Записки пасквілянта

«Колумбійські воїни в ЗСУ мають більше прав на громадянство України, ніж пасивні українці», - просторікує старший сержант Павло Казарін, який фіктивно оформлений на військову службу та захищає Батьківщину, переважно, у телестудіях, закордонних поїздках і на презентаціях своєї книжки, написаної «на фронті». При цьому уродженець Криму Казарін забуває розповісти, що в 2012-2014 роках він жив у Москві, повернувся в Сімферополь у березні 2014-го, одразу після окупації Криму, і зразу ж кинувся до окупантів отримувати російський паспорт. Що цікаво – якщо паспорт громадянина Російської Федерації Казарін отримував у Сімфорополі, то закордонний паспорт – у Москві, оскільки США та країни Західної Європи оголосили, що не будуть впускати на свою територію росіян з паспортами, виданими в Криму. Факт набуття російського громадянства Казарін приховував до червня 2020 року.Разом зі своїм батьком – проректором Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського Володимиром Казаріним – Павло сподівався зробити кар’єру в окупованому Криму, але облизування та оспівування російського режиму не допомогли й родина Казаріних залишилась без роботи. Тож довелось батькові та сину шукати кращої долі в Києві. Втім, батькові й тут не пощастило – у 2020 році він був внесений НАЗК у реєстр корупціонерів, а в квітні 2024 року Володимиру Казаріну повідомлено про підозру в розкраданні понад 800 тис. грн державних коштів. Що стосується Казаріна-молодшого, то він, отримавши від окупантів російський паспорт, не соромиться розповідати про те, як треба захищати Україну. Щоправда, сам це робити не поспішає.Підписатися | Зворотній зв'язок

Як повідомляє «Судовий репортер», ВАКС засудив до 4 років і 6 місяців позбавлення волі адвоката Олексія Носова – колишнього співкеруючого партнера юридичної компанії Miller. Носов визнаний винним у пропозиції неправомірної вигоди прокурорам САП. Також Носову на 3 роки заборонено займатися адвокатською діяльністю. Як відомо, керівником юридичної компанії Miller є «громадський активіст» Масі Найєм, який підібрав свого партнера Носова в прокуратурі №5 (нині – Оболонська окружна прокуратура) Києва, звідкіля Носова звільнили за результатами атестації. Не був залишений без уваги й батько Носова – брат Масі Найєма, Мустафа Найєм, у бутність головою Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури призначив батька Носова начальником Служби відновлення Житомирської області.Олексій Носов був викритий 4 червня 2024 року у зв'язку з намаганням дати хабар у розмірі 200 тисяч доларів США прокурору САП за ухвалення рішення про виділення, перекваліфікацію та передачу з НАБУ до Національної поліції кримінального провадження щодо голови правління банку «Альянс» Юлії Фролової. Згідно з фабулою справи, у 2022 році компанія «Юнайтед Енержі», власником якої є Михайло Кіперман з оточення Ігоря Коломойського, заволоділа електричною енергією ПрАТ «НЕК «Укренерго» на суму 716 млн грн, а банк «Альянс» виступив гарантом операцій.Сподіваємось, керівник юридичної компанії Miller Масі Найєм найближчим часом проведе прес-конференцію та розповість, у кого адвокат Носов взяв гроші для хабаря, скільки залишив своєму партнеру та його брату й хто домовлявся з Нацполіцією про закриття кримінального провадження.Підписатися | Зворотній зв'язок

