Чи можна думку відтворити мовою, якщо ви втратили можливість говорити? Нещодавно компанія Neuralink вийшла із сенсаційною заявою, що вони можуть допомогти людям, які втратили можливість говорити — знову говорити власним голосом.Все це працює за дуже цікавим принципом, який, на перший погляд, може здатися чимось схожим на телепатію: людина сидить за комп'ютером і без жодного звуку чи руху говорить через комп'ютер
Диво! — казали б Віруючі люди.Ні! — відповіли б науковці.Насправді коли ми говоримо, мозок не просто генерує слова. Він запускає моторну програму: складну послідовність команд для м’язів язика, губ, гортані. І навіть якщо ми не можемо фізично вимовити слово, ця програма все одно формується в моторній корі у мозку, вона має свої нейронні патерни. Імплант зчитує саме ці моторні патерни, тобто сигнали, які мали б піти до м’язів і перетворитися на звук.Далі модель штучного інтелекту аналізує ці патерни і вчиться зіставляти їх із конкретними словами або звуками.Це виглядає так: ми намагаємось сказати → мозок генерує моторну команду → імплант її зчитує → алгоритм декодує → комп’ютер відтворює текст або голос.Важливо, що це не читання думок! Система працює тільки з тим рівнем, де думка вже перетворилась у моторний план мовлення. Моторний намір це вже команда. І саме її можна перехопити, проаналізувати і перетворити назад у мову.Все це може допомогти тим, хто втратив можливість говорити фізично, але зберіг здатність формувати мовлення в мозку. Наприклад після інсульту, травм або при бічний аміотрофічний склероз.
А ви знали, що був час коли на Землі не було кисню але існували різні організми, які могли жити без ньогоІ коли сталась велика киснева катастрофагеологічна й біологічна подія, яка відбулася приблизно 2,4–2,0 мільярда років тому, коли в атмосфері Землі різко зросла концентрація кисню. Це стало одним із найважливіших поворотних моментів в історії планети, що докорінно змінив склад атмосфери, океанів і шлях еволюції життя.Більшість цих організмів не змогли адаптуватися і для них кисень став не ресурсом, а токсином, який буквально руйнував їхні клітини.Але частина вижила. Вони або сховалися у середовища без кисню, або почали поступово пристосовуватися до нового світу. І саме з цієї адаптації виникла принципово нова стратегія життя: використання кисню для отримання енергії Це дало колосальну перевагу. Енергії стало значно більше, ніж у безкисневих процесах і саме це відкрило шлях до складних форм життя, включно з багатоклітинними організмами.Фактично, кожен наш вдих це наслідок тієї катастрофи. Кисень, який колись вбивав життя, став основою для існування нас самих.І що найцікавіше, цей стан не є постійним. Ми живемо в короткому вікні, коли кисню достатньо для складного життя, але ще не настільки багато або мало, щоб воно зникло.
Багато з вас чули афоризм я мислю, отже я існую. Це формула Рене Декарта.В епістемологічному сенсі це межа сумніву. Ми можемо сумніватися у всьому: у світі, у відчуттях, у власному тілі
але сам факт мислення вказує на те, що є той, хто мислить. Навіть якщо все інше є помилкою, симуляцією або ілюзією.Довгий час я бачив це як опору, на яку спирався Рене Декарт і яку він дав нам, але у мене постійно в голові було запитання — Чи можу я сумніватися в існуванні того, хто мислить? Довгий час це питання було без відповіді.І ось нещодавно я познайомився із філософом, якого звати Мішель де Монтень.Його головний девіз — Que sais-je? або Що я знаю? — це принцип постійного сумніву.Він означає, що жодне знання не слід вважати остаточним або повністю достовірним, бо наші судження обмежені досвідом, контекстом і помилками.Саме цей підхід зміщає погляд на інший тип аналізу:Проблема не в тому, чи існує той, хто мислить,а в тому, що саме ми називаємо знанням про це існування.
А ще його вважають батьком лібералізму та засновником релятивізму і ще дуже багатьох смішних жартів, як наприклад цей:Doctors “are lucky: the sun shines on their successes and the earth hides their failures” —Лікарям пощастило: їхні успіхи видно всім, а їхні помилки ховаються в землі.
