Дочитав я «Молоя» Самуеля Беккета. По-перше, це вже досягнення, достойне пункту у резюме. Жартую — той же «

Уот» був набагато складнішим. З «

Молоєм» було веселіше, але все одно читав я його досить повільно. Книга складається з двох частин. Спочатку розповідається про те, як Молой збирається до матері. Дорогою з ним трапляються пригоди, а сам він у форматі потоку свідомості ділиться тим, що бачить, що про це думає і тд. Коли це розтягувалося на десятки сторінок (як було із описом камінців для смоктання), то тут я буксував і навіть подумував кинути. Друга частина написана від імені Морана — таємного агента, якому дали завдання знайти Молоя. Отут було найцікавіше (бо було більше дії, діалогів та персонажів). Моран конкретно бісив своїм ставленням до сина та служниці, і взагалі він неприємний елемент. В кінці все, звичайно, скотилося у химерарій та абсурд, як і має бути. По-друге, я читав цю книгу у парку для performative reading і ніхто не звернув на мене увагу! Ніякий блогер не підходив із запитанням, що я зараз читаю, ніхто потай не фотографував мене, щоб викласти у соцмережі із захопленим підписом. Я розчарований((