Estadísticas de telegram channel - @united_in_blood

Цього дня також не можемо не згадати про визначну подію минулого століття та важливу з точки зору загальноєвропейської єдності. Мова йде про подію, якої кривава окопна Перша світова війна на Різдво 1914 року стала свідком і яку без перебільшення можна назвати справжнім дивом – дивом Різдвяного перемир’я. ‌‎ З самого ранку незвична тиша огорнула довгі лінії шанців західного фронту, де всі сторони за мовчазною згодою вирішили відсвяткувати спільне свято в тиші. А вже ближче до вечора спільний європейський дух перемагає над недовірою та страхом, поодинокі групи військових починають виходити назустріч один одному. Спершу ці зустрічі були більше обумовлені гуманітарними нормами, аби домовитись про поховання мертвих солдат на нейтральній лінії, але ближче до ночі починають набувати масового характеру, на яких розбіжність між військовими стирається. Це складно уявити: ще вчорашні смертельні вороги обмінювалися історіями, подарунками, співали разом гімни, жартували та грали в футбол. На згадку про це диво лишилось тисячі листів, спогадів, фото і нотаток в газеті, згадок про те як спільна ідентичність перемогла ненависть.

Як військовик, який вважав першим і єдиним завданням збройної сили народу служити своїй країні та її урядові, захищаючи суверенні інтереси народу, полк. Андрій Мельник буквально ніколи не підтримував половинчастих концепцій будівництва Української держави. Його девізом був ідеал: українська суверенна і соборна держава. В рамки цього ідеалу не вміщувалася ні концепція окремої суверенної «західньо-української держави», ні окремої псевдо-суверенної обкраяної «України» в системі Варшавського договору. ‌‌‎Саме тому полк. А. Мельник вважав доцільним продовжувати українську визвольну боротьбу революційними методами і став співзасновником УВО-ОУН, хоч і як це складне діло для військовика регулярної армії. Може, саме тому він користувався безперечно великим авторитетом не лише серед членства ОУН, а й також серед загалу української громадськости — крайової та еміґраційної.Цього дня, 12 грудня 1890 року, 135 років тому на світ прийшла людина Ідеї та Чину, людина, яка думкою та ділом служила Україні та присвятила їй своє життя. Цього дня народився Вождь - Андрій Мельник!Раніше на каналі було викладено три дописи, присвячені життю та боротьбі Андрія Мельника, а також розвіяно міф щодо "неважливості" Андрія Мельника для НКВД:Бойовий шлях Андрія Мельника в УССПолковник Андрій Мельник. Січові стрільці. Керівництво генштабом дієвої армії УНРУкраїнська військова організація та Андрій МельникПісля вбивства Вождя ОУН Євгена Коновальця - у НКВД планували вбивство його правонаступника - полковника Андрія Мельника.Мета цих дописів - розповісти про Андрія Мельника не тільки як про політика, другого Вождя ОУН та соратника Коновальця, а як про велику особистість, військового характерника, блискучого тактика та мудрого стратега, авторитетного керівника, конспіратора та розвідника, і головне, як про незламного духом натхненника української націоналістичної молоді.Запрошуємо авдиторію до прочитання та поширення матеріалу. Слава Україні!Вождеві слава!

У четверту суботу листопада вшановуємо жертв Голодомору - злочину Москви, який забрав життя мільйонів наших співвітчизників, завдавши непоправного удару по біологічній силі нашої нації.Вилучене зерно "держава селян та робітників" продавала на зовнішньому ринку, щоб на кістках тих же селян і робітників ставити заводи, розроблені іноземними фахівцями, що жодним чином не заважає червоній мерзоті приписувати індустріалізацію "генію Сталіна".‌‎ Та ще більше за психічно хворих із діагнозом "лівацтво" вражає поєднання обурення із ворожим ставленням до держави, яка перша визнала Голодомор та єдина була здатна знищити червону чуму - Третього Райху.В цьому контексті буде також доречно згадати і за сучасні події, а саме систематичне викрадення наших людей та, зокрема, українських дітей, яких кацапська потолоч намагається асимілювати в свій організм, як і знищення української культури, пам'яті та завeзення кольорових орд азіатів на ці землі, що є явною формою етнічного, расового та цивілізаційного заміщення наших земель та чудово демонструє спадкоємність совдепу та сучасної РФ. Ніякі гроші і ніяка дипломатія не повернуть мільйони померлих у голодних муках українців. Українців, чиї нащадки сьогодні могли б бути серед нас. Розплатою за їхню смерть може бути виключно помста, безжальна і масова.До цього дня також хочемо нагадати підписникам про оцифровану нами статтю агронома-економіста Соснового від 1942 року про правду про цей генцоид

