Чорна Бібліотека

Прочитав «2666» Роберто Боланьйо.9 румунських генералів з 10Дізнався про цю книгу з чату каналу «Лабіринти постмодернізму» (люблю його) й подумав, чим я гірший і придбав її на Книжковій країні.🔹 Нормальна така цеглинка на 900+ сторінок, що складається з п’яти частин. Кожна ніби як окрема історія, але всі вони пов’язані зі зниклим німецьким письменником Архібмольді та мексиканським містом Санта-Тереза, де ледь не щомісяця знаходять мертвих жінок. 🔹 Перша книга присвячена стосункам чотирьох літературознавців, які у пошуках таємничого письменника Архімбольді потрапляють до міста Санта-Тереза. Друга розповідає про химерного професора філософії, якого вони зустріли. Третя про боксерський матч, що відбувався у Санта-Терезі, очима американського журналіста. Четверта (найстрашніша) присвячена фемініциду у Санта-Терезі (засновано на реальних масових вбивствах жінок у Сьюдад-Хуарес). П’ята розповідає про життя Архімбольді (до речі, одну зі своїх книжок він присвятив річці Дніпро).🔹 Цікаві сцени сексу — здається, у всіх героїв він не тривав менше як три години, а то й шість, а то й усю ніч 👀Книга велика, але чудова. Прекрасний авторський стиль, і глибина, і ширина думки — все там є. Траплялися хибодруки, але вони не вплинули на загальне враження.

Прочитав «Стахановський рух» Романа Буданова🔦 7 коногонок з 10Частенько ця книга потрапляла мені на очі в різних каналах. Спокусився на відгуки та анотацію, яка обіцяла містику та горор у донбаському сеттингу. Так і вийшло!⛏️ Історія відбувається після перемоги — майже всі східні області звільнили після смерті пуйла (про інші території не вказано, але вірю, що їх теж звільнили). Невеликий клаптик обнесли Стіною, за якою знов збирається русня під керівництвом нової військової хунти.⛏️ Головний герой, колишній військовий, має надприродну здібність бачити минуле, торкаючись речей чи людей (автор сам згадує Тео з «Привидів будинку на пагорбі», хе-хе). Він повертається в рідне деокуповане містечко Юком на Луганщині, щоб знайти зниклого вченого. Це, звісно, призводить до пошуків давнішої правди про це містечко та таємницю Стаханова.⛏️ Читалося швидко та легко. Цікаво було почитати про життя звільнених територій, як би це могло відбуватися. В наявності регулярні гачки та несподівані повороти. В кінці почався лютий заміс, і це, як на мене, певний мінус, бо змішалося занадто багато всього. Був там і горор (дуже непогані сцени), але мені особисто найстрашнішими були згадки про окупаційний режим і те, що він не витравився до кінця. Також там чимало донбасько-шахтарських деталей, які створюють переконливе живе тло оповіді.Коротше кажучи, дебют гарний, чекатиму від Романа нових книг 🫡

Став сьогодні мимоволі героєм скандальної хроніки 🤣Щоб закрити всі питання стосовно цієї ситуації:👉 Я не менше здивувався і трохи засумував, коли дізнався про роман пана Остапа кілька місяців тому. Але таки мені не здалося дивним, що два українські автори зацікавилися схожим періодом в нашій історії. І тим паче не вважав потрібним викидати свій власний рукопис, який тоді був на стадії завершеної чернетки.👉 Cвій рукопис почав писати влітку 2024. Весь прогрес описував у цьому каналі (доступно за хештегом #роман_1770) — від ідеї до вивчення етнографічних матеріалів. З паном Остапом ми не знайомі, щоб я якимось чином дізнався про його плани та вирішив їх привласнити (це дуже тупо, у мене є ще цілий нотатник ідей для книг).👉 Я пишу в Скрівенері і там фіксується вся історія написання та редагування (якщо це буде колись потрібно).👉 Назва «Сухі кістки» взята з цитати з Біблії, бо тема релігії є наскрізною у моєму тексті. Міняти її через схожіть з іще не виданою книгою мені б не хотілося.👉 Ідейним натхненням стали етнографічні розвідки «Спалення упирів у Нагуєвичах», «Бойківська демонологія», «Купання відьом на Галичині». Мені було цікаво відслідити деякі паралелі між тими часами та сучасністю (моровиця-пандемія etc) + я із задоволенням збираю та читаю все, пов’язане з українською міфологією.👉 Впевнений, що попри схожість задуму, книги вийдуть різними.👉 І ні, це не спосіб виїхати шляхом скандальності, мені й без того добре живеться 😉

