Ну от, дві книжки з дванадцяти маємо, "Орландо" дочитали.Анотація пише: "найзагадковіший роман Вірджинії Вулф". Анотація, мабуть, не читала решту її романів. Ну окей.Як я сама розумію цей роман: він про письменника/цю, який чотириста років приміряє на себе різні ролі й маски, мало не вбиває себе в процесі, але являється бог з машини, і саме після цього (спекавшись також і бога) письменник/ця звільняється від усього, що йому/їй заважало, і пише шедевр. Можливо, головне, чого вона/він позбулися — це прагнення слави, бо коли вона приходить, Орландо вже в принципі пофіг. Також можливо, що це хепі-енд біографії самої Вулф, якого не сталося, бо в реалі все закінчилося на розділі про болото. По дорозі також обговорюється купа тем: становище жінки, історія Англії (та й людства), любов і кохання, тощо, тощо. Писати про настільки особисте (я про головну, в моєму розімінні, тему) авторці, мабуть, було трохи ніяково, тому в романі багато (чудового) сарказму.Можливо, я все занадто спрощую або навпаки — переускладнюю. Тому дуже цікаво почути ваші враження. Критику не читала.Трохи цитат, які ілюструють здебільшого те, як гарно пише В. Вулф і як гарно перекладає Тамара Дуда.Він глибоко зітхнув і вклякнув — в його рухах крилася пристрасть, яка виправдовує вживання цього слова... У Норвічі молода селянка почала переходити дорогу в своєму звичайному здоровому тілі, та на очах перехожих замерзла, обсипалась снігом, і порив вітра розвіяв цю кучугуру над дахами. ...хай романіст розгладжує зім'ятий шовк у пошуках двозначностей і натяків, а ми скажемо прямо: це був благородний шляхтич, який слабував на любов до літератури . — це один з прикладів, як в романі постійно руйнується четверта стінка, чи радше її там просто немає, а коли треба — на її місце ненадовго ставлять ширмочку.Те, що тиша глибшає після шуму, потребує наукового доведення. Але те, що самотність стає більш очевидною відразу по тому, як вас любили, підтвердить більшість жінок. - база!Невже не можна вийти на прогулянку, щоб тебе не затоптали, не подарували жабу, обсипану смарагдами, й не попросили вийти заміж за ерцгерцога? — колись я часто поверталася з прогулянок зі схожими думками 😁Що може бути огиднішим за відчуття, коли чорнило фонтанує каскадами силуваного натхнення? Так, звісно, вона жинка (...), тому незабаром їй набридне вдавати, що вона пише та думає, і вона почне думати хоча б про єгера — гм, а це не про "Коханця леді Ч"? Наскільки пам'ятаю, книги вийшли в один рік (ото були часи), але не знаю, яка з двох раніше.А далі ми відпочинемо трохи від модерністів і почитаємо "Дон Кіхота". Це переклад Лукаша, тому готую нову пачку наліпок-закладок і, мабуть, навіть новий блокнот візьму, бо в старому вже залишилося кілька сторінок. Але спершу попрацюю, звісно.