Найцінніше, що є в людині - це Кров, якщо правильно з нею обходитися. Але і найгірше, що міститься в людині, також є Кров'ю, якщо вона погано з нею поводиться. Meister Eckhart _____________________________________ По всім питанням @Sych_ua_bot
28 березня 1898 року народився Микола Сціборський - полководець, націоналіст, ідеолог. Людина, що на пару з Донцовим розроблювала нашу ідею на хвилі європейського інтегрального націоналізму та була головним ідеологом ОУН. Згідно сучасників, був людиною енергійною, повною революційного пориву та жаги до дії. Його ж рукам належить проект конституції майбутньої Української Держави, чий устрій ним визначався як "тоталітарний, авторитарний, професійно-становий". Нажаль, ідейного виборювача великої України та нашої ідеї підступно вбила бандерівщина, керуючись партійною ворожнечою та егоїстичними інтересами кліки Бандери. Нижче представимо його слова про гнилизну ліберально-капіталістичної системи, які актуальними є й досі. "...поруч із націоналістичними рухами різних народів і їх боротьбою за творчу, справедливу, відповідну сучасному розумінні суспільної етики, внутрішню солідаризацію націй, на уламках капіталістично-буржуазної демократії жирують різні групи, що використовують гасла націоналізму для своїх антисоціальних цілей. Ці непокликані й підозрілі "націоналісти" виходять переважно з середовища спекулянтів фінансового капіталу, інтернаціональних біржових пройдисвітів, власників земельних латифундій, що використовують найбільш хижацьку ренту орендарського капіталізму, безжурних "стригунів" дивідендних купонів на цінності, витворювані інтелектуальною й фізичною працею інших людей і так далі. Свідомо ігноруючи те, що націоналізм — це революція, спрямована не лише до обновлення національного життя, але й до радикальної зміни перестарілих і паразитарних соціально-економічних відносин, ці легалізовані гангстери капіталізму часто підшиваються під націоналізм, проголошують себе за його "союзників" і маніпулюють його конструктивними принципами в деструктивних завданнях соціальної реакції."
Нещодавно від інформаційної служби нашого Міністерства оборони у ТікТок з'явилось чудове відео, як частина інформаційної кампанії з залучення молоді до ЗСУ. В ньому ведучий намагається переконати пересічного українця долучитись до війська, адже за виплату у мільйон гривень можна придбати аж цілих 15000 чізбургерів!Даний приклад демонструє явну кризу не тільки нашої пропагандистської машини, а й кризу ліберального суспільства та усіх його цінностей, якими включно з молоддю кормили українське населення, яке вже давно було просякнуто дегенеративними цінностями егоїзму, боягузтва, споживацтва, збоченнями усіх видів, провансальством та буржуазним духом. Лібералізм сучасності з кожним роком все далі падає в прірву через свою нежиттєздатність та неспроможність привести гідних осіб на владні посади та причепити громадянам якості жертовності, войовничості та обов'язку, натомість виступаючи фактором розкладу. Ця війна та її наслідки матимуть вплив на українське суспільство, яке на тлі розчарувань у нинішніх цінностях дає дорогу для можливого посилення нашої ідеї та її впливу на маси. Залежить лише те, як ми цим скористуємось, адже в самих рядах правих організацій проглядається криза ідеї, що віддаляє їх від заповітного ідеалу інтегрального націоналізму та веде їх у нову прірву угодівництва та колтунського консерватизму...