Продовжую читати «Відьомство» і тішуся, що цю ґрунтовну працю переклали українською. Дійшов я до катарів, які свого часу були потужною християнською сектою, що виступала проти влади Католицької церкви і заперечувала її таїнства. Як гностична течія катари дивилися на світ дуально — є духовний світ, створений Богом, і наш світ, створений сатаною, в який ми потрапили обманом, і з якого можемо вирватися лише з Божою поміччю. Дуже цікавий спосіб пояснити існування Бога та зла.💀 Окрім того, що офіційна Церква оголосила катарів єретиками, їх ще й звинувачували в таємній відьомській діяльності. Згідно з текстом «Помилки катарів» 1435-1439 рр., катари збиралися в «синагогах» (як розумієте, то був ще й тогочасний камінь у бік євреїв), щоб поклонятися дияволу, зазвичай у формі тварини. Під час цих збіговиськ поїдали вбитих дітей (особливо молодших за три роки), танцювали та влаштовували сексуальну оргію без огляду на стать чи родинні зв’язки. 🕯 Посвяченим давали посудину з маззю, яка почасти складалася із жиру немовлят, і гілку, яку треба було цим жиром намазати, щоб долетіти до «синагоги» (саме це робить відьма у фільмі Роберта Еґґерса «Відьма»). Вони також отримували порошки, щоб насилати епідемії, псувати врожаї чи робити людей безплідними/імпотентами. 💀 Як стверджували у судах у Вале, дітей убивали ночами в їхніх ліжках, а потім викопували з могил і брали на свої зібрання. В повсякденному житті члени секти вдавали з себе відданих католиків та утішали батьків вбитих дітей.🕯 Коротко кажучи, суцільний горор, в якому було намішано багато всього, що з часом оформилося у звичні історії про відьомські зібрання. До речі, на французьких катарів вплинуло вчення богомилів, що виникло на Балканах і набуло свого часу поширення і в Україні. У творі «Тіні забутих предків» пастух розповідає Йвану саме гностичну версію творіння світу, в якому приймали участь і Бог, і чорт (який з'явився одночасно з Богом). Та й казки про Правду і Кривду теж мають богомильске дуалістичне підґрунтя.

Прочитав «Вбивчих письменників» Саші Павлової9 запеклих книгожерок з 10💀 Я давно чекав на цю книгу, ще з часів першого анонсу у каналі авторки «Запекла книгожерка». Адже я теж полюбляю трукрайм (незабутні сюжети Магнолія ТВ в дитинстві), а тут ще й фігурують не просто вбивці, а письменники, так би мовити, два за ціною одного.🪓 Книжка — солідний товстунець (500+ сторінок), але читається швидко та легко. Кожен розділ починається зі сцени злочину, а далі описується, як все до цього рухалося. Всього зібрано 24 історії різних авторів-вбивць — сучасних і не дуже, чоловіків та жінок, з різних частин світу. 💀 Деякі історії викликали сум та жаль (як історія єдиного відомого українського письменника Андрія Головка), деякі викликали щиру відразу (Сакакібара Сейто та Блейк Лейбл). Не всі обвинувачені були письменниками до вбивств, дехто починав писати у в’язниці або опинившись на волі, і, як розумієте, декому сумнозвісна відомість лише зіграла на руку. 🪓 Мене особисто, мабуть, найбільше вразила розповідь про Енн Перрі, яка підліткою разом з подругою вбила матір останньої, щоб залишатися разом. Таку історію легко уявити як сюжет книги чи фільму (і фільм таки зняли), але коли таке стається насправді, то розумієш, що реальність вигадливіша за будь-яку фантазію.💀 Наскрізною темою книги є важливість уваги до близьких та їхнього ментального стану. Мабуть, деякі з цих трагедій можна було попередити, якби герої книги вчасно отримали психологічну допомогу.🪓 Коротко кажучи, книга супер, рекомендую! Саша тим часом працює над продовженням теми «Вбивчих…», тому чекатиму наступну книгу з нетерпінням 😊