Під рубрикою «Новини шабунінгу».9 червня 2026 року о 10:00 в Печерському районному суді Києва продовжиться підготовче засідання в кримінальному провадженні по обвинуваченню Шабуніна Віталія Вікторовича в шахрайстві та ухиленні від військової служби (справа №757/53663/25-к, суддя Соловйов О.Л.). Згідно з обвинувальним актом, стрілець 5 стрілецької роти 207 окремого батальйону ТрО (військова частина А7376) солдат Шабунін з вересня 2022 року по лютий 2023 року не з’являвся у своїй військовій частині, натомість проживав вдома й займався бізнесом як фізична особа-підприємець. А колишній командир батальйону, щоби приховати цей факт, щомісяця видавав фіктивні накази про відрядження Шабуніна до Національного агентства з питань запобігання корупції. Відтак на лаві підсудних разом з Шабуніним також опинився екс-командир цього батальйону підполковник Юшко Віктор , який виплатив Шабуніну за час відсутності у військовій частині не тільки грошове забезпечення солдата, але й додаткову винагороду за виконання бойових/спеціальних завдань на суму 261 482 грн.Що цікаво: солдат Шабунін під час фіктивної військової служби не лише займався розкраданням фінансової допомоги, яку міжнародні партнери виділили Україні, але ще й сам себе на цьому задокументував. Оскільки Шабунін не вважав себе військовослужбовцем і виконувати свій конституційний обов’язок із захисту Батьківщини не збирався, він і після мобілізації продовжував розміщувати на сайті НАЗК декларації про доходи та видатки як особа, начебто уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.Так, у 2022 році солдат 207 окремого батальйону ТрО Шабунін задекларував 1,554 млн. грн доходу від так званої «громадської діяльності». З них 1 335 750 грн йому виплатила псевдо-громадська організація «Центр протидії корупції» за рахунок міжнародної допомоги, призначеної Україні, і ще 271 813 грн Шабунін отримав як фізична особа-підприємець.У 2023 році солдат 207 окремого батальйону ТрО Шабунін задекларував 2,259 млн. грн доходу від так званої «громадської діяльності». З них 1 792 999 грн йому виплатила псевдо-громадська організація «Центр протидії корупції» і ще 466 346 грн – псевдо-громадська організація «Автомайдан». Таким чином, за час фіктивної служби в 207 окремому батальйоні ТрО Шабунін «на стороні» заробив (точніше – поцупив у американських та європейських платників податків) 3,812 млн. грн (що приблизно складає 91 тисячу доларів США). Далеко не всякий підприємець може похвастатись такими доходами. От тільки виникає запитання – а коли ж солдат Шабунін виконував обов’язки військової служби? Обвинувальний акт щодо військовослужбовців Шабуніна та Юшка прокурор Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону направив до суду ще 29 жовтня 2025 року, але Шабунін понад півроку влаштовує в Печерському суді спектаклі з метою затягнути розгляд справи.У цьому кримінальному провадженні як свідки мають бути допитані колишній голова НАЗК Олександр Новіков і його екс-заступник Артем Ситник, які неодноразово підписували та вручали Шабуніну листи на ім’я командира батальйону Юшка з проханням відрядити Шабуніна до цієї славетної установи. Сподіваємось, що Новіков і Ситник розкажуть у судовому засіданні, як вони забезпечували проходження Шабуніним військової служби за мобілізацією на території НАЗК. А саме: 1. Який розпорядок дня був встановлений у НАЗК прикомандированому солдату Шабуніну і хто саме контролював виконання цього розпорядку – зокрема ранкову руханку?2. Хто вів у НАЗК Журнал вечірніх перевірок?3. З якою періодичністю й за чий рахунок у НАЗК годували солдата Шабуніна, враховуючи, що після відрядження до НАЗК він був знятий у військовій частині А7376 з котлового забезпечення?4. Хто саме водив солдата Шабуніна на помивку? Чи є в НАЗК Журнал обліку видачі мила особовому складу?5. Чи був солдат Шабунін попереджений про заборону одиночного купання?6. Чи був солдат Шабунін попереджений про заборону збору грибів?

