Хочу сьогодні трохи написати про фріланс нездорової людини.По-перше, я, власне, не фрілансерка. Моя трудова книжка 20 років лежить на студії озвучки, а до того лежала в редакції газети. Це має значення, оскільки деякі аспекти фрілансу я знаю тільки в теорії, але не той, про який хочу писати сьогодні.По-друге, власне історія. Я почала перекладати фільми, коли ще працювала в газеті. Колеги сказали, що студія шукає перекладачів на фріланс. Я і фрілансила, і мені подобалося.А потім народилася дитина, і працювати в офісі стало важко. Не так фізично, як я вже не розуміла, нащо мені все це.І коли дитині було 6 місяців, студія запропонувала мені перейти в штат. Я перейшла. Змінилися тільки обсяги — я так само сиділа й перекладала. Працювала до 6, потім няня йшла, я була з родиною. У вихідні так само. І от коли дитина пішла в школу, мама переїхала до Києва остаточно. І на перші шкільні канікули забрала її до себе. І я подзвонила на роботу і сказала: дайте більше роботи, наступний тиждень я вся ваша.І якось так вже і пішло, що чим більше часу в мене звільнялося, тим більше я його віддавала роботі. Брала ноут у відпустки ("ну ви ж в темряві не будете кататися на лижах, от і поперекладаєте"). Потім зникли вихідні, потім, в принципі, і вечори.Через 20 років маємо результат: на фото моя перша чашка кави перед роботою на тлі першого снігу, 6:30 ранку, і раптом я згадую, що взагалі-то неділя, і вирішую написати цей пост.Не для співчуття — мене насправді все влаштовує, я звикла, я вже lost cause :) Типа застережної казочки для тих, хто ще не ступив на цю слизьку путь :)До речі, сьогодні буде слизько принаймні в Київській області, бережіть себе.