2024-й був одним з найважчих років, і він же дивним чином вийшов одним з найпродуктивніших. Я зібрав 16 FPV дронів (всі робочі!), більшу частину яких разом із супутнім обладнанням у вигляді зарядних станцій, планшетів і т.д. передав екіпажу King’s Band 63 ОМБр. Найбільша радість — це бачити на відео результати роботи та мати змогу закрити потребу хлопців якомога швидше. Дякую всім, хто донатив, без вас цього б не вдалося зробити ❤️В цьому ж році у КСД вийшов дебютний роман «Маяк», здійснивши тим самим мою заповітну мрію. Я щиро радий, що він не пройшов непоміченим, викликав обговорення і надихав читачів. Я отримав чимало теплих слів підтримки (і не лише теплих, хе-хе) і це надихає писати далі. Завдяки книзі я взяв участь у кількох книжкових фестивалях, де познайомився чудовими людьми, був на презентаціях і навіть потрапив на телебачення. Другий мій рукопис роману «Там, де живуть книжки» про пригоди книжкової блогерки знайшов собі затишне місце у «Лабораторії» і, сподіваюся, наступного року вийде друком. Тим часом третій рукопис вже на етапі фінального редагування. Це горор про карпатське село вісімнадцятого сторіччя, у якому на фоні посухи та моровиці починаються жорстокі вбивства. Там буде чимало біблійних та філософських тем, поєднаних з шаленим екшеном та кров’ю, що вихлюпує з рядків. Робоча назва «Сухі кістки». Сподіваюся, що ця історія теж знайде своє видавництво.Кілька моїх оповідань вийшли друком у колективних збірках, серед яких «Переступи» від Літосвіти, та і я сам виступив в ролі співукладача збірки «Шепіт забутих легенд» (все ще у процесі). Зайняв перше місце у конкурсі «Число звіра 2024» від Бабая, що стало для мене справжньою несподіванкою 💀Так подивитися, то здається, що 2024-й був непоганим роком і я постійно щось робив. Насправді писати було важко, і вивозив я коштом жорсткої самодисципліни і тому, що письменництво залишається однією з небагатьох речей, які щиро приносять задоволення навіть у важкі часи. Це був ще один рік війни на винищення, це був рік смерті близьких людей, і ніщо не зможе перекрити ці втрати. Лише продовжувати рухатися далі й допомагати силам оборони. Дякую всім, хто наближає перемогу, і, звісно, в першу чергу ЗСУ, які роблять можливим неможливе 💛💙🎄 Всіх вітаю з Новим роком і сподіваюся, що він буде набагато кращим за попередній! 🎄