11 листопада 1918 року стало однією з фундаментальних дат європейської історії, що знаменувало кінець Першої світової війни — війни, що спустошила європейський континент, призвела до краху чотирьох імперій (дві з яких — європейські) та посилила великі антиєвропейські сили, такі як новоутворений більшовизм, імперську Японію та, що не менш важливо, Сполучені Штати, які до цього трималися доктрини Монро. На каналі вже багато разів таврували цю країну як епіцентр виродження та знищення усього європейського, разом із політикою союзу з азіатами. Тому в 107-му річницю завершення одного з найкривавіших конфліктів між білими людьми ми презентуємо нашу нову статтю в двох частинах, яка детально розглядає американське питання Френсіса Паркера Йокі — американського представника інтегрального націоналізму, який усвідомив важливість повернення до прабатьківщини-Європи проти дегенеративних цінностей штатів. Приємного читанняЧастина 1 — https://telegra.ph/Spoluchen%D1%96-SHtati-yak-zah%D1%96dnij-vorog-YEvropi-11-02Частина 2 — https://telegra.ph/Spoluchen%D1%96-SHtati-yak-zah%D1%96dnij-vorog-YEvropi-ch2-11-02#atlanta

‎Московський генерал Меншиков приніс на Україну всі страхіття помсти і війни. Всіх, що симпатизували з Мазепою, піддано понижуючим мукам. Україну втоплено в крові та зруйновано грабіжем, і вона представляє жахливий образ варварства переможців.Фрідріх Християн Вебер, 1720 р. 2 листопада 1708 року москальські війська під проводом безграмотного виродка Олександра Меншикова розграбували та спалили Батурин, столицю гетьмана Івана Мазепи, замордувавши залогу та всіх його жителів. Поспішаючи зустріти військо Карла ХІІ, Мазепа лишив у столиці залогу з близько семи тисяч сердюків та городових козаків, призначивши наказним гетьманом свого сподвижника сердюцького полковника Дмитра Чечеля. Попри ненайпотужніші вали, фортеця була добре укріплена, мала значні запаси провіанту, боєприпасів та близько 70-80 гармат, що було грізною силою та козиром у руках оборонців. Натомість 31 жовтня до твердині підійшов 20-и тисячний корпус Меншикова. Залога заперла Батурин з трьох боків і розібрала мости через Сейм, проте невдовзі москалі змогли навести нові, та оточили фортецю з усіх боків. Після невдалих переговорів, які ініціювало командування залоги, аби затягнути час до підходу військ Мазепи та Карла ХІІ, зранку козаки відкрили вогонь з гармат по розквартированих москалях. Оборонці сподівалися на скорий підхід союзних військ: "За день до штурму прислан к ним указ от швецкаго короля и от Мазепы, чтоб по крайней возможности держались и были б все надежны, что они со всею швецкою потугою их секундовать идут. И тот указ читан у них по извычаю всему войску и по тому де указу они учинили". Не зважаючи на всі запевнення в "безпеці" в разі здачі фортеці для козаків і старшини від Меншикова, оборонці категорично не збиралися здаватися кацапам. Посланцю Меншикова Зажарському козаки відповіли так: "...мы де здесь помрем, а президиума в город не пустим". Отримавши звістку від царя, що сили шведів та козаків прямують до Батурину, Меншиков починає 1 листопада штурм фортеці. Англійській офіцер, що був свідком штурму з московського боку, згадував, що "гарнізон захищав себе з великою упертістю і заповнив рів масою московитів". Попри поширену версію щодо зради полковника Носа, що впустив москалів до фортеці, вірогіднішою є інша. Другого листопада стрільці полковника Анненкова, використавши таємний хід з боку Сейму, про який вони знали, адже довгі роки були залогою Батурина, аби контролювати Мазепу в його гетьманській столиці, проникли до фортеці. Внаслідок удару зсередини, москалям вдалося зломити опір оборонців на стінах та переважаючі удвічі-тричі сили противника за дві години завершили навальний наступ, у такому разі козаки втратили свою головну перевагу - гармати. Увірвавшись до фортеці, москалі понапившися, розпочали криваву бійню. Рубали та кололи козаків, мешканців міста, чоловіків, жінок, дітей. Не зупинилися "православні брати" й перед розграбуванням та спаленням церков. Полонених козаків зв'язували для майбутніх катувань та показових страт. По різанині Батурин "в наказание той измены огню предали".У ході взяття Батурина та розправи над оборонцями загинуло 5–6,5 тисячі козаків, сердюків, а також 6–7,5 тисячі городян. Армія шведів підійшла до міста з великим запізненням - 10 листопада, заставши лише попелище. Шведсько-козацьке військо втратило величезні запаси провіанту, боєприпасів, пороху та гармати, що мало катастрофічний вплив на подальші бойові дії проти Петра І. Для українців ця гекатомба, одна з багатьох для українського народу, має бути наочним прикладом, що саме москальський дух, а не "більшовизм", "необільшовизм", "рашизм" чи ще якісь "-изми" зробили їх такими. Ця каша з різних народів створена як таран проти Європи й України, як її найсхіднішої частини. Батурин 1708, Галичина 1915, розправи над українцями часів ПВЗ, Буча, Ізюм, Каховка - всі ці масакри лише вираження одвічного московського азійського нутра.На рисунку схема-реконструкція Батурину початку 1700-их років.

