Чорна Бібліотека

Пам’ятаєте оце «що хотів сказати автор» зі шкільних уроків літератури? Переглядаю перші відгуки до «Сухих кісток» і радію тому, як ви вловлюєте саме те, що я хотів сказати, як погоджується, сперечається, або знаходите нюанси, які я десь заклав підсвідомо, а ви витягли на світ божий. 👉 «Ідеально позитивних героїв немає — у кожного є свої гріхи, просто комусь за них соромно, а хтось ними пишається.» Певно, це було найскладнішим завданням — написати стількох людей з усіма їхніми недоліками, гріхами й таємницями. Мені хотілося показати, як проявляється людська натура під тиском найважчих випробувань. Читачу судити, наскільки це вдалося, але як автор скажу, що кожен персонаж став мені рідним — і в любові, і в ненависті.👉 «Спочатку події йдуть повільно, читач знайомиться з селянами, потихеньку запам’ятовує, хто з ким дружить, хто з ким ворогує, хто кому родич, хто до кого ходить наліво, хто які має потаємні бажання. Потім оповідь прискорюється, а в кінці там такий екшн, неможливо відірватися, щоб дізнатися — ті люди взагалі виживуть чи ні?» Я свідомо обрав такий темп оповіді. Мені хотілося спершу познайомити читача з героями, плавно занурити в їхній побут, а тоді відпустити віжки й дивитися, як стрімко мчить оповідь.👉 «Книга з моторошною атмосферою та жахливою історією, яка поступово розкриває свої шари. І чим далі ти читаєш, тим більше розумієш, що найбільша нечисть тут може бути зовсім не тією, якою її звикли називати.» Найближчі мені в жанрі горору історії завжди були не про чудовиськ, а про людей, про найгірше, що дрімає всередині нас. Я обожнюю таке і дивитися, й читати, тож і пишу саме про це. В «Сухих кістках» я дорвався до улюбленої теми — на що здатен наляканий натовп і як легко в ньому окремій особистості втратити все людське.👉 «Особливо цікаво було спостерігати, як автор через різних персонажів розкриває тему сліпої віри, коли людина поступово втрачає адекватність і людяність, але водночас вважає себе відданою релігії.» Тема віри — чи то щирої, чи фарисейської, чи сліпої — завжди заворожувала мене тим, як людина з її допомогою пояснює навколишній світ, як виправдовує нею свої вчинки, як використовує її для досягнення власних цілей, або як скидає з себе відповідальність за наслідки своїх же дій. Сама назва «Сухі кістки» сягає корінням Старого Заповіту. Мої персонажі шукають відповідь на споконвічне питання: як Бог може допускати все те жахіття, що коїться на землі? Чи це його задум, недосяжний для людського розуму? І чи існує він взагалі?👉 «Давні обряди проти медицини, релігія проти здорового глузду, лінчування замість суду та божевілля натовпу замість згуртування та підтримки один одного у темні часи.» Нам хочеться думати про себе краще — що в критичний момент ми не станемо частиною натовпу, що проявимо ініціативу або хоча б допоможемо тим, хто рятує ситуацію. Та що там, я лещу собі думкою, що саме так я і вчинив би 👀 Звісно ж, ми будемо на стороні добра. І ми сподіваємося, що інші діятимуть логічно й правильно. Але логіка у кожного своя, а протистояння лежить в основі людського існування. Я хотів показати, як благочестива битва добра зі злом може перетворитися на кривавий жах, де кожен вважає себе борцем за правду, і де кожному, щоб вижити, доведеться обирати союзників. А ви? Як вчинили б ви? І чи точно ви впевнені в своїй відповіді? В своїй правді? Наскільки добре ви знаєте себе — і ту свою сторону, що ховається глибоко в темряві? 😉

