Ви уявляєте виявляється існує 4 рівні читання і що мене найбільше здивувало, що в школі нас навчають тільки першому.Але спочатку трішки контексту. Виявляється читання є ознакою базової грамотності й воно дуже складне в плані навчання та опанування. Існує безліч різних технік навчання, які відповідали різним епохам. Сьогодні у світі приблизно 14 відсотків людей не вміють читати, а в 1961 році ця позначка була майже 41 відсоток.Тобто історично сама здатність просто розпізнавати літери і складати їх у слова вже вважалась досягненням цивілізації. Читання було інструментом виживання і доступу до інструкцій, законів, контрактів. Саме під це і побудована школа. Вона вирішує мінімальну задачу: зробити людину технічно грамотним користувачем тексту.Але що дуже цікаво, ми досить часто плутаємо вміння декодувати текст із вмінням мислити щодо прочитаного.Те, що людина може прочитати сторінку і переказати її зміст, не означає, що вона здатна оцінити аргументи, знайти логічні діри або співставити це з іншими джерелами. Виявляється це різні когнітивні операції. Перша це розпізнавання символів. Друга це аналіз. Третя це синтез. Школа майже повністю зупиняється на першій.Тому виникає дивний парадокс сучасності. Формально грамотних людей більшість. Але епістемічно грамотних, тобто тих, хто може критично працювати з інформацією, не так багато. Звідси й феномени масових маніпуляцій, популізму, дезінформації. Люди читають новини, але не вміють їх інтерпретувати. Читають книги, але не вміють порівнювати позиції. Читають дослідження, але не бачать методологічних обмежень.Саме тому існують різні рівні читання, які на кожному із рівнів по різному працюю із інформацією. Перший рівень це базовий\елементарний. Ти просто декодуєш текст. Бачиш слова, розумієш речення, можеш переказати зміст. Функціональна грамотність. Виявляється саме це більшість людей помилково називає я вмію читати.Другий рівень інспекційний. Тут ти вже не читаєш лінійно. Ти скануєш книгу як карту. Дивишся структуру, заголовки, передмову, висновки, швидко визначаєш про що текст і чи варто взагалі витрачати час. Це навичка декодувати книгу за малу кількість часу.Третій рівень аналітичний. Тут починається справжня інтелектуальна робота. Ти ставиш питання автору, виписуєш тези, перевіряєш аргументи, шукаєш припущення, помилки, суперечності. Ти вже не довіряєш тексту автоматично. Ти його розбираєш як механізм.Але четвертий рівень це просто хай левел якийсь і я буквально про нього ніколи нічого не чув:Синтопічне читанняТи більше не читаєш книгу, а формуєш запитання, в якому різні книги стають тільки джерелом інформації, але не відповіді.
Як це працює:
1. Ти береш не один текст, а десятки текстів та книг.2. Формуєш питання, наприклад не "що каже цей автор про демократію", а "які існують моделі демократії і які їхні слабкі місця".3. Далі ти змушуєш усіх авторів відповідати саме на твоє питання. Спочатку збираєш бібліографію. Потім швидко переглядаєш кожну книгу, щоб знайти релевантні фрагменти. Далі створюєш власну нейтральну мову термінів, бо кожен автор використовує слова по своєму. Потім формуєш список запитань, на які всі тексти мають дати відповідь. І тільки після цього починається порівняння позицій.Тобто ти більше не входиш у логіку автора. Автор входить у твою.Фактично це метааналіз різних книг у пошуках відповіді на запитання, яке поставив ти. Саме тому я так люблю ставити запитання.Джерела:Книга "Як прочитати книгу. Класичний посібник із розумного читання"https://leticiamooney.com/2019/04/syntopic-reading-what-it-is-and-how-to-do-it/
Чи бачили ви колись в інтернеті розмову, де один з учасників каже щось схоже на це:Я стверджую, що всі великі фармацевтичні компанії приховують ліки від раку. І мене за інформацію про це постійно банять, мої пости видаляють, мене висміюють. Але ж так само колись висміювали та відкидали Галілея, який виявився правим!Виявляється це досить частий метод аргументації в інтернеті, який має назву гамбіт Галілея, або аргумент переслідуваного генія.І що найцікавіше це не аргумент, а риторичний прийом, яким підміняють та створюють хибний аргумент.Будується це так:Хтось висуває твердження X.Воно виглядає абсурдним або не має доказів.У відповідь замість фактів з’являється історія про когось із минулого, кого теж не приймали і кому не вірили, але він виявився правим.І з цього робиться висновок, що X теж слід вважати правдою або принаймні дати йому кредит довіри.