Володимир Путейко, «У парторга». Полотно, олія, 1954 рік***Історія початку 1980-х років – про те, як на теренах Радянської України зароджувався фемінізм.Капітан Боярський любив виступати на партійних зборах. І ось йдуть у клубі полкові збори, у президії – представники округу, дивізії, жінка-бібліотекар. На трибуні – Боярський: – Товариші комуністи! З дисципліною в нас ще в окремих випадках ситуація не дуже. Спостерігається, вибачаюсь за вислів, формений бардак. Ось сьогодні йду я в роту – і тут підйом. Солдати вискакують з казарми, біжать, вибачаюсь за вислів, до туалету, обступають його з усіх боків і сцуть! Всередину ніхто не заходить, усі зовні сцуть прямо на стіни! Я підходжу до старшини й кажу: «Дубино, – вибачаюсь за вислів, – розпустив солдатів! Скоро вони тобі, роз’їбаю, на голову срати почнуть, а тобі хоч би хуй!». – Комуніст Боярський! – перериває його голова партійних зборів, стукаючи олівцем по графину. – Тут – жінки!Боярський здивовано дивиться на голову зборів: – І що з того? Вони такі ж комуністи!Підписатися | Зворотній зв'язок

Народ дивується тому, що відоме своєю чесністю й непідкупністю інтернет-видання «Цензор.нет» облизує та оспівує військовослужбовця, призваного за мобілізацією Шабуніна, якого зараз судять за шахрайство та ухилення від військової служби. А, між тим, дивного нічого немає з огляду на те, що цей флагман непродажної української журналістики має трьох власників – полководця Турчинова, якому належить 45% «Цензор.нет», героя Майдану Пашинського, якому також належить 45% «Цензор.нет», і народного експерта з усіх питань Бутусова, який володіє 10% статутного капіталу та робить вигляд, що власником «Цензор.нет» є, начебто, якась псевдо-громадська організація «Інформагенція ЦЕНЗОР. НЕТ & БУТУСОВ ПЛЮС» (код ЄДРПОУ 44804187).Причина палкого кохання до Шабуніна народного експерта Бутусова, який понад три роки повномасштабної війни ухилявся від мобілізації, є очевидною – якщо Шабунін «проходив службу» в НАЗК, то Бутусов нині захищає Батьківщину, хіба, у Фейсбуці. На більше ці два моральних авторитети української нації не здатні.Але підстави любити соціально близького Шабуніна є й у мажоритарного власника «Цензор.нет» генерал-майора Турчинова.Як ми пам’ятаємо, Шабунін, щоби уникнути реальної мобілізації, на другий день повномасштабної війни фіктивно оформився солдатом у 207 окремий батальйон ТрО (військова частина А7376), де займався лише тим, що фотографував себе на унітазі. Але Шабунін прагнув не тільки уникнути реальної військової служби. У червні 2023 року цей «борець з корупцією» через своїх адвокатів ще й звернувся до Дніпровського районного суду Києва, де Шабуніна досі судять за те, що він настукав по мармизі так званому «журналісту» Філімоненку, з клопотанням зупинити розгляд справи, оскільки Шабунін, мовляв, перебуває на фронті, живе в окопах і не може прибути в судове засідання.Так ось, співвласник «Цензор.нет» генерал-майор Турчинов відчуває в Шабуніні споріднену душу, оскільки став на шлях Шабуніна на день раніше самого Шабуніна. З тією лише різницею, що Турчинов фіктивно оформився на військову службу не в 207-ий, а в 206-ий окремий батальйон ТрО (військова частина А7375) згідно з п.4.14 наказу командира військової частини А7375 по стройовій частині від 24.02.2022 №4). Причому, оформився без будь-якої посади – «у розпорядження командира батальйону». До речі, командир батальйону, у розпорядженні якого, начебто, перебував генерал-майор Турчинов, на той час мав військове звання «майор».Найсмішніше, що на фіктивну військову службу Турчинов був оформлений як, начебто, мобілізований Солом'янським у м.Києві РТЦК та СП. Уявляєте, як перелякаються в Солом'янському районному ТЦК, коли довідаються, що 24 лютого 2022 року вони мобілізували аж цілого генерал-майора?.. Якщо Шабуніну фіктивна військова служба була потрібна для того, щоби зупинити розгляд кримінальної справи в Дніпровському суді Києва, то Турчинову – щоби не з’являтись на допити в СБУ в справі про здачу в 2014 році Криму: на кожну повістку з викликом до слідчого Олександр Валентинович влаштовував бурю в соцмережах з криками, що він перебуває в окопах «на південному напрямку» за сотні кілометрів від Києва, хоча, насправді, проживав і проживає в столиці й на фронті ніколи не був. Втім, ця обставина не заважала Турчинову отримувати на картковий рахунок грошове забезпечення й додаткову винагороду за фіктивне виконання обов'язків військової служби.Тож не дивуйтесь. Ворон воронові, як то кажуть, око не виклює.На фото – витяг з наказу командира військової частини А7375 (по стройовій частині) від 24.02.2022 №4

