Обманула я вас вчора. Так поривалася дочитати "Братство персня", а фактично навіть до входу в Морію не дочитала, бо трилер, який я мляво слухала вже третій день, раптом так пожвавився, що я просто мусила його закінчити. В результаті цілий вечір вишивала під нього, а коли втомилися очі - тинялася по хаті з ліхтарем і шукала, що ще треба зробити, бо просто сидіти й слухати я не можу. Результат: трилер дочитано, в хаті все зроблено, Марусія здивована.Не подумайте, що він якийсь там видатний і геніальний, ні, це просто хороший трилер про доброго сім'янина/громадянина, який у вільний час вбиває жінок, а одну чомусь (насправді через багатий словниковий запас) не вбив і тримає в халабуді. Я колись багато читала про серійних вбивць, але потім перейшла на сімейно-психологічні. Тепер і вони мені набридли, і, можливо, тому цей так сподобався.Там немає жодних кривавих подробиць (ну не більше, ніж у звичайному детективі), жахи здебільшого психологічні. У психологію в автора виходить місцями непогано.З подивом дізналася, коли відмічала книжку на Гудрідз, що є український переклад (з подивом, бо наскільки пам'ятаю — ніде про неї не читала в наших блогерів, а обрала її в бібліотеці методом випадкового тиця).В цілому — рекомендую. А сама переходжу до наступної, на яку підійшла черга, — The Loneliness of Sonia and Sunny by Kiran Desai. Мені дуже, дуже сподобалася її попередня книжка The Inheritance of Loss, і ця вже встигла сподобатися за ті 20 хвилин, що послухала за кавою. От що мріяла б я перекласти. Це не настільки висока полиця, щоб не злетіти, і це дуже, дуже хороша література. Ну то мрії, а поки що треба закінчити перекладати свій трилер, док серіал про моделей і док фільм про рок-групу, щоб в новому році з чистою совістю вже братися за Толкіна.
А найбільше впадали в око сосни та ялини, незліченні й од-номанітні, з прямими голими стовбурами й гілками, сплете-ними в нескінченний струмінь темної зелені, що юрмилися в низинах і на височинах зубчастими гребенями, наче морська піна навколо загати.Через це море тіней тягнувся вузький потічок осяйної бі-лини — давня римська дорога, вкрита снігом. Ніби великий корабель колись давно проборознив цей зелений океан і лишив по собі довгий пінний слід. Цим шляхом і йшли мандрівники: тяглися повільно, бо снігові замети були глибокі, і обережно, бо сувора зима вигнала сюди з боліт безліч вовчих зграй.
Ну чим не Володар перснів: зимове edition. А насправді це я шукала цитату з "Першого різдвяного дерева", щоб усіх привітати з Йолем. Знайшла: Але перш ніж святкувати, мусимо зробити сьогодні одну справу. Бо ж нині свято Йоль, і лісові язичники зібралися під Ґайсмарським дубом-громовиком поклонятися своєму богові Тору. Химерні справи тво-ритимуться там — справи, від яких чорніє душа. Але ми по-слані принести світло до тієї темряви, і ми навчимо наших родичів такому святкуванню Різдва, якого не бачили в цих лісах. Такі от справи 😁 Мабуть, скандинавські боги там репу чухають — чи то мені молотом Тора по довбешці за цей переклад, чи то до Валгалли живою забрати за "24 години у світі вікінгів".(Вибачте, що криве форматування — просто в мене pdf, який мені надсилали на погодження правок, а Ctrl + Shift +V чомусь не спрацьовує).
Вчора таки вдалося почитати "Братство персня"! І навіть в електронці перед сном читала його ж, тільки англійською. В цілому дочитала майже до Тома Бомбадила. Згадала, що мене вибивало з історії в цьому перекладі (який я читала один раз і давно). Що всі на ти. Очевидно ж, що зразок, за яким створювався Шир, це Англія максимум 19 - початку 20 ст. Ну яке там може бути "ти, пане" від Сема в першій книжці.Більше поки що претензій до перекладу немає.Кілька цитаток, просто мої улюблені місця, іноді без особливої причини.Більшість часу гобіти присвячували вирощуванню харчів і їхньому поїданню.