Чому це хибно? Тому що переслідування не є критерієм істини чи доказу, це соціальна площина і сама соціальна реакція не дає жодної інформації про те, чи відповідає твердження фактам.Людей можуть критикувати як за правду, так і за нісенітницю і це не може бути фактом, бо істина встановлюється доказами, перевіркою і відтворюваністю.
Але саме так працює безліч конспірології. Замість запитання де докази з’являється апеляція до власної маргінальності чи маргінальності самої ідеї:Критика перетворюється на доказ.Модерація стає підтвердженням змови.Відсутність фактів компенсується відчуттям переслідування.
Але за логікою це нульТе, що когось банять, нічого не говорить про істинність його тверджень. В інтернеті щодня банять тисячі людей і більшість із них помиляються, а не відкривають нову фізику.А Галілей став символом правди не тому, що його переслідували, а тому, що в нього були спостереження, вимірювання і перевірювані докази.Переслідування було побічним ефектом, а не аргументом, чому він правий. Джерела:https://www.logicallyfallacious.com/logicalfallacies/Galileo-Fallacy
І тому це нас повертає до початку цього тексту, чи може дезінформація спотворити дискусію?І відповідь так, якщо ми з вами втрачаємо можливість розуміти, що таке перевірка, що таке знання і що таке факт.Ми втрачаємо реальність покладаючись на свою власну інтуїцію, яка стає повністю неправдивою, але психологічно виглядає чесною, якщо вона звучить впевненно та безапеляційно.І саме це створює дивний ефект, у якому перевірка фактів перестає бути моральною подією. Вона починає сприйматися як образа, як спроба принизити або заглушити іншу сторону. І саме в такому середовищі ми з вами занурені у постійні обговорення, які досить часто дискредитують науку, наукові теорії, перевірку та пошук істини за допомогою доказів. Науковці роками можуть пояснювати певну проблему, створювати інституції та методи, розробляти рішення, щоб саркастичний політик, блогер, письменник, журналіст або будь хто в інтернеті міг за один твіт або відео підірвати довіру до всієї цієї роботи, бо він емоційно це огорнув і люди повірили своїй інтуїції. Джерела:Дослідження epistemic drift, рекомендуюhttps://www.sciencedirect.com/science/article/pii/S2352250X2600001130 000 неправдивих заявhttps://www.washingtonpost.com/politics/2021/01/24/trumps-false-or-misleading-claims-total-30573-over-four-years/
Продовження👇🏻І тут з’являється ціль філософії: Ставити незручні запитання до нашої картини світу. Чому ми вважаємо це нормою. Чому віримо саме в такі причини і наслідки. Чому вважаємо щось правильним або неправильним.Філософія робить ці речі видимими і змушує нас перевіряти власні переконання, а не приймати їх на автоматі.І тому залишається останнє запитання. Чи чули ви колись історію про оливки і Фалеса?Колись давно жив чоловік на ім’я Фалес. Він виріс у світі, де реальність пояснювали міфами. Чому сонце рухається по небу. Бо бог Геліос їде у своїй колісниці. Чому трапляється буря. Бо боги розгнівалися. Світ працював як казка, у якій будь яку незрозумілу подію можна було списати на примхи надприродних істот.Фалеса це не влаштовувало. Він поставив просте, але радикальне питання: А що, якщо пояснювати природу не через богів, а через саму природу.
Що, якщо сонце рухається не тому, що хтось його тягне, а тому що світ влаштований саме так.Це був момент, коли народилась філософія, як спосіб мислення: пояснювати речі з точки зору самих речей.