📘 Віталій Дуленко «Сухі кістки»«Люди вбивали одне одного, і Бог на це дивився» Люблю книги, в яких події відбуваються в маленькому населеному пункті, де всі один одного знають, і в якийсь момент починається жабогадюкінг. Люди починають проявляти такі риси, про які вони б воліли не знати, а деякі їхні бажання виходять далеко за межі здорового глузду. І це добряче так лякає.Коротко про сюжет: у віддаленому українському селі 18 століття одного спекотного літа починаються проблеми: висихає врожай через нестачу дощу, гине худоба, люди хворіють на моровицю. Нічого доброго цієї зими їх не чекає. І з відчаю вони починають звертатися то до Бога, то до жорстоких прадавніх обрядів, і ні те, ні те, не приводить до добра. Бо вони бачать лише зло, самі стають злом і сіють його. Лише дрібка селян лишається притомною, та чи зможуть вони врятувати хоча б себе, не кажучи вже про все село…Спочатку події йдуть повільно, читач знайомиться з селянами, потихеньку запам’ятовує, хто з ким дружить, хто з ким ворогує, хто кому родич, хто до кого ходить наліво, хто які має потаємні бажання. Потім оповідь прискорюється, а в кінці там такий екшн, неможливо відірватися, щоб дізнатися — ті люди взагалі виживуть чи ні?Герої тут дуже живі, здається, колись ти з ними був знайомий, просто давно їх не бачив і про них трохи забув. Ідеально позитивних немає — у кожного є свої гріхи, просто комусь за них соромно, а хтось ними пишається. Єдиний, до кого немає претензій — це лікар, якого прислали з міста, але він максимально нейтральний, ми навіть його імені не знаємо. Селяни ж — всі яскраві персонажі, але будьте готові до того, що деякі (більшість) вам не будуть подобатись. Але, як на мене, автор добре постарався, якщо хтось вигаданий викликав такі сильні емоції.Ще респект пану Дуленку за зображення «сліпої» віри, коли набожність стає не допоміжним інструментом для душі, а божевіллям і людина втрачає зв’язок з розумом. Коли «бажанням Бога» виправдовуються гріхи, злочини, і навіть вбивства. На жаль, це не лишилося в далекому минулому, таке можна зустріти і зараз. «Можливо, Бог не стежить за кожним нашим кроком, як комусь би хотілося. Так легко віддати іншим право керувати твоїм життям — це звільняє від великої відповідальності». Чесно, не сподівалася, що мені так сподобається книга, бо більше люблю, коли якісь забобони в кінці логічно пояснюються. Але в «Сухих кістках» все так гармонійно поєдналося, що мені навіть мало було, хочу ще. Ну і питання, яке лишилося відкритим: в тому селі дощ нарешті пішов чи ні після всього того кіпішу, що селяни там влаштували?

Сухі кістки 🔪🌟Автор: Віталій Дуленко🌟Видавництво: КСД 🌟Відгук:Книга, яка змусила мене трохи постраждати від безсоння! 📖Події книги розгортаються у глухому карпатському селі, де жителі змушені виживати через страшну посуху та моровицю. Відчай, біль, безвихідь… Здавалося б, і так достатньо горя для селян. Але найцікавіші події починаються тоді, коли в селі починають знаходити вбитих людей.Автор гармонійно та поступово занурює читача в історію, знайомлячи з великою кількістю дійових осіб і показуючи їхній побут, страхи, переживання та гріхи.Спочатку здається, що це звичайна побутова драма, де немає місця містичному, а є лише забобони та віра. Але поступово звичайна історія перетворюється на похмурий містичний трилер, де читач уже не знає, у що вірити.Великим плюсом для мене стало поєднання народних вірувань, релігійних мотивів і людської жорстокості. Бо якщо загнати людину у відчай, вона може бути готова на все заради власного виживання.Особливо цікаво було спостерігати, як автор через різних персонажів розкриває тему сліпої віри, коли людина поступово втрачає адекватність і людяність, але водночас вважає себе відданою релігії.На противагу їм є персонажі, які стають своєрідним голосом здорового глузду в цій історії. Саме вони навіть у найкритичніших ситуаціях намагаються залишатися людьми.Читаючи книгу вночі, я реально відчувала дрижаки по шкірі. Настільки сильно я повірила в цю історію та переживала за улюблених героїв. Щоправда, зізнаюся чесно: не за всіх селян я переживала. Деяких персонажів мені хотілося власноруч покарати за їхні лихі вчинки та думки щодо ближніх. Фінал виявився цікавим і логічним завершенням цієї історії. Хотілося ще, але на годиннику вже була четверта ранку, а очі буквально просилися закритися. Тож останні сторінки я дочитувала вже на світанку, залишивши всі страхи, моторошну атмосферу та переживання за героїв десь у темряві цієї ночі.Одне можу сказати точно: якщо книга змушує втрачати сон — це прекрасна книга! Оцінка: 5/5 📖