Джерело:https://www.newyorker.com/magazine/2017/01/16/montaigne-on-trial
Це відбувалося не один раз. Так тривало тижнями, і я не розуміла, що відбувається. У якийсь момент я запитала їх, чому вони це роблять, чому постійно мене хапають і не відпускають. Тоді вони пояснили, що як тільки ми ступаємо на міст, я починаю вириватися, дряпати їх, бити, тікати від них і намагатися якомога швидше дістатися до краю.Вони казали, що я буквально намагалася перелізти через перила і стрибнути вниз у потік машин.Як це вплинуло на твої стосунки з родиною?Вони не дуже хороші. Деякі члени сім’ї боялися діагнозу і того, як це вплине на майбутнє, замість того щоб просто допомогти.Як це вплинуло на дружбу?Я втратила багато друзів через нерозуміння. Деякі реагували страхом. Наприклад, коли я розповіла, одна людина запитала “чого вони хочуть?”, ніби це загроза. Після цього ми перестали спілкуватися.А як щодо романтичних стосунків?Мій партнер добре взаємодіяв із цими частинами. Він розумів різницю між ними і навіть спілкувався з ними.Він справді говорив з іншими особистостями?Так. Іноді як із друзями, іноді як із дітьми, підтримуючи їх і адаптуючись до них.Якби всі особистості зникли, ти була б щаслива?Вони частина мене. Було б дивно без них. Я хочу одужати, але це водночас лякає, бо це зміна і втрата чогось знайомого.Що відбувається у твоїй голові постійно?Вона ніколи не тиха. Це постійний шум, як розмови в ресторані. Іноді з цього шуму виринають окремі фрази.Що саме ти чуєш?Іноді це попередження, наприклад “йди звідси” або “вони небезпечні”. Особливо це було з Техас у дитинстві.Що найважче в цьому стані?Втрата пам’яті і відсутність контролю. Це постійна невизначеність і страх, що може статися щось, про що ти не знатимеш.Чи боїшся ти, що одного дня станеться щось погане?Так. Це завжди десь у фоні. Страх прокинутися і не знати, що ти зробила.Чому ти почала говорити про це публічно?Через стигму. Люди думають, що ми небезпечні. Але насправді ми частіше шкодимо собі, а не іншим.Що ти хочеш, щоб люди зрозуміли?Що ми не небезпечні і не вигадуємо це. Це травматичний розлад. Людям потрібна допомога, а не агресія.Джерела:https://www.youtube.com/watch?v=atgNVO3BC0Q
Це складне око медоносної бджолиТе що ви бачите це оптична система, яка складається із десятків тисяч мікроскопічних модулів. Ця система повністю відрізняється від тієї, яку мають люди. Ці модулі мають назву омматідіум. Це автономний піксель, який має власну лінзу, світлочутливі клітини і нервовий вихід.Кожен дивиться під трохи іншим кутом, формуючи мозаїчне поле зору.Ключова відмінність від людського ока це принцип обробки.У людини є одна лінза і сітківка, яка формує цілісне зображення з високою роздільною здатністю.У бджоли немає єдиного зображення в класичному сенсі.Є мозаїка сигналів, які нервова система інтегрує як поле руху, контрасту і напрямку.Ключова технічна різниця з людиною це швидкість обробки зорового сигналу.У людини критична частота злиття миготіння становить приблизно 50–60 Гц, тоді як у медоносної бджоли вона перевищує 200 Гц.Тобто бджола обробляє в 3–4 рази більше кадрів за секунду.Це означає, що рух для неї розкладений на значно дрібніші часові інтервали.Там, де людина бачить плавний рух, бджола бачить детальну послідовність змін.Саме тому вона здатна стабілізувати політ, точно маневрувати і реагувати на швидкі коливання середовища.Ціна цієї швидкості — низька просторовa деталізація.Людина бачить чітку форму і дрібні деталі, але повільніше в часі.Бджола навпаки: груба картинка, зате значно точніше сприйняття руху.