🎄 Сьогодні Святвечір, і я завжди полюбляв почитати під нього щось затишне й добре. Зазвичай то була класика на кшталт «Різдвяної пісні» Діккенса або щось з Нечуй-Левицького.Сам я мало пишу подібного (тоді б це була не Чорна Бібліотека 😅), але одне різдвяне оповідання все таки маю. Це історія про двох подруг-сусідок, які в розпал блекаутів та обстрілів шукають сили святкувати Різдво ⬇️— У нас завівся домовик, — сказала Оля.Катерина здивовано підняла ліву брову. Серед її знайомих саме Оля вирізнялася раціональністю та тверезістю розуму і від неї вона найменше очікувала таке почути.— Справді? Завжди мріяла про хатню чортівню, — відповіла вона, розплутуючи гірлянду.У кутку вітальні стояла коротенька, але густа ялинка, яку Катерині вдалося дешево сторгувати на базарі. На зекономлені гроші вона купила трішки прикрас та гірлянду.— Я серйозно, — незадоволено підняла кутики рота Оля.— Я теж.— Я постійно чую вночі шурхіт та кроки. А ще пропадають мої речі: шпилька, пилочка для нігтів та ще якийсь дріб’язок.— Оце вже цікаво, — оживилася Катерина. — Та клята ж ти гірлянда, щоб тебе підняло й опустило!Вона в серцях зіжмакала гірлянду, що смерділа пластиком, та швиргонула заплутаний клубок на підлогу.— Нащо це взагалі? — запитала Оля.— Бо треба, — відказала Катерина.Вона затіяла всю цю мороку з ялинкою лише заради Олі, сама б спокійно без неї обійшлася. Чи не велике діло Різдво, чи Новий рік? Але не могла бачити, як Оля сидить, скрутившись, у кріслі й тоскно дивиться у вікно чи годинами перевіряє новини в телефоні.— То що з тим домовиком, він тебе лякає? — Катерина підняла гірлянду і знов почала розплутувати.— Дратує, — зізналася Оля. — Мене зараз усе дратує, будь-який шум, галас. Учора стояла в черзі в Новій пошті, так думала закричу. Усі ці люди, весь цей гамір…Вона скривилася і сховала обличчя в рукав теплого светра. Опалення працювало, але це поки було світло. За прикидками Катерини, його мали вимкнути через годину, та хто ж міг сказати точно.У Катерини стиснулося серце. Сама вона трималася на чесному слові й не знала, скільки ще протримається. Олю війна підкосила набагато сильніше. Та й не дивно — батьки опинилися на окупованій території, брат воює на нулі.«Фігове життя», — подумала дівчина.Вона нарешті розплутала кляту гірлянду та акуратно розвісила на ялинці.— Готово, — підкреслено урочисто сказала Катерина. — Гарно, як у дитинстві.Ялинка і справді нагадувала прикрашене дерево з дитинства, така ж скромна і проста. Старі іграшки, гірлянда, у якій горіли дай Боже половина вогнів, та купа дешевого дощику, який приховував усі недоліки.Оля підняла очі й вимушено усміхнулася.— Гарно.— Краще ніхто не зробить, — підтвердила Катерина. — То що з твоїм домовиком?— Він не мій.— Хочеш, піймаємо його або проженемо?— Як ти це зробиш? — уперше щиро засміялася Оля.Катерина вхопилася за можливість пожартувати та підняти подрузі настрій.— Ну, не мишоловкою, звісно. Взагалі можна дістати святої води та з хрестом у руках викропити його геть. «Во ім’я…»— В тебе немає ні води, ні хреста, — сміялася Оля.— Візьмемо твій, — вказала на маленький срібний хрестик на шиї сусідки Катерина. — А з водою щось придумаємо. Може, домовику буде достатньо, якщо я освячу воду, а не батюшка?Дівчата відсміялися і одночасно зітхнули. Хвиля веселощів пройшла, і знов накотило тоскне відчуття втоми та відчаю.Продовження на Аркуші (бо в телеграмі незручно читати великий текст)