З дитинства мені казали: «Бійся не мертвих, а живих». Ця книга — гарний тому приклад🖤✨ Мале село, яке вірить у всяку нечисть: упирі, відьми, одмінки… Знає, як із ними боротися, як робити обереги й обряди та які треба мати талісмани. Та що, як боротися треба буде не з нечистю, а з односельчанами? Часник і хрести тут уже не стануть у пригоді😱Родзинка цієї книги особисто для мене — тут немає головного персонажа, героя чи єдиного лиходія. Ти читаєш одну послідовну історію очима багатьох людей. Бачиш, чим вони керуються, чого бажають і на що готові заради свого. Саме тому розумієш більше, ніж якби дивився на події очима одного героя. Ця історія вчить азів у дуже нестандартний спосіб — прикриваючись українським фольклором, вона показує людські гріхи🤌🏻Той, хто при владі, прагне лише примножувати її. Але чим більше влади маєш, тим більше маєш що втрачати.🕷️ Книга з моторошною атмосферою та жахливою історією, яка поступово розкриває свої шари. І чим далі ти читаєш, тим більше розумієш, що найбільша нечисть тут може бути зовсім не тією, якою її звикли називати.Бо упиря можна впізнати. Відьму можна звинуватити. Від одмінка можна захиститися. А як захиститися від людини, яка сама стала чудовиськом?Ця історія нагадує просту річ: у боротьбі зі злом дуже легко перестати помічати, як сам стаєш його частиною. Тому інколи найважче — не перемогти чудовисько, а залишитися людиною.Чудовий відгук від vi.spectra🙌🏻«Сухі кістки» – новий моторошний етногорор🖤: https://ksd.ua/product/sukhi-kistky

З нами житиме сучукрліт! 🧡Цього тижня в Україні триває Національний тиждень читання, тому я вирішила поділитися книжками українських авторів, які вже прочитала й можу рекомендувати вам1. "Тишени" - Марина БородінаЗвісно, починаємо саме з неї. Це моє справжнє відкриття і дуже близька мені книжка - не лише за змістом, а й через історію того, як вона потрапила до мене. Тому пропустити її в цій добірці я просто не моглаТут є вимушений шлюб, магія, сили природи та романтична лінія, яка мені дуже сподобалася. Сюжет захопливий, повороти неочікувані, а світ хочеться досліджувати далі 2. "А спадком буде смерть" - Ганна ДичокДуже класний герметичний детектив із карпатською атмосферою. Мені сподобалося, як авторка обіграла сюжет, підтримувала напругу й змушувала постійно сумніватися у власних здогадкахПісля цієї книжки мені буквально хотілося спати з увімкненим світлом. Хоча справжньої містики тут немає і все можна пояснити цілком реалістично, ця трилерна нотка спрацювала на мене просто шикарно 3. "Онейромантка" - Оро ХассеЯ покладала на цю книжку досить великі надії. Найбільше мене зацікавила тема снів і сновидінь - вона справді незвичайна. І хоча фінал вийшов дещо скомканим, загалом книжка виправдала мої очікування .4. "Маяк" - Віталій ДуленкоЦю книжку я читала вже досить давно, але пам’ятаю, наскільки сильно вона мене затягнула. У мене є неприхована любов до маяків, тому історія Віталія Дуленка просто не могла пройти повз менеНе скажу, що це беззаперечні 10/10, але книжка однозначно варта уваги. Вона цікава, неочікувана, від неї важко відірватися, а ближче до фіналу сюжет закручується так, що відкладати читання вже просто неможливо 5. "Мені дуже шкода" - Яна КолодичНеймовірно цікава книжка, після якої справді залишається багато думок. Авторка одразу дає читачеві гачок, а її стиль легкий і приємний, тому історія