9 лютого 1923 року у Лукʼянівській вʼязниці героїчною смертю загинуло 38 холодноярських козаків. Вони не бажали померти від розстрілу, від брудної руки чекіста… тому підняли свій меч боротьби востаннє, знаючи, що на них і так чекає смерть. Повстанці облили кипʼятком наглядача, відкрили інші камери та заволоділи зброєю. Заточився бій…«Як вони уявляли собі ту втечу - годі зрозуміти!.. 3-посеред міста, в білий день, вартова сотня казарми близько, чекісти, міліція... А от заризикували, - не мали, правда, що й тратити...Надійшло ще військо, оточують тюрпод, а вони з вікон - кладуть одного по одному... Стріляють рідко, щоб кожен набій надармо не пішов... Тамті по вікнах вогонь відкрили з рушниць і з кулемета... <…> Із чотири години «війна» серед Києва йшла…»Згодом набої закінчилися, козаки щоб не попадатися в руки чекістам постріляли самі себе:«Розцілувашись із тими, що залишалися, та між собою - станули посеред коридора парами, один проти одного. Похмурий проти Загороднього, біля них - два найстарші отамани Холодного Яру, за ними останні... Кожний держав однією рукою свою рушницю за спуск - другою - направляв сам дуло товаришевої рушниці собі в серце.- Ну - готово? - радів чогось Похмурий. - Увага! Живе Україна! Раз! Два! Три!Рівненька сальва і шістнадцять трупів впало на підлогу»Їх смерть - це приклад героїчного Чину.Це доказ, що гасло Воля України - або смерть не було для них порожніми словами, і вони справджували його ділами своїми до останнього подиху.#історія_ПВЗ
В продовження теми іредентизму ОУН - лист від Голови Краєвої Кубанської Ради професора Луки Бича Вождю ПУН Андрію Мельнику, 11 травня 1941 року.Високоповажаний Пане Полковнику! Переживаємо часи, коли важиться доля багатьох європейських держав і народів та коли ціла Европа стоїть напередодні реорганізації її життя на нових основах. За цих обставин є цілком правдоподібним, що наслідком подій уже ближчого часу реально стане проблема відродження самостійної Української Держави.Яко Голова Проводу Українських Націоналістів стоїте Ви, Пане Полковнику, перед незвичайно важливим і відповідальним завданням бути виразником й оборонцем державно-національних прав і інтересів цілої Української Нації та її змагань до осягнення необхідного для неї життєвого простору. Тому я, як Кубанський козак-українець, вважаю за свій обовязок висловити Вам свою думку в справі політичного положення Кубані й південно-східніх кордонів Української Держави. До цього зобовязує й управнює мене та обставина, що Кубанське населення й, зокрема, Кубанське козацтво, висуваючи мене на дуже відповідальні становища Голови Кубанського Краевого Уряду в 1917- 1918 роках та Голови Кубанської Законодавчої Ради й Голови Надзвичайної Закордонної Делегації Кубанської Краєвої Ради в 1918-1920 роках, тим самим висловили мені довіря, а водночас накладали на мене й правні та моральні обовязки заступати й боронити інтереси цього населення, зокрема перед рішаючими міжнародніми чинниками. Я вважаю, що ці моральні обовязки і до цього часу залишаються в силі, бо Кубань і досі є в неволі.Кубанський Край, переважаючу більшість населення якого складають Українці, мусить належати до складу Української Держави. Одночасно з тим підкреслюю, що землі між східними кордонами Совітської України, долішньої Волги, Каспійським морем і Кавказькими горами, заселеними ріжними Гірськими племенами, складають нероздільну частину життєвого простору України, куди століттями йшло українське населення. І тому ті частини цієї території, які лежать поза територією Кубані і в яких українське населенняскладає більшість, мусили би належати до суцільної території Української Держави.Складаючи на Ваші руки повишу свою заяву, роблю це в пересвідченні,що тим можу прислужитись для добра Української Нації й свого рідного Кубанського Краю, як я це добро по своїй совісті розумію.Прошу прийняти. Високоповажаний Пане Полковнику, вислови моєїдо Вас правдивої пошани й побажання найбільших успіхів у Вашій праці.#історія_українського_націоналізму#історія_ДВЗ
І я вам скажу, пане лейтенанте, що навіть коли б ми мусили тут поступитися позиціями, у що я не вірю, або коли б ми мусили покинути місто, у що я теж не вірю, то все одно ми досі лишаємося тут. Ми все ще тут, пане лейтенанте, і будемо тут завжди. Урешті-решт, плювати на те, де ми стоїмо. Цілком може бути також, що нам доведеться забратися з Курляндії, я в це не вірю, але це можливо, і також можливо, що рота гамбуржців розпадеться. Тому ми досі лишаємося тут. Вони в Парижі можуть багато про що радитися, якщо їм так багнеться, і те, про що патякають у Ваймарі, це нас теж мало обходить. Хай там як, ми все ще тут, ми всі, і поки ми тут, ми не заспокоїмося. Ми воюватимемо далі й байдуже де. Не може такого бути, щоб ми не знадобилися десь у наступні роки. І я кажу вам, пане лейтенанте, якщо ми тут не переможемо, або якщо ми повернемося в Німеччину і там теж не переможемо, і так триватиме далі, і пани, які перед війною набивали черева за наш кошт, а під час війни — коштом нашої крові, а після війни мають такі самі гладкі черева, як раніше, — памʼятаєте, пане лейтенанте, у Ваймарі? — тож якщо буржуазія і великі пани далі вірять, що зможуть обробляти свої справи, сидячи в нас на шиі, — а вони, чорт забирай, піклуються не про Німеччину, ні, точно не про неї, — що ж, тоді я знаю за себе, що маю робити, і я вірю, що ви, пане лейтенанте, знаєте, і Фенрих знає також.Ернст фон Заломон#noster_ignis
Нація, що не шанує минулого - не матиме майбутнього.Дві дати, що своїм причинам сягають далеко-далеко в історію народу; Дві дати, що ясною вимовою свого змісту зрозумілі завжди й назавжди:22 січня 1918 року - IV Універсал Української Центральної Ради в Києві, що проголошував Незалежність Української Народної Республіки;22 січня 1919 року - Акт Злуки Українських земель у Києві в одне єдине державне тіло.Це був час безоглядної боротьби й оборони української державності перед ворогами. Українська душа, наболіла неволею століть, рванулася до бою. Серед згуків гармат і смертоносних співів вогняних заграв, дзвинів визвольний голос України. Батьківщина шуміла з вихрами воєнної хуртовини нову пісню життя...В українській ідеології інтегрального націоналізму цей день отримав когномен Два Великих Січня та посідав провідне місце в пантеоні найбільш вшанованих дат. Уособлюючи Віру в вищу Ідею; готовність до Жертви; а головне - Безсмертність Нації.Нажаль традиція вшанування, як і сакральне значення після ДВЗ, з плином часом, втрачені. Лише на міфі боротьби і крові можна зростити нові покоління борців та розбудути сплячий нарід.На ілюстрації плакат ОУН присвячений Двом Великим Січням.