[Більбо] навіть навчив Сема грамоти — не маючи лихого наміру, прошу завважити, тому, сподіваюся, нічого лихого з того й не вийде. А лис, переходячи цим лісом у власних справах, спинився на кілька хвилин і принюхався.«Гобіти! — подумав він. — Овва, що ж буде далі? Чував я, що в цьому краї діються дивні речі, та про те, щоби гобіт спав під відкритим небом, просто під деревом, — такого я ще не чув. Та й то аж три гобіти! Це віщує щось цілковито неймовірне». І лис був достоту правий, хоча сам він ніколи не дізнався про це. — я не знаю, чому в мене від цього абзацу тьохкає серце, хоч в 11 років, хоч зараз. Назгули, на жаль, вже не лякають як тоді, але лис діє невідпорно.
Думала сьогодні зранку написати пост, як я почала перечитувати "Братство персня".Ну що, раз думала, то пиши!Перечитувала я його так: прочитала "Про гобітів" і перші три сторінки першого розділу. Наступного разу відкрила очі й побачила на годиннику 10:30 вечора чи щось таке (почала я читати, як світло вимкнули — десь в 08:30, тобто проспала більше години). Встала, покурила, зрозуміла, що вже все одно пізно і треба спати далі.І тут почалося. Я вже якийсь час не можу знайти нічого підхожого для читання перед сном в електронці. У мене в кіндлі за десь 18 років користування накопилися буквально сотні книжок. Так, більшість там безкоштовні, закачані під час щорічного Stuff Your Kindle, або ті, що в публічному домейні (офіційно безкоштовні, копірайт закінчився), або куплені на розпродажах, але не всі, ні, не всі. Але читати, як ви здогадуєтеся, нема чого 😁І от я починаю там перебирати всі теки, і все, що я, може, і почитала б, — не завантажено в кіндл, є тільки в хмарі, а кіндл чомусь не хоче під'єднатися до телефонного інтернету, ну добре, вже в 00:00 ввімкнуть світло, тоді закачаю, а поки що спробую щось взяти в бібліотеці, що доступно без черги (забуваючи, що його теж треба качати). І після години гортання всяких рекомендованих списків, власного списку "хочу прочитати", книжкових блогів в телеграмі маємо:— додалося три книжки до тих, на які я стою в черзі в бібліотеці— навіщось куплено "Бруклін" Тойбіна— закачано в кіндл після опівночі ще з десяток книжок, які я не читатиму— прочитано три сторінки Тойбіна перед тим, як вирубитися— я не виспалась.У мене ще перед поїздками часто буває такий цикл-зацикл, в останню ніч, якщо не в останні хвилини перед виходом з дому. Ніби я їду на острів без інтернету і треба запастися. Звичка з часів, коли ми реально їздили у відпустку на умовні острови без інтернету :)Знайомо? Чи тут всі нормальні? 😁
Хочу сьогодні трохи написати про фріланс нездорової людини.По-перше, я, власне, не фрілансерка. Моя трудова книжка 20 років лежить на студії озвучки, а до того лежала в редакції газети. Це має значення, оскільки деякі аспекти фрілансу я знаю тільки в теорії, але не той, про який хочу писати сьогодні.По-друге, власне історія. Я почала перекладати фільми, коли ще працювала в газеті. Колеги сказали, що студія шукає перекладачів на фріланс. Я і фрілансила, і мені подобалося.А потім народилася дитина, і працювати в офісі стало важко. Не так фізично, як я вже не розуміла, нащо мені все це.І коли дитині було 6 місяців, студія запропонувала мені перейти в штат. Я перейшла. Змінилися тільки обсяги — я так само сиділа й перекладала. Працювала до 6, потім няня йшла, я була з родиною. У вихідні так само. І от коли дитина пішла в школу, мама переїхала до Києва остаточно. І на перші шкільні канікули забрала її до себе. І я подзвонила на роботу і сказала: дайте більше роботи, наступний тиждень я вся ваша.І якось так вже і пішло, що чим більше часу в мене звільнялося, тим більше я його віддавала роботі. Брала ноут у відпустки ("ну ви ж в темряві не будете кататися на лижах, от і поперекладаєте"). Потім зникли вихідні, потім, в принципі, і вечори.Через 20 років маємо результат: на фото моя перша чашка кави перед роботою на тлі першого снігу, 6:30 ранку, і раптом я згадую, що взагалі-то неділя, і вирішую написати цей пост.Не для співчуття — мене насправді все влаштовує, я звикла, я вже lost cause :) Типа застережної казочки для тих, хто ще не ступив на цю слизьку путь :)До речі, сьогодні буде слизько принаймні в Київській області, бережіть себе.