читається дуже швидкоНе всі порушені тут теми можна назвати приємними - деякі моменти доволі тригерні. Але сюжет мене захопив настільки, що тепер я із задоволенням прочитала б інші книжки Яни Колодич. Навіть відкритий фінал спрацював, хоча зазвичай я такі завершення не люблю 6. "Позивний для Йова. Хроніки вторгнення" - Олександр МихедА це вже просто любовна любов. Дуже важка й сильна книжка про перші дні повномасштабного вторгнення. У ній зібрані історії різних людей, їхні коментарі та спогади, а паралельно розгортається історія однієї людиниМені здається, ця книжка дуже недооцінена. Свого часу про неї багато говорили, але потім вона ніби зникла з інформаційного простору. А дарма, бо, на мою думку, вона має бути в кожному доміНе всі зможуть читати її саме зараз. Я читала зі сльозами на очах, але вона однозначно варта вашого часу й емоцій Наступною буде добірка "Топ-6 книжок українських авторів, які я хочу прочитати"А поки розкажіть: яка українська книжка сподобалася вам найбільше з усього прочитаного? 🧡

Дочитав я «Молоя» Самуеля Беккета.По-перше, це вже досягнення, достойне пункту у резюме. Жартую — той же «Уот» був набагато складнішим. З «Молоєм» було веселіше, але все одно читав я його досить повільно.Книга складається з двох частин. Спочатку розповідається про те, як Молой збирається до матері. Дорогою з ним трапляються пригоди, а сам він у форматі потоку свідомості ділиться тим, що бачить, що про це думає і тд. Коли це розтягувалося на десятки сторінок (як було із описом камінців для смоктання), то тут я буксував і навіть подумував кинути.Друга частина написана від імені Морана — таємного агента, якому дали завдання знайти Молоя. Отут було найцікавіше (бо було більше дії, діалогів та персонажів). Моран конкретно бісив своїм ставленням до сина та служниці, і взагалі він неприємний елемент. В кінці все, звичайно, скотилося у химерарій та абсурд, як і має бути.По-друге, я читав цю книгу у парку для performative reading і ніхто не звернув на мене увагу! Ніякий блогер не підходив із запитанням, що я зараз читаю, ніхто потай не фотографував мене, щоб викласти у соцмережі із захопленим підписом. Я розчарований((

🕊️Дуже симпатична пташечка принесла мені на хвості інформацію, що автор Віталій Дуленко є щирим поціновувачем віски, тож вибір сьогодні безкомпромісний і цілком очевидний.Рекомендую вам спробувати японський віски Hatozaki Pure Malt від Kaikyo з регіону Хього. 🍯 Віски має насичений, комплексний смак із яскравими солодовими тонами, нотами спецій, сухофруктів, підсмажених пластівців, ванілі та легкими вершковими відтінками. Тривалий солодкуватий післясмак з димними та тютюновими відтінками. Яскравий аромат з нотами сухофруктів, меду, легкими відтінками ладану та сандалового дерева.🇯🇵 Hatozaki - найстаріший кам'яний маяк у Японії, збудований у 1620 році був гідом для моряків, що подорожували у бурхливих водах поблизу міста Акаші. Неподалік маяка Хатозакі розташована дистилерія Kaikyo. Її історія починається з 1856 року, коли сім'я Йонезава почала тут виробляти саке, а 1917 року було прийнято рішення розпочати займатися виробництвом спиртів та дистилятів.🥃 Рекомендую смакувати віски в чистому вигляді у спеціальний келихах Glencairn, щоб оцінити цікавий і комплексний профіль аромату Віскі Келихи Тг канал сомельє Марії Хасанової ✈️

