коли ще працювала в газеті. Колеги сказали, що студія шукає перекладачів на фріланс. Я і фрілансила, і мені подобалося.А потім народилася дитина, і працювати в офісі стало важко. Не так фізично, як я вже не розуміла, нащо мені все це.І коли дитині було 6 місяців, студія запропонувала мені перейти в штат. Я перейшла. Змінилися тільки обсяги — я так само сиділа й перекладала. Працювала до 6, потім няня йшла, я була з родиною. У вихідні так само. І от коли дитина пішла в школу, мама переїхала до Києва остаточно. І на перші шкільні канікули забрала її до себе. І я подзвонила на роботу і сказала: дайте більше роботи, наступний тиждень я вся ваша.І якось так вже і пішло, що чим більше часу в мене звільнялося, тим більше я його віддавала роботі. Брала ноут у відпустки ("ну ви ж в темряві не будете кататися на лижах, от і поперекладаєте"). Потім зникли вихідні, потім, в принципі, і вечори.Через 20 років маємо результат: на фото моя перша чашка кави перед роботою на тлі першого снігу, 6:30 ранку, і раптом я згадую, що взагалі-то неділя, і вирішую написати цей пост.Не для співчуття — мене насправді все влаштовує, я звикла, я вже lost cause :) Типа застережної казочки для тих, хто ще не ступив на цю слизьку путь :)До речі, сьогодні буде слизько принаймні в Київській області, бережіть себе.
"Кладовище дом. тварин" я майже дочитала, але зараз розповім вам інший жах, з життя.Розмовляти ж я не можу тепер. Пишу записки й повідомлення. А тут чоловік везе мене після лікарні додому, і мені от прямо терміново треба йому щось сказати, а він за кермом. Стала шукати в своєму дуже розумному Самсунгу функцію "текст у мову". Нібито знайшла. Програма запитує дозвіл — "керувати вашим телефоном". Я трохи здивувалася, але думаю — ну, мабуть, так треба. Тримай дозвіл.І отут почалися жахи! Ні на що не реагує і на всі натискання і змахування на екрані щось дуже лагідно мені туркотить корейською. Я знайшла клавіатуру, написала повідомлення помічнику Buxby "вимкни цю заразу" — воно не відправляється! А сказати йому те саме голосом, як ви розумієте, я не можу. Тим паче англійською, бо українську він не розуміє.Так я зрозуміла, що викликала корейського демона, який заволодів моїм телефоном, і вже строїла плани, як я в райцентрі зайду в "Алло" (бо більше там нема куди) і буду жестами просити провести екзорцизм, і як на це зреагують люб'язні молоді люди, які там працюють. Але тут демон тимчасово ослабив пильність, і якимось дивом я зуміла його відключити.Ніколи, ніколи, ніколи не вмикайте на телефоні функцію TalkBack!
TGLIST.COM.UA