"Кладовище дом. тварин" я майже дочитала, але зараз розповім вам інший жах, з життя.Розмовляти ж я не можу тепер. Пишу записки й повідомлення. А тут чоловік везе мене після лікарні додому, і мені от прямо терміново треба йому щось сказати, а він за кермом. Стала шукати в своєму дуже розумному Самсунгу функцію "текст у мову". Нібито знайшла. Програма запитує дозвіл — "керувати вашим телефоном". Я трохи здивувалася, але думаю — ну, мабуть, так треба. Тримай дозвіл.І отут почалися жахи! Ні на що не реагує і на всі натискання і змахування на екрані щось дуже лагідно мені туркотить корейською. Я знайшла клавіатуру, написала повідомлення помічнику Buxby "вимкни цю заразу" — воно не відправляється! А сказати йому те саме голосом, як ви розумієте, я не можу. Тим паче англійською, бо українську він не розуміє.Так я зрозуміла, що викликала корейського демона, який заволодів моїм телефоном, і вже строїла плани, як я в райцентрі зайду в "Алло" (бо більше там нема куди) і буду жестами просити провести екзорцизм, і як на це зреагують люб'язні молоді люди, які там працюють. Але тут демон тимчасово ослабив пильність, і якимось дивом я зуміла його відключити.Ніколи, ніколи, ніколи не вмикайте на телефоні функцію TalkBack!
"Гніздо" я несподівано дослухала ще за обідом (який тепер гріється довше, ніж їсться, точніше, п'ється). Тому пишу зараз.Жінка з двома маленькими доньками, вагітна третьою дитиною, їде з чоловіком і дітьми на пляж. Чоловік не кричить (ну принаймні криком), нікого не б'є, але ще до кінця першого розділу читач вже подумки пише їй коментарі: тікай! Тікай від цього мудака! Звертайся до соц. органів, до благодійників, іди в притулок, їдь до мами в Англію! (жінка в Ірландії, де в неї майже нема ані рідних, ані друзів — частково тому, що чоловік постарався, частково так склалося).І ось вона це робить. Робить буквально все, що я роками читаю в коментах до постів жертв емоційних (і не тільки) аб'юзерів. І нам крок за кроком показують, чим реальність відрізняється від теорії. Без особливих емоцій показують, і дуже реалістично.Є трохи (очевидного) символізму — гніздо, гніздування (я б так переклала назву), ворона тощо, але в цілому це дуже приземлена історія.Вважаю, що книжка дуже корисна для багатьох: як для тих, хто з таким стикнувся сам або у своєму оточенні, так і для любителів писати жертвам коментарі й тим більше повчати в реальному житті. Але так, вона тригерна, якщо ви не потрапляєте в ці дві категорії і при цьому емоційно вразливі, маєте маленьких дітей тощо — може, не треба.
Goodreads нагадує, що скоро буде статистика за рік, і пропонує нетерплячим подивитися поки що за 2024. Ну чого ж не подивитися. Книжок було прочитано 215, сторінок — 75 365, але то таке, а головне, що минулого року мені ще не набридло постити туди рецензії звідси, тому маємо першу і останню рецензії року (цього року не буде). Ось вони.Ну ні. Це публіцистика якась, якщо не сказати агітка, при тому агітка більшовицька. Почав наче добре (хоча теж не сказати щоб художньо), про війну, про національну свідомість усе добре. Я чекала, що герой до армії УНР вступить, а він подався в якісь там чиновники в Києві. Спершу хотіла поставити дві зірки, але є кілька пристойних оповідань, тому три. Шкода, що більшість із них у кінці, і хто до них продереться крізь всі ці готові сценарії для скетчів вечірнього кварталу?..