Після того, як Михайло Федоров влаштував звільнення з військової служби професійного «громадського активіста» Шабуніна на підставі фіктивної довідки про хворобу гарнізонної (!) ВЛК, здавалось, шо міністр оборони вже нічим не зможе здивувати волелюбний український народ. Бо так плювати в обличчя військовослужбовцям, які сумлінно виконують свій конституційний обов’язок, не вдавалось ще жодному високопосадовцю Міноборони.Але талановита людина талановита в усьому: 1 червня 2026 року в публічному доступі з’явилась декларація кандидатки на посаду заступника міністра оборони – такої собі Галан Любов Михайлівни.Любов Михайлівна – це професійна «громадська активістка». 23 січня 2023 року вона на пару зі своїм соратником Найємом Масі-Мустафою (керівником юридичної компанії Miller, який на той час фіктивно рахувався на службі в ГУР Міноборони) зареєструвала псевдо-громадську організацію «Правозахисний центр «Принцип» (код ЄДРПОУ 44928634). Чим цей, прости господи, «правозахисний центр» займається, окрім розкрадання міжнародної технічної допомоги, яку виділяють Україні держави-партнери – невідомо. А розкрадати є що. Так, за перший рік свого існування ця шарашкіна контора, маючи трьох співробітників, привласнила 12 млн. 407 тис. грн міжнародної технічної допомоги, у 2024 році – 15 млн. 950 тис. грн, у 2025 році – вже 27 млн. 243 тис. грн, прогноз на 2026 рік (відповідно до отриманих грантів) – 42 млн. 217 тис. грн.Сама Любов Михайлівна в 2025 році задекларувала 1 408 014 грн (тобто $2 667 доларів на місяць) доходу від громадської діяльності, яка, за визначенням, здійснюється безплатно. При цьому 1 402 596 грн пані Галан отримала від свого «Правозахисного центру «Принцип» і ще 5 418 грн їй заплатив «Благодійний фонд «Ветеран ХАБ++», який фінансує Віктор Пінчук.Судячи з навичок майбутньої заступниці міністра оборони, їй буде довірена відповідальна ділянка роботи – опікуватись ветеранами війни Шабуніним і Шерембеєм та організовувати «представників громадянського суспільства» на підтримку Федорова як майбутнього президента України.

Враховуючи, що нинішній начальник Військової служби правопорядку Віталій Левченко має бути найближчим часом звільнений з цієї посади, новий заступник начальник ВСП Гюндуз Мамедов, скоріш за все, стане т.в.о. Злі язики брешуть, що призначення Мамедова пролобіював у Офісі Президента славний представник галасливого племені «соросят» міністр оборони Федоров, який паралельно домагається звільнення Левченка. Мовляв, треба боротись з «бусифікацією», тупі військові з цим завданням не впорались, тож без такого фахівця як Мамедов не обійтись. При цьому пан міністр, звісно, не повідомив Зеленському, що Мамедов позбавлений допуску до державної таємниці, сам Найвеличніший (с) про такі подробиці не знає, а Буданов, який мав би виконувати функцію регента при неосудному монарху, цікавиться тільки своєю участю в майбутніх президентських виборах і завчасним наповненням виборчого фонду.Втім, якщо Федорову зійшло з рук звільнення з військової служби Шабуніна по підроблених документах на підставі свідоцтва про хворобу гарнізонної (!) ВЛК, то і призначення Мамедова заступником начальника ВСП ЗСУ також залишиться для Федорова без наслідків.До речі, користуючись нагодою, підказую попсуй-міністру Федорову, як за один день подолати «бусифікацію» без всякого Мамедова. Достатньо зателефонувати командувачу Сухопутних Військ і повідомити, що план, встановлений начальникам ТЦК та СП по здаванню грошей, з завтрашнього дня скасовується. Бо «бусифікацією» начальники ТЦК та СП займаються не тому, що вона моральні уроди (хоча таких там вистачає), а тому, що повинні і гроші в штаб Сухопутних Військ здавати, і план по мобілізації виконувати. Ось їм і доводиться крутитись.