Прочитав «Людина у високому замку» Філіпа К. Діка10 обважнілих коників з 10Колись я вже читав цю книгу, а тут Комубук її перевидали разом з іншими творами автора, тож я не міг пройти мимо.🔰 Отже, це альтернативна історія, в якій після Другої світової війни перемогли країни Осі, поділивши між собою більшу частину світу. Німеччина панує у Європі, Африці (яку вони перетворили на пустку своїми експериментами), частині Азії та США. Вони так само винищують «нижчі раси» і при цьому підкорюють космічний простір.🔰 Інша частина Азії та Тихоокеанське узбережжя США тепер під владою Японії, яка провадить м’якшу окупаційну політику. Американці опинилися на місці підкореного місцевого населення. Старий годинник з Мікі Маусом чи плакати часів Громадянської війни становлять для японців більшу цінність, аніж сучасне американське мистецтво. Люди керуються китайською «Книгою змін» у повсякденному житті, ворожачи на ній, щоб дізнатися майбутнє. Вони ж читають заборонену книгу «І обважніє коник», у якій описаний інший результат Другої світової, вже більш знайомий нам — союзники перемагають країни Осі.🔰 Вражає те, наскільки моторошною та реалістичною звучить ця альтернативна історія. Дік за його словами провів сім років, досліджуючи тему Другої світової, ще й планував сиквел, але так і не написав. Кінцівка книги відкрита (я б навіть сказав що дещо обірвана) і залишає багато місця для роздумів. Знаю, що це серіал по книзі, але невпевнений наскільки він добрий. Книга однозначно вогонь, а я пішов читати його ж «Запаморочення».

Прочитав «Хрещеного батька» Маріо П’юзо9 габагулів з 10Час зізнатися. Я обожнюю кримінальні драми на кшталт «Сопрано», «Пуститися берега» та «Дроти», а особливо про італо-американську злочинну організацію. Із задоволенням дивився «Славних хлопців», «Бронкську історію», «Казино» та іншу класику. «Хрещений батько» займає чільне місце серед цих фільмів і цілком заслужено. Книгу до того я не читав, тому був радий, коли отримав від «Лабораторії» передзамовлене видання українською.👑 Історія клану Корлеоне від боротьби з конкурентами до появи нового дона дуже насичена і повна подій. Молодший син Майкл не хоче йти шляхом свого батька, але життя ставить його перед вибором — ти обереш себе чи сім’ю? Протистояння з могутніми кланами вимагає від Майкла проявити всі свої здібності, щоб хитрістю та точними діями зберегти й розширити владу сім’ї Корлеоне. В процесі на місці персонажів уявляв акторів — Аль Пачино, Брандо, Каана — тому читання вийшло яскравим та образним.🐴 Цікавий факт. У книзі є персонаж Джонні Фонтане, співак, якому дон Корлеоне допоміг отримати роль у фільмі (знаменита сцена з конем). У фільмі його зіграв співак Аль Мартіно, якого режисер спочатку забракував. Але той звернувся до свого хрещеного батька — не повірите, за сумісництвом дона мафії 🗿 — і так отримав роль. Ніхто нічого не підкидав у ліжко — обійшлися замовленими статтями в газетах, але збіг по-своєму дотепний.Після книги я передивився фільм, щоб освіжити деякі сцени та порівняти з оригіналом. Знято дуже близько до книги, що логічно, бо серед сценаристів був сам Маріо П’юзо. Одним словом, книга топ, рекомендую!

Отримав і вже прочитав передзамовлену книгу «Народні оповідки про відьом та упирів» від видавництва Прометей. 🎃 Я цікавлюся історіями про українську нечисту силу і потихеньку збираю відповідну підбірку. Сподіваюся це потім використати в горорах, але це й просто дуже цікаво.📜 В цій книзі викладено перекази селян Куп’янського повіту, зібрані українським етнографом Петров Івановим. Сама книга тонка, але класна. ⚰️ По-перше, там багато цікавих оповідок про відьом та упирів — як ними стати, як від них захиститися тощо. Запам’яталася історія, коли жінка захотіла стати відьмою і попросила куму її навчити. Та у вигляді перевірки навіюванням змусила її з’їсти одяг, думаючи, що то їжа. Жінка розповіла це своєму чоловіку, а то взяв і задушив куму. Оце так поворот!🦇 По-друге, книга чудово оформлена — рельєфний лак на обкладинці, крейдяний папір і просто шикарні ілюстрації.Коротше, я дуже задоволений і хотів більше подібних видань. А ще я отримав два примірники, бо забув, що вже передзамовив один 😅