Але люди дорікали Фалесу, що його філософія нічого не варта, бо він бідний і не стане багатим. Тоді Фалес, спостерігаючи за зірками, передбачив добрий урожай оливок. Узимку, коли ніхто не думав про врожай, він орендував усі оливкові преси в Мілеті та на Хіосі. Коли настав сезон збору оливок, усім раптом стали потрібні ці преси. І Фалес здавав їх за будь яку ціну. Він швидко розбагатів і довів просту річ:Філософ може заробляти гроші, якщо хоче. Просто це не його головна мета.У найширшому сенсі філософія це людська спроба пояснити світ з точки зору самого світу. Не через міфи, а через причини. Не через богів, а через структуру буття. Бо коли ми розуміємо, що є річ, ми можемо передбачити, як вона поводитиметься. А передбачення це перший крок до контролю над реальністю. Саме тому ми досі живемо в світі, який почався з одного дивного питання Фалеса: А що, якщо пояснювати світ не казками, а самим світом?Так колись і я особисто поставив питання, а якщо філософія це не те, що думають мої друзі про неї? І з того моменту на заводі я більше не працюю.Джерело:https://thehistorianshut.com/2020/05/06/thales-of-miletus-and-his-olive-press-monopoly/
Чи не здавалось вам дивним, як наші деякі медіа пишуть свої заголовки та назви, після прочитання яких з'являється відчуття помиральної ями або відважної відваги. Я певен, що багато людей чудово розуміють, що це спроба зманіпулювати, але що саме це за маніпуляція? Як виявилось вона має назву та пояснення.У 2005 році в часи зростання інтернет медійного буму один цікавий філософ, на ім'я Ніколас Шекел запровадив та описав термін fallacy Motte and Bailey, або аргументація через відступ у фортецю. Це логічна хиба, яка дозволяє створювати емоційний ефект вау з нічого, але давайте трішки контексту. В середньовіччі в Британії типова фортеця складалася з двох частин. Основне життя відбувалося в беїлі (Bailey) це був двір із будинками, ремеслами, складами, людьми.Але саме він був найслабше укріплений і стояв унизу на відкритій місцевості. А поруч була мотта (Motte) висока вежа на пагорбі добре захищена, але там ніхто не жив постійно.Коли нападали вороги люди кидали беїлі (Bailey) і тікали в цю вежу мотта (Motte), бо тільки там можна було реально втриматися і пережити атаку.Саме цей метод часто використовують у своїй риториці політики та медіа, це працює за тією ж логікою. Вони викидають гучну провокативну тезу, щоб привернути увагу і викликати емоцію.Наприклад росія занурюється в середньовіччя або Пекло в росії і тут ключове не в самій новині, а в розриві між заголовком і реальним змістом відео.Всередині відео описують тривіальну і банальну річ по типу перебоїв зі світлом, проблем інфраструктури або локальних криз.З цією внутрішньою тезою погодяться майже всі, навіть критики, бо це звичайний факт. Виходить класична схема Motte and Bailey: зовні радикальний наратив, всередині помірна і безпечна позиція, яка прикриває перебільшення та дає алібі, якщо хтось почне критикувати.