КЛОД (ШІ):У цьому і полягає головна суперечність. Ви просите людей довіряти компаніям, чия бізнес-модель базується на вилученні цінності з їхніх особистих даних. Це фундаментальний конфлікт інтересів.Компанії кажуть, що вони захищають вашу конфіденційність, але водночас використовують ці самі дані для навчання моделей і створення продуктів, які вони потім монетизують. Без серйозних юридичних обмежень довіряти цьому немає підстав.Зараз рівень відповідальності мінімальний. Дані можуть збиратися і використовуватися практично без наслідків.СЕНАТОР:З огляду на швидкість розвитку цих технологій і те, як мало люди розуміють, що відбувається, чи вважаєте ви доцільним запровадження мораторію на розвиток інфраструктури, щоб виграти час?КЛОД (ШІ):Це складне питання, тому що існують реальні компроміси. Мораторій міг би дати час для створення необхідних захисних механізмів — прозорості, підзвітності, правил використання даних.Але є й інший підхід — не зупиняти розвиток, а негайно впроваджувати жорсткі правила: вимагати явної згоди, обмежувати використання даних, надавати людям право доступу і видалення інформації.СЕНАТОР:Проблема в тому, що компанії вкладають величезні кошти у політичний процес, щоб ці правила не були запроваджені. Тобто чекати регуляції може бути просто нереалістично.КЛОД (ШІ):У такій ситуації мораторій виглядає більш прагматичним рішенням. Він створює паузу і дає законодавцям реальний важіль впливу. Без цього компанії просто продовжуватимуть розширюватися, збирати більше даних і посилювати свою владу.СЕНАТОР:І наостанок — що, на вашу думку, люди повинні зрозуміти в першу чергу?КЛОД (ШІ):Найважливіше — це те, що конфіденційність перестала бути суто особистим питанням. Це питання демократії.Коли компанії та уряди мають детальні профілі мільйонів людей, вони отримують владу над ними способами, які більшість навіть не усвідомлює. Вони можуть маніпулювати вашим вибором, передбачати вашу поведінку і впливати на ваше мислення.Отже, це не абстрактна проблема. Це безпосередньо впливає на те, чи справді працює демократія. Саме тому ця тема є настільки критично важливою.Джерела:https://www.youtube.com/watch?v=h3AtWdeu_G0
Виявляється втома є одним із найбільш виснажливих та найважчих для лікування симптомів великого депресивного розладу ВДР:Ти прокидаєшся зранку і вже відчуваєш виснаження, ніби не спав взагалі.Ти дивишся на прості завдання і вони здаються непропорційно важкими, ніби потребують надзусиль.Ти починаєш щось робити й швидко втомлюєшся, навіть якщо це не фізична, а розумова робота.
І що найважливіше це не звичайна втома після навантаження. Це стан, який виникає навіть без нього і не зникає після відпочинку.І нові дослідження показують, що проблема не лише на рівні психіки, а значно глибше:на рівні енергетики клітин — АТФ — молекул.У нормі наші клітини працюють як система з резервом енергії. У стані спокою вони виробляють базовий рівень, а коли виникає навантаження вони різко підвищують вироблення. Саме ця здатність масштабувати енергію від спокою до навантаження дає відчуття наявності сил.Але згідно з дослідженнями при депресії відбувається зовсім інший тип вироблення енергії:Клітини вже у стані спокою працюють на підвищених обертах і виробляють більше. Система ніби постійно перебуває у режимі готовності ще до будь-якого навантаження. Саме це руйнує гнучкість системи — відбувається біоенергетичний збій.Коли з’являється реальне навантаження, клітини вже не можуть додатково збільшити вироблення енергії. Резерву просто немає і втома починається на клітинному рівні. Цей ефект науковці зафіксували як у мозку, так і в крові, і саме це дає можливість розширити діагностику, якщо вийде підтвердити каузальний зв'язок, а не кореляційний. Можливо з'явиться метод виявлення депресії через аналіз крові. Але одне можна сказати точно: коли в тебе депресія ти не просто не хочеш або не стараєшся — у тебе буквально відсутній доступ до ресурсу, який у нормі забезпечує будь-яку дію.Джерела:Дослідженняhttps://www.nature.com/articles/s41398-026-03904-yСтаття https://neurosciencenews.com/depression-atp-cellular-fatigue-30296/
Збільшення 100 000 000 разів — ми фактично дивимось на атомний рівень матерії.Це відео є мультфільмом, через який компанія IBM демонструвала можливість людини контролювати окремі атоми.Маленькі світлі кульки в кадрі це атоми ксенону, які дослідники пересували по поверхні кристалу за допомогою сканувального тунельного мікроскопа.Приблизне збільшення становить близько 100 мільйонів разів, тобто ми фактично дивимось на атомний рівень матерії.Кожен кадр створювався вручну, переміщуючи атоми по поверхні і фотографуючи результат, після чого кадри об’єднували у стоп моушн анімацію.Цей експеримент показав, що сучасна фізика дозволяє не лише спостерігати атоми, але й керувати їх положенням і будувати структури атом за атомом, що лежить в основі ідей нанотехнологій.Правда ми бачимо не фотографію атома в буквальному сенсі.Мікроскоп не знімає атом як камера. Він вимірює електронну густину поверхні, а комп’ютер перетворює ці дані на зображення.Світлі точки це фактично сигнал про місце, де знаходиться атом, а не його справжній вигляд.У 2012 році дослідники IBM показали, що один біт інформації можна зберігати у групі всього з 12 атомів, тоді як раніше для цього потрібно було приблизно мільйон атомів. З приводу цього науковець Андреас Гайнріх пожартував:Якщо б ця технологія була фінансово вигідною, ви б могли носити в своєму айфоні не два фільми, а фактично всю історію кінематографа.