Для тих хто перебуває в лавах Збройних Сил не є таємницею катострофічна проблема з мотивацією особового складу. Вмотивована частина добровольців 22/23 років вже виснажена, а в теперешньому поповненні її ніколи й не було. Військова ланка МПЗ (Морально психологічне забезпечення), задача якої підримувати мотивацію, не спроможна виконовати свою роботу і, як правило, будь якими діями добиває ті крихти, що лишились.Звідси однією з головних задач офіцера бойового підрозділу намагатись мотивувати особовий склад, що напряму впливає на бойову спроможність (підрозділу). Досить легко це вирішується особистим прикладом, перебування з підлеглими на позиції, розділення труднощів та небезпеки. Проте при довгих термінах перебування підрозділу безпосередньо на позиціях, коли відсутні ротації, стабільне забечення цього стає замало. Доводиться з кожним говорити, переконувати. Посередній боєць далекий від ідеалів інтегрального-націоналізму, а хвилють його з "трійки єднання" - хіба лише "живі".Власне тут і виникає проблема, бо звязок з великим світом хоч на мінімальному рівні проте зберігається. А новини звідти нічого крім розпачу не приносять. Зрештою навіть мені дуже складно стає відчувати щодо мільйонів міщан, плутократів, дибілів, худоби та уїбанів "високодуховне єднання" лише через те що "ти з ними однією кров'ю". А в цьому треба раз за разом переконувати втомлених чоловіків, переконувати що слід страждати і вмирати за них...
Наша постійна рубрика "помста червоним" або Як козаки комуняк рубали. Наші пращури під час Перших Визвольних Змагань не панькалися з ворожим елементом, не держалися зайвого гуманізму під час боротьби за життя Нації, криваво й жорстоко, по-козацьки розправлялися як із зайдами, так і з власними запроданцями: Даю наказ розстрілювати комуністичну наволоч. [...] Я стріляю в голови: першого коменданта цукроварні, другого - воєнкома. Падає дощ куль із револьверів моїх 4 козаків: одна куля з доброго револьвера діравить кількох разом. Трупи падають на цементову долівку. По мінуті всі лежать. Ще деякі стогнуть, кричать, їх стріляють у голови. Страшна кара, але конечна. [...]Виводимо жидка на двір - хтось мені шепче: "Чекіст із Бердичева". Хто б подумав, що таке мізерне, худе жиденя буде чекістом? Виймаю шаблю, кажу, щоб чекіст став на коліна і схилив голову: одним махом відлітає з худої шиї голова.[...]Тут затримав одного большевика на коні: "Хто? Звідкіля?". Курсант мав відпустку й заїздив десь тут до родини, а тепер їде до своєї сотні. "Віддавай, братику, зброю, злазь з коня!". [...] Короткий допит і я особисто зарубав курсанта.[...]Наказую зв'язати совітських "юнкерів" парами, відпровадити і порубати шаблями. По кількох хвилинах, замість кандидатів на старшин лежала купа м'яса.[...]Сахнівські козаки відрізали П. Лящукові голову й застромили її на роздоріжжі до 4-х сіл із запискою: "Я, Пилип Лящук, із села Сахнів бувший каторжник, а потім співробітник Губчека й Особого Отдєла 1-го Корпусу Червоного Козацтва, показую, що сюди поїхали повстанці". Тіло без голови було закопане в лісі в сніговому насипі. Весною його кістки біліли розсипані на пожовклім торішнім листі.Зі спогадів отамана Орла, Якова Гальчевського.#історія_ПВЗ