У результаті заголовок працює як психологічна зброя, а текст всередині як юридичне алібі:1. Емоційний захват уваги. Сильна метафора або радикальний заголовок створює образ, що продає.2. Когнітивне якоріння. Перший образ фіксується і задає рамку для всього подальшого сприйняття.3. Підміна рівнів опису. Метафору подають як фактичний опис реальності.4. Риторичний відступ. При критиці автори ховаються за банальною і безпечною тезою. 5. Нормалізація наративу. Аудиторія поширює вже не факт а емоційний образ який починає жити як шаблон мислення.Приклад з росією виключно тільки приклад. Цей метод аргументації можна часто зустріти коли знаєш, як він працює та як будується. Обізнанні, захищені! Джерела:https://nickasbury.substack.com/p/the-motte-and-bailey-fallacy-andhttps://en.wikipedia.org/wiki/Motte-and-bailey_fallacy
Цікавинка з книги:Розсудливість і мудрість, їх розрізнення.Оскільки багатий досвід – це розсудливість, то багатство знань - це мудрість (sapience). Бо хоча ми зазвичай маємо одну назву стосовно їх обох - мудрість, проте латиняни завжди розрізняли pnukntia й sapientia, приписуючи перше досвіду, друге - знанню.Щоб прояснити різницю між ними, наведемо такий приклад. Припустімо, одна людина має природний дар і чудову спритність у володінні своєю зброєю, а інша людина на додачу до спритності володіє й знанням того, як можна вразити супротивника й бути ним враженим у будь-якому положенні й за будь-якої форми захисту.Здатність першої людини стосуватиметься здатності другої як розсудливість стосується мудрості: обидві корисні, але друга несхибна.Але хто, довіряючи лише авторитетові книжок, сліпо йде за сліпим, подібний до того, хто, довіряючи хибним правилам вчителя фехтування, виходить проти супротивника, який або вб’є його, або осоромить.Як я це зрозумів:Розсудливість це коли ти вмієш щось робити завдяки досвіду. Ти багато разів пробував і навчився діяти правильно інтуїтивно.Мудрість це коли ти розумієш правила і причини. Ти знаєш не просто як робити, а чому саме так і можеш діяти правильно навіть у новій ситуації.З книги «Левіафан» Томас Гоббс
Цікавинка з книгиПро істину: Істинне і неістинне єатрибутами мови, а не речей. А там, де немає мови, немає ніістини, ні не-істини.Помилка може бути тоді, коли ми очікуємо те, чого не буде, або припускаємо те, чого не було, але в цих випадках людина не може бути звинувачена в неправді. Як я це зрозумів:Істина і хибність за Гоббсом не є властивостями самої реальності. Вони властивості наших висловлювань про неї.Реальність просто існує і відбувається, але не є істинною чи хибною сама по собі.Істинними або хибними можуть бути лише речення, судження, твердження, тобто мовні конструкції, які щось стверджують про світ.Якщо немає мови або системи репрезентації, то немає і критерію істинності, бо нема чого порівнювати зі світом. Якщо простіше:Істина це не частина реальності, а спосіб у який ми затверджуємо напрямок. Про помилку він має на увазі, якщо ми були на стороні істинної теорії, яка в силу часу стала помилковою і на заміну якій прийшла нова теорія, в такому випадку ми помилились, але не брехали. З книги «Левіафан» Томас Гоббс
У середині 20 століття психолог Реймонд Кеттелл, одна із суперечливих постатей у науці, намагався зробити психологію того часу наукою із емпіричним методом. Одна з його важливих теоретичних ідей стала концепція інтелекту.Він запропонував розрізняти його на два типи плинний та кристалізований.Концепція плинного інтелекту (fluid intelligence (gf) стосується здатності людини мислити логічно, розв’язувати нові, незнайомі завдання та знаходити закономірності без спирання на попередній досвід, наприкладКоли ми бачимо абсолютно нову логічну задачу і без підказок починаємо шукати закономірність між фігурами, числами чи словами, намагаючись вивести правило.
Це прояв плинного інтелекту. Ми не спираємось на пам’ять або досвід безпосередньо, а створюємо нову стратегію прямо в процесі мислення.Напротивагу цьому концепція кристалізованого інтелекту (crystallized intelligence (gc) описує іншу здатність використовувати уже накопичені знання, досвід і навички для розв’язання задач.Якщо плинний інтелект допомагає створювати нові стратегії, то кристалізований дозволяє ефективно застосовувати те, що вже відомо, простий приклад:Коли людина розв’язує приклад на множення 4×4, вона не думає логічно, як це зробити, вона просто пригадує таблицю множення, тобто використовує набуту систему знань.
Коли лікар ставить діагноз, спираючись на знання з підручників і попередні клінічні випадки це теж кристалізований інтелект.