1 листопада 1918 - день Листопадового чину. День, коли місто Лева прокинулося під синьо-жовтим стягом, що майорів із вежі магістрату. Замість чекати з моря погоди, старшина Січових Стрільців Дмитро Вітовський наполіг, що Львів треба брати до того, як його візьмуть поляки. Без жодного пострілу українці роззброїли чеський, словацький, угорський, та австрійський гарнізони. Тепер польські та українські хлопці з'ясовували стосунки вже не кулаками і камінням, а гвинтівками та гранатами.Крім поляків, добре споряджених Францією, у міських боях закортіло взяти участь і цивільним, які стріляли зі своїх вікон. Галичани вирішили погратися в лицарів і не карали цивільне польське населення, яке було явно вороже налаштоване до української держави: на зміну вбитим польським військовим приходили цивільні ляхи, які обривали лінії зв'язку, вбивали вістових, та навіть здійснювали напади на невеличкі групи військових.13 листопада до Львова прибув козацький загін імені Івана Гонти, тільки сама назва якого наводила на поляків страх. Його командувач, полковник Андрій Долуд, на відміну від галичан, бачив мету і не бачив перешкод, тому наказав своїм козакам не жаліти озброєних цивільних: чимало під гарячу руку потрапило і львівських батярів, чия войовничість зникала разом з відібраною зброєю. Полковник Гнат Стефанів, командант війська ЗУНР після Дмитра Вітовського, на штабній нараді сказав, що «якби вся наша залога відзначалася такою хоробрістю, як наші наддніпрянські брати, до кількох днів із польських військ у Львові й сліду не було б».‌‎ Попри те, що вулиці столиці щойно проголошеної Західноукраїнської Народної Республіки вкрилися трупами польської курви та розстріляних цивілістів, перевага була явно не на боці українців. Січові Стрільці та наддніпрянські козаки добре розуміли, що тільки маючи готовність вбивати можна зберегти державність. І саме їхня участь у боях за Львів (та інші міста ЗУНР) по 4 роках Першої світової війни стала виразником волі українського народу до здобуття державності, а не стендап на балконі "Просвіти" 23 роки потому.

30 жовтня 1922 року, 103 роки тому, відбулася подія гідна пам'яті в серцях кожного, хто вважає себе правим. Марш вождя італійського інтегрального націоналізму Дуче Беніто Муссоліні завершився повною перемогою правиці в Італії та закінчив тиранію дурості республіканської демократії. Так розпочалася ера фашизму в Європі.‌‎ Ця перемога знаменувала початок нового ренесансу духу та ідеї, що постали проти диктатури матеріалізму, дисципліни проти свободи, порядку проти анархії, влади вождя проти колективної безвідповідальності демократії. Перемога фашистів надихнула та вказала шлях мільйонам однодумців з усіх куточків Європи, які продовжили боротьбу за перемогу істини.«Фашисти! Італійці! Час рішучих дій настав. Сьогодні армія чорносорочечників знову захопить скалічену перемогу і піде прямо на Рим, несучи йому назад славу Капітолію. Проблему соціалізму в країні потрібно вирішувати силою - і для цього ми спорядили наші легіони.Військовий закон фашизму зараз стає фактом. Як наказав дуче: військове, політичне і адміністративне управління переходить квадрумвірам. Армія, щит нації, не братиме участь в цій боротьбі. Більш того, фашизм марширує не проти поліції, а проти політичного класу, одночасно підступного і тупоголового, який за чотири довгих роки не зміг дати нації уряд. Фашисти Італії! Ми повинні перемогти і ми переможемо! »