Словом, гудрідз небагато втратив 😁 Та й ви відписуйтесь! Нащо вам ця злоязика баба.А хто не відписався — охочі можуть спробувати вгадати, на що ці дві рецензії. Підказка: обидві книжки українські (ну з першою це досить очевидно), але одна — класика, хоч і не з першого ряду, а друга сучасна. Оскільки з другою книжкою вгадати складніше, то ще одну підказку зараз кину в коменти (бо якщо тут — відкриються одразу обидва спойлери).
Ну в принципі вже зрозуміло, що читати ми будемо:• Орландо• Коханця леді Чаттерлі• Дон Кіхота• Прощавай, зброє / Віру Вонг• Моссад (бо там один голос мій - тобто насправді не 7%)/ Сагу про Єсту Берлінґа/ Веґнера• У затінку дівчат-квіток (за що ви так не любите Пруста :( Це мій улюблений письменник взагалі-то! І Перепадя улюблений перекладач)/Вовчі землі• Шалених авторок і Зорю морів, очевидно, викинемо (не викинемо!)Хіба що завтра почнеться масове голосування, яке все змінить.Світла в нас немає, а в мене є нова гарна лямпа на ноут, куплена за порадою t.me/anytadracarys ( я не знаю, як культурно в ТГ тегати людей і канали!). Проводами я оплутана, звісно, як Лаокоон, а що поробиш.Зараз доб'ю бідолашного Н'яля і буду з'ясовувати, що з вчорашньої порції Сильмариліона мені наснилося, а що було насправді. Пам'ятаю, як багато років тому читала The Magicians by Lev Grossman перед сном, і мені наснилося, що герої перетворилися на синих китів і попливли до Антарктиди, а наступного дня виявилося, що мені не наснилося.
Доперечитала (не знаю вже вкотре) "Нічну зміну" Кінга як частину підготовки для перекладу Monsters in the Archives.Це була перша збірка Кінга, яку я прочитала колись давно в рос. перекладі, скороченому, піратському і, здається, непрофесійному — це було в кооперативні часи, назву видавництва, яке фігачило Кінга, я не можу згадати, але то було воно. Якось на Е, здається.Як і в усі попередні прочитання, моє улюблене оповідання — The Last Rung of the Ladder. Ну не любителька я боді-горора, з якого на 90% складається збірка. Тобто і не ненависниця — можу читати, можу перекладати, — але все ж таки люблю, щоб було ще щось.Жодного разу після 1992 (?) р., коли я вперше прочитала "Дітей кукурудзи", мені не вдалося пройти через поле чи навіть повз рядок кукурудзи, не згадавши Того, хто ходить між рядами. Вона дійсно шебаршить дуже зловісно!І таким чином я вже перечитала 2,5 з 5 книг, потрібних для того переклада, який я почну не раніше лютого. А от для книги про Толкіна, яка вже от-от буде в мене, застрягла на 2/3 Сильмариліона, який треба якось домучити, щоб нарешті перейти до Гобіта і Трилогії.Ну вибачте :( Місцями це цікаво (коли автор зосереджується на конкретних фігурах і робить клоуз-ап, а не ганяє стада людей, ельфів і орків Середзем'ям), але здебільшого мені це нагадує севастопольську сусідку тьотю Зіну, яка починала розповіді з "Люся, ти собі уявляєш, Гера приїхав від Каті..." Який Гера, хто така Катя — бог відає. Так і тут — вилазить черговий умовний Варендил, і я не маю зеленого поняття, хто він чи хоча б що (ельф, людина, гном?).Причому я розумію, що і тьотя Зіна, і Толкін скоріш за все вже згадували цих персонажів раніше, але ну вибачте, я не запам'ятала.Толкіністи, відписуйтеся :) хоча на мій захист — ми з однокласниками грали в похід Фродо в 1982 р., коли це не було мейнстрімом :) Нашим Пралісом було Братське кладовище на Північній стороні. Я люблю Толкіна, просто С-н треба було читати тоді ж, в 1982, коли макітра ще щось макітрила.
TGLIST.COM.UA