Під рубрикою «Новини шабунінгу». Приклад колишнього солдата 207 окремого батальйону ТрО Шабуніна, який ніс тяготи військової служби вдома на дивані, а у військовій частині вважався прикомандированим до НАЗК, виявився заразним. Народні депутати Роман Костенко, Олександр Завітневич, Федір Веніславський, Ігор Герасименко й Соломія Бобровська вирішили, що їхні друзі та родичі нічим не гірші від Шабуніна й також можуть захищати Батьківщину в столичних закладах громадського харчування. А щоби цих друзів і родичів не відправили, як Шабуніна, на лаву підсудних за шахрайство та ухилення від військової служби, народні обранці 1 червня 2026 року зареєстрували за №15285 «Проєкт Закону про внесення змін до деяких законів України щодо залучення військовослужбовців до законопроектної роботи Верховної Ради України».Згідно з цим законопроєктом, 12 членів Комітету ВРУ з питань національної безпеки, оборони та розвідки (Арахамія, Завітневич, Мисягін, Чернєв, Костенко, Копитін, Березін, Федієнко, Веніславський, Хоменко, Герасименко, Бобровська) можуть направляти Головнокомандувачу ЗСУ та командувачам інших військових формувань (Нацгварідя, СБУ, Держприкордонна служба й т.д.) вимогу (навіть не клопотання, а вимогу!) про відрядження до Верховної Ради України військовослужбовців як «військових радників» зазначених депутатів. Згідно із законопроєктом, кожний з перерахованих вище народних, так би мовити, обранців може відкликати з фронту по два своїх друга чи родича. Як зазначено в законопроєкті, «Час роботи військовослужбовця на посаді військового радника народного депутата України зараховується до вислуги років на військовій службі. Військовим радникам народного депутата України чергове військове звання присвоюється у встановленому законодавством порядку. Граничне військове звання за посадою військового радника народного депутата України встановлюється на рівні старшого офіцерського складу – полковник (капітан 1 рангу)». Цей узаконений шабунінг в пояснювальній записці обґрунтовується наступним чином: «У зв'язку з триваючою збройною агресією російської федерації проти України, нарощуванням зусиль агресора щодо подальшого захоплення території нашої держави постало питання про залучення військовослужбовців до законопроектної роботи Верховної Ради України з метою напрацювання ефективних та дієвих законопроектів, що враховують реальні потреби і виклики, з якими стикається Україна». Ось, виявляється, у чому причина нездатності Завітневича, Костенка, Веніславського та інших арахамій розробляти «ефективні та дієві законопроєкти, що враховують реальні потреби і виклики» – у них досі не було радників з числа військовослужбовців, прикомандированих до ВРУ. При цьому правом відкликати своїх друзів і родичів з фронту для проходження військової служби при Верховній Раді законопроєкт наділяє тільки пойменованих вище членів Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки. Думаю, ця недолугість буде виправлена в першому ж читанні й право мати «військових радників» поширюватиметься на всіх депутатів, а кількість друзів і родичів буде збільшена хоча б до п’яти. Тож Шабунін даремно поспішив звільнитись з військової служби на підставі фіктивної довідки гарнізонної ВЛК. Треба було ще пару місяців потерпіти й Костенко з Веніславським відрядили б його до Верховної Ради  з перспективою стати справжнім полковником.

2 червня 2026 року Вища рада правосуддя має залишити без змін рішення Третьої дисциплінарної палати ВРП від 20 березня 2024 року, яким визнаний чистим, мов сльоза немовляти, поплічник Горбатюка – суддя Чернігівського апеляційного суду Геннадій Салай. Ось що я писав 20 квітня 2026 року про цього жреця Феміди та його покровителів.*** У мене є мрія – зняти фільм про те, як професійні «громадські активісти» допомагали начальнику управління/департаменту спеціальних розслідувань Генпрокуратури Сергію Горбатюку торгувати «справами Майдану» та використовували ці кримінальні провадження для обслуговування корупційних схем колишнього директора НАБУ Артема Ситника. Фільм буде починатись з того, як детективи Другого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів разом зі співробітниками ОТУ НАБУ встановили апаратуру для негласного зняття інформації в приміщеннях Департаменту спеціальних розслідувань Генпрокуратури на вулиці Борисоглібській у Києві. Що цікаво – приховані мікрофони встановлювались не в ході розслідування якогось кримінального