Прочитала вчора десь половину "Орландо", плюс-мінус до великого твісту, який мені, звісно, давно заспойлили, а я вам не буду: Орландо перетворюється на жінку. Для чого сей твіст, поки що не зрозуміла. Ну не для того ж, щоб просто зайнятися фемінізмом.Але я хотіла про інше. Переклад сподобався мені з першого погляду, і чим далі, тим більше. Навіть була подумала, що це старий, з "Дніпра", але схаменулася і згадала, що ніяку Вулф нам, звісно, тоді ніхто не перекладав. І словниковий запас в людини, і синтаксис, і головне — стиль Вулф, справжній. От прям читаю і відчуваю, яка розумна людина це перекладала, насолоджуюся.Словом, полізла я в гугл. А це знаєте хто? Це Тамара Горіха Зерня! Яку я навіть не пробувала читати через оце-от псевдо, бо ну що доброго може написати людина, яка таке собі обрала (так, я знаю, звідки це, і це нічого не змінює 😊), думала я (вибачте вже, але ну — так думала).Отакий мені урок: не бути снобкою і не судити книжку за обкладинкою і навіть за ім'ям автора. Щиро каюсь, книжки згодом куплю і почитаю.Пригадую, що є ще якась підліткова книжка (теж української авторки), яку я не пробувала читати через жахливе ім'я головної героїні. Мабуть, теж треба знайти й дати ей шанс. Покута то вже покута.