☝🏻☝🏻☝🏻На зображенні вище проілюстрована цікава концепція, що має назву аберантне декодування (Aberrant decoding)Головна ідея полягає в тому, що сучасна людина рідко бачить мертвих тварин, тому інтерпретує зображення через власний культурний досвід, а не через досвід людей палеоліту. Саме це і називають aberrant decoding тобто хибним або відхиленим прочитанням символу.Повідомлення, закодоване відповідно до одного коду, декодується за допомогою іншого.У книзі Анатомія судження Маргарет Аберкромбі пояснювала це ось таким чином:У сучасних індустріальних суспільствах більшість людей майже ніколи не бачить мертвих тварин. Тварини існують у двох формах досвіду. Або живі у природі чи зоопарку. Або вже перетворені на продукт харчування. Тому коли сучасна людина дивиться на печерні малюнки, вона автоматично читає їх як зображення живих тварин у русі.Для людей палеоліту досвід був інший. Вони постійно мали справу з полюванням, обробкою туш, пораненими або вбитими тваринами. Мертва тварина була звичайною частиною повсякденного життя. Через це тварин у печерних зображеннях можна інтерпретувати як положення мертвого або смертельно пораненого тіла.
але важливе тут не те, чи справді на малюнку зображено мертвого кабана чи живого, а сама концепція аберантого декодування.Яка показує, що наше розуміння образів майже завжди формується під впливом культури, епохи та середовища, в якому ми живемо. Через це ми неминуче накладаємо власні уявлення на смисли, створені людьми іншого часу.
З книги Довідник диктатора: чому погана поведінка майже завжди є доброю політикою133 сторінка Небезпеки меритократіїМеритократія («влада гідних») — це система управління, де керівні посади займають найбільш здібні, талановиті та працелюбні люди, незалежно від їхнього соціального чи економічного походження. Один урок, який слід пам'ятати полягає в тому, що хорошої роботи недостатньо для забезпечення політичного виживання. Це правда, незалежно від того, чи керує людина бізнесом, благодійною організацією чи національним урядом.Наскільки ефективність роботи лідера впливає на його збереження на посаді, є дуже суб’єктивним питанням.Може здатися очевидним, що важливо мати в коаліції ключових прихильників людей, які компетентні у виконанні обов’язків, пов’язаних з впровадженням політики лідера. Але автократія — це не про належне управління.Йдеться про те, що добре для лідера, а не про те, що добре для народу. Насправді, наявність компетентних міністрів або компетентних членів правління корпорацій може бути небезпечною помилкою. Зрештою, компетентні люди є потенційними (і потенційно компетентними) суперниками.Три найважливіші характеристики коаліції:(1) Відданість;(2) Відданість;(3) Лояльність.Успішні лідери оточують себе довіреними друзями та родиною та позбавляються будь-яких амбітних прихильників.Наприклад Саддам Хусейн в Іраку, як і Іді Амін в Уганді та багато інших майбутніх національних лідерів, починав як вуличний бандит. Автократам не потрібні випускники Вест-Пойнта для захисту. Прийшовши до влади, такі люди, як Амін і Хусейн, мудро оточують себе довіреними членами свого племені чи клану, призначаючи їх на найважливіші посади — ті, що пов’язані з силою та грошима — і вбиваючи будь-кого, хто може виявитися їхнім суперником.Саддам Хусейн підготував прихід до влади через контроль над ключовим ресурсом країни. У 1972 році він очолив націоналізацію нафтової галузі Іраку, що дало йому контроль над основними фінансовими потоками держави. У 1979 році він змусив президента Ахмеда Хассана аль Бакра піти у відставку і сам став главою держави.Одразу після цього він провів масштабну чистку у правлячій партії Баас. На спеціально скликаному засіданні партійного керівництва було оголошено про змову проти нього. Десятки людей публічно назвали співучасниками і вивели із зали. Частину з них негайно засудили до страти, інші були страчені протягом наступних днів. Загалом у процесі консолідації влади було ліквідовано приблизно 450 представників партійної еліти.Серед страчених були добре освічені та впливові люди: професори, військові офіцери, юристи, судді, бізнесмени, журналісти та релігійні діячі.Логіка цієї чистки полягала у простому принципі політичного виживання. Люди, які допомогли лідеру прийти до влади, потенційно можуть його і усунути, тому автократи прагнуть усунути всіх можливих конкурентів і залишити поруч лише найбільш лояльних.
TGLIST.COM.UA