провадження, а в межах оперативно-розшукової справи (щоби не залишати слідів у ЄРДР). Після того, як були зібрані докази того, що Горбатюк торгує «справами Майдану», Сергій Вікторович отримав від керівника Головного підрозділу НАБУ Калужинського пропозицію, від якої не зміг відмовитись, і став обслуговувати бізнес Ситника. За аналогічних обставин «добровільним помічником НАБУ» став і суддя Чернігівського апеляційного суду Салай, який, як і Горбатюк, перед тим мав досвід негласного позаштатного співробітника СБУ. Горбатюк і Салай були вкрай потрібні Ситнику для виконання «заказняків» через те, що Артем Сергійович посварився з керівником САП Назаром Холодницьким – високі достойники не поділили гроші від продажу справ. І Холодницький перестав підписувати НАБУїнам процесуальні документи та погоджувати слідчі дії, якщо бачив, що йдеться про виконання комерційного замовлення. На той час прокуратура втратила функцію органу досудового розслідування й лише завершувала розслідувати старі кримінальні провадження, але Горбатюк знайшов вихід: на замовлення Ситника Горбатюк брав списану в архів «справу Майдану», писав клопотання про надання згоди на проведення НСРД у цьому провадженні й направляв клопотання в Чернігів. А суддя Салай, який не мав жодного відношення до судового контролю в «справах Майдану», виготовляв ухвалу з дозволом на проведення НСРД стосовно людини, щодо якої Ситник взяв замовлення. Найпродуктивнішим у цьому сенсі була справа про побиття Тетяни Чорновол на Бориспільській трасі в 2013 році. Ця справа на той час не тільки давно була направлена до суду, але й закрита через те, що обвинувачений покінчив життя самогубством у слідчому ізоляторі. Але суддя Чернігівського апеляційного суду Салай такими нюансами не переймався й видав Горбатюку ухвали в цьому провадженні з дозволом на проведення НСРД стосовно заступниці генерального прокурора Стрижевської й заступника міністра з питань тимчасово окупованих територій Гримчака. В «іншій справі Майдану» Горбатюк на замовлення Ситника й на підставі ухвали Салая прослуховував кабінети суддів Окружного адміністративного суду Києва (надійшло замовлення від колишнього заступника глави Адміністрації Президента Філатова) й навіть проводив візуальне спостереження за детективами НАБУ, які викрили Ситника в отриманні хабарів. Щоби встановити апаратуру в кабінетах НАБУ, Горбатюк і Салай на завдання Ситника залучили Головне управління розвідки МО, а для візуального спостереження за детективами НАБУ – розвідку Державної прикордонної служби. Єдине, чим Горбатюк не займався – так це «справами Майдану», оскільки до них у нього просто не доходили руки. Коли ж усе це викрилось і до ВРП попрямували скарги на суддю Салая, Третя дисциплінарна палата не побачила нічого протиправного в поведінці «його честі», на захист якого грудьми стали професійні «громадські активісти», які вже 12 років харчуються на «справах Майдану». Тож фільм має вийти не на одну серію.#ВРП_на_милоПідписатися | Зворотній зв'язок

29 травня 2026 року слідчий суддя Шевченківського районного суду Києва обрав запобіжний захід (на жаль – заочно) у вигляді тримання під вартою колишньому власнику інтернет-видання «Українська правда» Костянтину Григоришину. Клопотання про арешт Григоришина внесло відреформоване Бюро економічної безпеки. Григоришина підозрюють у привласненні коштів під час повномасштабного вторгнення Росії на підконтрольному йому «Сумиобленерго», де частку має держава. Як відомо, нинішня головна редакторка «Української правди» Севгіль Мусаєва потрапила на цю посаду через ліжко Григоришина. За часи президента Порошенка Григоришин постачав електроенергію з Росії в окупований Крим через українські електромережі (люди брешуть, що Петро Олексійович мав з цього 15%) і вирішив поближче познайомитись з представницею кримсько-татарського народу. А заодно – купив у прохідній частині виборчого списку «Блоку Петра Порошенка» на виборах до Верховної Ради 2014 року місця для авторського колективу «Української правди»: Сергія Лещенка, Мустафи Найєма та Світлани Заліщук.Оскільки рішенням РНБОУ від 19.01.2025 відносно Григоришина введені санкції, то виникає запитання: чи поширюються ці санкції також і на Мусаєву, яка надавала російському олігарху певні послуги особистого характеру, та Лещенка, Найєма і Заліщук? Чи обмеження стосуються тільки законної дружини Костянтина Івановича?На фото: Григоришин разом зі своєю улюбленою журналісткою