Ви уявляєте виявляється існує 4 рівні читання і що мене найбільше здивувало, що в школі нас навчають тільки першому.Але спочатку трішки контексту. Виявляється читання є ознакою базової грамотності й воно дуже складне в плані навчання та опанування. Існує безліч різних технік навчання, які відповідали різним епохам. Сьогодні у світі приблизно 14 відсотків людей не вміють читати, а в 1961 році ця позначка була майже 41 відсоток.Тобто історично сама здатність просто розпізнавати літери і складати їх у слова вже вважалась досягненням цивілізації. Читання було інструментом виживання і доступу до інструкцій, законів, контрактів. Саме під це і побудована школа. Вона вирішує мінімальну задачу: зробити людину технічно грамотним користувачем тексту.Але що дуже цікаво, ми досить часто плутаємо вміння декодувати текст із вмінням мислити щодо прочитаного.Те, що людина може прочитати сторінку і переказати її зміст, не означає, що вона здатна оцінити аргументи, знайти логічні діри або співставити це з іншими джерелами. Виявляється це різні когнітивні операції. Перша це розпізнавання символів. Друга це аналіз. Третя це синтез. Школа майже повністю зупиняється на першій.Тому виникає дивний парадокс сучасності. Формально грамотних людей більшість. Але епістемічно грамотних, тобто тих, хто може критично працювати з інформацією, не так багато. Звідси й феномени масових маніпуляцій, популізму, дезінформації. Люди читають новини, але не вміють їх інтерпретувати. Читають книги, але не вміють порівнювати позиції. Читають дослідження, але не бачать методологічних обмежень.Саме тому існують різні рівні читання, які на кожному із рівнів по різному працюю із інформацією. Перший рівень це базовий\елементарний. Ти просто декодуєш текст. Бачиш слова, розумієш речення, можеш переказати зміст. Функціональна грамотність. Виявляється саме це більшість людей помилково називає я вмію читати.Другий рівень інспекційний. Тут ти вже не читаєш лінійно. Ти скануєш книгу як карту. Дивишся структуру, заголовки, передмову, висновки, швидко визначаєш про що текст і чи варто взагалі витрачати час. Це навичка декодувати книгу за малу кількість часу.Третій рівень аналітичний. Тут починається справжня інтелектуальна робота. Ти ставиш питання автору, виписуєш тези, перевіряєш аргументи, шукаєш припущення, помилки, суперечності. Ти вже не довіряєш тексту автоматично. Ти його розбираєш як механізм.Але четвертий рівень це просто хай левел якийсь і я буквально про нього ніколи нічого не чув:Синтопічне читанняТи більше не читаєш книгу, а формуєш запитання, в якому різні книги стають тільки джерелом інформації, але не відповіді. Як це працює: 1. Ти береш не один текст, а десятки текстів та книг.2. Формуєш питання, наприклад не "що каже цей автор про демократію", а "які існують моделі демократії і які їхні слабкі місця".3. Далі ти змушуєш усіх авторів відповідати саме на твоє питання. Спочатку збираєш бібліографію. Потім швидко переглядаєш кожну книгу, щоб знайти релевантні фрагменти. Далі створюєш власну нейтральну мову термінів, бо кожен автор використовує слова по своєму. Потім формуєш список запитань, на які всі тексти мають дати відповідь. І тільки після цього починається порівняння позицій.Тобто ти більше не входиш у логіку автора. Автор входить у твою.Фактично це метааналіз різних книг у пошуках відповіді на запитання, яке поставив ти. Саме тому я так люблю ставити запитання.Джерела:Книга "Як прочитати книгу. Класичний посібник із розумного читання"https://leticiamooney.com/2019/04/syntopic-reading-what-it-is-and-how-to-do-it/