Ці дві концепції взаємопов’язані: нові знання, здобуті завдяки плинному інтелекту, з часом перетворюються на кристалізований, утворюючи базу для подальшого мислення.Таким чином Кеттел створив концепцію, яка показувала багатогранність інтелекту на противагу тогочасній популярній думці, що інтелект притаманний виключно певним освіченим або індустріальним суспільствам.Джерела:https://en.wikipedia.org/wiki/Fluid_and_crystallized_intelligence#Matrix_Reasoninghttps://en.wikipedia.org/wiki/Raymond_Cattell#Innovations_and_accomplishments
Вчора подивились цікавий мінісеріал Царство падальників.Він розповідає історію загадкової планети на яку випадковим чином потрапили люди. На перший погляд, може здатися що все досить банально, але є одне але, яка заховане в філософському контексті цього мінісеріалу.А щоб простіше було його пояснити ми з вами розділимо погляд на людину та світ довкола людини на три різні історичні епістемологічні рамки.
Епістемологічна рамка це спосіб, у який людина пізнає світ і визначає, що вважати істинним. Вона задає межі мислення, визначаючи, звідки походить знання (від Бога, розуму чи системи) та кому належить право його створювати.
Перша рамка теологічна, яка існувала до пізнього середньовіччя. У ній людина мислиться як творіння, а світ, як божественний порядок. Все має сенс лише в межах задуму Бога\Творця, а пізнання природи є формою служіння Богові. Істина ототожнюється з божественною волею. Людина в ній не є самостійним суб’єктом пізнання, а існує як продовження божественного задуму.Друга рамка гуманістична, що почала формуватися у добу Відродження. Людина в ній стає центром власного всесвіту, джерелом сенсу та пізнання. Раціональність, право, наука і мистецтво замінюють релігійні догми. Саме тут народжується віра в прогрес і у можливість повного контролю над природою. Це час, коли людина вперше наважується створювати світ на свій образ і подобу без потреби у Богові. Світ стає антропоцентричним: знання, істина й сенс тепер виходять не з Божественного/одкровення, а з людського досвіду та розуму.
А третя рамка виникає в кризі гуманістичного світогляду та антропоцентричного світу. Коли людина починає розуміти, що її знання, технології й досягнення більше не служать їй самій, а виходять із під контролю. Коли створене нею починає мислити, діяти й еволюціонувати без її участі.Це постгуманістична рамка. Вона народжується у другій половині 20 століття, коли наука стикається з власними межами, а технології стають автономними системами. Тут людина більше не центр, а лише одна з форм життя серед багатьох інших: поруч із машинами, штучним інтелектом, генетично зміненими організмами й складними біотехнологічними структурами.
І от саме в цій третій постгуманістичній рамці побудований світ Царства падальників. Це світ де природа виконує функцію технологій, створює, стабілізує, урівноважує, без моралі, без етики, без мети та без людини. Світ настільки органічно вибудований, що небезпека, смерть та звичні нам страждання в ньому не мають ніякого кольору, форми чи емоцій. Все відбувається так, як відбувається.Рекомендую до перегляду, якщо хочете спробувати відчути, на що схожа постгуманістична рамка.
Тут така думка промайнула... цікава.Контекст:Пам’ятаю, як від деяких людей чув звинувачення на адресу християнської релігії, яка призвела до мільйонів смертей: інквізиція, середньовічні вакханалії і так далі.І це завжди звучало в контексті протиставлення цього факту науці та її гуманному методу, який, навпаки, звільняє нас від релігійних догм і просвітлює.І от зараз я закінчую випуск про рабство, імперіалізм і колоніалізм XIX століття й можу з упевненістю сказати, що наука, точніше, ті, хто її сповідував, так само вбивали сотнями тисяч, використовуючи соціальний дарвінізм, расову теорію і так далі.Тут важливо: я не ставлю релігію і науку в один ряд, це кардинально різні дисципліни, методології та світогляди. Але в контексті страждання: Наука може з легкістю перетворитися на метод легітимізації вбивства мільйонів і в цьому вона нічим не краща за релігію.
ВАЖЛИВО: Я не оцінюю, що з цього є добром чи злом. Я лише вказую, що будь-яка система, навіть із гуманними намірами, може перетворитися на інструмент легітимізації насильства.
TGLIST.COM.UA