«Там, де живуть книжки» Віталій Дуленко Це неймовірна книга Проста, душевна і щемка Тут є Надя Книжицька, працює в ІТ, але любить читати і веде свій невеличкий книжковий блог «Там, де живуть книжки». Живе сама з кицюнею. «Магія ранку» вітає її гуркотом сміттєвоза під вікном, а її сіре самотнє життя, що ніби і вдалося (переїхала до столиці, винаймає квартиру, не бідує), а похвалитися нічим, ні сімʼї, ні детей, єдина віддушина — кіт Мирон і книжки. «Якби Надя опинилася на безлюдному острові, але мала що почитати, вона б вижила, хай і з мінімумом їжі. Залиште її там без жодної книжки, навіть поганської, навіть якоїсь «Помсти Сліпого 3: Повернення бандитських мусорів», — вона сконала б на другий день.» «До того ж книжки були для неї найбільшою підтримкою в дедалі не зрозумілішому світі, їхні тонкі аркуші були надійніші, аніж будь-які бетонні колони.»«Спокій — це було те, що вона шукала після трьох років стосунків з Костею. Лишитися на самоті, відповідати лише за себе і не бути нікому нічиєю матірʼю. Ну, окрім Мирона, який у цьому плані мав вічні привілеї. Але кіт і не грав увесь час за компом, не бухав зі своїми друзяками й не називав жінок вагінокапіталістками.» Тут вона отримує загадкову посилку від не менш загадкового Миколи Ерфе з книгою «Життя та таємниці Книжицької Надії» без імені автора, без назви видавництва, нічого, яка на диво детально розказує історію її життя і навіть її найпотаємніші секрети (!) щось сталося в минулому, де помер один хлопчик у загадковому Маєтку (в Соколянах) з моторошною легендою і хтось знає правду. Тож, через надіслану книгу про Надю ми дізнаємось про її непросте дитинство в селі з молодшою сестрою Любою (яку завжди треба було глядіти та брати з собою), коли помер батько, мати ледь зводила кінці з кінцями настільки, що в них з Надею були одні сандалі на двох. Переїзд до шумного містечка Соколяни, нова школа, нові люди, нове життя. І щось зламалось всередині Наді… неймовірна психологія героїв 👏🏻Начитанність Віталія вражає 🔥 тут стільки згадок та відсилок на інші книжки — топ 🫶🏻 (навіть згадані мої улюблені серіали: «Дівчата Гілмор» та «Друзі»)А цей гумор 🤌🏻«Надя підійшла до свого підʼїзду та звернула увагу на щит з обʼявами. (…)«Куплю книги»Вона подумки додала ще одну обʼяву від себе. «Куплю книги, не можу зупинитися. Допоможіть» Мозок працював далі. «Нарколог на дому. Виводжу з запойного читуна, лікую книгозалежних». «Від Манна до наркомана — один розділ». Мені сподобалось як лагідно та мʼяко автор вплітає в історію дієві психологічні прийоми, н-д, як заспокоїтись під час панічної атаки: «Надя рвучко вдихнула, відчуваючи, як повертаються симптоми панічної атаки. (…) «Будь ласка, тільки не це знов, — молилася вона. — що треба робити? Треба… треба зафіксуватися в реальності. Так-так, пʼять речей, які я бачу. Мирон на килимі, клята книжка на підлозі, не дивись туди, так, горщик з алоє, «Загублена» Гіліян Флінт на поличці, бейджик з конференції. Далі чотири звуки, які я чую…» Надя почула шум автівок за вікном, туркотіння голуба на балконі, крик дітей, що знову гукали Діму, та гомін телевізора в сусідів. Після цього йшли три запахи, які вона відчувала, та дотики. Потроху світ заспокоювався. Вона вдома, вона в безпеці, вона може дихати». І тут книга про Надю обривається на найцікавішому: «Історія, у якій зло нарешті дістає по заслузі. Настав час закенсилити Надію Книжицьку». І Надя повертається додому, щоб знайти автора. Щоглави історія все більше закручується, тут і рекет, і магічні обряди, і абʼюз, і дві сторони щасливих стосунків, і не ідеальні батьки, і мати, яка вже задовбалась бути всім для всіх, і минуле, яке не полишає і тягнеться кривавим слідом за всіма учасниками злочину…Єдине, мені здалась книга не трилером, а реалістичною прозою з елементами трилера. От така, як парне молоко (щойно з-під корови) зі скоринкою свіжого хліба, Наче знову у бабусі в селі Дякую за цю подорож, Віталію 🫶🏻 10/10 А цього року мають вийти його «Сухі кістки» у КСД Очікую дуже 🙌🏻

