Пам’ятаєте оце «що хотів сказати автор» зі шкільних уроків літератури? Переглядаю перші відгуки до «Сухих кісток» і радію тому, як ви вловлюєте саме те, що я хотів сказати, як погоджується, сперечається, або знаходите нюанси, які я десь заклав підсвідомо, а ви витягли на світ божий. 👉 «Ідеально позитивних героїв немає — у кожного є свої гріхи, просто комусь за них соромно, а хтось ними пишається.» Певно, це було найскладнішим завданням — написати стількох людей з усіма їхніми недоліками, гріхами й таємницями. Мені хотілося показати, як проявляється людська натура під тиском найважчих випробувань. Читачу судити, наскільки це вдалося, але як автор скажу, що кожен персонаж став мені рідним — і в любові, і в ненависті.👉 «Спочатку події йдуть повільно, читач знайомиться з селянами, потихеньку запам’ятовує, хто з ким дружить, хто з ким ворогує, хто кому родич, хто до кого ходить наліво, хто які має потаємні бажання. Потім оповідь прискорюється, а в кінці там такий екшн, неможливо відірватися, щоб дізнатися — ті люди взагалі виживуть чи ні?» Я свідомо обрав такий темп оповіді. Мені хотілося спершу познайомити читача з героями, плавно занурити в їхній побут, а тоді відпустити віжки й дивитися, як стрімко мчить оповідь.👉 «Книга з моторошною атмосферою та жахливою історією, яка поступово розкриває свої шари. І чим далі ти читаєш, тим більше розумієш, що найбільша нечисть тут може бути зовсім не тією, якою її звикли називати.» Найближчі мені в жанрі горору історії завжди були не про чудовиськ, а про людей, про найгірше, що дрімає всередині нас. Я обожнюю таке і дивитися, й читати, тож і пишу саме про це. В «Сухих кістках» я дорвався до улюбленої теми — на що здатен наляканий натовп і як легко в ньому окремій особистості втратити все людське.👉 «Особливо цікаво було спостерігати, як автор через різних персонажів розкриває тему сліпої віри, коли людина поступово втрачає адекватність і людяність, але водночас вважає себе відданою релігії.» Тема віри — чи то щирої, чи фарисейської, чи сліпої — завжди заворожувала мене тим, як людина з її допомогою пояснює навколишній світ, як виправдовує нею свої вчинки, як використовує її для досягнення власних цілей, або як скидає з себе відповідальність за наслідки своїх же дій. Сама назва «Сухі кістки» сягає корінням Старого Заповіту. Мої персонажі шукають відповідь на споконвічне питання: як Бог може допускати все те жахіття, що коїться на землі? Чи це його задум, недосяжний для людського розуму? І чи існує він взагалі?👉 «Давні обряди проти медицини, релігія проти здорового глузду, лінчування замість суду та божевілля натовпу замість згуртування та підтримки один одного у темні часи.» Нам хочеться думати про себе краще — що в критичний момент ми не станемо частиною натовпу, що проявимо ініціативу або хоча б допоможемо тим, хто рятує ситуацію. Та що там, я лещу собі думкою, що саме так я і вчинив би 👀 Звісно ж, ми будемо на стороні добра. І ми сподіваємося, що інші діятимуть логічно й правильно. Але логіка у кожного своя, а протистояння лежить в основі людського існування. Я хотів показати, як благочестива битва добра зі злом може перетворитися на кривавий жах, де кожен вважає себе борцем за правду, і де кожному, щоб вижити, доведеться обирати союзників. А ви? Як вчинили б ви? І чи точно ви впевнені в своїй відповіді? В своїй правді? Наскільки добре ви знаєте себе — і ту свою сторону, що ховається глибоко в темряві? 😉