Історія Європи знає ряд доленосних битв, битв які стоять у витоках нашої цивілізації, битв у яких розбили кольорові недолюдські орди Азії та Африки, які у своєму тваринному голоді прагнули лише прагнули поглинати та нищити. Однією з таких вирішальних битв стала битва при Замі, 19 жовтня 202 року до нашої ери.Боги знову ожили, демонів розбито. Їх перемогли переможені; можна навіть сказати, що їх перемогли мертві. Ми не збагнемо слави Риму, її природності, її сили, якщо забудемо те, що в жаху та в приниженні він зберіг моральне здоров'я, душу Європи. Він став на чолі імперії тому, що стояв один посеред руїн. Після перемоги над Карфагеном усі знали, або хоча б відчували, що Рим представляв людство навіть тоді, коли був від нього відрізаний. Тінь впала на нього, хоча ще не зійшло світило, і тягар прийдешнього спав на його плечі. Не нам судити та гадати, яким чином і коли врятувала б Рим милість Господня, але я переконаний, що все було б інакше, якби Христос народився у Фінікійській, а не в Римській імперії. Ми повинні бути вдячні терпінню Пунічних воєн за те, що через століття Син Божий прийшов до людей, а не в недолюдське кубло. Антична Європа наплодила чимало власних бід - про це ми згадаємо пізніше, - але найгірше в ній було все-таки краще того, від чого вона врятувалася. Чи може нормальна людина порівняти велику дерев'яну ляльку, яка забирає у дітей частину обіду, з ідолом, що пожирає дітей? Ворогові, а не супернику відмовлялися поклонятися римляни. Не про хороші дороги згадували вони і не про діловий порядок, а про зневажливі, нахабні усмішки. І ненавиділи дух ненависті, який володів Карфагеном. Ми повинні їм бути вдячні за те, що нам не довелося скидати зображення Венери, як скинули вони зображення Ваала. Завдяки їхній непримиренності, ми не ставимося непримиренно до минулого. Якщо між язичництвом і християнством - не тільки прірва, але і міст, ми повинні дякувати тим, хто зберіг у язичництві людяність. Якщо через стільки століть ми все ж таки в мирі з античністю, згадаймо хоч іноді, чим вона могла стати. Завдяки Риму ми можемо легко підняти тягар античності і нам не огидна німфа на фонтані або купідон на листівці. ‌‎ Сміх і смуток з'єднують нас із древніми, нам не соромно згадати про них, і з ніжністю споглядаємо сутінки над Сабінські фермою і чуємо радісний голос домашніх богів, коли Катулл повертається додому, в Сірміон: «Deleta est Carthago». (лат. Карфаген зруйнований) Гілберт Кіт Честертон

17 жовтня 1961 року алжирська терористична організація ФНО (Фронт Національного Визволення) зібрала у серці Франції, місті Парижі свою демонстрацію з алжирців з метою агітувати за здачу єдино успішною французької колонії на поталу дикунам (якими й були демонстранти), які різали французьке населення регіону. У відповідь тоді ще не байдужа до долі Франції мерія міста, яку очолював колишній вішист-колабораціоніст Моріс Папон, влаштувала жорстокий розгін кольорового балагану в центрі столиці, внаслідок якого забили до смерті близько сотні алжирців.‌‎ Приємно споглядати, що попри зрадницьку сутність більшості представників еліти Франції повоєнного часу, все ж зберігалися люди, які мали честь білої людини та нещадно душили акції мавп. Виявляться, отже, сили для придушення кольорових заворушень завжди є. Звісно, невдячна вітчизна почала переслідування свого вірного сина, який не побоявся взяти відповідальність та показати кольоровим їх місце. На жаль, сучасна Франція знає лише як вилизувати чобіт кольоровим виродкам, що вбивали французів, та імпортувати їх до себе в небачених кількостях. З цієї історії ми можемо винести висновок, що заворушення кольорових мігрантів можна й треба безжалісно придушувати, не жаліючи виродків, що приїхали в Європу її ж нищити, і що здебільшого це суто питання наявності на то волі у влади та правильного світогляду. В ідеалі ж, цієї потолочі в містах Європи не повинно бути взагалі.На фото — заарештовані алжирські демонстранти французькою поліцією.

Giovinezza (Юність) — відома пісня фашистського правління в Італії, яка була гімном фашистської партії та виконувалася відразу після "королівського маршу" (гімну Королівства Італія). Після проголошення Соціальної Республіки, пісня у оновленій версії стає де-факто гімном Республіки. ‌‎ Авторство мелодії належить юристу і композитору Джузеппе Бланку. Пісня була випускною мелодією Туринського університету, чимало студентів з якого в націоналістичному пориві добровільно записалися в армію зі вступом країни у ПСВ. Вони ж занесли її у тодішній елітний підрозділ армії — Arditi, які написали власну версію тексту до неї. Після війни більшість представників цього підрозділу стали членами та лідерами фашистського руху, які й занесли до нього цю пісню, яка в подальшому зазнавала багатьох змін. По мірі поширення ідей інтегрального націоналізму Європою пісню переймали деякі представники цього руху, що не завершилося навіть після ДСВ. Нижче представляємо вам відомі варіанти цієї пісні:— Версія Ардіті 1917 року в сучасній обробці— Оригінальний запис версії Ардіті 1918 року— Найперша фашистська версія 1922 року — Відома версія 1924 року— Версія Республіки Салó 1943 року— Німецька версія під назвою "Hitlerleute"— Іспанська версія "Блакитної дивізії"— Сучасна американська версія— Сучасна британська версія на тематику БСФ Мослі#uib_music