Чи написав я ~150,000 знаків нового рукопису? Можливо. Навіть цілком ймовірно. Поки «Сухі кістки» десь там собі сухокостять, в голову почала лізти інша ідея, яку я давно хотів реалізувати. Насправді я записав її ще кілька років тому і виклав на Аркуші під назвою «Моя цифрова тінь» (вже видалив). Але тим текстом я був незадоволений і давно хотів його переписати, тим паче, що одне видавництво виразило в ньому зацікавленість.🕵️‍♀️ За жанром це буде психологічний трилер про одинака, який отримує змогу стежити за дівчиною, яка йому подобається, за допомогою системи Розумний дім, поки це не заходить надто далеко. Ідея народилася ще у році 2019-му, коли я цікавився подібними системами та вперше дізнався про інцелів. Одне склалося з другим і мені стало цікаво, що з цього вийде. Початкова ідея пережила чимало змін та варіацій, поки у 2022 році я не дописав таки цей твір і він став першим об’ємним рукописом (300К знаків), який я завершив. До того писав лише оповідання і щиро боявся великого формату.🖋 У новій версії головна ідея збережеться, але сам текст перепишу з нуля, в тому числі адаптую під наші реалії. Починав планувати сюжет, але зрозумів, що це мене гальмує. Натомість спробував якнайдетальніше продумати героїв, а далі хай самі ведуть за собою. Поки що йде непогано, бо мені самому цікаво, що буде далі. Буде там про вплив технологій та соцмереж, використання ШІ, в тому числі у творчості, самотність, проблемні стосунки, стеження, залежності тощо. Назву скоріш за все поміняю, але поки що не впевнений.Стежити за процесом можна за тегом #моя_цифрова_тінь.P.S. Я впевнений, що виявиться, що десь вже існує така сама книга/фільм/серіал/пісня/макраме, але мені все одно. Ідея прийшла мені в голову самостійно сім років тому від поєднання моїх тодішніх інтересів, і досі не відпускає, тому я мушу і хочу її записати так, як я її бачу.

Прочитане у квітні.«Сяйво» Стівен Кінг⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️Перечитав цю годноту і ще раз переконався, що це не дарма один з моїх улюблених романів Кінга. Ідеальна горорна історія, де розкривається справжній жах, що ховається у людині, а не лише у готелі. Може й не усвідомлена, але це оповідь про самого Кінга, який мав схожі проблеми з алкоголем та гнівом. Червона кімната прямо і наліво, не проминете.«На мармурових скелях» Ернст Юнгер⭐️⭐️⭐️⭐️Друге знайомство з Юнгером. Невеличка повістина, яка починається з пасторальних сцен природи та квітів і закінчується хаосом та розрухою. Оті сцени у лісі просто жесть (в гарному сенсі цього слова), справжній горор.«Шлях Богомола. Імператор повені» Володимир Єшкілєв⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️Перше знайомство з Єшкілєвим. Почав з «Імператора повені» за рекомендацією Абрахама Ян Хосебра, і не прогадав — чудовий гностичний химерарій, про всесвіт якого хотілося б дізнатися більше. Потім і «Шлях Богомола» (більше як історичне фентезі) добре зайшов, бо персонажі яскраві, автор пише гарно й відчуваються його чималі знання історії та релігії.«Маша, або IV Rайх» Ярослав Мельник⭐️⭐️⭐️⭐️Спокусився на жанр антиутопії, ще й від українського автора. Файна історія, у якій основний фокус приділений філософським роздумам про гуманізм, права тварин і що таке людина. Прикольне оформлення газетних вставок і використання їх для експозиції та вираження різних поглядів.«Холод» Щепан Твардох⭐️⭐️⭐️⭐️Давненько придбав цю книгу з гарною знижкою і так вона й стояла на полиці і чомусь мене відлякувала. А потім під відповідний настрій як зайшла, що прочитав її за кілька днів. Роман в романі, де головною є історія такого собі Конрада про його пригоди, поневіряння у Гулазі й втечу звідти до загадкових холодців (так, я теж уявив мешканців місця під назвою Холоду як тарілочки з холодцем). Цікаво, добре написано, жорстко, є гарні слова про справжню суть росії, яка за собою скрізь несе тільки руйнування та біди. Трохи важкувато йшло через значний вжиток діалектичних слів, і книга здалася дещо затягнутою під кінець. Але загалом сподобалося, хочу тепер прочитати інші твори автора (коли буде знижка 😉).